BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.    Екологічний Поступ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
20 вересня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  17:26 28-07-2017 -   У Шевченківському гаю з’явиться паркінг за 2,6 млн  
  14:48 28-07-2017 -   Синоптики попереджають про грози та пориви вітру на сьогодні і завтра  
  13:29 28-07-2017 -   За львів’янами спостерігають 140 відеокамер  
  13:25 28-07-2017 -   Турист впав з обсерваторії у Карпатах  
  11:53 28-07-2017 -   Сьогодні на Личаківському кладовищі вшанували пам'ять полеглих героїв України та Польщі  
Україна
  14:45 28-07-2017 -   На українців чекають дощові вихідні  
  13:27 28-07-2017 -   На отримання біометричного паспорту можна записатись онлайн  
  13:17 28-07-2017 -   В Одеській області знайшли судно з боєприпасами часів Другої світової  
  13:11 28-07-2017 -   У Білій Церкві спрацював вибуховий пристрій: поранена сімейна пара  
  12:0 28-07-2017 -   Луценко: Сума арештованого майна Клименка і його компаній – 6 млрд  
Світ
  14:46 28-07-2017 -   У спадкоємців Майкла Джексона відсудили 9,4 мільйона  
  13:23 28-07-2017 -   Заарештовано доньку екс-президента Узбекистану Карімова  
  11:59 28-07-2017 -   У Барселоні електричка врізалась у перон: півсотні постраждалих  
  11:10 28-07-2017 -   У Німеччині відкликають 22 тисячі Porsche  
  10:11 28-07-2017 -   У Британському музеї зникла каблучка за мільйон доларів  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  »  hOMO LUDENS

___________________________________________________________________________

Граючи “...ігри”
Марта ГАРТЕН
 
Камерна сцена у академіченій ієрархії – явище більш факультативне, аніж магістральне (його просто не трактують як повноцінний театр інших параметрів), але завдяки цьому вона може здобутися на свободу бодай у її рецепції.

Хоч логічно пояснити такий “відрубняк” можна. Наші люди звикли до чогось монументально-пафосного (як велика сцена). А ще ліпше патріотично-національного (як постановки лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка). А ще ліпше духовного (як, скажімо, “Мойсей” в Опері чи “Андрей” у заньківчан). І дарма, що те момументально-пафосно-патріотично-національно-духовне може, м’яко кажучи, за мистецькими критеріями не дотягувати до рівня потреб театралів із навіть мінімальним смаком або почуттям міри. Виявляється, досить того, щоб це була постановка головного режисера або художнього керівника театру і провідну роль там мала... ну, самі здогадуєтеся хто. Правильно: найзаслуженіша і найнародніша, бажано, щоб іще й дружина (можна головрежа, а можна директора). Це золоте правило – загальне, і винятків у ньому не густо. Отож, чого перейматися, що заньківчани відкрили сезон опусом посереднього віршара у постановці народного артиста України? Все тут грає, все в масть, все гонорово ідеологічно витримано. Ніхто не обламає увесь кайф 15-хвилинного аплодування стоячи, коли всі вельми тішаться з роботи й гукають режисера на сцену!!!
s опінія про її театр як експериментаторський (хоча така думка може спасти на гадку хіба при порівнянні постановок Бабенко і Стригуна, який залюблений у традицію українського театру 19 століття і екстраполює її на наш шалений час, від чого той стає іще божевільнішим).


А про останню з черги виставу Бабенко взагалі говорити не доводиться, бо Моцарт (а саме його білизну перебирає автор радянських “виробничих” п’єс Родіон Феденьов) і жив давно, і до пантеону українських пророків не належить. Так що цим експериментаторським наративом обурюватися навіть професура музичної академії (не кажучи вже про викладачів музучилища чи музшкіл) не стане. Хоча б тому, що в цих найбільш консервативних колах ще й досі побутують плітки про отруйника Сальєрі.
Але це вже данина архетипам психології творчості. Але ані Моцарта, ані Сальєрі на сцені нема: Моцарт уже 15 років, як у спільній могилі для злидарів, а заздрісник, хоча й живий, однак апологію своєю невинності провадить не сам, а його дружина Луїза-Тереза Сальєрі під час вивідних бесід на баденському курорті у вдови Моцарта Констанци.

