BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Канапа.    Мандрівка.    Телевізії.    Стиль.    Релакс.    Тема.    Спорт-Поступ.    КуПол: Новини зі Львова.   
  Цитата Поступу
 
1 квітня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  10:37 13-12-2017 -   Охоронцеві Димінського пред'явлені звинувачення в приховуванні злочину  
  10:26 13-12-2017 -   Вибухового пристрою в магазині «Baker Market» у Львові не виявили  
  10:22 13-12-2017 -   Внаслідок ДТП на вул. Княгині Ольги загинув пішохід  
  10:21 13-12-2017 -   У Львові легковий автомобіль зіткнувся з вантажівкою  
  10:20 13-12-2017 -   На Львівщині планують побудувати три дитячі будинки сімейного типу  
Україна
  10:36 13-12-2017 -   «Кіборги» побили рекорди касових зборів у перші дні показів  
  10:33 13-12-2017 -   Поліція запідозрила у вбивстві 12-річної школярки з Кропивницького її матір  
  10:31 13-12-2017 -   Україна може скасувати пасажирські поїзди до Росії  
  18:35 12-12-2017 -   Бойовики відмовляються обмінювати 20 ув’язнених українців  
  15:55 12-12-2017 -   Осіння мобілізація: 70% неявки призовників  
Світ
  10:35 13-12-2017 -   Білл Гейтс виділить на боротьбу з глобальним потеплінням $315 млн  
  10:28 13-12-2017 -   Російські спортсмени погодилися взяти участь в Олімпіаді-2018 під нейтральним прапором  
  10:26 13-12-2017 -   В Австрії відновили транзит газу на одному з найбільших хабів Європи  
  15:56 12-12-2017 -   Вибух в Австрії: поставки газу в низку країн Європи призупинені  
  14:2 12-12-2017 -   Внаслідок вибуху на газопроводі в Австрії загинула одна людина і десятки постраждали  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа  » 

___________________________________________________________________________

ОЦЕ!!!
(уривок із з нового роману "Музей покинутих секретів")
Оксана ЗАБУЖКО
 
- Про що ти задумалась?

- Не знаю. Про нас.

Ось чим різниться одруження від усіх, хай би й яких вольтанутих за температурою, кохань і закохань: воно включає обов'язковий обмін привидами. Твої небіжчики робляться моїми, і навпаки. Список імен, подаваних у церкві на заупокійну службу під Навський Великдень, довшає: Анатолій, Олександер, Одарка, Федір, Тетяна, Юрій, Микола - це як звичайно, а за ними вступають, мов нова хвиля інструментів у другій частині симфонії, віолончельно-низьке, з контрабасовим нутряним вистогном анданте - Аполінарія, Амброзій, Юліан, Володимира: звучить майже як імена іншого народу, але, може, той народ і був іншим, - таже всі, скінчені 1933-м роком на Київщині й Полтавщині, Талимони й Лампії, Порфи й Теклини, також наводять радше на гадку про перших християн, аніж про родичів, віддалених від нас усього на яких два-три покоління.

Тодішні ж західняцькі, католицькі імена, порівняно з ними, ще відлунюють на живо, хоч і дедалі слабнучи, - поки все-таки є кому сказати: це мій вуйко, це мій дідо, загинув на Сибіру чи еміґрував до Канади, - в цьому місці ти, з тою незрячою ностальгійною усмішкою, що розтікається по обличчю помалу, розфокусовано, як молоко по стільниці, починаєш згадувати, як на початку вісімдесятих твоя родина несподівано отримала з Канади посилку від якогось такого, десятої води на киселі, вуйка, - пропустило чомусь К?Б, чи не останні свої деньочки прочуваючи, а мо', в них просто вже хватка була ослабла, як і все в тій країні було охляло й провисло перед фіналом, - правдива канадська посилка, і навіть не квітчаста хустка, якими чомусь діаспора тоді "Старий Край" непомірно щедро затарювала, а джинси, мамцю ріднесенька: перші твої "Лівайси", й до них джинсова-таки сорочка, а в чековому магазині батьки купили тобі справжні адідасівські кросівки й адідасівську сумку-черезплічника, і ти в такому вигляді ходив до школи.

