BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Арт-Поступ.    Точка зору.    Мандрівка.    Репортаж.    Телевізії.    Канапа.    Стиль.    Спорт-Поступ.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
18 березня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:46 24-03-2017 -   Серед секонд-хенду львівські митники знайшли новий одяг та гіроскутери  
  16:26 24-03-2017 -   На мості у Жидачівському районі тривають протиаварійні роботи, - рух транспорту обмежено  
  16:25 24-03-2017 -   На Личакові вшанували пам’ять Ігоря Білозіра  
  15:2 24-03-2017 -   Львів домовився про вивезення 900 тонн сміття  
  13:13 24-03-2017 -   На Львівщині судитимуть дев’ятьох учасників організованого угрупування  
Україна
  16:50 24-03-2017 -   Заступниці Кернеса повідомили про підозру в земельних махінаціях  
  16:29 24-03-2017 -   У ДНР школу назвали на честь Гіві - ЗМІ  
  16:28 24-03-2017 -   У Тернополі осквернили пам'ятник жертвам Голокосту  
  15:4 24-03-2017 -   Україна 26 березня перейде на літній час  
  15:1 24-03-2017 -   СБУ не переглядатиме рішення щодо Самойлової  
Світ
  16:31 24-03-2017 -   Путін прийняв Ле Пен у Кремлі  
  16:27 24-03-2017 -   Знайдена гігантська чорна діра, "виселена" з галактики  
  14:56 24-03-2017 -   Поліція Хорватії заборонила марш українських уболівальників по Загребу  
  12:37 24-03-2017 -   Адронний колайдер: учені виявили п'ять нових частинок  
  11:35 24-03-2017 -   Яресько отримала нову посаду в Пуерто-Ріко  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Телевізії  » 

___________________________________________________________________________

Ганна ГОРОЖЕНКО: Таке буває лише в кінофільмах
Розмовляла Любомира РЕМАЖЕВСЬКА
 
На екрані - серйозний кореспондент, у житті - життєрадісна (вибачте за тавтологію!), весела і чарівна дівчина. Коли ми з Ганною зустрілися на "5 каналі", я була щиро здивована її обіцянкою: "Я чесно відповідатиму на всі Ваші запитання! Чесно-пречесно!". Невдовзі ми перейшли на "ти". Від Ганни Гороженко я почула багато цікавого, жаль лише, що час не ґумовий, а то могли б поспілкуватися більше.

- Ганно, як ти розпочала кар'єру журналіста-міжнародника на телебаченні?

- Ще до того, як вступити в Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, я почала працювала. Спочатку у газеті "Вечірній Київ", а потім дописувала у "Дзеркало тижня", де була однією з наймолодших журналістів, хто писав на міжнародну тематику. Пізніше також дописувала у "Політику і Культуру" Олександра Кривенка. Я взагалі не мріяла бути журналістом-телевізійником, бо завжди вважала, що телебачення - це для "дурників", які не можуть написати якусь поважну статтю. Думала, телебачення обмежує професію журналіста. Я в це вірила до другого курсу, поки не потрапила на ТБ. Це сталося випадково: моя подруга хотіла стажуватися на телеканалі СТБ, але їй було дуже лячно йти на перемовини із шеф-редактором, і вона взяла мене з собою. А сталося так, що я її рекламувала - вона тихо стояла, а я розповідала про неї. Думала, що після цього шеф-редактор її про щось питатиме, але перше запитання адресувалося мені: "Чи не хочете Ви працювати на телебаченні?". Я ж відповіла, що ніколи цього не робитиму. А він запропонував спробувати. Я подумала, що не завадило б знати зі середини, що ж таке телебачення, проте навіть не думала там залишатися. Того ж вечора шеф-редактор познайомив мене з журналістом-міжнародником Катериною Давидовою. Вона мені запропонувала щось написати. Це "щось" їм дуже сподобалося. А потім я познайомилася зі своїм незрівнянним шефом Євгеном Федченком. Тоді в нього була програма "Вікна у світ", і він мені запропонував писати оглядові сюжети подій тижня для цієї програми. Спочатку я працювала за гонорари, а потім, коли мені запропонували повноцінну роботу на телеканалі, я погодилася і відмовилася від "Дзеркала тижня". Пропрацювавши три роки, пішла на "Інтер", де обіймала посаду редактора. А 2003-го доля мене несподівано закинула на "5 канал". Я залишила "Інтер" і перейшла сюди. Спочатку редакція "5-го" була невеликою - новини виходили раз на день двогодинною підсумковою програмою. Так сталося, що я стояла біля витоків міжнародного відділу цього каналу. Ми тоді з теперішнім шеф-редактором "5 каналу" Романом Скрипіним переконали керівництво, що "міжнародка" потрібна каналові. Так я і стала журналістом-міжнародником.

