BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Інтерв'ю.    Для жінок.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    КуПол: Новини зі Львова.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
 
12 квітня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Інтерв'ю  » 

___________________________________________________________________________

Володимир МАНДЗЮК: Ми не поступалися жодній армії
Розмова з отцем Володимиром, який був військовим священиком у Іраку
Розмовляла Лариса ТКАЧЕНКО
 
За час перебування українського миротворчого контингенту в Іраку відбулися три ротації наших військових, з якими там працювали три священики. Одним із таких "військових неофітів" був православний священик із Львівщини Володимир Мандзюк - настоятель храму Почаївської ікони Божої Матері, що у місті Стебнику. Отець Володимир у неспокійному Іраку пробув вісім місяців, однак після повернення в Україну статусу учасника бойових дій йому не присвоїли. Мовляв, він перебував у складі миротворчого контингенту як цивільна особа, а закон такого не передбачає. Хоча, як і військові, ризикував своїм життям. Цікаво, що священик, який був у Іраку під час попередніх ротацій, такий статус отримав.

Розповісти про будні і свята у воєнних умовах спекотного Іраку отець Володимир погодився в інтерв'ю "Поступу".

- Отче Володимире, як сталося, що Ви, невійськовий за фахом, стали військовим капеланом?

- Це сталося з ініціативи Архієпископа Львівського і Галицького Августина, який є головою Синодального відділу із взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Він запропонував мені поїхати до Іраку, оскільки я свого часу служив у війську. Також, мабуть, риси мого характеру відповідали тим критеріям, які потрібні у воєнних умовах, якщо владика довірив мені таку важливу місію. Безумовно, було трохи боязко, але на все Божа воля.

- Як зустрів Вас неспокійний Ірак?

- Вилетіли в Ірак на базу "Дельта", що поблизу міста Аль-Кут, 28 квітня минулого року. Оскільки це були передпасхальні дні (першого травня - Великдень), тож ми одразу розпочали святкові приготування. Церква в нас була велика, цегляна, в приміщені будівлі, що належала ще військам Саддама Хусейна. Ми привезли туди невелику кількість пасок, ще в Україні купили наклейки на яйця, тож зробили писанки. Частину євхаристичного посуду я привіз зі собою, а частина залишилася з попередніх ротацій. Просфори теж пік власноруч, в мене була навіть спеціальна для цього кімната. Розпочав служити - все, як годиться на Страсному тижні. Ось так розпочалося наше військове життя, звикати було ніколи. Служив вранці ранкове правило, в обід - обов'язково молебень з акафістом, а ввечері - молитви на сон грядущий. А також щосуботи відправляли парастас, оскільки під час служби траплялися випадки, що хлопці отримували з дому повідомлення про смерть батьків чи когось із родичів.

Варто також наголосити, що мені дуже пощастило щодо ведення служби. Серед військових був майор медицини Руслан Салійчук, родом із Рівного. Його мама - професійний дяк, і він добре знав церковний статут, тож у мене був прекрасний дяк.

- На Вашу думку, чи створила американська сторона належні умови для наших миротворців?

- Побут влаштували добре. Нормальні помешкання для відпочинку, обладнані кондиціонерами, телевізорами, на яких транслювали кілька наших телевізійних каналів, бібліотека. В їдальні було все, скільки завгодно і що завгодно. Проблема була лише в тому, що американська кухня не зовсім властива для нас, європейців, вона досить гостра. Тож часто готували страви, інгредієнти в яких зовсім не поєднувані для українців. Але вибір був великий. Всю їжу готували з напівфабрикатів, однак була велика кількість свіжих овочів і фруктів. Інколи ми самі готували наші національні страви.

- Ви вісім місяців жили в мусульманській країні. Що Вас найбільше там вразило?

- Здавалося б, усіх дітей світу найбільше приваблюють солодощі, іракські ж діти просять води. Де б ми не зупинялися, до нас підбігли діти і кричали: води, води... І якщо в одній руці тримати цукерку, а в другій воду, впевнений - вони швидше попросять води. Вразила надзвичайна бідність у такій багатій нафтоносній країні, як Ірак. У нас примітивні сараї в ліпшому стані, ніж їхні помешкання.

