BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Арт-Поступ.    Точка зору.    Мандрівка.    Репортаж.    Телевізії.    Канапа.    Стиль.    Спорт-Поступ.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
18 березня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  17:21 24-04-2017 -   У поліції розповіли подробиці затримання вбивць львівського таксиста  
  17:19 24-04-2017 -   Цьогоріч відновлять басейни у трьох школах міста Львова  
  17:17 24-04-2017 -   На Львівщині прикордонники виявили викрадене у Бельгії авто  
  17:16 24-04-2017 -   На Львівщині сьогодні-завтра – сильні вітри  
  17:11 24-04-2017 -   Львівська галерея мистецтв виявила пропажу 224 стародруків  
Україна
  17:10 24-04-2017 -   САП відкрила справу щодо збагачення Ляшка  
  17:9 24-04-2017 -   Гройсман: підвищення цін на газ не передбачається  
  17:7 24-04-2017 -   Головного люстратора України Мін’юст представить завтра  
  16:58 24-04-2017 -   НБУ перерахував до бюджету перший транш прибутку за минулий рік  
  16:56 24-04-2017 -   Реальні витрати на оборону в Україні скоротилися  
Світ
  17:13 24-04-2017 -   У Лондоні покажуть золото скіфів  
  17:6 24-04-2017 -   У Йорданії скасували дозвіл ґвалтівникам одружуватися на своїх жертвах  
  17:5 24-04-2017 -   Унаслідок вибуху гранати у дагестанській школі загинула дитина  
  11:12 24-04-2017 -   В Естонії стартують масштабні міжнародні кібернавчання  
  10:0 24-04-2017 -   Макрон і Ле Пен виходять до другого туру виборів  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа  » 

___________________________________________________________________________

Шапка
Сторінку веде Юрій Винничук
Володимир РОСКОВШЕНКО
 
Село Високе, як сливе усі села в Україні, лежало в степу між байраками, на дні яких дзюркотіли невеликі струмки і зливались опісля у велетенський став, що густо поріс очеретом. На його берегах ліпилися крихітні вічно білі українські хати. Густі сади вишень і слив ховали їх улітку від цікавих очей. Далі на горі стояла старовинна кам'яна церква, довговічний свідок благочестя поміщиці, славної в колишні часи своїм багатством; за церквою йшли ще дві чи три вулиці, а потім починалися мочарі, обсаджені темними й стрункими тополями.

Ще було досить рано, але дорогами, що вели до села, їхало та йшло чимало селян, їхні строкаті групи, веселі голоси будили похмуру жовтневу погоду, дзвінкий перестук сільських конячин розлітався далеко по закоцюблих полях. День починався сірий і морозяний.

Тепер увесь цей люд квапився на ярмарок, куди вже з'їхалися купці зі сусіднього міста з різноманітними предметами сільської розкоші та розмістилися в полотняних наметах. Довколишні слобожани пригнали на продаж коней, свиней і самі стерегли своє добро хто сидячи, хто лежачи на возах. А посеред майдану, якраз перед церквою, стояла для народу висока каруселя, де за гріш до нудоти закручувалися сільські красуні. Якийсь глухий гомін завис у повітрі, як то завше буває над многолюдним зібранням; деколи з цього хаосу звуків виривався дзвінкий дівочий сміх, хвацька пісня підпилого парубка або енергійна божба жида. Та небавом усі ці віддалені вигуки знову покривалися одним загальним гамором.

Уже, мабуть, була третя пополудні, коли Грицько і Тиміш зіткнулися лобами на ярмарку. Обоє були в літах і малися за заможних та мудрих господарів.

- Добридень, свате!

- Добридень, куме! - привіталися вони і вже почимчикували разом.

- А що купує сват? - спитав Грицько.

- Та смушкову шапку, куме, - відказав Тиміш.

- Еге! - кивнув Грицько. - Чи не диво, що і я вийшов купити собі баранячу шапку?

- Еге, - погодився Тиміш.

- А то я, свате, з самого ранку нипаю за тією шапкою, та все ніяк не приміряю - то велика, то мала.

Не пройшли вони й двадцяти кроків, як опинилися перед крамницями, у яких можна було знайти все: від сала, дьогтю і до картатих плахт, про які мріяла не одна українська кокетка. Перед одним із наметів красувалися чудові сірі баранячі шапки.

- Пишні шапки, - сказав Тиміш, підходячи до крамниці.

- Добродію, що купуєте? Зайдіть до нас, у нас є все, - заторохтів жидок і, помітивши жадібний погляд Тимоша, підбіг до нього.

