BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Тема.    Львів'яни.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    КуПол: Новини зі Львова.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
30 січня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:21 19-09-2017 -   У Трускавці п’яний водій збив дорожній знак, який травмував жінку-пішохода  
  15:20 19-09-2017 -   У Львові виступить син Елли Фіцджеральд  
  14:27 19-09-2017 -   «Горіховий дім» запрошує на зустріч «Маю право сказати ні»  
  14:22 19-09-2017 -   На Львівщині затримали румуна, якого розшукував Інтерпол  
  10:18 19-09-2017 -   У театрі імені Лесі Українки відновлять дах і фасад  
Україна
  15:16 19-09-2017 -   На Луганщині контрабандисти намагалася вивезти в Росію 4 т меду  
  15:14 19-09-2017 -   В Умань вже прибули понад 20 тисяч хасидів  
  14:25 19-09-2017 -   13-річний хлопець під час пожежі в одеському таборі виніс 15 дітей з п'яти кімнат  
  14:20 19-09-2017 -   Саакашвілі приїхав до Києва  
  14:18 19-09-2017 -   Порошенкові передали на підпис закон про освіту  
Світ
  15:17 19-09-2017 -   Іноземка намагалася потрапити в Україну за $300  
  14:19 19-09-2017 -   Біля берегів Бельгії знайшли затонулий човен часів Першої світової  
  10:20 19-09-2017 -   Сенат США схвалив $500 млн на оборону України  
  10:1 19-09-2017 -   Ураган Марія посилився до п'ятої категорії  
  9:57 19-09-2017 -   Вчені назвали тварин, які скоро вимруть  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Львів'яни  » 

___________________________________________________________________________

Окупації Львова у ХХ сторіччі
Записав Ілько ЛЕМКО
 
 Дедалі менше залишається живих свідків історії Львова минулого сторіччя, і кожне таке свідчення є надзвичайно цікавим. Своїми спогадами про Львів часів Другої світової війни і Львів повоєнний з "Поступом" поділився пан Богдан Буць - редактор газети "Віче", одного з перших незалежних львівських часописів років здобуття незалежності України.

Від окупації до окупації

Я за свого життя ще застав повноводні ріки, майже всі гідроніми, які були на картах нашої області, ріки наповнені екологічно чистою водою, яку ми пили, коли мали спрагу, безпосередньо з ріки. Я ще застав нашу етноміфологію, яка нуртувала на повну потужність, яка обороняла нас, недержавний народ, від польської асиміляції і зберігала наше ім'я в реєстрі народів світу. До 1939 року я закінчив один клас української академічної гімназії у Львові на теперішній вулиці Степана Бандери. Коли 22 вересня прийшли радянські війська, я був у своєму селі Хоросно за 25 кілометрів на південь від Львова. Приїхав батальйон на вантажних машинах, які цілковито, окрім мотора і коліс, були зроблені з дерева. Вони з'явилися на центральному майдані, а ми, молоді хлопчиська, побачили Червону Армію і підійшли до них. Російської мови ми ще не знали, хоча; багато слів були для нас зрозумілі.

Тоді мені запам'ятався монолог майора: "Да... в этом селе ни одного цветочка нам не преподнесли. Ничего, вы еще узнаете, что такое советская власть". А ми, хлопчиська, думаємо собі, чого то ми їм маємо квіти нести, полякам ми квітів Не давали, німцям не давали, а це теж чужа, не українська армія.

Що таке радянська влада, ми скоро довідалися, бо вже в лютому 1940 року почали виселяти наших односельчан. Це було надзвичайно трагічно! Життя одразу змінилося в плані економічному, соціальному і особливо культурному. За польської влади у Львівській області було 65 українських періодичних видань. Це все було ліквідовано, і залишилася лише одна газета українською мовою - "Вільна Україна" і одна російською - "Львовская правда". Всю українську інтелігенцію почали поступово винищувати, особливо 1941 року, під час наступу німців на Львів.

Часи німецької окупації знаменувалося невеликим полегшенням для українців у культурному плані: деякі вулиці у Львові німці дозволили перейменувати на честь українських діячів, майже в кожному селі відродилися українські гуртки художньої самодіяльності. Я сам брав участь у такому гуртку: ми ставили вистави наших класиків -Котляревського, Старицького та інших.

У нашому селі в часі війни і вже після неї був самооборонний Хороснянський кущ УПА. Там були. 22 хлопці, і це був радше рій, бо чета налічувала 44 бійці. Я перебував у їхній лавах два з половиною місяці, і за той час ми мали дві бойові сутички з військами радянської розвідки. Довідавшись, що в наших лавах є зрадник, я залишив загін. Цікаво, що в лавах УПА були Не тільки галичани. Наша боївка зустрічалася з іншою боївкою, ми проводили загальні збори, і там в одному рої було троє .українців зі Сходу. В лавах УПА навіть були лікарі-євреї.

