Знову у Львові — Форум видавців, цього разу вже дев’ятий, упродовж трьох днів маємо нагоду подивитися, помацати, почитати і навіть придбати майже все, що надрукували по всій Україні.
Кожного року Форум б’є свої ж рекорди за кількістю учасників і відвідувачів, за числом привезених і проданих книжок.
Палац мистецтв уже давно не витримує такого потоку бажаючих, а більшого приміщення для експонування книжкової продукції у Львові, на жаль, немає. Можливо, міська й обласна влади зробили б добру справу: пристосували б котрийсь із цехів одного з “мертвих” львівських заводів для виставкової діяльності.
Однак для цього потрібно хоч трохи бажання та зацікавленості українською книжкою, чого в нинішньої київської та місцевої влади не спостерігаємо. Радше навпаки. Інституція, яка мала б безпосередньо сприяти — Держінформ, робить усе навпаки. І немає значення, хто очолює цей комітет: “національно заангажовані” Іван Драч і Степан Павлюк чи “лівий” Іван Чиж.
Наприклад, уже третій рік поспіль намагаються замість львівського Форуму видавців організувати в Києві якусь таку імпрезу — “Книжковий сад” чи “Книжковий світ”. Навіть час проведення підбирають близько до львівського Форуму. Та нічого, окрім примітивної показухи, не виходить. Видавці та друкарі з’їжджаються до галицької столиці, незважаючи на тісняву, переповнені готелі та перекриті вулиці.
Якщо поглянути на переможців і лауреатів нинішнього Форуму, Львів і Київ —поза конкуренцією. Хіба столичні видавці мають ширший доступ до державних замовлень і закордонних грантів. Однак львівські видавництва та друкарні на рівних конкурують зі столичними.
А Гран-Прі цьогоріч здобуло порівняно молоде львівське видавництво “Мастіг”, яке у власній друкарні видало книжку “Шагала. Розповіді та ілюстрації про життя на селі в Західній Україні”.
Мені пощастило знати Володимира Шагалу (1919-2001), який, на жаль, не дочекався виходу у світ цього чудового видання. Пан Шагала з Нижанкович, що на Добромильщині (тепер Старосамбірський район), усе життя майстрував старовинні шопки-вертепи та малював образки з життя Галичини, зберігаючи для нащадків усе, що поволі зникало в радянські часи: звичаї та обряди, будівлі та знаряддя праці, ігри та забави. Кільканадцять рукописних альбомів цього самобутнього етнографа чекали десятиліттями на публікацію. Нарешті частина з них вийшла розкішним виданням за сприяння американської організації СІМЕ.
Не може не радувати успіх двох поступівців — Мар’яни Савки та Юрія Чопика, котрі рік тому заснували “Видавництво Старого Лева” і вже стали лауреатами Форуму відразу у двох номінаціях.
Натомість видається, що до визначення найкращих книгорозповсюджувачів учасники Форуму підійшли формально. Наприклад, ніхто не заперечує подвижницької праці “Української книгарні” у Львові, що на Академічній, її щороку визнають найліпшою в Україні. Але ж варто звернути увагу й на інші заклади. Хоча б на Центр української книги по вул. Володимира Великого.
Продовження теми — на стор. 2, 6, 8 |