- Тьху, проклятий! А щоб тобі горіти в пеклі й не згоріти, жидові поганому! - відплюнувся Грицько, коли побачив, як довготелесий жидок тягне Тимка за свитку до своєї крамниці.

- Гей, Тимку! Зажди купувати! Та же бачиш, що то жид продає!

- Та чи жид не чоловік? - визвірилася чорна й худа жидівка, вигулькнувши з-за прилавка. - Чого ти, мазепо, відбиваєш купця?!

- Розкішний товар! - прицмокував Тиміш. - Вибирай і ти собі, Грицю.

- У землю западуся, а в жида не куплю! Ще тільки вчора наш дячок читав у книзі заборону християнам купувати у поганих собі одежу. Бо ж на нас православний хрест лежить.

- Ха-ха-ха! - засміялася попискуючи жидівка. - Певно, твій дячок був п'яний і ти з ним!

- Не чував я щось про теє, куме, - відказав Тиміш і купив шапку, віддавши стару в придачу.

- Прощавай, добродію, - проводжав до дверей Тимка рябий жид. - Я продав тобі чудо, а не шапку. Раз вбереш, більше не знімеш! - ще й при цьому кланявся, що аж поли його довгого сурдута розліталися на всі боки і відкривали запалий живіт, на якому теліпалося безліч брудних поворозок.

- А багатий товар! - прихвалював Тиміш свою обнову.

- Був би, може, й багатий, якби ти його не у жида купив. А то гляди, Тимку, не вийшло б тобі на зле з твоєю шапкою, - супився Грицько.

- Що буде, те й буде, куме, а поки що зайдемо з тобою та вип'ємо могоричу, - з тими-ото словами зайшли два приятелі в старезну обтріпану хату з вивіскою "Шинок".

Уже зовсім звечоріло, а приятелі все ще сиділи в шинку та попивали кисленьку наливку. Уже шинкар запалив свічку, коли вони попросили собі останню півкварту. Їхні очі посоловіли і несамохіть заплющувалися, голови намарне боролись, аби не упасти на груди, але щоразу кивалися усе нижче і нижче. Нарешті Грицько не витримав, підпер голову руками, схилився на стіл і захропів.

- Ого, мій кум уже п'яний, - сказав Тимко співчутливо. - Піду пришлю за ним його жінку.

Але, встаючи, він помітив ще повну кумову шклянку та й подумав: "Не пропадати ж добру!" - і вихилив її одним махом.

- До-обра слив'янка, - облизався. - А лучче таки буде, як я кума сам до хати відпроваджу. - Грицю, Грицю! Пішли додому!

- Що таке? - промукав Грицько, не підводячи голови.

- Ходімо додому.

- Не заважай, сплю! - проказав Грицько, мружачись на вогонь.

- Ото дурень! Надумав у шинку ночувати! Жінка чекає, діти плачуть!

- Відчепися, вражий сину! Сплю! Сказано - сплю! Іди сам! - крізь сон бурчав Грицько.

- Ну, чортяка з тобою, лишайся, я і без тебе знайду дорогу!

Уже було дуже пізно, коли Тимко вийшов із шинку.

Чудова темна жовтнева ніч зодягла околицю своїм похмурим покривалом, в неозорій висоті переморгувалися між собою яскраві зорі. Жоден різкий звук не будив заснулої природи, лише десь далеко бубонів свою одноманітну пісню гомінливий млин та журливо вив собака.

- Піду покажу жінці нову шапку, - сказав Тиміш, дещо витверезівши на свіжому повітрі.

Та ледве встиг зробити пару кроків, як налетів на тин і мало не розбив собі носа.

- Оце ніч! Чорніша, аніж очі в Хайки!

Він знову вийшов на гостинець, але незабаром побачив великого чорного пса, що розлігся посеред дороги і не зводив з нього очей. Тимкові враз здалося, що з очей сиплються іскри, а сам пес йому усміхається, шкірячи зуби. Весь хміль куди й дівся. Тимко хотів був копнути собаку, але той шмигнув із-під його ніг і знову розлігся на дорозі.

- Ану геть, погана псюго! - грізно крикнув Тимко, а сам подумав: - Чи не правду казав мені Грицько, що мене лихо чекає? Може, цей пес і не пес, а відьма?