За законами комендантської години

Друга світова війна різко змінила етнодемографічну ситуацію у Львові. До 1939 року з 15 львів'ян семеро були поляки (приблизно 50%), п'ятеро - євреї (32%) і троє - українці (16%). Після другого приходу Совєтської армії 1944 року у Львові національний склад мешканців міста дуже змінився. Євреїв майже вже не було, поляки на основі домовленості між урядами теж виїхали, а їх місце зайняли дві категорії - місцеве галицьке населення із сіл і прибулі радянські колоністи: українці зі Сходу, росіяни і частина вже радянських євреїв.

У Львові ще декілька років після війни існувала військова комендатура і була посада коменданта міста. У зв'язку із діяльністю УПА у місті також до 1948 року діяла комендантська година - взимку від восьмої вечора до шостої ранку.

Цікаво, що у перші роки по війні у Львові роль таксі виконували фіакри, власне такі, як зараз у вихідні катають людей біля Оперного. Таксі з'явилися у місті з 1949 року, коли масово почали випускати автомобіль "Победа". Тоді їздити на таксі могли дозволити собі лише люди, які мали великі зарплати. Фіакрів з кожним роком щораз меншало, і раптом вони цілком зникли.

Нова влада в економічному плані почала перетворювати Львів на промислове місто, бо досі тут були розвинуті здебільшого легка і харчова промисловості. Будували нові підприємства - автобусний, вагоноремонтний заводи, "Сільмаш", "Автонавантажувач". Безпосередньо за автобусним заводом ще деякий час паралельно існував іподром. Так само, як і автобусний, з нуля, на голому місці побудували : "Сільмаш", а на місці вагоноремонтного і електролампового заводів за Польщі існували невеликі цехи.

Жорстка денаціоналізація

Одразу після війни я навчався у технологічному інституті на вулиці Бурлярда (Нижанківського), де тепер є музичний інститут. Тоді всі керівні посади у сфері культури і освіти обіймали люди зі Сходу. Місцеве населення допускали лише до нижчих ланок у цій сфері, до речі, як і в усіх інших. Тоді ще жив Сталін і радянська політика була спрямована на денаціоналізацію і асиміляцію галичан. То само свого часу робили й поляки, але делікатніше. Радянська влада робила це грубо, і власне ця груба політики дискримінації місцевого населення викликала внутрішній опір, І навіть ті українці, які перед тим нейтрально ставилися до національного питання, ставали активними поборниками нашої української справи. Коли я вчився у технологічному інституті, всі предмети нам викладали російською мовою і майже всі викладачі поголовно були зі Сходу, причому етнічних українці» із Києва було лише двоє, всі ж решта - росіяни або євреї. Російської мови ми тоді не знали і засвоювали її під час навчання. Закінчуючи інститут, ми знали вже її добре. Всіх українців, які закінчували вищі заклади освіти у Львові, скеровували за межі України, а росіян, які вчилися зі мною (їх було приблизно половина), навпаки - винятково в Україну. Це була планомірна демографічна політика розпорошення українців і етнічної русифікації України. Останній курс я навчався вже в політехнічному інституті, і мене скерували до Казахстану. Врятувало мене те, що я тоді вже був одружений, а моя жінка мала освіту українського філолога. Тоді я кажу ректорові політехнічного Ямпольскому: "Для чого на освіту моєї дружини держава витратила такі великі гроші, для того, аби вона там була безробітною?" На моє здивування, цей аргумент на ректора подіяв.

Повоєнні роки у Львові були в матеріальному плані дуже важкими. Магазинів було обмаль, і за всім треба було стояти в черзі. Одягу теж було обмаль, трикотажні фабрики ще тоді не працювали, і люди доношували ті речі, які мали в запасі. Бандити тоді часто роздягали людей на вулицях, бо одяг був великим дефіцитом. Але галичан у Львові підтримувало село, батьки своєю допомогою давали нам можливість вижити і вчитися.

Галичани врятували від голоду східняків

Але ж тоді, у 1946-1947 роках, лютував голод на Сході України і галичани добре про це знали. Українці зі Сходу шукали порятунку у галичан. Якось восени 1946-го до моєї мами прийшла голодна жінка з Вінниці і каже: "Рятуйте нас, бо ми гинемо з голоду". А моя мама знала і про голод в Україні 1932-1933 років. Мама дала все, що могла, та ще й пішла за допомогою до декількох своїх сусідок, які теж зібрали продукти для цієї жінки. Жінка розплакалася, переночувала у нашій хаті, а зранку тато завіз її на залізничний вокзал. Також до нашої хати приходила голодна жінка з Молдавії, якій ми теж допомогли. Галичина, де ще тоді не було колгоспів, у повоєнні роки дуже допомогла східнякам. Якби не ця допомога, то хто знає, чи той голод не був би такого самого масштабу, як 1933 року.

