BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Здоров'я.    Львів'яни.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    КуПол: Новини зі Львова.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
Юрій Луценко
 
14 грудня 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:10 15-12-2017 -   На Жовківщині відкрили дахову сонячну електростанцію  
  16:8 15-12-2017 -   У Гарнізонному храмі відновили унікальні фрески  
  15:37 15-12-2017 -   Завтра на вулиці Львова повернуться тролейбуси №5 та №24  
  13:29 15-12-2017 -   Мешканець Львівщини загинув під час пожежі в дерев`яному будинку  
  13:22 15-12-2017 -   В області завершили ремонт автодороги Львів-Тернопіль  
Україна
  15:35 15-12-2017 -   В Україну прийде справжня зима з 19 грудня  
  15:33 15-12-2017 -   ГПУ закрила справи проти шести нардепів  
  14:19 15-12-2017 -   МЗС: Біометрія на кордоні запрацює з Нового року  
  14:18 15-12-2017 -   Подвійне вбивство: у Дніпрі розстріляли сім'ю бізнесмена  
  13:25 15-12-2017 -   Керуючу заводом у Дніпрі затримали за хабар у $35 тисяч  
Світ
  16:25 15-12-2017 -   Вчені визначили причину пияцтва  
  15:36 15-12-2017 -   Іспанію можуть відсторонити від участі в ЧС-2018  
  13:23 15-12-2017 -   Ще три жінки звинуватили Дастіна Гоффмана в домаганнях - ЗМІ  
  10:58 15-12-2017 -   На заводі у Тернополі пролунав вибух  
  10:54 15-12-2017 -   Напади з ножем в Нідерландах: загинули двоє людей  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Львів'яни  » 

___________________________________________________________________________

Великий львів'янин - Олександр Надрага
Записав Ілько ЛЕМКО
 
Фрагмент обкладинки книжки Олександра Надраги СЕРЕД ЛЬВІВСЬКИХ ПАРКІВЦе був львів'янин, який любив своє місто понад усе. Він писав чудові, найкращі у ХХ столітті нариси про Львів, про його вулиці і парки, але тоталітарна влада лише за це засудила його разом із родиною до 12 років сибірського заслання без права повернення до рідного міста. Син автора книги "Серед львівських парків" (ЛА "Піраміда", 2004) Олександра Надраги пан Богдан поділився з "Поступом" спогадами про батька і про передвоєнний та післявоєнний Львів.

У початковій школі

Мої батьки одружилися 1921 року у церкві Святого Духа на Коперника, будівля якої була знищена бомбою 1939 року, вінчав їх ректор отець Галущинський. Мешкали батьки у невеликому двокімнатному помешканні на вулиці Домініканській (тепер Ставропігійська), де я і народився 1922 року. Пам'ятаю, як я вчився ходити Домініканською площею (тепер Музейна) і сходами Домініканського костелу. Брат мого тата займався тоді аматорським фільмуванням і зняв фільм, як мої тато і хресний вчили мене ходити. Моїм хресним був приятель батька історик Церкви і України Микола Чубатий.

Пішов я до школи дуже швидко, мені ледве виповнилося п'ять з половиною років. Я сам ішов із дому до вулиці Мохнацького (Драгоманова), де містилася початкова українська чотирикласна школа. У Львові були чотири початкові народні школи "Рідної школи": на Мохнацького - Тараса Шевченка, на Жовківськім передмісті - короля Данила, князя Лева на Личаківському передмісті в районі вулиці Круп'ярської і в забудовах Святого Юра - Бориса Грінченка. Школу князя Лева фінансово підтримував видатний український лікар Мар'ян Панчишин, який жив у тій околиці.