А собака тим часом так лагідно дивився на нього, так приємно всміхався, що Тимко й сам усміхнувся на всю пельку. Та не встигла та усмішка з вуст злетіти, як десь ізбоку хтось дико розреготався. Він озирнувся й побачив, що з-за рогу перехнябленої хати стирчить руда жидівська голова з рогами і кривляється. Холодний піт виступив на лобі в Тимка, він уже не міг ані кроку ступити, ані рукою ворухнути. Він хотів молитися, але жодна молитва йому на гадку не спадала. Зрозумів, що перебуває під владою якоїсь темної сили і не може чинити їй жодного опору.

Ось собака побіг, спочатку тихо, потім скоріше, ще скоріше, а Тиміш услід. Де й узялася в нього та прудкість! Ані на крок не відставав, а за ним хтось тупотів, наче на коні летів, аж луна котилася навсебіч. Куди вони мчали, не знав. Отямився вже у своєму селі на майдані перед каруселею.

- Приїхали, - сказав пес.

Тимко глядь, - а перед ним навкарачки та сама худюща Хайка.

- Добродію, ти в нас у гостях. Ми тобі раді за те, що нами не погордував, - люб'язно увивається коло Тимоша рябий жид на тоненьких ніжках з копитами і зі закрученим хвостиком.

Тимко дивиться - каруселя сама собою крутиться і на ній ніхто не сидить. Ось жид щось мрукнув, і вона зупинилася.

- Сідай, добродію.

Тимко не сів би, та нога якось сама без його волі ступила вперед. І ось він уже сидить поруч із рогатим жидом, а на колінах у них чорна Хайка. Тепер Тиміш бачить, що каруселя не сама крутиться, а крутять її люди в свитках, кожухах, шинелях і в різній іншій одежі. Тут він із жахом помітив, що одяг у них прикриває тільки білі кості і черепи з чорними впадинами замість очей.

- Ага, злякався, добродію! - поплескав його жид по плечу. - Не бійся, вони тобі лиха не зроблять, то все наші покірні слуги, наші вірні друзі. То все душогуби, що на землі плавали у крові. Ми їх сюди зібрали з усього світу для роботи.

Волосся дуба стає в чоловіка, піт тече з нього, а чорна Хайка регоче і скалить ікла. А тим часом на каруселі розсілося повно якихось людей.

- Оце бачиш, хто з нами крутиться, - пояснював жид. - Це дуже хороші люди. Вони вчинили на землі за життя щось корисне для нас. Оно жінка в багатій сукні, се була відома повія, котра несла в кожну сім'ю сварки і відчай. Вона людей губила десятками. А поглянь іще на того довготелесого пана у жупані. За життя се був славний суддя, що зоставив по собі чимало сиріт і вдів. За се йому від нас велика пвдяка. А отой парубок у каптані занудився довго чекати спадку і підніс свому батькові невинного трунку, який звільнив його дух від земних ланцюгів...

І жид засміявся при цьому так страшно, що у Тимка затремтіли ноги.

Ще довго товкмачив йому рогатий сусід про ту компанію, в якій зараз перебували. Тимко багато чого з тої оповіді й не втямив, але й того, що дізнався, було досить, аби занурити його душу в такий страх, якого ще жоден смертний не зазнав у житті.

- Ми гуляємо, добродію! Гуляй і ти з нами! Завтра у нас сабаш!

І вся та наволоч зотлілих кісток і праху почала вищати, вити і перекидатися.

Каруселя крутилася і піднімалася на неймовірну висоту. Тимко бачив згори, як на долоні, усю землю з її царствами і городами, бачив, як вода кипіла там, де сонце опускалося в море, як на кит-рибі стоїть земна куля. А карусель піднялася іще вище й зайшла за хмари. Тимко побачив перше небо, блакитне, глибоке й прозоре. Його душу охопило солодке відчуття блаженства, але небо стерегла вогненна сторожа.

- Куди це ви намірилися, поріддя сатани! - закричав один із них гучним, як сурма, голосом і вистромив уперед свого меча.

Виючи від люті й відчаю, полетіла вся та голота додолу з шаленою швидкістю. Тимко ледве втримався на каруселі, у нього аж подих перехопило. Але тепер карусель опустилася під землю, пройшла крізь кам'яне царство, срібне і всю решту, поки нарешті не опинилися вони в огненному царстві, де живе головний ворог роду людського. Куди не погляне Тимко - всюди вогонь піднімається довгими язиками й облизує тіла нещасних грішників, а ті корчаться і стогнуть на всі голоси на превелику втіху страшних чудовиськ - зміїв, драконів, чортів.

- Мені душно, - проказав Тиміш, - я помираю.

