Се лучилося у Львові.
До Львова був приїхав оден галицький голодомор, себто учитель. Він заїхав до готелю, а що був уже вечір, то він, сильно утомлений довгою возовою дорогою, удався навіть без вечері до своєї кімнати, розібрався і положився на ліжко, яке стояло під дверми сусідньої кімнати, які очевидно були замкнені.
Положившись у ліжко, він почув себе дуже приємно і аж усміхався з вдоволення, що ось буде міг, скріпившись міцним сном, випочити з тяжкої утоми.
Йому робилось так солодко, так мило, а сон розпростирав вже над ним свої темні крильця. Він поринав у той сон, як у глибину зачарованого, фантастичного моря. Очі заплющились, і учитель задрімав.
Та по хвили аж підскочив на ліжку і зірвався з першої дрімки. Його розбудило сильне хропінє якогось подорожнього, що спав зараз за дверима, де стояло учителеве ліжко. Видко, що в тій кімнаті також стояло ліжко під тими самими дверима.
Послухавши хвилю сильного хропіння якогось здорованя, учитель положився назад і старався заснути, але се було даремним.
Солодкий сон спурхнув від него далеко, немов чарівна райська птичка, і заснути було неможливо.
А той хропів так сильно, що аж луна йшла по обох кімнатах, і се нещасного учителя стало роздратовувати.
Полежавши при такім горляно-носовім концерті з півгодини, довше не міг видержати і скочив з ліжка, засвітив свічку і подзвонив на слугу.
Увійшов готелевий слуга.
- Слухайте! - звернувся до него учитель. - Хто там спить за дверима, що так сильно хропе?
- То оден капітан з провінції. Він положився вчасно, бо казав собі досвіта прислати фризієра, хоче стригчися, - відповів слуга.
- Що се мене обходить, доки він буде спати, але своїм хропінєм він мене розбудив, і я ані руш не годен заснути, - говорив із докором учитель.
- Ну, що ж ви хотіли?
- Може, маєте для мене иньшу кімнату?
- Ні, за таку ціну нема. От, може, пан хочуть із двома ліжками за 5 корон... - пропонував слуга, але учитель не смів ані подумати про таку дорогу кімнату.
- На лиха мені з двома ліжками! - крикнув розсерджений. - От підіть та розбудіть того капітана, та скажіть, нехай так не хропе.
- Сего не можна, він заплатив, то йому вільно хропіти. Хропіть і ви, вам також вільно! - сказав слуга і вийшов.
А учитель аж тремтів із роздратування.
Та не було иньшої ради. Учитель із виразом болю і великого невдоволення мусів положитися до ліжка і силувався всякими способами заснути, але сон його не імався.
А капітан не переставав і так затягав своїми храпами, мовби тягнув кількома пилами по сухому, твердому дереві, де було повно заіржавілих цвяхів.
Вкінци се вивело вже голодомора з рівноваги і він взявся на спосіб. Встав з ліжка і вийшов нишком із кімнати на коридор. Підійшов під двері капітанової кімнати і запукав сильно в двері.
Але капітан не пробудився. Він тоді запукав ще сильніше вдруге і втретє.
- Хто там пукає! - пробурчав розбуджений капітан.
- Фризієр! - відповів учитель.
- Чи-сь здурів? Я доперва заснув, а він приходить і будить. Та ж маєш прийти о п'ятій рано. Марш! - крикнув капітан і став перевертатися на ліжку.
Учитель на се усміхнувся і нишком вернув до своєї кімнати, де було вже тихо, бо капітан, вибитий зі сну, не хропів.
- Ну, тепер я собі засну, поки ти знов зачнеш хропіти, - втішився учитель і заснув.
Спав, може, з годину, як знов обудив його ще сильніший хропіт капітана.
Учитель, вибившись зі сну, знову вийшов під двері капітана і запукав сильно кілька разів.
Капітан збудився.
- Хто там знов?! - крикнув.
- Фризієр! - відповів учитель.
- А дундер би тебе свиснув, чого будиш мене перед часом?! Таж доперва перша година! Забирайся і більше мені цілком не приходи, бо набереш! - лютував капітан.
А учитель пішов собі нишком і положився спати.
Він знов міг заснути спокійно, бо капітан не спав уже і не хропів.
Та спанє те не було довге. Капітан, перекинувшись кілька разів з боку на бік, врешті заснув і захропів так сильно, що мимо найтвердшого сну учитель таки збудився і почав лаяти навісного капітана.
Однак капітан із лайки учителя нічо собі не робив, лиш здорово затягався хропінєм.
Учитель полежав якийсь час і встав.
- Ну, вже мій сон пішов, але і ти не будеш спати! - сказав до себе учитель і, вибігши під капітанові двері, загримав так сильно до дверий, що капітан аж вискочив з ліжка.
- Що за чорт пукає! - заверещав він цілим горлом.
- Фризієр! - крикнув учитель і скоро втік до своєї кімнатки.
Капітан попав у шалену лють. Заскреготів зубами, закляв і вхопив напомацки шаблю.
- Я тобі дам! Ти, гицлю! - крикнув він і вибіг на коридор, але там уже не було нікого.
Капітан вернув до кімнати, гримнув із лютости шаблею і кинувся на ліжко, закурив папіроску і кляв фризієра на чім світ. А учитель лежав на ліжку і дусився від сміху.
Та не минуло кілька хвиль, як знов хтось запукав до капітана. Той скипів.
- А се що до сто дідьків! - ревнув сердито.
- Фризієр! - відозвався під дверима фризієр, бо се справді був він.
- Ах! Ти сякий-такий, - крикнув до него капітан. - То ти будеш дрочитися зі мною!?
І він вибіг із шаблею на коридор та стягнув кілька разів здивованого фризієра по плечах.
Фризієр зразу хотів оправдуватися, але як пізнав, що непереливки, дав драпака.
- Чи він здурів, чи він, може, так зі сну? - думав, дивуючись, наляканий фризієр, затискаючи зуби від болю і не можучи вийти з дива, що се таке сталось...
Сторінку веде Юрій Винничук
ДОВІДКА
Андрій Дубчак
Маловідомий львівський літератор. Оповідання друкувалося в журналі "Основа" (Львів, № 9, 1907). |
Свічка на скрині похнюпилась і плакала білими сльозами, що завмирали в грудочках на цілушці житнього хліба. Під лляною скатертю пахла відцвілим літом отава, і сніп вівсяний на покуті клонив кучері перед богами, павутинням закосиченими. По світлиці лазили сновидами сум і нудьга. Рачкували по розстеленім дідуху, квокали та ціпали, щоби вуйні Павлисі неслися кури навесні.
