BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Соціум / Точка зору.    Стиль / Арт.    Влада.    Телевізії.    Канапа.    Мандрівка.    Бренд.    Для дому.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
  Цитата Поступу
Я хотів створити демократію, але не продумав, яким чином... Єдине, про що я шкодую — це про свою участь в уряді. Мій уряд допоміг людям прийняти капіталізм»
Яцек КУРОНЬ
 
30 грудня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  11:11 20-11-2017 -   На початок цього навчального року у Львівській області діяло 43 виші  
  11:9 20-11-2017 -   На Замарстинівській авто злетіло в кювет і перевернулося  
  11:4 20-11-2017 -   На Львівщині триває ремонт автомобільної дороги Куровичі-Рогатин  
  10:32 20-11-2017 -   На трасі під Львовом перекинувся бензовоз з пальним  
  10:31 20-11-2017 -   За хуліганство в львівській дитячій лікарні азербайджанцю загрожує до трьох років ув’язнення  
Україна
  11:2 20-11-2017 -   У Чорткові перепоховали членів ОУН, розстріляних німецькими окупантами у 1942 році  
  10:35 20-11-2017 -   Укргідрометцентр повідомив про погіршення погоди в Україні  
  10:24 20-11-2017 -   В Україні скасували поїзд Київ-Луцьк  
  10:22 20-11-2017 -   Держпраці підрахувало кількість неоформлених працівників  
  10:19 20-11-2017 -   На Донбасі через грубку загинули троє військових  
Світ
  10:39 20-11-2017 -   Ізраїль планує депортувати 40 тисяч африканських біженців  
  10:28 20-11-2017 -   Король Норвегії потрапив до лікарні  
  10:27 20-11-2017 -   У NASA розповіли, коли зустрінуться з інопланетянами  
  15:19 17-11-2017 -   Польські кардіологи безкоштовно прооперували жителів Львова  
  15:8 17-11-2017 -   В італійській тюрмі помер колишній ватажок «Коза ностра» Тото Ріїна  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа  » 

___________________________________________________________________________

НЕНАВИСТЬ
Леонід Мосендз
 
-- Це ваше останнє слово, пані Катерино?

-- Це моє останнє слово, пане Євгене!

У малому сальоні було їх двоє. Спершись руками на підвіконня, рисувалася пані Катерина проти світла ґраційною сильветою. Сутінок літнього вечора затер уже її риси, й лише стрункість постаті й гармонійність голосу зраджували гарну жінку.

Пан на канапі навпроти сидів у позі людини, що ось-ось має скочити на рівні ноги, і він дійсно прудко встав і ступив крок до вікна, а його голос затремтів стримуваним хвилюванням. Не був уже молодий, але пружність виспортованого тіла омолоджувала рамоване просіддю обличчя.

-- Я не розумію вас, пані Катерино. Ви вільні уже більше року. Невже пам'ять про Сергія ще й досі так міцно володіє вашим серцем? І ви заради серця мертвого, пробачте мені, відкидаєте серце живе. Серце, що давно вже любить як вас, так і ваших дітей і хоче любити їх ще більше. Невже ж я на приятель вам?

-- Ви не розумієте мене, але зробіть над собою зусилля, щоб мене зрозуміти. Я ж уже відповіла вам, що по Сергієві не можу й не хочу нікого любити. А тим менше можу згодитися на вашу пропозицію шлюбу. Бо ставши моїм чоловіком, ви перестанете бути моїм приятелем... А за приятелів, пане Євгене, не видаються...

-- Пані Катерино, я ж прийшов до вас зі щирим серцем, а ви мені відповідаєте парадоксами, -- в голосі пана зазвучав лагідний докір.

-- Прошу вибачення, пане Євгене. Але справді не маю на меті відкараськатися від вас парадоксальними твердженнями. Ви ж знаєте, як щасливі ми були з Сергієм. Досконало щасливі. Він був мені всім... Але цього мало... Я знала, відчувала кожної хвилини, що й я є для нього змістом його існування. Я й діти... Але що вам про це розказувати. Та ж протягом усього часу були ви приятелем нашої родини й нічого з нашого життя не було для вас скритим. Знаєте, що ми взаємно були один для одного й життя, і смерть, і надія. Як же я можу тепер ризикувати жити обіч якогось іншого мужчини? Та ж мені здається, що його погляди, дотики, слова і його любов будуть для мене лише пародією всього того, що втратила я, втративши Сергія... Не гнівайтеся за цю щирість, пане Євгене. Але навіть думка про іншого мужа мені противна... Ні, ні... Ви мені не противні, не подумайте так... Але боюся, що стали б противні, якби були моїм чоловіком... Розумієте? І заради цього не хочу в вас стратити приятеля... От що значить той парадокс, що за приятелів не видаються... Розумієте мене?

