BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Реставрація.    Стиль.    Література.    Святий Миколай.    Телевізіїі / Канапа.    Мандрівка.    Точка зору.    Для дому.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
17 грудня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  17:32 21-07-2017 -   Дорогу від вул. Зеленої до вул. Пасічної відремонтують  
  14:57 21-07-2017 -   Дорогу від вул. Зеленої до вул. Пасічної відремонтують  
  14:53 21-07-2017 -   У Львові за розкрадання 8 млн гривень бюджетних коштів арештували директора підприємства  
  14:50 21-07-2017 -   Знайдені ручні гранати мешканець Жидачівщини передав у шкільний музей  
  14:46 21-07-2017 -   Вулицю Замарстинівську відремонтують на ділянці від вул. Гайдамацької до вул. Липинського  
Україна
  14:44 21-07-2017 -   Полторак заявив про небезпеку російсько-білоруських навчань  
  14:39 21-07-2017 -   Суд закрив кримінальну справу проти Ляшка  
  14:38 21-07-2017 -   В Україні надзвичайна пожежна небезпека  
  14:35 21-07-2017 -   На нардепа Розенблата одягли електронний браслет  
  14:27 21-07-2017 -   ГПУ: На заводі Мотор Січ розікрали 350 млн грн  
Світ
  14:41 21-07-2017 -   Маск отримав дозвіл на тунель між Нью-Йорком і Вашингтоном  
  14:37 21-07-2017 -   У Техасі дозволили пороти учнів палицею  
  13:3 21-07-2017 -   Зірку американського футболу помилували після 9 років в'язниці  
  11:33 21-07-2017 -   У Греції від землетрусу постраждали понад 120 людей  
  10:14 21-07-2017 -   У Монако на аукціоні за мільйон євро продали годинник Путіна  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Телевізіїі / Канапа  » 

___________________________________________________________________________

Дупляк
Богдан Малина
 
Ранньої осені подався я у Гавареччину шукати Чорного Гончара. Це недалеко від містечка Олесько. Зупинився на ці кілька днів у селі Теребежі, якраз посередині між цими двома місцинами, у свого товариша. Це село мені завжди дуже подобалося, рідко де таке й є -- це навіть і не село, а один великий фруктовий ліс, в якому поміж старими великими деревами, сплетеними вгорі гіллям у суцільне зелене склепіння, поховалися грибами хати. Сади переходять від одного обійстя до другого зовсім непомітно, немає і не було ніколи там ніяких огорож. Коли дерева випустять листя, зазеленіють кущі малини, порічок, аґресту, пообплутують тички квасоля та горошок, село топиться в зелені, досить відійти з подвір'я на кілька кроків -- і вже зблудив у цьому велетенському гаю.

А коли ті сади починають родити, мало де можна побачити такі щедрі дари. Місцеві жителі добре дбають за свої сади і віддавна чудово розуміються на садівництві, тож рясні гілки щороку вгинаються від плодів. Якщо їхати в кузові вантажівки через село, то треба лягати -- яблука, грушки, сливки чи горіхи так і товчуть по голові та сиплються зі всіх сторін. Поки з села виїхав, то й вантажівка повна.

Теплого вечора ми сиділи надворі з господарями за столом, дегустуючи наливки, вишняки, слив'янки і ще цілу купу різних напоїв, на які славна ця місцина. В пору і сусіди навідались. Збільшився гурт, почалися голосніші розмови. Засутеніло скоро, бо місяць, хоч ясний, не дуже допомагав через густі крони сплетених дерев, і на столі запалили нафтову лампу. Розгомонівшись при чарці про те та про се, нарід і не зчувся, як у якийсь момент над головою пролунав загадковий звук, подібний на пчих або кашель, а з поблизького дерева ні з сього ні з того сипонули до землі грушки. Ніхто його не трусив, довкола ані вітерця, а грушки з дерева як з мішка, гу-у-у-п-гуп-г-у-п у траву.

-- Дупляк! Е-е, знову сердиться за гамір, -- зауважив хтось.

