BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Ретро-Львів.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
28 квітня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:59 31-07-2017 -   Найближчими днями синоптики прогнозують спеку до 35° вдень  
  15:3 31-07-2017 -   У центрі Львова на площі Катедральній висадили клени  
  14:55 31-07-2017 -   На Львівщині водій збив 11-річну велосипедистку  
  14:53 31-07-2017 -   Львівській міській лікарні подарували УЗД-апарат вартістю 1,8 млн грн  
  12:57 31-07-2017 -   Доріжки навколо озера у Стрийському парку замостять бруківкою  
Україна
  17:1 31-07-2017 -   Держкіно виділить на зйомки "Захара Беркута" 30 мільйонів  
  16:56 31-07-2017 -   У серпні українці матимуть «додаткові» вихідні 31.07.2017 15:25  
  15:6 31-07-2017 -   У центрі Івано-Франківська обстріляли автомобіль, поранений чоловік  
  14:54 31-07-2017 -   На Сумщині затримано на хабарі лікаря районної лікарні  
  14:53 31-07-2017 -   Міністра фінансів України запідозрили в ухиленні від сплати податків, – ЗМІ  
Світ
  16:57 31-07-2017 -   Пізня вагітність сприяє продовженню тривалості життя, – вчені  
  14:49 31-07-2017 -   В атмосфері Титана вчені виявили фрагменти позаземного життя  
  12:49 31-07-2017 -   Актори Гри престолів прокоментували "ключову зустріч"  
  11:6 31-07-2017 -   У Туреччині перекинувся автобус з туристами  
  10:18 31-07-2017 -   В Естонії запустили перші безпілотні автобуси  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ретро-Львів  » 

___________________________________________________________________________

Львів 30-х років ХХ сторіччя
Записав Ілько ЛЕМКО
 
Старий Львів залишився тільки на світлинах і в пам'ятіУсе менше залишається живих свідків передвоєнних часів у Львові. Про те, що обов'язково повинно залишитися в нашій пам'яті, про цікавих львів'ян, котрих уже нема, про дух міста, про його заклади, школи, крамниці, які теж сьогодні зникли, розповів "Поступу" відомий львівський лікар-педіатр Богдан Надрага.

Рідна вулиця

На Домініканській, 11 (Ставропігійська), де ми мешкали, у 20-30 роках минулого сторіччя містилося Крайове кредитове товариство. Будинок був власністю цього товариства, і на першому поверсі розташовувалася їхня контора. Ми мешкали неподалік. На поверх вище від нас якийсь час проживав видатний український письменник і літературознавець Василь Щурат, директор гімназії василіянок на вулиці Длугоша (Кирила і Мефодія). Поряд із помешканням пана Щурата була адвокатська контора мого батька і дуже відомого львівського адвоката Володимира Охрімовича. Він був більше етнографом і літературознавцем, але фах, із якого він жив, - адвокатура. Батько з Володимиром Охрімовичем викладали право в Українському таємному університеті. У цьому ж будинку містився також Ревізійний союз українських кооперативів - важливий заклад, який об'єднував наші кооперативи в усій Галичині. Директором там був Іван Пилипович. Пізніше Ревізійний союз купив собі дуже гарний будинок на вулиці Технічній.

Дуже добре пригадую аптеку на розі Домініканської і площі Ринок, яка пізніше стала музеєм. Ми добре знали її власника - українця Михайла Терлецького, який походив із Борислава. Родина Терлецьких мала поля в Бориславі і Тустановичах, і коли там знайшли нафту, ці землі стали дуже дорогими. Терлецький продав землю й придбав будинок, у якому містилася аптека. Пан Михайло був одним із небагатьох українців, які побували 1936 року на Олімпіаді в Берліні. В аптеці продавали готові ліки, але здебільшого їх готували за рецептами. Дуже цікавою людиною була помічниця Терлецького пані Софія Гургула, донька пароха Волоської церкви на вулиці Руській. Її батько мав п'ятьох доньок. Родина Михайла Терлецького після вступу совєтських військ до Львова 1939 року виїхала на Захід.

Волоська церква

Нашою парохіяльною церквою була Волоська. У міжвоєнному часі існувало три входи до неї - від Руської, 3, Підвальної, 9 і Бляхарської (Івана Федорова). Головний вхід з боку Руської і вхід від Івана Федорова зараз чомусь закриті. Волоська церква належала до Ставропігії - так званого колятора, церковного опікуна. Без згоди колятора митрополит не міг призначати пароха. Москвофіли, яких тоді називали кацапами, не хотіли давати такі посади свідомим людям і майже весь час призначали своїх. Митрополит Шептицький додумався, як оминути цю процедуру: призначати не пароха, а адміністратора, для чого не треба було згоди колятора. Одним із таких парохів був отець Дем'ян Лопатинський. Взагалі москвофіли мали свої осідки, окрім Ставропігії, на вулиці Руській, в Народному домі на Рутовського (Театральній) і на Курковій, 14 (Лисенка). Там до сьогодні на фасаді залишився напис російською мовою. У ті часи серед парафіян Волоської церкви були дві ворожі сторони. Коли в неділю наприкінці Служби Божої свідомі українці співали "Боже великий, єдиний, нам Україну храни", москвофілам це не подобалося, і біля виходу з церкви на сходах виникали сутички, деколи з бійкою. Тоді це називали "бучею", а фактично це була штовханина.