Коли я вчився у першому класі, батько у своїй канцелярії саджав мене на крісло, підкладаючи грубезні польські книги, бо я не досягав до стола, і пильнував, щоб я дуже гарно і чисто писав. Ми з батьком ходили до Волоської церкви, це була наша парохіяльна церква. Щонеділі батько водив мене за місто, я дуже любив дивитися, як через Персенківку їхав Schnellzug - швидкий поїзд до Бухареста. Дуже часто ми ходили на Високий Замок, і з копця тато мені показував, де розміщені які будинки, церкви чи костели.

Українське життя Львова

Тато купував мені багато книжок. Цікаво, що тоді у Львові можна було дістати книжки зі Східної України. На площі Ринок, 10 у будівлі "Просвіти" була редакція газети "Неділя", я в тій газеті виграв якось конкурс і мені дозволили на певну суму взяти у книгарні книжки. Я тоді взяв багато книжок, зокрема на історичну тематику. На першому поверсі будівлі була редакція газети "Діло", її головного редактора Івана Німчука, приятеля моїх батьків, більшовики 1940 року заарештували разом із Костем Левицьким, головою держсекретаріату ЗУНР. Я ходив до редакції "Діла", де мені давали поштові марки.

На вулицю Руську, 20 ми з гімназії на вулиці Рутовського (Театральна) ходили до гімнастичної зали. У цьому будинку був великий продаж літератури і канцтоварів. У цьому ж будинку, але вже з вулиці Підвальної, 7 на першому поверсі жив один із засновників Українського лікарського товариства доктор Іван Бережницький, дуже відомий стоматолог, до якого половина Галичини їздила лікувати зуби. Над ним жив відомий лікар-окуліст Максимонько, а ще вище - зовсім леґендарна постать у Львові - доктор Кость Левицький. Поряд з ним мешкав доктор Осип Назарук, журналіст і політик, який під час становлення української державності їздив нав'язувати відносини зі Східною Україною і написав книжку "Рік на Великій Україні". На Руській, 20 була українська невелика цукерня "Фортуна Нова", де батько купував мені цукерки і тістечка.

Йордан у Львові

Ми дуже гарно святкували всі українські релігійні свята, особливо Йордан. У Преображенській церкві на Краківській вулиці єпископ правив архієрейську Службу Божу, пізніше процесія ішла на Ринок. Воду святили у студні Адоніса, яка розташована ближче до аптеки Терлецького (тепер аптека-музей). Фігуру Адоніса прикривали мальованими дошками, робили престіл, і там священики святили воду. Напередодні, 18 січня, греко-католицькі церкви святили воду на своїх парохіях, а вже 19-го була загальноміська посвята води. Цього дня площа Ринок була повністю забита вірними. Напроти студні була адвокатська палата, де працював батько, і він мене виводив на балкон, щоб я згори дивися, як це все виглядає, бо знизу нічого не було видно. За свяченою водою ішли всі, навіть поляки, бо вони такого звичаю не мали. Після посвяти процесія рухалася вздовж Ринку і верталася назад до Преображенської церкви. Коли закінчувалася посвята, люди разом зі свяченою водою хотіли взяти додому бодай маленьку гілочку з ялинок, якими була декорована студня.

Окрім площі Ринок, воду святили ще у двох місцях: у православній церкві на Францішканській (Короленка), яку ми називали Малий Юр, і на Марійській площі (Площа Міцкевича) біля фігури Матері Божої. Там, власне, святили воду для тих жовнірів українців греко-католиків, які служили у польській армії, бо тільки тут вони мали можливість не вислуховувати польського державного гімну, який був обов'язковий під час офіційної Служби Божої для військових.