Галицькі господарі тоді здавали свою харчову продукцію державі за принципом так званого контингенту. Скажімо, моя мама мала дві корови і повинна була здати до сільської молочарні певну кількість молока, а звідти вже везли молоко далі в район. Це була фактично феодальна данина, як за татарских часів, але треба зазначити, що ці контингенти були посильними. По війні в Галичині останнього в людей не забирали, як це було у Східній Україні 1933 року, коли останнє тісто, яке щойно замісила жінка, забирали, і вона мусила з дітьми помирати з голоду.

Можливо, ця достатньо "ліберальна" політика а Галичині була викликана протистоянням між колишніми союзниками у війні проти Гітлера, промовою Черчілля у Фултоні, і тоді Сталін трохи натиснув на гальма. Треба ще зазначити, що на Заході України масово людей почали заганяти в колгоспи лише наприкінці сорокових років. У моєму селі колгосп організували 1949 року, хоча поодинокі колгоспи утворювали також і зразу по війні. Приватні селянські господарства, яким даЛя дихати ще декілька років, були причиною того, що голоду тут не було і ще була можливість якось допомогти східним українцям.

Запровадження колгоспів відбувалося за опору УПА, і люди фактично перебували між молотом і ковадлом. З одного боку, совєтська влада тим, хто не вступав до колгоспу, погрожувала Сибіром, з іншого боку, тим, хто вступав до колгоспу, погрожували упіпці.

Убивство Костельника

20 вересня 1946 року мені довелося стати свідком убивства Гавриїла Костельника. Я вертався після навчання з інституту і йшов додому вулицею Краківською. Коли я проходив мимо Преображенської церкви, то побачив, що з храму виходить багато мирян і серед них отець Костельник. За ним з церкви виходив чоловік. Я був приблизно метрів за 20 від місця події і побачив, що цей чоловік раптом дістає пістолет і двічі впритул ззаду стріляє в голову Костельника. Костельник падає на сходах. Люди всі розбігаються, і я бачу, як убивця тікає в бік вулиці Лесі Українки праворуч догори. А там на відстані 20 метрів від перехрестя з Краківською стояла машина, а в ній були три міліціонери. Вони його хап за руку, запхали в машину і поїхали. Те, що я бачив, підтверджує ту історичну думку, що вбивця Костельника не був жодним "агентом Ватикану", а радше агентом КДБ.

Ми знали, що Православну Церкву в Галичині організувала політична поліція КДБ, яка з релігією не мала нічого спільного. Греко-католицьких священиків майже всіх знищили фізично і на .їх місце навіть у львівські церкви ставили агентів КДБ, нерідко навіть зі Сходу. Знищення Греко-Католицької Церкви було великим нещастям для українців, бо вона виконувала не лише функцію сакральну, але й національну і була власне тою берегинею, яка протягом століть зберігала нашу ідентичність.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Велика катастрофа в Польщі 
  ·  Пташиний грип налякав урядовців 
  ·  Європейці відмовляться від автомобілів 
  ·  Розбився літак 
Погляд
  ·  Не забудь мене, Україно... 
  ·  Кому належить земля? 
  ·  Передвиборні вітання 
  ·  Понеділкування Ілька ЛЕМКА 
Поступ у Львові
  ·  Друзі крижаної води 
  ·  І досі без квитків... 
  ·  Боротьба з монополістами 
  ·  Охоронці-грабіжники 
Поступ з краю
  ·  Від газової кризи до Третього Гетьманату 
  ·  Вшанування героїв Крут 
  ·  Не рий яму іншому 
  ·  У Януковича термін давності 
  ·  Баранівський - в опозиції 
  ·  Бацька боїться правди 
  ·  Пінчук не боїться дорогого газу 
Поступ у світі
  ·  Грузія відігрівається 
  ·  ХАМАС створить армію 
  ·  Відлуння пакистанського землетрусу 
Інтерв'ю
  ·  Галина Дорощук: Кожен повинен зводити істинний собор у собі 
Тема
  ·  Віталій ГАПЧИЧ: Іноземці самі "крадуть" свої авта 
Львів'яни
  ·  Окупації Львова у ХХ сторіччі 
Спорт-Поступ
  ·  Жіночі сльози бувають різними 
  ·  Кубкові вершини львів'ян 
  ·  Золото-бронзовий вояж 
Пост-Factum
  ·  Льодовик замість потепління 
  ·  Куріння - отрута для навколишніх 
  ·  КАЛЕНДАР 
КуПол: Новини зі Львова
  ·  Безробітний тримав арсенал 
  ·  Частина Самбора без води 
  ·  Ціна на хліб зросла 
  ·  Інтерпол розшукує Сала 
  ·  Засудили наркоторгівців 
  ·  Тягнибок поїхів на курорт 
  ·  Підприємці привласнили півмільй