BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Львівські обсервації.    Тема.    Інтерв'ю.    Точка зору.    Постаті.    Спорт-Поступ.    КуПол: Новини.   
  Цитата Поступу
 
23 березня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  17:48 17-11-2017 -   У центрі Львова побудують церкву  
  15:13 17-11-2017 -   У Львові буде вулиця Яцека Куроня, але це не Стрийська  
  15:10 17-11-2017 -   На Львівщині стартує сезон полювання на зайців  
  14:46 17-11-2017 -   На Радехівщині затримали браконьєрів, що вполювали двох косуль  
  13:25 17-11-2017 -   У районному суді Львова вибухівки не знайшли  
Україна
  15:17 17-11-2017 -   Розробку спідньої білизни для жінок у ЗСУ відклали через критику  
  15:15 17-11-2017 -   Луценко каже, що справа у НАБУ стосується його сина  
  14:45 17-11-2017 -   Дніпровські лікарі рятують капітана поліції, що підірвався на міні  
  14:44 17-11-2017 -   Дощі зі снігом: якою буде погода на вихідні  
  13:38 17-11-2017 -   У Києві у ході весільних гулянь, сталося вбuвствo через необережність  
Світ
  15:19 17-11-2017 -   Польські кардіологи безкоштовно прооперували жителів Львова  
  15:8 17-11-2017 -   В італійській тюрмі помер колишній ватажок «Коза ностра» Тото Ріїна  
  10:57 17-11-2017 -   Саудівським принцам запропонували обміняти свої статки на свободу - ЗМІ  
  10:41 17-11-2017 -   В Японії залізнична компанія вибачилась за відправлення поїзда на 20 секунд раніше  
  10:17 17-11-2017 -   Німеччина – фаворит букмекерів на перемогу у Чемпіонаті світу з футболу  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Світлана ПИРКАЛО: Людям завжди бракуватиме ковбаси
Розмовляли Катерина КИРИЛОВА, Інна КОРНЕЛЮК
 
Жінки не бувають дальтоніками. Світлана Пиркало як справжня жінка генетично не схильна до дальтонізму, її "Зелена Маргарита" й "Не думай про червоне" написані для всіх, хто просто хоче зрозуміти, як бачить жінка "зелене" і "червоне" й решту всього.

Успішна радіоведуча "Бі-Бі-Сі", "одружена" з Лондоном (її англомовний суджений - з Туманного Альбіону) й закохана до нестями в українську літературу, заради якої теж багато на що здатна. Ми ж віримо в те, що ця авторка здатна на таке, на що жоден інший письменник в Україні не наважиться. Чому так - знайдете в інтерв'ю.


- Богдан Жолдак розповів нам страшну таємницю...

- Що я виросла у божевільні?

- Так, і попри те, він сказав, що це зробило тебе дуже сильною людиною й геніальною, без перебільшення, саме такою, письменницею...

- У нас з Жолдаком дуже теплі стосунки. Він любить мене, а я його. Ми довший час дружили, постійно десь разом тусувалися. Поки я жила ще у Києві... Він навіть написав оповідання про мене, як я їла активоване вугілля, заїдала його содою і запивала оцтом, а потім лякала своїх сусідок по кімнаті, бо в мене чорна піна йшла з рота... Позаяк те, що я виросла у божевільні не є таємницею. У мене батьки працювали психіатрами, тому віддали мене у садочок на території лікарні. Він був непоганий, працював цілодобово. У нас були добрі виховательки, які водили нас на екскурсії, багато чого цікавого розповідали. А були й погані тітки, які, коли ти вкакаєшся у два роки, мили тебе холодною водою і всім іншим дітям притому розповідали, яка ж ти погана! Тоді інші діти тицяли в тебе пальцями і сміялися: "Як тобі не соромно!". Це один із перших моїх дитячих спогадів...

- Ще один цікавий факт: Світлана Пиркало почала читати Фройда у 5 років.