- Отче Володимире, як у Вас склалися стосунки із солдатами? Чи вдалося знайти спільну мову, адже там були люди різних конфесій і поглядів?

- Військові - це завжди військові, тут насамперед - дисципліна. Крім того, з нашими солдатами не важко знайти спільну мову, оскільки українці переважно християни і у них уже закладена певна повага до священика. Тож будувати стосунки, так би мовити, не було необхідності, вони вже були закладені. Крім того, я організовував зустрічі в підрозділах, де відбувалися розмови на вільні теми, і, звичайно, намагався їх зводити в духовне русло. Працював у стилі запобігання, а не ліквідації.

- Чи побачили Ви у військових духовну зацікавленість чи радше байдужість до релігійного життя?

- Церковні служби хлопці відвідували досить активно. Інша річ, що одночасно не могло бути великої кількості людей, оскільки військові були зайняті своїми безпосередніми обов'язками. Був свій військовий графік чергування: бойові наряди, виїзди. Тож у цих умовах важко було оцінити, чи активні вони як християни, чи ні. Однак під час церковних богослужінь воїни завжди були. Різні люди по-різному орієнтуються в церковному уставі, святах. А у воєнних умовах, серед дикої пустелі, взагалі забуваєш про те, що сьогодні за день. Тож я намагався своєрідною хитрістю підказувати, що сьогодні свято: у будень я ходив у військовій формі, як усі, а у неділю і свята одягав рясу. Спочатку для них це було незрозуміло, запитували, чому так? Тож я сказав: пам'ятайте, якщо я в рясі, значить сьогодні неділя або свято.

- Чи були військові сутички під час Вашого перебування?

- Наші військові організували зустріч із духовним лідером шиїтських мусульман провінції Васіт. Він такого самого статусу приблизно, як наш обласний владика. Я зустрівся з ним на території міста Аль-Кут. Одразу він досить насторожено поставився до мене. Перше, що запитав: "Що ви тут робите? Безумовно, є військові завдання, але..." Ця людина хотіла пояснення не з погляду державної політики, а чому українці тут, бо вважав, що є інші, справжні мотиви у наших військових. Закидав звинувачення, що ми загарбники, підтримуємо агресорів. Крім того, його хвилювало питання релігії, чи не займаюся я якоюсь агітацією серед місцевого населення. Це була важка розмова. Я намагався йому пояснити, що ми нічого поганого не робимо. Якщо тут будемо не ми, будуть інші, однак будуть, оскільки тут війна.

Мені, врешті, вдалося зменшити напруження під час нашої розмови. Наприкінці він сказав: "Я досі не знав українців як нації, але тепер я навіть готовий приїхати в Україну в гості". Я йому подарував ікону Різдва Христового, до речі, він її прийняв з великим задоволенням і пообіцяв, що буде вона у належній пошані. Тож те, що в нас не було терористичних нападів, думаю, важливу роль зіграла наша розмова. Він пообіцяв, що звернеться до своїх вірних, аби вони не ставилися агресивно до наших військових, а навпаки - сприяли їм у вирішенні гуманітарних питань. Вважаю, краще важка розмова, ніж легка війна. Під час нашого перебування жоден солдат не загинув, хоча обстріли були.

- Отче, чи демонстрували американці зверхність щодо наших миротворців, адже там вони були фактично господарями?

- Так, вони були господарями, але лише формальними. Реальними господарями бази були ми, оскільки охороняли все, а вони розуміли, що їхня безпека залежить від нас. Тож зверхності у принципі не могло бути. А щодо моїх стосунків з американцями, то можу розповісти такий досить промовистий випадок. Коли я поїхав в Ірак, приблизно через двадцять днів моя дочка народила мені внучку. Американський менеджер Майкл, з яким у мене були досить дружні стосунки, дізнавшись, не міг повірити, що я вже дідусь. Через декілька тижнів приносить мені пакунок. Виявляється, він зателефонував до своєї сестри в Сполучені Штати, і вона передала подарунок для моєї внучки. Я був приємно вражений. До речі, він хотів навесні приїхати до Львова як турист.