І мені на мить робиться майже боляче, до гарячого стиску в сонячному сплетінні, од безглуздих, ретроспективою, підліткових ревнощів, так ніби й мене ця висвітлена тобою картинка враз скидає, як із драбини, на яких двадцять років униз, і я прикипаю там до парти, не в змозі відвести очей від найнедосяжнішого хлопчика в класі, а ти на мене не дивишся, - ти мене-тодішньої, в прищах, як у зірках, і з відмінницькою ріденькою кіскою через плече й не завважив би, хіба щоб увічливо оступитись, даючи дорогу: такі, загоджені раннім успіхом, хлопчики з добрих родин завжди бувають чемними, бо не потребують привертати до себе увагу глупими вихватками, життєвий успіх узагалі, як ніщо інше, розвиває в людях добродушну настанову - ту поверхову, літеплу, як температура тіла, котра не пропускає жодної аґресії, щоправда, й співчуття не пропускає також...

Це потрясаюче, кажу вголос, хитаючи головою, але ти не розумієш, не втрапляєш зі мною в ногу, ти провадиш далі своєї, мимохідь приєднавши мою репліку, таким собі зірваним коротким оплеском, до свого тодішнього тріумфу в дівчаток, укинувши її, з легеньким брязком, у двадцятилітньої давности шухляду, і так ми й зостаємося, як і були, - кожен при своїй шухляді, не те що не змішавши, а навіть і не зсунувши їх докупи.

І саме це я й мала на увазі своїм "потрясаюче" - що як же, до лиха, можна обмінятися родинними привидами, пошлюбити між собою оті заникаючі вглиб часу довгі лави небіжчиків-із-обох-сторін, якщо навіть собою-позавчорашніми, - тим хлопчиком і тою дівчинкою, що колись були закохувалися в інших дівчаток і хлопчиків і не спали ночей по різних містах, ще не підозрюючи про існування одне одного, - й то пошлюбитися не виходить?..

А жах же в тім, що вони нікуди не ділись, ні той хлопчик, ні та дівчинка, раз я, наприклад, досі так по-ідіотському здатна ревнувати тебе до твоєї шкільної любови, - дарма що ми з нею знайомились у цілком уже теперішньому часі, і ця зустріч, по ідеї, мала б для мене раз і назавше закрити тему, бо порівняння тепер уже рішуче не на її користь: з неї вийшла досить-таки смурна тітка, малопривітна, бамбулувата на виду й грубокоста, тип колишніх інженерш-проектниць, що тепер вистоюють із секонд-гендом по базарах, ще й із тими глибоко посадженими очима, такими вугільно-чорними западинами, що з роками творять дедалі дужче враження чи то хронічної сплаканости, чи хронічної-таки спитости, й добряче постарюють власницю, до того ж вона навіть не всміхнулася мені при знайомстві, з чого можна зробити висновок, що якраз її житейський досвід дотепер не дуже-то сприяв нарощуванню добродушности, не виключено, оте перше шкільне кохання зостається для неї єдиним промінчиком світла, так що мені б випадало її радше пожаліти, по-жіночому й по-людськи, - а от не виходить воно ні фіґа, не виходить тому, що я так і непевна, кого бачиш у ній ти - теперішню чи також і тодішню заразом, образ із другим дном, із наскрізною, в часі, підсвіткою з іншого виміру.

І тому перевага в остаточному підсумку таки не на моїй стороні, адже я для тебе тільки сьогоднішня, відзнята, як ґемблем, плескатим зрізом з одного річного кільця, хоч би яким той зріз не здавався надзвичайним...

- Мій горобчик... Школярка моя...

- Чому школярка?

- В тебе тіло на дотик, як у школярки. Це фантастично.

- Що саме?

- Що воно так збереглося.

- От хамло.

- А хамло, - охоче згоджуєшся ти, перевертаючи мене на спину.