Настала хвиля мовчанки. Пан пильно дивився долі, ніби й далі вслухуючись у відбринілі слова. Пані стояла, не рухаючись від вікна.

-- Добре, -- вирівнявся нагло пан. -- Але дозвольте вас запитати, -- й голос його був уже не м'який і благаючий, але твердий і сухий, -- а якби ви не були з Сергієм щасливі, чи й тоді б відкинули мене?

Пані знизала плечима й у голосі її зазвучали веселі нути:

-- Дивне ваше запитання. І тяжко відповідати на те, що було би, якби було... Але мені здається, що якби я була з Сергієм нещаслива, то й тоді б не хотіла одружитися вдруге... А може, б і хотіла, щоб надолужити страчене... Та ні, на таке запитання справді неможливо відповісти! Тай не варто про це й говорити, бо в Сергієві ми стратили те, чого нам ніщо замінити не може... Є речі понад кожну дискусію...

-- Але ще одне запитання. Якби ви тепер дізналися, що Сергій за свого життя з вами не був для вас таким виключно "вашим", як ви в цім переконані... Що б ви робили? Чи й тоді б дали мені цю саму відповідь?

-- Ну, й вперті ви у вимислюванні всіляких неможливих ситуацій. Лише те, що я справді розумію ваш теперішній настрій, стримує мене від гострішого тону... Справді... Як ви можете вигадувати на свого покійного приятеля подібні комбінації, -- і голос її затремтів докором.

-- А ви також не гнівайтеся, що я на цей раз не відступлю. Пробачте, але я таки триватиму на вашій відповіді. Чи й тоді відповіли б мені "ні", якби дізналися, що Сергій вас зраджував? -- і голос його ставав твердішим і виразнішим.

-- Лишім це, -- і пані рішучо ступила від вікна. -- Я навіть не бажаю вас слухати. Що з вами?

Але й пан ступив пару кроків наперед і схопив пані за руку. Голос його все підносився:

-- Пані Катерино! Я цього не залишу. Хочу знати, що зробите, коли я дам вам докази, що ваш Сергій не був ані таким вірним, ані таким відданим, як ви собі уявляєте...

Пані аж шарпнула з цілої сили рукою, що її тримав пан Євген і відступила знов до вікна.

-- Пане! Цеї ганебности я від вас не чекала! Кидати болотом на свого приятеля, на мертвого, що не може боронитися!

-- Правда не болото!

-- Ні, це наклеп, брехня! Жадних доказів...

-- Я їх маю!

-- Ви маєте докази? Не вірю... -- І пані аж сперлася об вікно. -- Але як маєте, я хочу їх мати також...

-- Але одна умова...

-- Жадних умов! Я мушу їх бачити... Лише тоді буду знати, як говорити з вами...

-- Добре! Це також умова. Завтра пополудні матимете доказ.

-- Я вас чекаю!

Пан зробив крок уперед, хотів простягти руку, але пані не зробила жадного кроку назустріч. І лише вклонившись звіддаля, він якось мов тінь вихилився з кімнати.

Євген Куриленко йшов по вулиці й не помічав ані радісного вечора, ані міського руху. Думки без ладу й складу вирували у голові, виходячи від одної точки перед двадцятьма роками й повертаючись до сьогодні. Усе почалося ще тоді, як вони були молодими студентами. Катерина! Вже двадцять років, а вона зовсім не змінилася. Була однаково дорогою його серцю. Змістом його думок і ціллю життя як тепер, так і тоді. Ніколи на жадній жінці не спинялися його очі з такою відданою ласкавістю, як на ній. Невідомо, чи вміла вона читати з його очей, але, мабуть, як кожна жінка потребувала перш за все підтвердження уст... Але він умів лише радісно, мовчки кохати й... чекати.

