BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Точка зору.    Репортаж.    Арт-Поступ.    Стиль.    Для чоловіків.    Канапа / Бренд.    Мандрівка.    Телевізії.    Спорт-Поступ.    КуПол: Новини зі Львова.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
25 березня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  14:38 27-06-2017 -   На модернізацію шахт «Львіввугілля» – 4 млн грн  
  14:36 27-06-2017 -   Мешканців Львівщини закликають не палити суху траву  
  14:35 27-06-2017 -   Інспекція ДАБК перевірить забудову по вул. Тучапського та Городницькій  
  14:24 27-06-2017 -   У п’яної матері у Львові забрали в притулок річну дитину  
  14:21 27-06-2017 -   У Львові затримали турка, що перебував у розшуку  
Україна
  14:28 27-06-2017 -   У затриманих податківців арештували майна майже на мільярд  
  14:25 27-06-2017 -   На Донеччині правоохоронці виявили вбитою шестирічну дівчину  
  14:22 27-06-2017 -   В Україну прийде шалена спека  
  14:19 27-06-2017 -   Парубій: Візи з РФ розглянуть наступного тижня  
  12:57 27-06-2017 -   Вибух авто у Києві: Міноборони підтвердило смерть полковника ГУР Шаповала  
Світ
  14:34 27-06-2017 -   У Берлінському зоопарку обживається пара панд з Китаю  
  14:31 27-06-2017 -   Канадська медсестра отримала вісім довічних термінів за вбивство пацієнтів  
  12:58 27-06-2017 -   Метеорит, який впав у Нідерландах, виявився ровесником Сонячної системи  
  10:36 27-06-2017 -   Європейське космічне агентство виявило, що з Чумацького Шляху «тікають» зірки  
  10:20 27-06-2017 -   Польща прийняла понад 1,4 мільйона біженців з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа / Бренд  » 

___________________________________________________________________________

Страхи
Іван ГАВРИШКЕВИЧ
 
Нема то, як осінні м'ясниці. Тоді-то душі небіжчиків митарства терплячих, у достатку пробувають, коли ми їх пирогами, книшами та паляницями поминаємо. Пробують десь за нашими молитвами, як молоді пташечки на яр, першого свого лету по світлиці небесній.

Буде тому літ кількадесять, справляв поминки старший брат церкви Гаврило Пасічинський. Господар, кметь на весь Цапів, наспрошував свояків, та кумів, та сватів, та урядників сільських повнісіньку хату і крутився з вибраною на той день господинею комори по хаті, доносячи нам гостинці.

Уже й стало смеркати, а їх преподобіє попрощалися уже були й пішли до себе; ожеш, мені прийшла пора за поводи бесіди щасливо хватати. Но оден гість причиняв мені клопіт, бо весь час мене перебивав. Був то вислужений вояк Гарасим Сікун. Перед двадцяти літами пішовши в рекрути світ за очі, волочився десь по французьких війнах, а тепер вернувся Бог знає звідки і осів на батьківщині. Хлоп високий, плечистий, ще здоровий, як горіх, хоча уже немало сивого волосся, а літами десь коло п'ятдесяти сягав. Говорив мало, но що сказав, то голосом так твердим, же не стане тя що відповісти. А як стане клястися і визивати, то аж волосся дуба стає та лиш обзираєшся, де клямка. Врешті, як він уже надто своїм вояцтвом вихвалявся, то сказав йому паламар:

- Ось не величайте-но так дуже вояків, бо у нас був недавно Наум бородатий, котрий всі ворони і сови в околиці повиїдав. На війні Бог знає як много французів посік, а проклинати знав по-французьки, московськи й угорськи. А прийшлося під ніч, то провадив'єм його не раз коло цвинтаря, бо щось му не ставало відваги.

- Ба, ба, ба! - знову мішає Гарасим кукіль до пшениці. - З упирями ліпше не зачіпатися.

- Щось ви також баландаєте, - встряв і я. - Такий, як ви, хлоп мав би труситися перед упирями?

- Но, но, смійтеся здорові, доки охота, бо, борони Боже, якби прийшло на вас... Бо я на власні очі - сорок тисяч бомб у печінку - видів! Та я таке видів, що якби розказав, то вам розум перед страхом сховався би!

- Ну, то розкажіть, повчіть нас, - сказав я дуже спокійно.

- Гм... розказати... Сто сот гарматних ядер! Гей, господарю! Крупнику! Наливай, то розкажу, що видів'єм.

Поволі все стихло, хоч мак сій. Свіча поминальная яла ся догоряти - то липне синім по стіні поломнем, то згасне, то знову липне, а далі враз і стопилася й упала на лавку. Господиня роздула на припічку вогонь, і ми почали слухати розповідь Гарасима.