Здатність твоїх рук видобувати з мого тіла такі різні за висотою й кольоровою насиченістю, тільки мені вчутні музичні тони (трохи подобає на мінімалістів) укотре змушує мене перейти в режим іншого слухання: заплющивши очі, цілком зосередившись на спахаючих на внутрішній стороні повік картинках, як на симфонічному концерті, - спершу сповільнено, мов під водою, приходять у рух бліді пагони літорослів, різьблені з плавкою витонченістю японської графіки, відтак - вигульком на поверхню - тропічно-густа смарагдова зелень, що все темнішає й темнішає, стягуючись і тверднучи до больової точки соска, і акурат у ту мить, коли я от-от скрикну, бо ти вже справді робиш мені боляче, стиск рознімається, переходячи в повсюдний пестливий розлив, і над обрієм переможно зринає кругле, помаранчово-жахтюче сонце! - од захвату я сміюся вголос, вся вже - як живий керамічний глечик, музична скульптура під руками майстра.

По увертюрі ще не аплодують, мовиш ти звідкись із темряви, ніби вже зсередини мене, твої руки продовжують рухатися з немилосердною точністю, дасть же Бог такий дар, і вмирати я починаю, як звичайно, - як ти це робиш? - ще заздалегідь, ще до того, як ти увійдеш і цілковито заповниш мене собою, на той час із мене вже єдино й зостається, що наскрізь прогріта ніжним світлом вдячности текуча й рухлива форма, в яку ти вкладаєшся весь, до останку, з розпачливою силою уже аж-неживої природи, всезмагаючих вогню-і-тверді, ох ти ж, ти, ти, мій єдиний, мій безіменний (в ці хвилини в тебе нема імені - як не буває його в усіх безмежних величин...).

І первісний вибух, спалах новозроджених планет, потьмарення, крик, - зрозуміло, що це щастя, що нам із тобою скажено, несвітськи пощастило, навіть страх бере, за які ж то такі заслуги і яке ще за те запросять мито, - адже здумай лишень, - мимрю в блаженній обважнілості, й далі невідліпно втоплена носом, як цуц, у неохололу від поту, з рідно-прянуватим (цинамон? тмин?) душком чоловічу шию: мільйони людей жили на світі й ніколи не зазнавали нічого схожого (хоча, власне, а звідки нам знати? але чомусь щасливі коханці завжди заряджені цією непохитною певністю, ніби вони перші такі на світі від часів його сотворіння...), - і тому, розуміється, врешті-решт жодних нема підстав (а якщо якісь і були, то змило океанічним валом), - жодних, авжеж, підстав відмотувати плівку назад і поновно рефлектувати над тією "школяркою": над тим, що в тобі, хіба вже останній дурепі не видно було б, - і далі триває оця по-мозольному, по-шахтарському вперта праця - підклеїти, підшити мене, за всією сукупністю відчуттів, із дотикальною пам'яттю включно, навпростець до своєї першої любови. (З нарочитим цинізмом спитати в тій хвилині щось на кшталт - а ти що, спец по школярках? німфетоман? звідки такі порівняння? - значило б утрутитися в ті підземні роботи пам'яті так само необачно, як погукати на сновиду, котрий просувається краєчком даху, і то з таким же ризиком, що розбуджений впаде й розіб'ється, - ні вже, хай собі йде, як іде, не мені лізти з гаєчним ключем до когось у мізки...).

Власне кажучи, я мала би бути підлещена, ні? Чи принаймні заспокоєна: які ж певніші ґарантії кохання-навік може дати жінці чоловік, як не під'єднати її (термін із електротехніки, всіх нас кудись та під'єднують, але ж і ми в боргу не зостаємося, теж по-живому злютовуємо клеми, накручуємо всіляких ізоляційних обмоток, поки - бах! - не лусне коротким замиканням...) до тих найперших жіночих образів, бетонно закарбованих уявою, - мами, сестри, дівчинки за сусідньою партою?..

Шановні пані й посестри, любімо своїх свекрух: це наше пряме майбутнє, ті жінки, якими ми станемо років через тридцять (а інакше коханий нас би просто не розгледів, не впізнав). Любімо своїх суперниць, давніх і нинішніх: кожна з них несе в собі щось від нас, щось таке, чого ми за собою найчастіше й не завважуємо й не цінуємо, а для нього воно якраз і виявляється головним... О чорт, невже я можу мати щось спільного з тією насурмоненою бабою із вугільними очницями?!