Одна година на збори

Перед тим, як більшовики 1944 року мали вступити до Львова, багато української інтелігенції виїжджало на Захід. Мій тато був у дуже близьких стосунках із покійним владикою Йосифом Сліпим і пішов до нього радитися, що робити. Митрополит сказав йому таке: "Я не буду їхати, бо я не можу залишити своєї пастви, а ви вирішуйте самі: якщо маєте можливість, то їдьте". Для виїзду потрібні були гроші, яких ми не мали, бо жили дуже скромно, і батько вирішив, що ми залишимося у Львові. Після повернення совєтів, коли людей масово почали вивозити на Сибір, моя мама працювала педіатром в лікарні для відповідальних працівників на теперішній вулиці Стецька. Сам комендант міста запевняв маму, що їй нічого не загрожує, і ми себе почували спокійно. Але одного пізнього вечора 1947 року, коли ми вже лягали спати, до нашого помешкання зайшло декілька кадебістів і російською мовою зачитали нам, що за рішенням "особого совєщанія" ми виселяємось пожиттєво у віддалені області Радянського Союзу з конфіскацією майна. Мами в той час не було вдома, вона чергувала в лікарні, за нею поїхали, біля батька поставили озброєного солдата, а нам зі сестрою дали рівно годину для того, аби зібрати все, "що можете винести в руках". У той момент ми ще не відчували того, що з нами сталося, і шукали передусім наші документи. Потім нас посадили на відкриту вантажну машину і повезли на залізничний вокзал, а там помістили у вантажні вагони для худоби.

Наша мама була дуже сильною жінкою, і якби не вона, то ми би того всього не пережили. Також нам допомагали вижити нагальні потреби: у що вдягнутися, що їсти, що пити, як вийти на двір, щоб залагодити фізіологічні потреби. Випускали нас на зупинках, і в такій сумній ситуації я познайомився з послом Волині до польського сейму Сергієм Рудницьким, потім він став нашим близьким приятелем. Далі ми познайомилися з родиною Зубрицьких і відчули, що не самі у цьому нещасті і вже є, з ким поділитися.

Сибірське заслання

Наша подорож до Сибіру тривала 16 днів, ми прибули туди 7 листопада. Спочатку нам давали лише фізичну роботу в радгоспі: я із сестрою збирав гній, а мама перебирала гнилу бульбу. Жили ми спочатку в "овощехраниліщі" - такій пивниці, де на зиму зберігають картоплю і капусту. Потім нам дали невеличку кімнатку, ми там страшно мерзли, це були такі умови, до яких ми не звикли. Нам було страшно прикро, і спочатку ми навіть не мали надії, що звідти взагалі колись виберемось. Ми не мали чим палити, і мама збирала для цього вже зужите дерево. Начальники радгоспу відразу ж почали кричати, що мама краде державне майно і погрожували її віддати до суду. Але треба віддати належне нашому коменданту-емведисту, якому ми були підпорядковані. Він пішов до тих начальників і каже: "Що ви робите, та люди замерзнуть, їм треба якось палити", і після цього маму не рухали. Коли ми сказали, що ми лікарі, нас влаштували на роботу у дитячу консультацію. Місцеві росіяни ставилися до нас дуже добре, бо люди відчули, як ми ставилися до їхніх дітей.

Тата працювати не змушували, він сидів удома і працював над підручником римського права. Буденні клопоти, щоденна робота в лікарні дещо відвертали нас від тої безвиході і того розпачу. Так минали довгі роки. Нас не змушували ходити на різні радянські заходи: жовтневі демонстрації чи якісь збори. Але якось мене закликали на збори, де всіх ознайомили з рішеннями ХХ з'їзду компартії і доповіддю Хрущова. У нас з'явилася надія на звільнення, але ще три роки, до 1959-го, нас не відпускали з Сибіру. Нарешті нас відпустили, але без права повертатися до Львова і Львівської області. Я поїхав в Україну і шукав місця, де би можна було влаштуватися на роботу: був і на Львівщині, і на Волині, але всюди казали, що мене можуть влаштувати, але батькам там буде жити заборонено. Після двох місяців мені це набридло, і я вирішив їхати назад до Сибіру. Але повертатися в Україну треба було обов'язково.