- Були якісь російські самвидавівські переклади Фройда, ледь не сфотографовані. Знаєте, раніше так робилося: хтось надрукує, а інші то перефотографовують... Мені до рук потрапила така страшна копія "Історія неврозу 5-річного хлопчика", де оповідалася історія про те, як хлопчик дуже боявся коня і це означало нібито, що він хоче зайнятися сексом із мамою і вбити тата... Мені видалося, що це абсолютна дурня, бо боятися коня можна й з інших, нормальніших міркувань. Але я час від часу продовжувала читати татові книжки, мій тато саме працював дитячим психіатром. Мені вони також видавалися дуже дурними. Можливо, якби ці книжки мені тепер потрапили до рук, я би щось з того взяла, а тоді... просто дійшла висновку, що автори цих книжок взагалі не розуміються на тому, що вони пишуть.

- За кордоном суспільство таке, що коли ти свідомо чи несвідомо робиш дурницю, воно усміхається. І ти розумієш, що ця усмішка фальшива... Наше суспільство натомість починає хамити і ображати людей, які помиляються. Провадимо до того, що тобі, як людині, яка певний час вже прожила у Лондоні, але яка час від часу приїздить в Україну, наскільки важливим здається психічне виховання української нації?

- Насправді у нас надають значно більше значення психології, етнопсихології, психології ментальності та іншим схожим до того речам, ніж на Заході. Візьмемо за приклад банальну річ - гороскоп. У 60-70 роках... Наприклад, стрічка "Емануель", де одна подружка каже інший, мовляв, саме такий знак зодіаку, такого віку, зросту, ваги найкраще пасуватиме тобі для якогось там замороченого сексу. Раніше на Заході це сприймалося нормально, а сьогодні до того просто ніхто особливо не дослуховується. Така сама історія і з психологією... Вона просто перейшла на рівень жартів, анекдотів...

- А як щодо антидепресантів?

- Це, радше, хвороба Америки, ніж Британії. Хоча й там, звісно, є люди, які вживають антидепресанти. Так само, як є люди, які, наприклад, не мають друзів. Їх просто не навчили цьому: мати друзів. Вони не хочуть нікому робити жодних послуг, за які їх любитимуть і шануватимуть. Вони ходять на роботу, а після того до бару, де напиваються до такого стану, коли їх вже треба виносити з-під столу у їхніх розкішних мештах Prada.

Таким людям, звісно, потрібен психоаналітик і раніше чи пізніше вони до нього таки йдуть. Але той аналітик, до якого приходять ці люди, також має потребу у власному психотерапевті, який також має свого терапевта... Така безкінечна піраміда. Або ти можеш найняти собі життєвого тренера. І не зрозуміло, навіщо він тобі потрібен, але він є, і ти платиш йому гроші...

Мені значно більше імпонує мати друзів, яким можна подзвонити будь-якої миті і пожалітися. Вони своєю чергою скажуть: "Пиркало, яка ж ти нещасна!" Або: "Пиркало, припини рюмсати, задовбала!". І я отримую безкоштовно те, за що люди платять гроші й навіть більше. Бо жодному психоаналітику невигідно дати тобі пораду, яка тобі реально допоможе, бо тоді ти більше не прийдеш до нього і не заплатиш гроші.

- Батьки не випробовували на тобі свої експериментальні методики?

- Коли я була малою, мама намагалася ставити мені усілякі хитрі запитання, щоби я не зрозуміла до чого воно й проговорилася... Але ж я також була непростою дитиною і знала, як можна викрутитися майже з будь-якої ситуації. Коли я починала вередувати чи викидати якісь коники, батьки намагалися привести це все до спільного знаменника й зрозуміти, що зі мною діється... Сьогодні, коли у мене виникають якісь проблеми, я одразу дзвоню мамі...

- Ким ти тепер почуваєшся в Лондоні, бо, знаєш, кажуть, скільки б людина там не прожила, вона все одно завжди почуватиметься чужою у цьому англомовному середовищі?