Тому, коли прийшов Сергій, веселий і прудкий Сергій, серце якого, як заїзд, було відкрите для чергового закохання, та якось зразу й без зусиль справив свято перемоги над Катерининим серцем, -- то для Євгена це було страшним, непереможним ударом. Йому здалося, що він обернувся в якесь непотрібне, безпредметне ніщо, якесь порожнє місце, що лише під впливом інерції рухається далі по рейках життя. Лише соромливість і гордість не дозволяли йому виявити що-будь зі своїх почувань... Так сталося, що ані Сергій, ані Катерина нічого не спостерігали. Ані коли він був їм за свідка при шлюбі, ані коли протягом наступних років залишався приятелем їхньої родини.

Якщо злочинця завше тягне на місце злочину, то Євген був тим найбільшим злочинцем. Злочинцем кохання. Бо день у день мусів бачити свою кохану, спалювати серце нездійсненими мріями. Чим далі йшов час, тим більше звикав він до цеї наркотики почуття й ревнощів. І як плід цеї дивовижної квітки почала в його душі дозрівати ненависть. Так, це була вона! Спочатку боязка й несмілива, що ледь-ледь вистромляла свою розпатлану голову з одчаю і ревнощів. А після ціла роз'ярена й пекуча: найхижіший звір у міцній клітці зовнішньої байдужости й приязни. І об'єктом тої ненависти став Сергій.

День у день роками спостерігав Євген це подружжя, його незахмарений перебіг, постійну закохану відданість Катерини, родинну турботливість і любов Сергія. І як у всіх скритих людей, ненависть ступала йому до голови й туманила змисли. Так щасливим міг бути й він! Був би для Катерини ще більше кохаючим другом, для дітей ще турботливішим батьком... А головно був би щирим... Бо Євген бачив, що й одружившись, Сергій не замкнув брами серця, залишивши її настіж і надалі. Він так само залицявся до дівчат і молодиць, як і за свобідних часів, так само мав успіх, як і тоді. Робив це дуже обережно й усе йому сходило з рук. Ніхто нічого не підозрював, крім Євгена, що став його довірником у цих справах. Головно ж ті численні службові роз'їзди, що їх вони відбували вдвох, давали Євгенові стільки матеріялу, що його вистарчило б для розбиття кількадесяти подруж. Так став він нарешті довіреним всіх Сергієвих таємниць. З якоюсь злібною насолодою нотував його зради, імена коханок і збирав його кореспонденцію. Дивлячись часом з привітним обличчям на родинні ласки подружжя, почував себе володарем таємних сил, що може знищити це щастя, довір'я й кохання...

Згадуючи все це, Євген навіть не спам'ятався, як дійшов додому. Так само механічно ходив по кімнаті, сідав і без сну лежав у постелі. Хай навіть завтра вона зробить так, як собі давно уявляв... Але жадною радістю на цю можливість не стріпувалося його серце... І коли невмолимо швидкий ранок підняв його з постелі, Євген з незнайомим почуттям якоїсь провини складав до портфелю зрадливі листи... Навіть і сліду тріюмфуючої радости не було в серці, але знав, що приходить завершення цілого розділу його життя...

Пані Катерина зустріла його лише трохи блідішою, ніж звичайно. Але руки не простягнула, й від цього сірою безнадійністю вкрилося все, що могло бути далі... У вітальні лише вимовила:

-- Дайте сюди!

І мовчки, ніби соромлячись, подав Євген похапцем грубу пачку. Ухопила її обома руками й відійшла до вікна. Хвильку вагалася, але після спокійно розв'язала стьожку й ще спокійніше вийняла листа.

Євген стояв як прикований. Спромігся на несміливий запит, чи має відійти, але на коротке "ні" покірно залишився стояти. Бездумно глядів на цю жінку -- вісь свого життя -- й напружено чекав вибуху: ось підходить полум'я до підкопу і фортеця вилетить у повітря! Ще хвилина, ще мент!

Пані не вчитувалася в листи. Брала один за одним, дивилася на заголовок, на підпис, пробігала очима пару рядків... Не було потреби багато читати. Усе було ясно. Було ясно, хто кохав її покійного чоловіка, з ким мусіла ділитися його серцем... Навіть не додивилася... Кинула геть листа, що тримала в руці й відштовхнула купу, що розсипалася по підлозі опалим листям. І коли обернулася до Євгена, з її очей струмив чорний пломінь, а голос дзвенів, як ковадло під молотом...