Обстава для з’яви на сцені двох провідних заньківчанок середньої генерації – заслужених артисток України Лесі Бонковської та Дарії Зелізної – більш ніж лаконічна, але впізнавано “бабенківська”: канделябр (vivat незмінному фетишу!), драперія, якась явно не стильова портретна рамка... Ну, іще костюми Людмили Боярської – жабо для квінтету, жіночі сукні доби “після Авшерліца”, – красиво, хоч із ними, що без них... Властиво, цікаво, як без них: чи зуміли б створити роль акторки без костюмованого маскараду?

Це ж стосується і квінтету. Зрештою, музиканти на сцені під час дії драматичних акторів – не дивина ані для цього театру (варто згадати вистави “У.Б.Н”, “Тригрошеву оперу”, “Наталку Полтавку”), ані для сучасного театру загалом (бо ж скільки то різних вистав, задемонстрованих на минулому бієнале “Золотий Лев”, козиряли саме цим прийомом!). Однак попри розуміння усієї важливості й потрібності оркестрантської анґажованості у постановках (і то якомога більшої), усе ж закрадається крамольна думка: а що, коли б музика у “Жіночих іграх” звучала не в живому виконанні, а в записі, як це зазвичай практикує Алла Бабенко?

Що б тоді змінилося, і чи змінилося взагалі? Іншими словами, чи оправдана за великим рахунком присутність музикантів, коли не вдається досягнути ефірного струменіння цієї музики, адже вона лишається надто важкою, земною, ущільненою. Технічною, але не натхненною. Виняток становлять кларнетні партії і дивовижно витончені арії у виконанні Лесі Бонковської, голос якої, здається, здатен піднестися над заземленістю музичного супроводу і звабити за собою до тієї кришталево прозорої моцартівської простоти довершеності. Бонковська взагалі органічно вибудовує пластику своєї ролі в межах музики із такою потактовою прецизійністю, яку зустрінеш хіба в балеті (доброму!).

Та відвертий наратив, який культивує Алла Бабенко, імпліцитно не потребує вектора візуальної розгортки. Фабула, колізії тексту ведуть виконавиць зворотною перспективою заплутаної історії інтимних стосунків. Драматургія передбачає і психологічно нюансовані діалоги, і сольні синхронні партії форсованими голосами, але не виявляє іманентної гри у статичних мізансценах (за винятком хіба моментів забавки із порцеляновими статуетками). Отож, це явище більше не театральної природи, а літературної. Причому це й не той літературний театр, який надає перевагу виявленню змісту навіть у мікроструктурі фрази чи навіть самого слова. Бо в ньому професіонал мусить щоразу видобувати із себе нове живе звучання, не спохаблене фальшем стереотипу, який нехай навіть і прикривається стандартом академічного вишколу. Тут інше. Безперечно, обидві виконавиці віднаходять і опановують свою територію для “...ігор” власної професійності. Особливо, коли вдатися до порівнянь із іншими подібними постановками. Але загалом прем’єрна вистава у шанувальників театру ім. М. Заньковецької здатна викликати почуття “дежа вю”.

Скільки таких вистав уже поставила Алла Бабенко у цьому виробничому потоці! І що? Ну, кілька разів зіграють, а в наступний сезон не переносять. Чи не тому тиражуються певні режисерські прийоми, що вони не наповнилися власним змістом, не збулося їхнє самостійне життя? А кожна така наступна постановка має за собою безліч тіней попередніх утілень, жага яких до існування лишилася невгамованою. Може, звідси ця поверхневість фабрики видовищ, якою є репертуарний театр, розрахований на масового консумента?