-- Хто-хто? -- запитав я.

-- Дупляк, -- відказав господар, думаючи, що я не розчув.

-- А що ж це за звірик такий? -- знову перепитав я, бо хоч і знаю багато про тварин, ніколи за такого не чув. Присутні розуміюче переглянулись.

-- Та це Дупляк, ми і зовсім забули за нього сказати, бо так до нього тут усі звикли. Але його не можна називати твариною, хоч і має лапки, як у шпака.

І від несамохіть підданої мною теми до розмови, забувши за мене, всі зачали між собою виясняти, до якої категорії істот він міг би належати.

-- В якого шпака? Які лапки! -- мені здалося, що товариство за столом, перекуштувавши чергової суничної настоянки, хоче наді мною зажартувати. Але далі побачив, що всі за того Дупляка говорять цілком серйозно, як за когось добре знайомого, котрий лиш-но відійшов від столу. Нарешті згадавши за мене і зрозумівши, що набагато цікавіше розповідати уважному слухачеві, почали врізнобій відповідати на мої питання.

Виявилося, що Дупляка тут знають з давніх часів. Діди, прадіди -- всі щось переповідали за нього. Виглядало, що той Дупляк дійсно цікавий фрукт. Має на руках по сім пальців, на ногах, котрі в колінах згинаються назад, пташині лапки, розчепірені в боки вуса, чудернацьку червону трикутну шапку з кутасами і теслярську торбу, в якій носить молоток, долото та інші інструменти. Це він видлубує дупла по деревах і там у них собі любить жити. Від того його так і прозивають. Їсть все, що росте на деревині.

Через зиму спить у дереві, а часом кудись відходить. Як оселиться в якомусь дуплі, то біля того дерева нема ні птахів, ні гнізд. Чомусь Дупляк, незважаючи на те, що розуміє мову птахів і може з ними розмовляти, не дуже любить пернатих, точніше тих з них, що самі живуть у стовбурах дерев. Але найдужче дятлів, і як оба здибаються де у віттях, то сваряться так, кожен на своїй мові, хоч вуха затикай. Мову Дупляка в тій сварці можна розпізнати по тому, що матюкається тоді, як швець, і час від часу ті словечка можна розрізнити. Як добре розійдеться, то що під руку попаде, те йде в рух, кидає всім, навіть може і молотком пожбурити, а поціляти вміє хоч куди.

Колись на обійстю покійного Гриця Майчика зрубали стару яблуню, то як пиляли на дрова, знайшли в дуплі малесеньку сокирку і молоток, а сама середина дерева була гарно витесана. Тоді все село ходило дивитись та перемацало ті причандалля. Цілий рік тримали їх у хаті, але потім діти десь бавились надворі і погубили, хоч небіжчик клявся, що бачив, як Дупляк вичекав мить, коли вони лишили інструменти без догляду, і хапнув собі назад.

На загал, Дупляк не дуже ховається від людей, хоча більше його таки чути, ніж видно. Минулого року невістка Ріпецького бачила, як їв з діжки квашені яблука. Вона тільки недавно віддалася з іншого села тай ще нічого не знала за Дупляка. Зайшла на веранду літньої кухні, де в підкоморнику стояла повна діжка з яблуками. Аж дивиться, кружок зсунутий, хотіла його на місце поставити, а Дупляк як звідти вискочить, пчіхнув сам з несподіванки на все горло та й у вікно. Ще встиг щось під ніс пробурмотати по дорозі, пакуючи яблуко з рота до своєї дерев'яної тайстри. Та бідна оторопіла, потім сама ґвавт вчинила, аж поки хатні не надбігли і її заспокоїли, пояснивши, хто то був. Невістка як очухалась, то згадала, що при першому погляді на діжку помітила на її краю пташині ніжки. Дупляк, знати, саме зачепився ногами за край, а сам нахилився за яблуками.