-- Ви -- мерзотник! -- і цей короткий викрик ляснув, як батіг, в поблідле обличчя Євгена. Хотів щось сказати, зробив крок уперед, але владно простягнена рука прикувала знов до місця.

-- Так! Ганебний мерзотник! Ціле життя прожити вбогою нікчемністю, крапля по краплині збирати отруту до свого тісного серця, щоб отравити двох нічим неповинних у вашій мізерності. Хотіли знищити Сергія, думаючи, що я буду охоча на заміну. Чи ж маю я проміняти пам'ять того, чиє серце розсівало вколо себе стільки любови, на ваше, ганебне, мале, забруднене дрібною безцільністю? Геть!

Він йшов, відхиляючись від одного краю хідника до другого, наштовхуючись на людей, на стовпи... Не було вже ані сумніву, ані виходу... Гра цілого життя була програна...

І коли безтямну людину витягли на перехресті з-під трамваєвої рами -- нічого вже не почули від неї, крім останніх, шепотливих слів: геть, геть!

ДОВІДКА. Леонід Мосендз народився 20.09.1897 у Могилеві на Поділлі. Служив в армії УНР, жив на Закарпатті та в Чехії. Помер 13.10.1948 р. у Швейцарії. Автор кількох книг поезій та прози, романів "Засів" та "Останній пророк". Новела походить зі збірки "Людина покірна" (1937).

Ведучий сторінки Юрій Винничук









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Театр абсурду для одного актора 
  ·  Шуфрич підкупив виборців? 
  ·  Україна краща за Росію 
  ·  НАСТУПНИЙ НОМЕР ''ПОСТУПУ'' ВИЙДЕ 5 СІЧНЯ 2006 РОКУ 
Погляд
  ·  Путін пропонує кредит 
  ·  "Драгобрат" ледь не згорів 
  ·  Світ про Україну 
  ·  Святкування у столиці 
  ·  Хто погрожує адвокату? 
  ·  Замість газу — вугілля і мазут 
Поступ у Львові
  ·  Новий рік миротворці зустрінуть удома 
  ·  Бродівська організація НРУ перейшла до Тягнибока 
  ·  Як депутати мову вчать 
  ·  Олег Сало таки кандидат 
  ·  Із гуртожитків не виселятимуть? 
  ·  Незаконний феєрверк 
  ·  Національний фронт у Львові 
  ·  Живу ялинку – у кожен двір! 
  ·  На кутю – до Шевченківського гаю 
Поступ з краю
  ·  Ліцензії на публічне мовлення 
  ·  Авто в кредит доступніше 
  ·  Із Новим роком! 
Поступ у світі
  ·  Естонія каламутить воду 
  ·  Україні видадуть нацистського злочинця 
  ·  Афганістан хоче звести з Росією рахунки 
  ·  У світі однією війною стало менше 
  ·  Поляки захистять небо країн Балтії від Росії 
  ·  Походеньки Клінтона потрапили в підручники 
Соціум / Точка зору
  ·  cвята без світла 
  ·  Митарства безквартирних офіцерів 
  ·  Непричесані думки небайдужого читача 
Стиль / Арт
  ·  Юрко БІЛАС: Чому б не перетворити Львів на місто Карлсона?! 
  ·  Олесь САНІН: Це розкіш не мати власного кіно 
Влада
  ·  Конституційний колапс конституційної реформи 
Телевізії
  ·  Олег Панюта: Новина має бути цікавою для багатьох, а не для однієї-двох осіб 
  ·  Пора підбивати підсумки 
Канапа
  ·  НЕНАВИСТЬ 
Мандрівка
  ·  Вулиця-стріла Метрологічна 
Бренд
  ·  Історія дерева 
  ·  Традиція 
  ·  Символ 
Для дому
  ·  Дідо йде до хати, а всяке зло з хати 
  ·  Новорічна ніч, або Сильвестр 
Спорт-Поступ
  ·  Підсилення як засіб виживання 
  ·  Львів'янок запросили до Школи Дерюгіних 
  ·  Команда батьківщини ісламу 
Пост-Factum
  ·  Наукові успіхи 2005 року