- Воно так, але Лондон мене не задовбує, принаймні. Це величезне місто, яке неможливо пізнати до кінця. Незліченна кількість театрів, виставок, музеїв... але там дуже непросто знайти своїх людей. З величезного натовпу 7-ми чи 8-ми мільйонів людей тобі необхідні лише двоє чи троє. Але їх ще потрібно знайти. І це дуже непросто. Бо там люди живуть автономно, кожен у своїй квартирі, кожен сам по собі, і нікого не цікавлять твої проблеми. І це важко, особливо, коли ти звик до українських традицій.

- Кажуть, що у Лондоні просто шалений ритм життя...

- Це залежить від того, ким ти працюєш. Якщо працювати якимось фінансистом, банкіром і заробляти великі гроші, то так. Такі люди дуже мало сплять, але дуже багато заробляють. І вони навіть не встигають витрачати зароблені гроші. Я ж працюю на ВВС, це організація з потужною соціальною програмою. Є новини, ти їх робиш. А якщо прийдеш і скажеш, що хочеш мати авторську програму, тобі не дозволять. Бо є певна кількість годин, які мусять бути заповнені певною інформацією. Британські платники податків хочуть саме цього. Я дуже рада, що нам попри все вдалося провести літературний конкурс "Книга року Бі-Бі-Сі", раніше такого не було...

Там все інакше. Це правда. Інші люди з іншими людьми ходили в одну школу. І коли ти приїжджаєш зі своїм, як тобі здається, талантом і гарною українською мовою... то ти на фіг нікому не треба! Але... Певним чином це - золота клітка. Спершу я приїхала туди за контрактом на півтора року. Мені було потрібно змінити певні обставини у житті. Я тоді вела програму "Без табу" разом з Миколою Вереснем, ми зробили сюжет про людину, яку зґвалтували і закинули до камери попереднього ув'язнення. Нам почали погрожувати, вводити якусь цензуру.

Вже якось так склалося, попередні програми були про кохання, про якісь там щасливі родини і тут одна, яка стосувалася харківської міліції. І нас почали пригнічувати... Бо про міліцію треба, як про мертвих: або щось добре, або нічого. І тут мені запропонували контракт на ВВС. Там ти не мусиш продавати свою совість, робиш абсолютно чесні і об'єктивні новини. Власник не вимагає від тебе писати якусь фігню. Це просто інформація, а люди нехай вже самі роблять висновки. І це розкіш. А на той час це була дуже велика розкіш, особливо для українського журналіста. Бо в Україні всі ЗМІ так чи інакше комусь належать і навіть, якщо не ти, то твій колега зробить щось таке, що тобі не подобається. На ВВС ти сміливо можеш поставити своє прізвище під будь-якою новиною. З авторськими проектами, звісно, трохи важче.

- Є дві твої книги. Червона і Зелена...

- А попри те ще одна, яку ми написали спільно з Тетяною Ворожко і Миколою Вереснем "Без табу про "Без табу". Це добра книжка, рекомендую. Там два розділи: про те, з якими ми проблемами стикалися, коли робили свої програми і розділ про справжні історії, які нам під час того траплялися. Дуже життєві і цікаві історії.

...Зараз я хочу написати роман про Полтаву часів боротьби за незалежність. Він буде про те, що там живуть дуже милі люди, але ущербні, які борються за незалежність, але всім то байдуже... І там є якісь рудиментарні панки, гіпі, які зовсім не схожі на панків і гіпі. І дівчинка, яка говорить українською мовою... Мені дуже подобається цей період, бо все тоді було дуже живе, хоча й змащене не знати чим. Кожен хотів чогось інакшого... Але мені подобається, коли люди переживають сильні емоції, тоді є можливість щось змінити.

- А як так вийшло, що ти почала працювати з братами Капрановими?