- Видите, мої куми, - почав Гарасим, - вам здається, що світ Божий всюди такий, як у вас за дверима. Легко вам ту о страхах розправляти за печею. Але підіть-но ви понад Опір, що мов чортова юха, в ложиську своїм кипить і воркоче, а сонце тут бліде і малу лиш годину на день загляне в глибоку долину та й за темнії бори чим хутше ховаєся. Там-то дич - лиш орел зашумить часом або вовк завиє, а бойко в темній одежі, в тихих ходаках пересувавсь марою. Він і не вмре там, як наш християнин, а буде й по смерти лазити марою і страшити жиючих, аж го викопають із-під землі, а лоб утявши і пробивши осиковим колом, під паху положать.

Ідеш у білий день, блуд чіпаєся тебе, а корови доєні кров дають; люди сохнуть на самі заданя і вроки, по полонинах звиваються чарівниці за зіллям, а інші верх Бескида, мов птахи, літають. Най же нас Бог заварує від таких сторін, людей і чарів.

Там-то, в тії зачарованії місця, загнала мене судьба по французьких війнах. На моє нещастє, мешкав'єм у ґазди, котрий мав пречудесную дочку. Оченятками чорними липала, мов двома зірочками, а де поглинула, то все враз ставало таким миленьким, наче від сонця краси прибирало. Гай, треба ся було залюбити, но залюбити на смерть! Але як? Знав'єм, що ми рада, але ж я ще вояк - нині ту, а завтра деінде. Та й грошей нема.

Раз проваджую смерком із поля за руку і кажу до неї:

- Гей! Що було, якби тепер язя яка вискочила із лісу і тя мені видерла?

Галюня затрусилася, мов листок трепети, і сказала:

- Ох, не споминайте-но за язі, бо я і так боюся. А ось видите відломаний сей хрест коло тамтої пустки - там нехристь сидить.

- Го, го! - розсміяв'ємся, - рад би-м змірятися з тим упирем то показав би-м, яка орудка з цісарським вояком.

Вона ще більше напудилася і стала бігти, а я кажу:

- Оже щобись знала, як ваших страхів боюсь, піду іще нині до упиря на ніч.

Тоді вона спинилася і розповіла мені про часи, коли татарські орди у наші краї налітали, мов круки. Хто живий, брав, що мога, і втікав у ліси. Утік і пан з родиною до Кракова. Гроші, котрих мав дуже много, віддав зберігати найвірнішому слузі-німцеві. Мовби вимерли гори, люди поховалися і позатарасовували дорогу постинаними лісами. Оден лише німець остався сам з грішми свого пана.

Німець тамтой мав цвіт папороті, знав зіллє по назвиську і властивостях і вигодував хованця. Ото він закопав гроші під замком, а сам став панські скарби зіллям помазувати. Уже лишилося іно три рази замок обійти, і татари б не знайшла скарбів. Но тут показався знахар татарський на горі. Стрелив з лука і забив німця.

Татари увірвалися до замку, знахар вказав те місце, де лежать скарби, але закляття перемогти не міг. Татари замок збурили, но нічого не знайшли. Від того часу ходить кожної ночі німчик в червоній шапочці й темнім спенцирку воколо замку і стереже закляті гроші. Не оден кусився обогатитися заклятими грішми, но жаден не вийшов цілий із очарованого замку. Не раз заходить біда дорогу подорожнім і робить різні свинства: то введе в трістя й на стрімкі улети, то гулюкає і свище, а впровадивши христянина в нещастя, сміється сміхом нехриста. Кажуть, же упир той буде доти скарби сторожити, доки хто не переночує сам в тих руїнах.

Вислухавши це, я сказав:

- Жаль мені, що ти байкам даєш віру. Но щоби тобі очі отворити, іду ось нині виполошити упиря.

Щойно запала ніч, подався я на варту до пустки. Понад лісом і горами світив місяць вповні, долом лилася непроглядна чорнота. Там в таємничій глибині шумів Опір, одноголосе й глухо. Високо возносилася вежа, попри неї частина муру. Біля румовиська стояв хрест похилений. Під ним виднілася гора черепів, мерви й сміття, яке подорожні наскидали для вернення від себе упирів.

Щоби не утратити духу, закурив'єм люльку і зайшов до замку. Закватировався я до одного з покоїв, постелив, як міг, мервою, набив рушницю, положився і заснув поволі.

Спав'єм, може, добру годину, аж ту чую якесь дуже сумне заводженє. Хотів'єм піднятися - годі; рвався і мучився довго - аж нарешті отямився. Слухаю - а мій Веркусь виє, а виє так, мов чого дуже страхається. Клацав зубами, заводив, а то знову зі всією силою скавулів, перекриваючи навіть шум ріки й стогін лісу.