Серед тих парохів, яких називали кацапами, були висококультурні інтелігентні люди. Наприклад, отець Давидяк. Його син Євген працював адвокатом і мав канцелярію на Руській, 3. Євген Давидяк був дуже розумною і культурною людиною, але трохи дивакуватою: він вважав, що електрика є шкідливою і у своєму помешканні до самої Другої світової війни мав нафтове освітлення. Хоча Євген Давидяк походив із "кацапської" родини, проте він був одним із ректорів Українського таємного університету. Був ще один відомий москвофіл, дуже розумний, чесний та справедливий адвокат Заєць, котрий писався Заяц. До парохів Волоської церкви також належав пан Павенський, він теж мав сина-адвоката. Серед парохів можна згадати і отця Омеляна Горчинського. Він був катехитом в українській гімназійній Рідній школі на Мохнацького (Драгоманова). Коли настали воєнні часи, митрополит Шептицький висвятив Горчинського на єпископа. Цей винятково добрий чоловік помер на більшовицькому засланні.

На вулиці Гродзіцьких (Друкарська) у ті роки існувала дуже гарна традиція маївки. Біля будинку з фігурою Матері Божої протягом травня щодня збиралися місцеві мешканці і без священика робили відправу, співали акафіст до Матері Божої.

Площа Ринок

На площі Ринок, 5 мав свою винарню Райх, вона містилася у пивниці, і туди донизу вели сходи. Члени Союзу українських адвокатів щотижня збиралися на засідання, а після того йшли до Райха на перекуску. Вони казали, що йдуть "до Богачевського", бо Reich німецькою означає багатий. Трохи далі була торгівля вуджениною Лінднера, сполонізованого німця, як казали, великого польського патріота і шовініста.

У наступному будинку, на площі Ринок, 8, був великий магазин українського "Маслосоюзу". Тут продавали надзвичайно якісні молоко, масло, сир і сметану. "Маслосоюз" експортував свої вироби навіть у Британію.

На площі Ринок, 10, окрім книгарні НТШ, містилася редакція дуже поважної української газети "Діло". Останній номер я сам бачив, він вийшов 14 вересня 1939 року. Редактором часопису був Іван Кедрин-Рудницький, літературним редактором - Михайло Рудницький, редактором був також доктор Іван Німчук. Іван Кедрин-Рудницький походив із напівжидівського роду, його батько одружився з жидівкою. Він був сином священика і закохався у гарну жидівку, але родина протестувала проти того, щоби син із нею одружувався. І тоді її дали на виховання до монастиря студиток (колишній монастир на вулиці Вічевій). Вона там була два роки, потім вихрестилася і пішла до шлюбу. Ще один Рудницький, Антін, одружився з Марією Сокіл, співачкою, котра приїхала до нас зі Східної України після революції.

Які і всі звичайні діти, я любив цукерки. Мені їх купували в українському магазині "Фортуна нова" на Руській, 20. Власницею крамниці була пані Авдиковичева, яка на вулиці Городоцькій мала свою фабрику солодощів. Дешевих цукерок не загортали, проте дорожчі пакували. Солодощі були надзвичайно смачні. На площі Ринок, 27 містилася цукерня "Бджілка", пам'ятаю, ми там купували дуже смачні пампушки. А як не згадати про чудову цукерню Гефлінгера на площі Святого Духа (Івана Підкови)! Цукерня Залевського на Адемічній була для нашої родини занадто дорогою. Треба зауважити, що тоді дітям не купували так багато цукерок, як тепер. Звичайно, ми всі любили льоди, найкращим морозивом у Львові вважалося італійське. Італійці відкривали цілу мережу магазинів, один із перших був на площі Соборній. Льоди були різноманітні: фруктові, чоколядові, сметанкові у конусоподібних андрутових стаканчиках.

На площі Ринок, 25 містилася крамниця Котовича, де продавали гарячу ковбасу. Під номером 32 у кам'яниці Ціппера (тут тепер триповерховий універмаг) був магазин годинників і дорогоцінностей. Власник закладу, жид Ціппер, годинники там і продавав, і ремонтував.

З південного боку площі Ринок біля аптеки містилася кав'ярня німецької фірми "Майн". Коли там готували каву, запах було чути далеко на вулиці. Інша кав'ярня цієї фірми "прописалася" на Академічній, де тепер розташований відомий гастроном "Сквозняк".

Дуже відомим був магазин делікатесів пані Телічкової на розі Академічної і Хорунщини (Чайковського). Там продавали дорогу вудженину, м'ясо, вина. На вітрині вивішували спольовану дичину - кабанів чи оленів.