Любить Дупляк і побешкетувати або посваритися, як оце на нас за пізні голосні розмови. Та свариться і робить геци він переважно чужим. Але шанують його за те, що він завжди оберігає сади. Справді, сади підходять до самої дороги, на поля, необгороджені, а ніхто чужий ніколи нічого не зірве. У селі кажуть, Дупляк листям так позакриває плоди на деревах або поперечіпляє їх знизу догори, що іншим не видно, де вони там є, тому і не рвуть нічого. Крім того, ганяє птахів та всіляку звірину, ласу до його володінь. Коли в 1920 році москальські войска Будьонного йшли на Львів і після захоплення Радивилова товклися по околиці, заїхали їхні кінні роз'їзди в село. Саме в середині серпня достигало все в садах. Чи в них там на родінє яблук-грушок не було, чи то здичіли з походу, але як доблесні конармейці побачили стільки добра, то давай те все рвати і жерти просто з дерев. Люди поховалися по хатах та лиш поглядали сумно, бо з ким то було говорити. Ну хай би вже їли, як голодні, а то цілі гілки рубають, регочуть з матюками і ще коням кидають.

Далі надумали будьоновці набрати побільше з собою, позбирали з дворів вози та зачали їх ладувати. Щоб скоріше йшло, то, замість трусити яблуні, зняли ланцюги з криниць, поперекидали їх через дерева, кіньми за два кінці зачепили і так перетягували через гілля, аж кора з трісками летіла. Невідомо скільки б понищили, якби не Дупляк. Тільки зайди зібралися стягувати наступне дерево, як там вгорі пчіхнуло, а яблука мов із скоростріла зачали летіти у всі боки та влучати по чубатих шапках і конях. Коняки з переляку поставали на диби, перекидаючи вершників, позривались у різні сторони, одного дурня поволокло ланцюгом, згори все летить, москалі очі повилупляли, не знають, що діється, а Дупляк їхніми ж матюками згори надає, що їм самим вуха в'януть. Вистрашилися красноармєйці не на жарт, хотіли спочатку стріляти, та ж нікого не видно -- нема в кого, позалишали все як було, навіть декотрі свою муніцію забули, і чим скоріш чкурнули геть. Хоч ще кілька днів грабувала Красная Армія довкола, а до села вже ніхто не навідався. Добряче нагнав Дупляк переполоху чубарикам, мабуть, найбільше їхніми ж матами, що від них тоді, холєра, й навчився.

Відтоді вкурився наш Дупляк на тих голодранців за понищені дерева, що скільки б іще разів не переходили їхні армії поблизу, він до садів нікого не допускав ще від дороги. Завжди щось вигадував, як тільки відчував загрозу, не боявся нічого. Казали, що якось, вже пізніше, позатикав дичками вихлопні труби на танках, котрі затримались поруч, понапсував там щось мініатюрно своїми інструментами, і браві танкісти, замість вештатись по саду, шпортались, чому не заводиться їхня техніка.

Був такий недобрий до всіляких "визволителів", що навіть донедавна, зопалу не роздивишись, як вже й хто свій, з села, вертав на "дембель" або у відпустку в їхній військовій формі, Дупляк міг закидати такого з розгону гнилими сливками. Місцеві хлопці на всякий випадок перебиралися в цивільне ще перед селом. Зате по Другій війні, коли з села передавали харчі українським повстанцям, а тоді мусіли все зривати ночами, то Дупляк сам допомагав трусити дерева. За ніч по кілька фір вивезли люди до лісу. А на ранок ніби ніхто й не рвав нічого, все як і звечора було.

А наступного ранку я вертав до Львова. Виходячи на дорогу до автобусної зупинки, минав крайні дерева цього чудового села-саду, котрі росли при самій трасі. По ній, у обі сторони, безперервно шастали машини, створюючи різкий контраст постійного шуму з приємною тишею села. У Львові мене теж чекав гул і гамір, дзенькіт трамваїв, радіобалаканина, телебачення та всі інші технічні принади кінця ХХ століття. А тут якийсь чоловічок з пташачими ногами та долотом у руці, що длубає дупла і воює з дятлами! Мабуть, таки вчорашня затишна атмосфера подіяла не тільки на мене. А так би мовити, вільна дегустація, вивільнила уяву і всім присутнім. "Хе, Дупляк! -- сам до себе вголос вимовив я. -- І то ж треба таке понавигадувати!"

