Буквально лічені години залишилось до того моменту, коли держава почне жити за новими "правилами". Іншими словами -- конституційна реформа набуде чинності. Скільки було сказано за останній рік про цю реформу -- і не пригадаємо...
Якщо вдатися в історію питання, то ідея провести політичну реформу, яка б забезпечила Леонідові Кучмі відносно спокійне пост-президентське життя, виникла у нього ще за кілька років до закінчення його президентських повноважень. Під цю ідею 2000 року навіть провели референдум, на якому народ дружно проголосував за введення двопалатного парламенту. У верхній палаті мали бути зокрема і колишні президенти України. Таким чином передбачалося, що Леонід Данилович з крісла президента пересідає у крісло народного депутата верхньої палати парламенту, де збирає під своє крило всіх олігархів. А тоді жоден президент не страшний. Однак не вдалося.
За рік до минулих президентських виборів ідея політичної реформи виникла знову. Цього разу запланували відібрати частину повноважень президента з благородною метою уникнути диктатури. Торгівля тривала майже рік. Замість прокучмівського варіанту, з'явився інший проект, розроблений Морозом. Однак до самих виборів зміни так і не проголосували.
Конституційна реформа прийшла під час Помаранчевої революції. Її розміняли у "пакеті" з змінами до закону про вибори, які мали б "розрулити" ситуацію. 8 грудня 2004 року за "пакет" проголосували, і Кучма на місці підписав затверджені закони. Для тодішньої опозиції це була вимушена поступка. Багато хто з них сподівався, що за рік президентства Ющенка політреформу вдасться змінити, а БЮТ взагалі виступав проти неї.
Однак рік президентства Ющенка виявився не таким стабільним, як на це сподівалися його соратники. У тих умовах ініціювати перегляд змін до Конституції означало втрачати союзників, яких меншало на очах. Тому Ющенко не раз заявляв, що не має наміру переглядати політреформу. Зате замість нього говорили його соратники. Народні депутати навіть хотіли ініціювати збір підписів для звернення до Конституційного суду. Тільки хотіли, бо зробити щось без дозволу Ющенка не наважувалися.
Фактично, в нинішніх умовах зробити щось, щоб скасувати чи хоча б переглянути конституційні зміни, дуже важко. І не лише тому, що у нас недієздатний Конституційний суд. У час передвиборної кампанії, коли принаймні дві третини нинішніх нардепів бачать себе у наступному парламенті, а відповідно -- зі значно більшими повноваженнями, відібрати такий шматок практично нереально.
З чотирьох сил, які становлять п'ятірку блоків переможців (в алфавітному порядку) -- блок "Наша Україна", БЮТ, Народний блок Литвина, Партія реґіонів, Соціалістична партія, лише нашоукраїнці хотіли б перегляду змін. У реґіоналів причини звичайні -- вони хочуть отримати більшість, щоб висунути свого прем'єра.
Щодо Литвина, то той бачить себе знову головою Верховної Ради, фактично другою після прем'єра особою в державі (а то й першою, якщо врахувати, що прем'єра обирає парламент!). Не слід відкидати, що Литвин може знайти спільну мову щодо цього питання і з сьогоднішньою кучмо-опозицією. Бачить себе спікером і Олександр Мороз. Йому взагалі було б несолідно хотіти переглянути зміни, адже політреформа -- це ледь чи не його дітище, яке він підхопив з рук Кучми.
Щодо позиції Тимошенко, то на посаді прем'єр-міністра вона виступала проти політреформи. Практично одразу після інавгурації Ющенка, Юлія Тимошенко заявила, що домагатиметься через Конституційний суд скасування реформи. Проте справа далеко не пішла. Чому? Тому що Юлія Тимошенко перестала бути прем'єр-міністром, але не втратила бажання повернутися на цю посаду.
Такий шанс вона має, якщо у майбутньому парламенті більшість створить саме вона, або партнери, які погодяться на її призначення головою уряду. Пані Тимошенко цього й не приховує, на кожному кроці нагадуючи, що політреформа зробить посаду прем'єра найважливішою в державі, а наступні вибори -- це вибори прем'єра.
Весь фокус у тому, що усі вони чудово розуміють -- нинішня конституційна реформа далеко не ідеальна, однак відмовитися від неї вже не можна. На думку багатьох експертів, ці зміни, по-перше, затвердженні із порушенням конституційної процедури, тобто всупереч Конституції, а, по-друге, закон є дуже недосконалим з правової точки зору й принесе тільки дисгармонію у в роботу органів влади. Та й сам Президент втратив витримку і, звітуючи 20 грудня перед ЗМІ про виконання своєї програми "Десять кроків назустріч людям" заявив, що ті зміни "не несуть благ для української нації". Один із таких прикладів навів "Поступу" політолог Володимир Фесенко: "У січні на пленарних засіданнях Верховна Рада може відправити у відставку Кабінет міністрів, окремих міністрів, але ніхто не зможе призначити на їхнє місце нових до парламентських виборів. От така парадоксальна ситуація!".
На цьому наголосив і Віктор Ющенко, поставивши знакове питання у всій історії із впровадженням політичної реформи: чи нормально, що з 2006 року потужні інструменти влади переходять до найнестабільнішого політичного органу в Україні -- до парламенту? Цікаво, що самі парламентарі дуже образилися на Президента за такі слова. Однак правди ніде діти -- парламент у нас і справді нестабільний, і навряд чи буде таким у наступному скликанні.
Один із прикладів цієї нестабільності -- те ж голосування за суддів Конституційного суду. Політика політикою, але закон має бути вищим за все, особливо для законодавців. І якщо, згідно з законом КС, мав бути укомплектований ще на початку грудня, то так і мало би бути. Однак депутати вже двічі завалювали голосування щодо суддів КС, що, безумовно, свідчить, що для них політика важливіша.
Але є інший варіант для розірвання цього замкнутого кола і про нього вже говорять -- переголосувати зміни до Конституції в новому парламенті. У цьому разі найголовніше, щоб у Верховній Раді на той час існувала чітка пропрезидентська більшість, яка б змогла виправити політреформу, зробивши її прийнятнішою для українських реалій. Однак це малоймовірно.
Зокрема, на думку пана Фесенка, після виборів існуватиме політична нестабільність у взаєминах між різними державними інституціями. "І ця нестабільність може вплинути на соціально-економічну ситуацію в країні, може посилити конфлікти між різними гілками влади й політичними силами. І це також об'єктивна загроза в контексті впровадження конституційної реформи". Тому, на думку політолога, переглянути реформу в новому парламенті буде важко. Якщо перше читання вона ще може пройти, то "в другому знайти якусь нову модель, яка б влаштовувала інтереси різних політичних сил, буде дуже-дуже важко".
Щоправда, Фесенко висловив іншу цікаву думку -- Президент в новому році може виступити з ініціативою нової Конституції! "І враховуючи останнє рішення Конституційного суду, в принципі цю нову Конституцію можна буде ухвалювати на всеукраїнському референдумі", -- підсумував політолог.
Отож, виглядає на те, що наступного року після парламентських виборів зміни до Конституції можуть стати питанням номер один в державі. Принаймні, це воно виникатиме ще неодноразово. Проте, яким шляхом піде держава в питанні реформування конституційного ладу, прогнозувати важко. Та час покаже. |