- На Вашу думку, як виглядало українське військо на тлі армій інших держав?

- Ми не поступалися жодній армії, а можливо, навіть стояли на голову вище. Це, до речі, казав і наш міністр оборони Анатолій Гриценко, який перебував у кінці жовтня на базі "Дельта", причому навіть не з особистих спостережень, а із зауважень арабських та американських військових. Наші військові дуже серйозно ставилися до всіх своїх обов'язків і завдань. Коли вже остаточно вирішили виводити українські війська, з'явилися чутки, що араби хочуть узяти в заручники українського миротворця, щоб порушити питання не виводити наше військо. По-перше, далася взнаки належна підготовка наших військових, а, по-друге, це ставлення українських вояків до місцевого населення, яке вже мало певний кредит довіри до наших хлопців.

- Отче Володимире, стільки суперечок було на тему доцільності перебування наших військових в Іраку. А яка Ваша думка з цього приводу?

- Мені важко відповісти на це запитання, оскільки я не військовий за фахом. Можу лише сказати з погляду духовної особи. Священик у таких випадках дуже потрібен, і я в цьому переконався на власному досвіді. Наведу приклад однієї зустрічі, яка була для мене дуже важливою і приємною. На початку серпня мене запросили відслужити літургію болгари та румуни з сусідньої центральної бази "Ехо" - це штаб багатонаціональної дивізії, розташований на відстані 160 км від нашої бази в іншій провінції. У них не було православного священика, а лише католицький і протестантський капелани. Я взяв благословення у Архієпископа Львівського і Галицького Августина, служив у католицькому костелі. На Службі Божій були присутні військові всіх націй, які перебували там, на чолі з командирами своїх дивізій. Для мене це була дуже приємна зустріч, адже це ще раз доводить, що священик дуже потрібен в таких умовах.

Було багато недоліків, обмежене спілкування. Також проблеми щодо встановлення відносин між військами і церквою, адже ми лише починаємо їх формувати. Невідомо, хто священик в такій ситуації - чи він в першу чергу офіцер, а потім вже священик, чи навпаки. Я особисто вважав себе передусім священиком, а хтось мав іншу думку з цього приводу, і це його право.

Вважаю, що наші військові, які перебували в Іраку, з честю виконали поставлене перед ними завдання, яке полягало не в тому, щоб воювати. Завдання було набагато важчим - в умовах війни максимально захистити мирне населення. І той відносний спокій, що був у провінції Васіт, - заслуга наших миротворців. Маю надію, що в цьому є і моя часточка.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Програли вибори, а тепер і суд 
  ·  Карикатурні втрати 
  ·  Обережно, повені! 
Погляд
  ·  Володимир ПАВЛІВ: Кривенко був моральним маяком 
  ·  НАТО наc мирить із сусідами... 
Поступ у Львові
  ·  Хто очолить Львівську облраду? 
  ·  Дешевого м'яса не буде 
  ·  За метр землі - 500 баксів! 
  ·  Яку професію обрати? 
  ·  Площу Ринок заблокують? 
Поступ з краю
  ·  Торговельна дружба 
  ·  Прихований Чорнобиль 
Поступ у світі
  ·  Часи нової демократії 
  ·  Леппер йде у владу 
Арт-Поступ
  ·  Ісмет Шейх-Заде: Коли не хитрувати з історією 
Інтерв'ю
  ·  Володимир МАНДЗЮК: Ми не поступалися жодній армії 
Для жінок
  ·  Я люблю, тому торкаюся 
Спорт-Поступ
  ·  В очікуванні зелено-білого дива 
  ·  Відкинути всі авторитети 
  ·  Уроки тенісу на "Науці" 
Пост-Factum
  ·  Найчіткіші світлини з Марса 
  ·  Іран опанував термоядерну енергію 
КуПол: Новини зі Львова