 Вік, досвід, стать, соціальний статус не мають жодного значення. Йдеться про інше - чуттєвість рук, в які, схоже, намертво в'їлася фарба. Щоразу іншого відтінку. Тим рукам важко не повірити, ще важче - не довіритися. Йдеться про невловиме й еротичне - хвилі, яким навіть у філософії не знайшлося назви. У них, зрештою, і не може бути назви, як у митця не може бути двох однакових робіт, облич, імен...
"Шлях, який зводить тебе з тією чи іншою людиною - завжди унікальний..." - каже Геннадій Гутгарц. Але якась нестримна сила змушує тебе спробувати себе у цій грі. Грі, де художник навчився створювати паралельні світи. Грі, в якій так затишно жити маленьким дівчаткам і фатальним панянкам бальзаківського віку.
- Попри те, що я художник, певний час свого життя я організовував різноманітні шоу-програми. Це дуже цікаво, але порівняно із живописом - нудно. Якоїсь миті я вирішив поєднати живопис та певні моменти шоу-мейкерства. Я хотів провокувати людей зі сцени, але при цьому залишатися художником. "Живопис дії" дозволяє мені ідеально поєднувати ці речі між собою.
- А наскільки еротичним Ти сам вважаєш мистецтво "живопису дії"?
- На всі сто відсотків. Я завжди кажу, що є інші похідні оргазму. Я направду не люблю висловлювання "творчий оргазм". Але коли відбувається це ЩОСЬ на сцені, то воно є дуже захопливим. Адже буває так, що ти послухав пісню чи подивився кіно - й нічого не відбулося. За великим рахунком, ти можеш навіть кохатися з кимсь, але також нічого не відбувається...
- Як тоді ставишся до сублімації?
- Сумне видовище - сублімація. Коли людина замість того, щоб займатися природними та приємними речами, постійно пише картини, це... Таким був Ван Гог: замість того, щоб жити повноцінним життям, він постійно сублімував свою енергетику. Але ж є й інші приклади - Гоген, до речі. Він і дівчат кохав, і був прекрасним художником. І мені він подобається навіть більше, ніж Ван Гог.
- Які характеристики у фарб, із якими Ти працюєш?
- Здебільшого це водоемульсійні фарби, які легко змиваються водою. Щодо відчуттів... Ти почуваєшся частиною картини, сюжету. Розумієш, що все поза цією фарбою - інша реальність. Ми зараз працюємо з Іреною Карпою над фотографіями, на яких модель повністю пофарбована, реквізит, стіни, стелі також. Тобто немає непофарбованих поверхонь. І ти відчуваєш себе Творцем. У вдалий день я створюю по сімдесят світів водночас...
... На початку грудня до Києва приїздив відомий японський перформенсист Ямомото, і ми мали спільний виступ. Я не міг повірити, що людина такого штибу й справді приїде до нас. Він уже 50 років займається перформенсами... Ми домовилися, що він мені дає моделей-японок, які приїдуть разом з ним, а я йому віддаю своїх моделей. Ніхто не наполягав: дівчата, які не хотіли роздягатися, просто не працювали. Хоча я над тим у принципі особливо не заморочуюся. Адже шар фарби, яку я наношу на тіло моделі, у кілька разів товстіший, ніж спідня білизна...
- Є така думка, що людина в принципі боїться бути голою...
- Я думаю, що тут узагальнення, як і у всьому іншому, недоречне. Є моделі дуже розкомплексовані, наприклад, Ірена Карпа абсолютно не боїться бути голою. Я можу припустити, що є сором'язливі чи то закомплексовані єврейки, так само, як і слов'янки...
- А для Тебе це проблема - роздягнутися?
- У принципі, ні. Але я намагаюся розуміти, наскільки це знаково. Якщо це проект цікавий для мене - із задоволенням, жодних комплексів. І відповідно навпаки: коли якась акція не є цікавою для мене, то навіть вбраний туди не прийду.
- Я читала, що участь хлопців у Твоїх перформенсах коштує значно дорожче. Невже жіноче тіло на ринку мистецтва поступово знецінюється?
- Якщо це мої слова, то йдеться про одного конкретного хлопця - висококласного танцюриста. Незалежно від того, чи він роздягнеться, чи ні, у нього високий гонорар. Попри те, я не те, щоби боюся оголеного чоловічого тіла поряд зі мною на сцені, та все ж... Коли двоє хлопців розмальовують одне одного, у людей виникають певні асоціації. Хоча навіть за сюжетом у нас стосунки суто гедоністичні. Я граю Нарциса і своїм відображенням у ріці я бачу його.
...Загалом, якщо говорити про сюжети, то, безумовно, мої перформенси - це театр. Але він незвичайний вже тим, що я граю сам себе. Коли йдеться про трикутник "художник - модель - полотно", то я почуваюся впевнено, бо добре знаю, що тут до чого. Можу правильно розставляти акценти. Я люблю писати оголену жіночу натуру у себе в майстерні. Тут я також граю сам себе. Але коли я йду в театр і бачу актора, який щодня грає іншу роль, я навіть не хочу замислюватися над тим, чи вірю я йому. Це нецікаво для мене. Значно цікавішою є можливість зіграти себе самого.
- Ти гравець у житті?
- Так, але гравець в реальних ситуаціях, а не "гравець у бісер". Я не люблю карт чи комп'ютерних іграшок - це надто примітивно. Я змішую два кольори і з них виходить третій - це гра.
- Як Ти думаєш, який відсоток глядачів готовий бавитися з Тобою у ці ігри, розуміє Тебе?
- Я думаю, що так чи інакше мене розуміють усі. Навіть якщо спочатку їм так не здається. Розумна людина почне аналізувати й дійде якогось свого висновку. Та й ніколи за мій презентаційний досвід люди не виходили просто так під час акції з залу. Коли публіка контактує з тобою, сприймає те, що ти прагнеш донести до неї, то її увага - це вже відвертість.
- Чи доводилося Тобі колись розмовляти зі своїми картинами?
- ... (Сміється - Авт). Я тобі розкажу коротеньку історію. Якось ми з приятелем два тижні пили жахливе вино. Називається "Армійська долина". На той час у мене в майстерні було чисте полотно... І коли за три тижні я отямився, то побачив абсолютно дивакуватий автопортрет, поряд з яким я лежав та спілкувався. Це був прекрасний сигнал до того, що слід зупинитися. "Армійську долину" у народі тоді називали "долиною смерті". Тож цей свій портрет я також назвав "Автопортрет у долині смерті".
DOVIDKA:
Геннадій Гутгарц. Герой київської богеми. Вже наприкінці 1980-х його ім'я було популярним в осередку тамтешнього андеґраунду: хлопчина організовував гастролі "Акваріума" й "Аукціона", пізніше - Мамонова і "Колібрі". Був продюсером "ВВ". Геннадій з юності займався образотворчим мистецтвом, хоча й поза інститутським контекстом. Його освіту цілком можна назвати цеховою, схожою до середньовічної: Гутгарц навчався в майстерні київського художника Євгена Мухоїда. Своїми вчителями також вважає радянського художника-дисидента Анатолія Звєрєва і безіменних авторів первісних наскельних малюнків, які вивчає і копіює дотепер.
Класиком "живопису дії" вважають американського абстракціоніста Джексона Поллока. Дійство ж Гутгарца - веселіше й розважальне, воно вписується у сучасний контекст не як культурологічна цитата, а як щось живе. У мистецтві Гутгарц чуттєвий та антропоцентричний. У часи надхитрих технологій він нагадує нам, що "експерти побудували "Титанік", а дилетанти... ковчег". |