Зрештою, переглядаючи “Жіночі ігри”, ви можете не очікувати психологічних потрясінь на кшталт катарсису, а самотужки вправлятися у дедуктивному методі віртуального розслідування, як це роблять дами на сцені одна супроти одної. Бо на більше ця постановка глядача не провокує, сприймаючись як черговий відтинок костюмованих телесеріалів високосвітських таємниць ширужиткової вартості.
Щоправда, відтинок цей, заявлений у програмці як безантрактний, насправді таким не є. І це тішить, бо без антракту обсяг цих “варіацій мотивацій” навряд чи публіка б витримала. А так є перерва на туалет, і благо, що можна вийти на перекур, а там насолодитися світськими плітками про те, чи вартує 10 гривень квиток у четвертому ряді, з якого ніц не видно, і чому начальник управління культури, який прийшов на прем’єру з дружиною, сидить у темному закутку, а не в перших рядах? “Жіночі ігри” в театрі – справа звична. Тіньова політика, так би мовити. Офіційна має іншу назву. Але як яскраво проявилася вона у випадку фальстарту сезону постановкою Бабенко! Навіть те, що це вже готова робота (прем’єра, зрештою!) нікого не спокусило. Нехай собі. А щоб “не перестоялась і не перекисла, мов борщ”, то й вийшла поза вересневою афішею. А от у неділю очікується знов прем’єра. І то на великій сцені. І в постановці Стригуна. І на актуальну тему. І доморощеного драматурга. І на більше дійових осіб. І буде це логічний вінець триптиху Надії Ковалик про наше сіромашне житіє, бо “Неаполь – місто попелюшок”. Це те, на думку заньківчан, що має промовляти до сучасного глядача на зрозумілих йому прикладах. “Дайош” мистецтво народних народу! А чого ж не дати, як купують? І хто кине камінь? Гріх би було...









»  ДІАЛОГ
Поле співу: весілля Неба і Землі
Сьогодні в театрі ім. Леся Курбаса презентація “Майстерні пісні”
 
Квітка Невіста” і “Вість літа” – два концерти-вистави, що постали внаслідок реалізації спільного проекту театру ім.Курбаса і Центру міжнародних культурних ініціатив за підтримки фонду Відродження. Вони – знак подяки людям, які підтримували виконавців і вірили в них, подяка місту Львову. А ще – особисто Володимиру Кучинському, Кліму й Лесі Українці, – уточнюють акторка й співачка Наталя Половинка та режисер Сергій Ковалевич, представляючи свій проект.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Час читати! 
  ·  Діти нерідного батька 
Погляд
  ·  Нові зиґзаги Ющенка 
  ·  Росію інвестори поважають ще менше, ніж Україну 
Поступ у Львові
  ·  Опозиція не зупиняється 
  ·  Тепло – не для всіх 
  ·  Туринська Плащаниця прибуде за тиждень 
  ·  Цукор теж стає пріоритетним 
  ·  Полювання” на комп’ютерні клуби 
  ·  Розпочинається “Спільне випробування” 
Поступ з краю
  ·  Газовий консорціум – збитки для України 
  ·  Дипломатичне свято від опозиції 
  ·  Столиця вчиться розмовляти українською 
  ·  Майор Мельниченко має послідовників 
  ·  Критиків бюджету побільшало 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Паркан проти терору 
  ·  Калінінградський компроміс від Єврокомісії 
  ·  ОРЕС попередила Америку 
  ·  Конгрес підтримав Джорджа Буша 
  ·  Поза законом 16 організацій 
  ·  Взаємозвинувачення: Росія-Грузія 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Поле співу: весілля Неба і Землі 
  ·  Граючи “...ігри” 
Пост-Factum
  ·  Динамо” розчавило “Ньюкасл” 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Програма ІХ Форуму видавців 
Екологічний Поступ
  ·  Новий Розділ та ''Новий Яворів'' - сірчані побратими по нещастю