Мені щось душно зробилося. Хотів'єм галаснути на собаку, но ляк якийсь не давав мені й дихати. Дивлюся, а ту в кутку піднімається якась мара - щось несамовите, худе, бліде, буцім із тоненького, сухого, темно-жовтого паперу - очі непорушні, вгору піднесені, мов шкла притьменного - уста сині, стулені, а межи них вистають два предовгі зуба. Зодягнене було в спенцирок чорний, шапочку і штани червоні, а руки держало на худісінькім череві. Воно витріщило очі, але в оку його не було видно чоловічка.

Зірвав'ємся на рівні ноги, та й до рушниці.

- Хто там! - крикнув'єм не своїм голосом і наставив багнет. - Гет! Бо заколю! Веркусь, гузя! - кричу, а потвор стоїть, як стояв, а Веркусь виє, аж волосся мені шапку підносить.

Замкнув'єм очі, страсся від огиди і "пшик" багнетом раз і другий на чудовище. Отворяю очі - воно взад, я за ним - воно, позираючи весь час на мене, "цап, цап", мов кіт, поволі взад відсуваєся. Що шибну багнетом, то воно вислизне дивом і задкує, а далі опинилося разом зі мною десь у пивниці.

- Стій! - кричу, аж захрип, а воно, Бог знає як, розпустилося в повітрі.

Перехрестив'ємся, сплюнув, вернувся там, де спав, і дивлюся, а біс витріщив знову очі й зуби.

- Пек ти й осина, вражий сину! - та й пробиваю раз, другий, третій.

Воно в кут - я за ним, воно до пивниці - я за ним. "Лусь!" - стрілив'єм, щоб не утекло мені. Аж ту загриміло, і земля стряслася, мури і ліси, й гори, й Опір з камінням, все стало рушатися, все враз ожило.

І скажу я вам, куми, що не був я тоді хвалюх, котрий нічо іще не видів. Бував на війні під градом куль карабінових, коли голови вояків одірвані від тулубів із страшними перемінами лиця котилися під ноги. Я тоє видів, а духу не стратив. Но явлене із тамтого світу запаморочило мене - я зімлів. Коли отямився, уже зорі засіяли. Обзираюся - упиря нема, мацаю - є рушниця, но піднести її ані руш. Натягаюся, термошуся - годі! Встаю, підвожуся - брень! - виважив'єм рушницю з кусником муру, а під ним щось забряжчало. Сягнув'єм рукою, а там щось стуленого, округлого. Я витяг жменю - самі срібняки і червінці. Тут же зиркнув'єм на руку, а з неї тече кров, а за шкірою на боці куля. І коли не вірите словам моїм, то дивіться - ровець сей маю від нехриста.

Ожеж видите, мої куми, рана ця не є тінь, а гроші, котрі виніс'єм із зачарованого місця, помогли мені Галюню дістати і з війська викупитися. Що ж? Не є то зримі пам'ятки по духах?

- Гм! Нема що казати, досить до правди подібне, но, може... - кажу.

- Загнало би тя під огонь батарей французьких! Що? Іще тобі мало? А знаєте, що в той самий день за рік породила ми жінка моє нещастє, на другий - захворіла і вмерла, в третій - забрало лихо цілу кошару овець моїх і чужих, за котрі потому правовали мене до остатного шеляга, в четвертий - стратив воли, а в п'ятий - забрав проклятий Опір одну пам'ятку із усього, мого Івана, і заніс під самую пустку. Коли уже не мало чим допікати, насилало мені щоніч тую мару. Вчепилася біда і витріщувалася на мене. Ані молитва, ні свята крейда, ні вода, ні небо, ні пекло - нич не помагало. І так було доти, доки не покинув я ті закляті сторони. Такі-то з бісом орудки.

Сказавши це, Гарасим ликнув трохи крупнику, закурив, відвернувся до стіни лицем і більше не відізвався до нас і словом.

Нарешті порозходилися ми кождий домів, но ледве що устиг'єм виспатися на одному боці, як почув'єм йойкання та пукання. Прислухався і пізнав я голос Варварки, служниці Гарасимової:

- Ой, ой, ой, та встаньте-но, але хутко!

- А що ж тебе так пізно несе?

- Ой ходіть борзо, бо Гарасим уже доходять!

- Свят Господь! - стрілило мною на рівні ноги. - Та перед годиною ще такий здоров!

Вона розказала, що вночі став раптово Гарасим кидатися по ложі, а коли засвітили, увиділи лице його, одежу і постелю в крові, котра йому носом і ротом бухала.