Навчання в гімназії

Я ходив до гімназії в Народному домі на Рутовського (Театральна), вона була розташована на третьому поверсі, а приблизно в 1932-1933 рр. гімназія переїхала на Пекарську, 19 у колишній палац Бесядецьких. Цікаво, що в українській гімназії, утримувати яку допомагала Польща, директорами завжди були свідомі українці, більшість предметів викладали українською, а польською лише польську мову, історію і науку про сучасну Польщу. Професори-поляки ставилися до нас досить лояльно, а деякі навіть прихильно. На Шевченківський день ми до школи не йшли, а прямували в Українську гімназію на теперішній вулиці Степана Бандери. І там відбувалися святкові заходи.

На першому поверсі Народного дому на Рутовського була випозичальня книжок Сидора Громницького. Заплативши злотий чи півтора на місяць, можна було брати додому книжки. Шкільне письмове приладдя ми купували на вул. Руській, 20 у Союзному базарі, там була крамниця канцтоварів разом із книгарнею, тепер тут є відділення банку. Окрім письмового приладдя, там можна було придбати українські книжки. Більший вибір українських книжок був у книгарні Наукового товариства імені Шевченка на площі Ринок, 10. Сама книгарня займала весь поверх від Ринку і від вулиці Руської. Там було декілька залів із художньою, літературознавчою, технічною літературою.

Передвоєнні ціни

У передвоєнному Львові ціни були досить високими. За кілограм цукру треба було заплатити один злотий, за залізничний квиток до Самбора - п'ять злотих. Черевики чеської фірми "Батя", масова продукція також коштували п'ять злотих. Книжки були дуже дорогі, особливо підручники. Я не мав змоги придбати всі посібники, тому позичав їх у товаришів. Дуже часто ми користувалися вживаними підручниками. На розі Краківської і Вірменської містилася книгарня Бодека. А найбільше книжкових і антикварних магазинів було на вулиці Баторего (Князя Романа), тут можна було досить дешево купити й уживані книжки, заклеєні або підшиті. Коли я закінчив гімназію, мені купили уніформу за 80 злотих у магазині на площі Міцкевича, де тепер велика книгарня. Тоді це був дуже модний конфекційний магазин. За гімназію треба було платити 220 злотих на рік. Існувала також система пільг, коли батьки могли платити половину цієї суми.

Проїзд у трамваї коштував двадцять грошів, але купували також квитки з пересадкою, вони коштували двадцять п'ять грошів, тобто двома трамваями різних ліній можна було користуватися зі значною знижкою. Кондуктор відповідав за порядок, і цей порядок ніхто не наважувався порушити: заходили до вагона лише зі заднього майданчика, а висідали лише через передній.

Львівське радіо

Мій стрийко, брат тата, був електротехніком-аматором. Він був людиною досить заможною і майже щороку купував нові радіоприймачі німецької фірми "Телефункен". Стрийко завжди продавав старшу модель і купував новішу. Ми переважно налаштовувалися на Берлін і Варшаву. Львівське радіо слухали за допомогою слухавок на такому приймачі, маленькій скриньці з кришталиком, який пропускав магнітні коливання лише в одному напрямку. Цікавими були програми "Веселої львівської хвилі" з радіоперсонажами Тоньком і Щепком, ще були такі персонажі, як радца Строньц і цьотка Банцюхова. Загалом львівські батяри - дуже колоритне явище. І цікаво, якою там була питома вага власне українців, бо вони дуже часто денаціоналізувалися, полонізувалися, але вносили туди й український елемент.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Садовий заборонив курити і пити 
  ·  Джоконда заговорила 
  ·  Петро Олійник залишиться губернатором 
  ·  Єхануров - за чистку губернаторів 
Погляд
  ·  Євген Шаго — новий куратор Львівщини від БЮТ 
  ·  Підприємства армії не по зубах 
  ·  Володимир Ольшанецький: "У цю неділю слід особливо молитись за померлих" 
Поступ у Львові
  ·  Депутати поділили посади 
  ·  Після Павлокоми Президент відвідає Львів? 
  ·  Кинь курити і отримай 10 тисяч баксів 
  ·  В дитячій бібліотеці - інтернет-центр 
  ·  Да здравствуєт пєрває мая! 
Поступ з краю
  ·  Реґіонали розпочали коаліційну гру 
  ·  У "РосУкрЕнерго" є хтось третій 
  ·  Валюту з банку - тільки за кордон 
  ·  900 значків для нових депутатів 
Поступ у світі
  ·  До Путіна по газ 
  ·  Зачистка білоруської опозиції 
Арт-Поступ
  ·  Про український бойовик, танки, зброю і не тільки 
  ·  Сучасні бременські музиканти 
Ретро-Львів
  ·  Львів 30-х років ХХ сторіччя 
Спорт-Поступ
  ·  Прагматичність романтичної "Барси" 
  ·  "Карпати" покарали 
  ·  Прийшов, побачив, переміг 
Пост-Factum
  ·  Авто для великого міста 
  ·  Кава не шкодить серцю