- Вони можуть дуже легко й дотепно писати про різні, навіть дуже складні речі. Я живу далеко від них, читаю їхні твори в інтернеті. Попри те, коли ти з ними працюєш, це дуже приємно, бо вони завжди дають добі зрозуміти, що ти найкраща. Вони, звісно, брешуть, але це дуже приємно. Вони пригощають тебе віскі і починають розповідати, яка ти класна. Причому говорять дуже переконливо: ось поглянь на цій сторінці і на цій... Я готова їм власноруч доплачувати за таке ставлення.

- Світлано, якщо говорити про твій життєвий досвід, то, як думаєш, якого досвіду тобі сьогодні бракує?

- Мені бракує живого спілкування з людьми, також живими, які можуть розказати тобі купу цікавих історій. Бо в Лондоні моє спілкування обмежене, та й історії якісь не такі цікаві і живі. Тепер мені потрібно читати якісь абсолютно дурнуваті газети, дивитися на таблоїди: як тут народ живе, чим дихає. Але моя мрія назавжди: примазатися до реального життя. Піти до суду перекладачем, чи що. Я зараз дізнаюся, як би це можна було зробити. Щоб там було реальне життя, про яке я пізніше могла б написати... Я просто ходжу на роботу, після якої повертаюся додому, де на мене чекає гарний чоловік, він мене любить, я йому смажу котлети...

- Що востаннє ти прочитала таке, що це змусило сказати собі: напишу ще краще, ще сильніше?

- Останнього я прочитала Винничука. Але, в принципі, кожного разу, коли читаєш якусь добру книгу, так думаєш. Мій ідеал прози - "сумна, смішна і правдива". Але проблема української літератури у тому, що тут дуже мало чого відбувається. В Лондоні кожного дня у щоденній газеті є літературна сторінка. В суботніх номерах взагалі передбачено цілий літературний додаток. В Україні зрідка пишуть про книжки, більше про вибори, економіку тощо.

Хоча людям завжди бракуватиме ковбаси. Потрібно розрізняти ці поняття: ковбаса окремо, культура окремо.

- Для тебе важливішим є ЩО чи ЯК?

- Це питання, яке мене саму дуже цікавить. Я його ставила майже всім учасникам конкурсу "Книга Року Бі-Бі-Сі". Я думаю, "ЩО" - дуже важливо, сюжетна лінія, образи героїв. Мені хочеться такої історії, яка триматиме увагу читача. Але "ЯК" також важливо, бо щодня виходять газети, в яких є безліч різних історій, але написані вони всі дуже по-різному.

- І коли ти щось пишеш, бодай інколи ставиш собі запитання: навіщо це все?

- Я отримала відгуки дуже багатьох людей на свої книжки, щоби це питання мене не турбувало. Тобто, виходить, що для людей. Я пишу для себе, але у тому розумінні, що для людей таких самих, як я. Я собі не уявляю якогось ідеального читача, я уявляю себе. Я думаю про те, щоби людина хотіла прийти в магазин і купити собі книжку. Причому наполягаю, що саме купити, а не позичити в мене. Люди повинні купувати книжки, бо від цього також залежить доля нашої літератури.









» 
"Книжка року" всьоме визначила переможців
Інна КОРНЕЛЮК
 
Організатор “Книжки року” Констянтин Родик"Книжка року" - рейтинг найкращих україномовних видань, за версією головного бібліомана України, головного редактора й генератора ідей журналу "Книжник-review", Костянтина Родика, відбувся. Відбувся, незважаючи на всі побоювання, що забракне коштів, натхнення чи ще чогось, але не учасників, тобто найрізноманітніших українських видавництв.