Поневіряння у Львові

Коли я одержав дозвіл працювати лікарем у Самборі, батьки тоді жили нелегально у Львові. Пані Ганна Рудницька, донька Юрія Рудницького, письменника, відомого під псевдонімом Юліан Опільський, дала батькам притулок у своєму помешканні на горішньому Личакові на вулиці Копальній. Мій батько ходив вулицями Львова, ходив до бібліотек і планував ще щось написати про Львів. Пані Ганна, яка тоді була доцентом кафедри патанатомії, мала великі неприємності через те, що дозволила жити у себе людям, які не мали дозволу на проживання у Львові. Через два роки після повернення із заслання мені нарешті дали дозвіл прописати батьків у себе в Самборі. Голова львівського облвиконкому Семен Стефаник мені особисто сказав: як ви хочете отримати прописку у Львові, коли нариси вашого батька друкувалися у тих самих газетах, де були карикатури на Сталіна? А коли моя мама приходила до нього просити про дозвіл на проживання вже не у Львові, а взагалі в Галичині, то він запитав: "А чого ви взагалі сюди приїхали?" Мама відповіла "Та приїхали вмирати, іншої мети ми не маємо". Але це на нього не подіяло. 1962 року батько змушений був переїхати до Самбора, вдруге покидаючи з болем у серці дорогий Львів. Серце не переставало його боліти, і через два місяці він помер. Спочиває у родинній могилі на Янівському цвинтарі, де й тоді прописки не вимагали.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  "Нейтралізувати Януковича" 
  ·  Приватизація землі триває 
  ·  Литвин не піде в суд 
  ·  Міліція знайшла фальсифікаторів 
Погляд
  ·  У Львові все спокійно? 
  ·  Міськрада ігнорує суди 
  ·  Далекоглядність Віктора Ющенка 
  ·  Даєш п'ятирічку 
Поступ у Львові
  ·  Хліб подорожчає, але на декілька копійок 
  ·  Львів розширюється… вниз 
  ·  Карпати - з власною конвенцією 
  ·  НПК "Галичина" знову відкладуть? 
  ·  Грітися треба обережно 
  ·  Всеобласний перепис... худоби 
  ·  Губернатор у відпустці 
  ·  Новоженець більше не голова... 
  ·  ...А Сендак вже не селянин 
  ·  КОРОТКО 
Поступ з краю
  ·  Водіїв окарткують 
  ·  Щербань - не жертва 
  ·  Президентів таки можуть допитати 
  ·  СНД - не суб'єкт 
  ·  Америка пригальмувала 
  ·  Коаліційний каламбур 
  ·  Помилкова тривога 
  ·  Шкільну "благодійність" - у бухгалтерію 
  ·  Морози в Україні 
Поступ у світі
  ·  Вибрики долі 
  ·  Головні загрози 2006 року 
  ·  Столиці Європи знали про польоти ЦРУ 
  ·  У Канаді перемогли консерватори 
  ·  Грузія знайшла винних в енергокризі 
  ·  Рекордні морози у Польщі 
Арт-Поступ
  ·  Гурт SMS: Сценічний одяг порушує терморегуляцію 
  ·  "Скрябін" про...віддав "Старі фотографії" 
  ·  Територія, де дозволено мріяти 
Здоров'я
  ·  Дискримінація ВІЛ-позитивних досі існує 
Львів'яни
  ·  Великий львів'янин - Олександр Надрага 
Спорт-Поступ
  ·  Незадоволені амбіції Бродського 
  ·  Двовладдя триває 
  ·  Столичні пригоди галичанок 
Пост-Factum
  ·  Повернення викраденого шедевру 
  ·  Плата за слова Папи 
  ·  КАЛЕНДАР 
КуПол: Новини зі Львова
  ·  Литвин не хоче мера у Львові 
  ·  Влада відвідала безпритульних 
  ·  Учні знову вчитимутьсях 
  ·  Від морозу загинуло 8 осіб 
  ·  Митники сприяли контрабанді