- А як взагалі з'явилося бажання працювати журналістом?

- Це було дуже давно. Мої батьки здивувалися такому вибору, бо ніхто із родини навіть не знав, що таке журналістика. Потрапила я в журналістику без жодної протекції, без жодної допомоги з боку батьків. Просто на моєму шляху траплялися добрі люди. До журналістики я мріяла про різноманітні творчі професії, про які тільки можна мріяти в дитинстві: балерина, дизайнер, художник... А на початку 9-го класу я побачила фільм про журналістку, яка домагалася від усіх зізнань, завзято шукала правду. І тоді я зрозуміла, що хочу бути саме такою. До кінця школи не зраджувала своїй мрії, крім того, щось робила для її здійснення. Я ходила в "ЮнПресу", гурток для журналістів, намагалася писати в якісь газети.

- І з такою юною дівчинкою хотіли працювати?

- Так. "Зайві руки", за які можна платити копійки, завжди потрібні для різних видань. (Сміється. - Авт.). Я дуже вдячна Сергію Рахманіну, бо він керував моєю роботою у "Дзеркалі тижня", редагував мої статті. Він мені розповідав, як краще структурувати статтю, усе пояснював. Але через деякий час мої матеріали почали виходити вже без правок. Для мене це було шоком - мене не правив Рахманін! Я купувала на розкладках газету, шукала свою статтю, і коли в ній не було виправлень, то я страшенно раділа 2-3 дні. А коли почала працювати на телебаченні, то зрозуміла, що треба дуже сильно любити і цінувати те, що ти робиш.

- Яка закордонна поїздка тобі найбільше сподобалася?

- Важко сказати... На каналі СТБ мене жартома називали "українською грузинкою", бо я дуже часто їздила в Грузію. І це, мабуть, мені найбільше запам'яталося, бо з поїздками у цю країну в мене пов'язана сила-силенна історій.

- Можеш розказати якусь із них?

- Я ніколи не забуду один випадок. Ми їздили на батьківщину Шеварднадзе, мали робити з ним інтерв'ю. Для цього вирушили в село, де він народився. Це дуже високо в горах. Разом із цим репортажем я мала зробити кілька сюжетів для новин, зокрема про побут селянства. Але до цього селища мене мав супроводжувати прес-секретар Міністерства оборони Грузії. Для того, аби з журналістом нічого не сталося, його завжди супроводжують такі особи. Наша поїздка була успішною, і коли вже поверталися, прес-секретар сказав, що йому терміново потрібно їхати до друзів-військових. Залишити нас він не міг, тому запропонував поїхати із ним.. Ми погодилися. Заїхали в ресторан, а там на нас чекають двоє чи троє полковників. Я була шокована тим, що потрапила в таку "солдафонівську" компанію. Вони надзвичайно швидко напоїли мого оператора. Я сиділа і нудьгувала, бо сказала, що пощуся, нічого не їм і не п'ю (на той час уже знала, що таке грузинська гостинність і грузинський стіл). Грузини мають традицію, за якою кожна наступна чарка має бути більшою за попередню. І ось уже третя ночі. На мої вмовляння повернутися в Тбілісі ніхто не зважав. І раптом вони кажуть: "Давай ми зробимо тобі сюрприз". У цей момент я відчула себе кавказькою полонянкою! Вони таки вирішили продемонструвати мені своє ставлення до жінок. Ми поїхали у якусь військову частину. Тут вибігає рота військових, хлопчаки ще одягаються на бігу, стають на стійку струнко. Мене попросили вийти з машини, провели кудись нагору і подарували дуже дорогу ікону з напівкоштовного каменю. В мене було враження, що це все відбувається уві сні. Коли ж ми вийшли з приміщення, то вояки почали! До цього я думала, що таке буває лише в кінофільмах.

- Потрапила в казку?

- Так! А наступного дня я повернулася до Тбілісі.

- А що сталося з іконою?

- Я її привезла додому і повісила в такий собі "червоний куточок". Для мене це було просто чимось неймовірним. Коли я розповідала про це батькам, то вони на мене дивилися величезними очима.