Чому "за версією", тому що будь-який рейтинг часто лише претендує на об'єктивність, попри велику кількість експертів, правила оцінювання видань і заявлену на конкурс участь видавництв.
Детальніше>>
» 
Книжки, шоколад і східні спеції
Любомира РЕМАЖЕВСЬКА
 
Уже добіг кінця Тиждень високої моди, який проходив у Києві. Незабаром розберуть стильний чорно-білий намет біля виставкового центру "Альта-Експо", призначений для дефіле. Проте дух моди ще не покинув межі української столиці. Набувши сили під час показів, він продовжує свою ходу. Адже дизайнери не сплять і намагаються вигадати щось нове для того, аби потішити прискіпливих поціновувачів мистецтва моди.
Детальніше>>
» 
Старе японське аніме
Діана КОРНЕЛЮК
 
І знову фестиваль кіно! Ще одна можливість дізнатися про кінематографічні смаки однієї зі світових країн - Японії. Із 24 до 28 квітня фестиваль "Історія аніме" (у кінотеатрі "Копернік") здивує якісними японськими анімаціями 1970-1990-х років. Фестиваль розпочнеться уже сьогодні у столиці і навідається, окрім Києва та Львова, у Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одесу та Харків.
Детальніше>>
» 
andre TAN: Мода вимагає віддачі на всі 100%
Розмовляла Любомира РЕМАЖЕВСЬКА, Київ - Львів
 
У свої 22 роки цей хлопець досяг багато. Успішні покази, визнання відомих модельєрів, популярність його бренду серед жінок... І у вирі показів, колекцій та знаменитостей йому вдається зберігати дитячу наївність та щирість. Це - Андре Тан, дизайнер одягу та ведучий програми "Жертва моди". З Андре вдалося поговорити безпосередньо під час Тижня високої моди в Києві.

- Андре, розкажи, як ти вирішив стати модельєром.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Львову потрібні зміни 
  ·  Або працюєш на дільниці, або звільнимо з роботи! 
  ·  Куйбіда боїться дебатів із Садовим 
Погляд
  ·  Зореслава РОМОВСЬКА: Міський голова - це наче батько в родині 
  ·  Програма розвитку Львова 
Поступ у Львові
  ·  Хто прибиратиме Львів від агіток? 
  ·  Зі світлом будуть перебої 
  ·  Обережно, на дорогах діти 
  ·  У маршрутці вкрали 750 гривень 
Поступ з краю
  ·  Білорусь feat. Україна 
  ·  Війна за стадіон 
  ·  Іван ЛОЗОВИЙ: Із Росією ми маємо спільне керування нашою державою 
  ·  "Цілком таємна" справа Ґонґадзе 
Поступ у світі
  ·  Лукашенку поздоровляють губернатори 
  ·  Американці не бояться Росії 
  ·  Іспити для іноземців 
  ·  Пентагон хоче розмістити у Європі базу ракет 
  ·  У КНДР убивають дітей-інвалідів 
Арт-Поступ
  ·  "Книжка року" всьоме визначила переможців 
  ·  Книжки, шоколад і східні спеції 
  ·  Старе японське аніме 
  ·  Світлана ПИРКАЛО: Людям завжди бракуватиме ковбаси 
  ·  andre TAN: Мода вимагає віддачі на всі 100% 
Львівські обсервації
  ·  Львівські обсервації 
Тема
  ·  Коли будуть результати виборів? 
Інтерв'ю
  ·  Мер Вроцлава Рафал Дуткевич: Якби я когось із чиновників упіймав на корупції, то 
Точка зору
  ·  Роман Безсмертний: Нехай упаде Рим, але закон має панувати 
Постаті
  ·  Джек Керуак 
Спорт-Поступ
  ·  Без іноземців розібратися не вдалося 
  ·  Уряд повертається лицем до спорту?! 
  ·  Наталка ГОДУНКО: Дівчинка без табу 
  ·  У боротьбу втручається Джеймс Бонд 
КуПол: Новини
  ·  Депутати попрощалися 
  ·  Садовий і Куйбіда подебатують 
  ·  Буняк не став мером 
  ·  У Самборі вилили ртуть 
  ·  "Скнилівчани" вимагають звіту