Вигляд Гарасима нас вразив: ще вчора здоровий, червоний лицем чоловік, сидів скулений, блідий, кров'ю страшливо обліплений, з очима боязливо непевними. Кров заледво могли ми сіллю загамовати. Їх преподобіє, віддаливши нас всіх із хати, стали слухати святої сповіді. Но небавом завізвали мене, бо Гарасим мав щось сказати.

Голос його не був уже той, що вчора. Нині ослаб, гамувався щохвилі, душачись кашлем і напливом крові.

- Григорію! - проказав ледь чутно. - Чулисьте вчора мою історію. Будьте так добрі переказати ю преподобному отцю, коли мені Бог не дасть подужати... Ох! Вся кара Божа спала уже на мене! Той німчик не дає ми нігде супокою!

- Заспокойтеся - хтів'єм го потішити: - То тільки нічниці вас мучать. Нема страхів на світі.

- Як то? Га! - скрикнув Гарасим. - Нема? Та ж він ту щоночі... зубатий, шклоокий... кров п'є... з ме...

Зірвався недужий, а вид його був страшливий. Волосся піднялося щетиною, губи запінилися і кровію загатилися, очі вертілися колом огненним серед набіглого білка. Кричав, руками відпихаючи когось, і валандав язиком серед густої крові.

Ми силилися його заспокоїти, притримуючи за руки й ноги. Но серед того стрілив страшним оком на мене, я вжахнувся і стрясся, а голова його вирвалася нам і вдарилася в ріг ліжка. З рота бухнула кров, а тіло омліло.

Ще тягнув Гарасим пару днів, не помогли йому жодні ліки, ані примовляння, застиг урешті бідака, а мені пішло через серце, же моя упертість за правдою причинилася, може, до його передчасної смерті.

Яр - весна.

Заданя - уроки.

Мерва - трухлява солома.

Чоловічок - зрачок.

Хованець - виплеканий хатній чортик.


Довідка

Іван Гавришкевич
- галицький прозаїк 60-х років ХІХ ст. Написав кілька оповідань і казок, перекладав німецьку прозу. Оповідання "Страхи" подається скорочено за "Отечественним сборником", - Львів, 1861.









» 
''Плейбой''
МАЙКЛ
 
Незалежно від нашого бажання і смаку, еротика і порнографія як види мистецтва міцно зайняли свої позиції у світовому культурному просторі. Це доконаний факт. А будь-яке мистецтво має право на своє місце під сонцем, тим паче, якщо на нього є попит, не кажучи вже про те, що воно існувало завжди, нехай і в глибокому підпіллі і партизанській формі.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Львів очищають від агітації 
  ·  "Поступ" продовжуватиме боротьбу 
  ·  "Карпати" і "Динамо" оштрафують 
  ·  Нові католицькі кардинали 
  ·  Військові бази США в Болгарії 
Погляд
  ·  Як крадуть автомобілі? 
Поступ у Львові
  ·  Ноу-гау від "Укрпошти" 
  ·  У ЖЕКів забрали "тепло" 
  ·  Подбайте про духовність дитини 
Поступ з краю
  ·  ЄС "заморозив" розширення 
  ·  Без Президента коаліція неможлива 
  ·  Гуманітарна допомога для гуманітарної допомоги 
  ·  МЗС повчає Росію 
  ·  Серверна справа 
Поступ у світі
  ·  Білорусь: революція закінчилася 
  ·  Кокойти потягнувся до Росії 
Точка зору
  ·  Любомир ЗУБАЧ: За неправдивий підрахунок голосів світить від 5 до 8 років 
Репортаж
  ·  Скільки важать бюлетені? 
Арт-Поступ
  ·  Дмитро СТУС: Ми втілимо мрію Кривенка 
Стиль
  ·  Бути модною 
  ·  Чому мешканці великих міст полюбляють... етнічний одяг? 
Для чоловіків
  ·  hey YOU! 
Канапа / Бренд
  ·  Страхи 
  ·  ''Плейбой'' 
Мандрівка
  ·  Друкарні та Ференц Ліст 
Телевізії
  ·  Анна СОБОЛЄВА: Все відбулося дуже органічно 
Спорт-Поступ
  ·  Золотий дубль робінгудів 
  ·  Спортивна генетика 
  ·  Гідне протистояння 
  ·  Провал галльського півня 
  ·  Швейцарське "золото" 
КуПол: Новини зі Львова
  ·  Військові відбудували міст 
  ·  Звільнили 20-річну заручницю 
  ·  Есдекам двічі побили вікна 
  ·  7 років тому загинув Чорновіл 
  ·  Львів'янин - віце-чемпіон