- Нічого, добродію, я тільки покажу тебе нашому князеві, - і жид схопив Тимка на руки.

Князь темряви, насуплений, страшний, сидів на золотому троні, що був розпечений до білого. Фіміями сірки курилися з чотирьох кутків. Він нюхав золу замість табаки і попивав для прохолоди топлену смолу.

- Ваша похмура світлосте! - звернувся жид, ставлячи Тимка перед своїм князем. - Оце вам Тиміш, якого ми хочемо записати до вашого війська.

Князь темряви глянув на Тимка, і цей погляд пропік його до кісток, та так, що Тимко не витримав болю і зойкнув:

- Ох, Господи!

Із тими словами Тиміш очуняв. Перед ним стояла його жінка і човпла під бік:

- Дурню, п'янице поганий, гуляє по ночах замість того, щоб удома спати! Знайшов місце - під каруселею валятися, як той пес смердючий!

- Проклятий жид! Правду казав кум! - похитав головою Тимко, ще лежачи на землі.

- Та вставай же, йолопе п'яний, бо вже другі півні піють!

- Жінко, подай шапку і свитку! - скомандував він, нарешті зводячись на ноги.

- Де ж я тобі їх візьму? Звідки мені знати, куди ти їх загилив? - скипіла баба.

- Нема! От тобі на! Ні шапки, ні свитки! Оце халепа! - зітхнув Тиміш і поплентався додому.

- Пропив, собачий син! - голосила жінка, ідучи за ним услід.

- Мовчи, жінко, ти того не знаєш, що я знаю, - спокійно, але суворо відказав Тимко.

Наступного дня у тому ж шинку він розповідав кумові свою нічну пригоду.

- А бачиш, не послухав мене. Тепера мусиш десять молебнів одслужити.

- А щоб я так жив, як у жида ще що-небудь куплю! - клявся Тимко.

- Оце що правда, то не гріх, - кивав поважно головою Грицько.

Ще довго зимовими вечорами розповідав на селі народ про те, як Тимко мало не потрапив чортові в лапи. Довірливі люди наївно вірять у тую оповідь і вислуховують її зі замиранням серця та щоразу з новою цікавістю, може, всоте.


Довідка. Володимир Росковшенко
народився в сім'ї українського письменника Івана Росковшенка (1809 - 1889), автора кількох підробок під народні думи. Володимир Росковшенко писав фантастичні оповідання в гоголівському стилі. З його творів вдалося виявити повісті "Чарівниця" ("Беседа", 1872, № 9), "Маруся" ("Русский Вестник", 1867, № 5) та цикл із двох оповідань "Из малороссийских преданий" ("Русский Вестник", 1867, № 2). Оповідання "Шапка" подається в перекладі з російської за журналом "Русский Вестник", 1867, № 2.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Що буде на площі Ринок? 
Погляд
  ·  Контрабанда не припиняється 
  ·  Українська зброя проти грипу 
  ·  Чому Росія так вболіває за Україну 
Поступ у Львові
  ·  У Пустомитах згорів відділок міліції 
  ·  Молода НСНУ підтримала Садового 
  ·  Львів чекає на Бандеру 
Поступ з краю
  ·  Пукач та Мельниченко "змовилися" 
  ·  В Україні заборонили фільм Тарантіно "Хостел" 
  ·  МВС пропонує "настукати" 
Поступ у світі
  ·  Французькі протести переросли в погроми 
  ·  У неділю - вибори Лукашенки 
  ·  Атомний бум 
Інтерв'ю
  ·  Аляксандр МІЛІНКЕВИЧ: Після виборів буде значно більше протестів 
Арт-Поступ
  ·  "Rеволюція", українське RUBEDO 
Точка зору
  ·  Весна настане. І це станеться зараз, а не через п'ять років 
Мандрівка
  ·  Нижня частина Хорущини 
Репортаж
  ·  Алло! Народна довідка слухає 
Телевізії
  ·  Ганна ГОРОЖЕНКО: Таке буває лише в кінофільмах 
Канапа
  ·  Шапка 
Стиль
  ·  Краса по-чоловічому 
  ·  Весняний оптимізм 
Спорт-Поступ
  ·  День Тре крунур у країні Суомі 
  ·  Румунське щастя в Європі 
  ·  Інструменти, якими творять мистецтво 
  ·  Юрій БРІСКІН: Наші паралімпійці змагаються відданіше за суперників 
  ·  Станіслав МОРОЗОВ: Усе повинно бути просто та зі смаком