А це ж тільки початок, о Господи. Тільки початок.

...Схоже, я все ще в ролі дівчинки - а в ролі дорослого цього разу ти: відпоручником за всіх своїх мертвих. Ти й справді немов подорослішав над ними і більше не схожий на того довготелесого й клаповухого, розгойданого в ході, мов загрібаєш "із запасом", пацана, якого я щоразу проводжаю очима з вікна вздовж вулиці, аж доки не зникне за рогом, - ніби відмотую нитку з невидимого клубка, тільки ця нитка тягнеться з мене, зсередини, як із шовкопряда...

ДОВІДКА: Оксана Забужко - поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Народилася 19 вересня 1960 р. у м. Луцьку. З 1968 р. живе в Києві. Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики КДУ ім. Тараса Шевченка. Кандидат філософських наук. З 1988 р. працює в Інституті філософії НАН України. Стипендіат Фундації Фулбрайта, Фонду Рокфеллера, володар "гранту геніїв" Фонду Макартура, Мистецького фонду Больяско, європейського поетичного гран-прі-2004 Академії "Схід-Захід", що присуджують на Міжнародному фестивалі "Поетичні ночі в м. Куртеа д'Арджес" (Румунія) тощо. Автор книг поезій: "Травневий іній" (1985), "Автостоп" (1994), "Новий закон Архімеда: Вибрані вірші 1980 - 1998" (2000), "Друга спроба" (2005); книг прози: "Польові дослідження з українського сексу" (1996; вісім перевидань, перекладена 10 мовами світу), "Казка про калинову сопілку" (2000), "Сестро, сестро" (2003); наукових праць: "Філософія української ідеї та її європейський контекст: Франковий період" (1993), "Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу" (1997), Let me people go (2005) тощо. Вірші Оксани Забужко перекладені понад тридцятьма європейськими мовами, входять до багатьох антологій світової поезії й відзначені міжнародною премією Global Commitent Foundation.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Митних переходів буде 11! 
  ·  Вибори мера. Офіційно 
Погляд
  ·  Львівське лобі у парламенті 
  ·  Дружба чи конфронтація? 
  ·  Україна - не Ізраїль, 
Поступ у Львові
  ·  Коаліція готова? 
  ·  ВІЛ-позитивні матері, оформляйтесь! 
  ·  Гарячими слідами автозлодіїв 
  ·  Хресна хода на честь Івана-Павла ІІ 
  ·  Травматичний минулий рік 
  ·  Львівщина тоне 
  ·  Хабарників-освітян поменшало? 
  ·  Ціни не зросли 
Поступ з краю
  ·  Чи виживуть в Україні дрібні партії? 
  ·  Ющенко помирить Тимошенко та Януковича 
  ·  Ющенко - за перерахунок 
  ·  Сервер ЦВК вистояв 
  ·  У Криму скасували вибори 
  ·  Винагорода за миротворчість 
Поступ у світі
  ·  У Білорусі пролилася кров 
  ·  Шарону зроблять ще одну операцію 
  ·  Польща хоче перейменувати Аушвіц 
Арт-Поступ
  ·  Тоді у ванні шампанського 
Канапа
  ·  ОЦЕ!!! 
Мандрівка
  ·  Зіморовича, Лєрмонтова, Дудаєва 
Телевізії
  ·  Кирил Бистряков: Новини не змінюються блискавично 
  ·  25-й кадр 
Стиль
  ·  Варіації на тему парасольок 
  ·  Чоловікам про чоловіків 
Релакс
  ·  Провінційний релакс 
Тема
  ·  Кавказькі вівчарки і ми 
  ·  Без батька 
  ·  Таємниця імені твого 
Спорт-Поступ
  ·  Шева повертається у "Динамо"!!! 
  ·  Вистраждана перемога 
  ·  Валерія САВЧУК: У наступному сезоні складемо конкуренцію "Мотору" 
  ·  Людмила КОРОЛЕНКО: Україна впала в очах гімнастичного світу 
КуПол: Новини зі Львова