Нещодавно сталася дуже прикра пригода: у неділю, 12 березня, під час прямого ввімкнення з Білорусі в ефірі "Часу новин", яке проводила Ганна, раптом почав обриватися зв'язок. При цьому було чути крики журналістки про її затримання. Протягом двох годин із нею не було жодного зв'язку, ніхто нічого не знав. Проте все закінчилося добре. На щастя, дівчина не постраждала.

- Ганно, що трапилося під час зустрічі Алєксандра Мілінкєвича з виборцями?

- Ми приїхали на зустріч, коли українці вже згортали свої прапори. Ми вирішили записати з ними коментар. Однак коли розпочався запис, до нас підбіг один із українців і сказав, що неподалік від того місця, де ми були, затримують наших співвітчизників. Ми побігли в напрямку метро, де це начебто сталося, але нічого схожого не побачили. Тоді білоруські опозиціонери мені порадили стояти поряд із увімкненою камерою, мовляв, тоді студентів не посміють заарештувати. В той час мені зателефонували і попередили про те, що буде пряме ввімкнення. Поруч із нами стояли спостерігачі від ОБСЄ, але не знаю, чи були вони там на момент затримання. Коли я почала налаштовуватися на вихід у ефір, то втратила контроль над тим, що відбувалося навколо. За 2-3 секунди кількість омонівців у цивільному збільшилася. Вони повалили на землю мого оператора Леоніда Леонідова і намагалися відібрати камеру. Щоправда, йому вдалося захистити апаратуру. За лічені секунди мене підхопило 3-4 людей, досить сильно штовхнули в бік зачинених дверцят мікроавтобуса. А потім нас узагалі заштовхнули в авто. Поводилися з нами, як з бидлом. Я намагалася зателефонувати Антонові Бутейку, однак у мене вирвали телефон. Нас возили містом майже 40 хвилин, і це попри те, що відділок був доволі близько. За цей час ми наслухалися такого... Це був просто моральний тиск, агресія і провокації. Білоруські правоохоронці нешанобливо відгукувалися про Україну, глумилися з прапора. У машині поламали мій мікрофон, який сприйняли за диктофон.

Потім нас привезли у РУВС. Там у мене забрали сумку, перетрусили її вміст, забрали документи і намагалися інкримінувати мені участь у несанкціонованому (!) мітингу та вигукування гасел. Узагалі вони довго щось робили з моїми документами і через деякий час сказали, що мене, мабуть, відпустять.

- Враження, мабуть, залишилося дуже неприємне...

- Звичайно. Проте я дуже боюся за тих студентів, які залишилися там. Вони сиділи на поверх нижче від лідера БНС, якого арештували кілька днів тому, і перестукувалися. Я дуже сподіваюся, що їх відпустять якомога швидше. Хоч їх не знаю, але розумію, з чим вони можуть зіткнутися.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Що буде на площі Ринок? 
Погляд
  ·  Контрабанда не припиняється 
  ·  Українська зброя проти грипу 
  ·  Чому Росія так вболіває за Україну 
Поступ у Львові
  ·  У Пустомитах згорів відділок міліції 
  ·  Молода НСНУ підтримала Садового 
  ·  Львів чекає на Бандеру 
Поступ з краю
  ·  Пукач та Мельниченко "змовилися" 
  ·  В Україні заборонили фільм Тарантіно "Хостел" 
  ·  МВС пропонує "настукати" 
Поступ у світі
  ·  Французькі протести переросли в погроми 
  ·  У неділю - вибори Лукашенки 
  ·  Атомний бум 
Інтерв'ю
  ·  Аляксандр МІЛІНКЕВИЧ: Після виборів буде значно більше протестів 
Арт-Поступ
  ·  "Rеволюція", українське RUBEDO 
Точка зору
  ·  Весна настане. І це станеться зараз, а не через п'ять років 
Мандрівка
  ·  Нижня частина Хорущини 
Репортаж
  ·  Алло! Народна довідка слухає 
Телевізії
  ·  Ганна ГОРОЖЕНКО: Таке буває лише в кінофільмах 
Канапа
  ·  Шапка 
Стиль
  ·  Краса по-чоловічому 
  ·  Весняний оптимізм 
Спорт-Поступ
  ·  День Тре крунур у країні Суомі 
  ·  Румунське щастя в Європі 
  ·  Інструменти, якими творять мистецтво 
  ·  Юрій БРІСКІН: Наші паралімпійці змагаються відданіше за суперників 
  ·  Станіслав МОРОЗОВ: Усе повинно бути просто та зі смаком