Я зупинився, щоб ще раз кинути оком на цей мальовничий куток. Обернувся вже йти до зупинки, і в ту ж мить почув за плечима той самий кашляючий звук, що і вчора вечором, а у вухо мені влучив горіх. Ще жменя горіхів розкатулялася по дорозі. Глянувши відразу на дерево, лиш помітив, як вгорі мигнуло щось червоне і затарахкотіло якесь залізяччя. Таки Дупляк! Почув мою недовіру і, щоб я вертав без сумнівів, вирішив таким способом попрощатися зі мною старим українським звичаєм, виряджаючи гостя з села не з порожніми руками.

Я вголос подякував та позбирав його подарунки. Горіх, котрий у мене влучив, мав акуратно вирізані дві невеличкі трикутні дірки на обох половинках. А зсередини висипалася свіжа дерев'яна стружка. Вже вдома я стратив чимало часу, витягаючи зігнутими дротиками ту "начинку" з шкаралупи -- і, як зміг побачити, середина горіха була чисто і гладенько вибрана. Як не приглядався я до поверхні, не міг побачити жодного знаку, що його спочатку розкололи, вичистили, а пізніше склали разом. Всім, кому не показую цей горіх, є однієї опінії, що хтось делікатно мусів видовбати середину, не розколюючи його.

Відтоді, коли я їду Київською трасою, то щоразу притискаюся до шибки, чи не побачу де в кронах ще раз його червону шапку.


ДОВІДКА: Богдан Малина родом зі Львова. Працював художником у ковальській художній майстерні. З 1990 р. живе у Канаді, Америці та Англії. Зараз проживає в Оттаві, Канада. Редактор "Оттавського вісника". Автор збірки містичних оповідань, яку він передав мені в рукописі.

Веде сторінку Юрій Винничук









» 
Леся Ігнатик: "Наш телеканал дасть людям віру в себе"
Розмовляв Ілько ЛЕМКО
 
Той, хто думає, що львівський медіа-ринок не гумовий, однозначно помиляється. На початку наступного року у Львові стартує дуже потужний проект, про який "Поступу" розповіла генеральний директор телеканалу "РАЗОМ" Леся Ігнатик.

-- Отож у Львові з'являється новий телеканал "Разом". Що він запропонує нового, чого до цього часу не подавав жоден із каналів, які існують у Львові?
Детальніше>>
» 
Новорічне телевітання по-українськи
Любомира РЕМАЖЕВСЬКА
 
"Що головне в хаті на Новий рік? Телевізор!" Щоразу згадую ці слова кота Матроскіна з мультика "Зима у Простоквашино" напередодні Нового року. А як же без телевізора, тим паче, що наші телеканали намагаються щоразу придумати щось нове та цікаве, таке, від чого точно не заснеш у перші години нового року. Отже, що цього разу зможуть переглянути українські глядачі?
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Начальник СБУ погорів на контрабанді? 
  ·  Мером Києва стане Кличко? 
  ·  У Луцьку підслуховують чиновників 
  ·  До нас їде Генсек 
Погляд
  ·  Втрати ще до старту 
  ·  Не хто винен, а що робити 
  ·  До Росії – без капелюха та середньовіччя 
  ·  Помста за страту 
  ·  Шельф Чорного моря – під розвідку родовищ 
  ·  На архітектуру бракує грошей 
  ·  Який суд? – Третейський! 
  ·  Церква Покрови вже без снаряду 
  ·  Добротвірська ТЕС під контролем 
  ·  Львівщину штормитиме 
Поступ у Львові
  ·  Теодор Гудзяк: У Винниках розбазарюють землю 
  ·  Влада – бізнес: допомога на словах? 
  ·  У чергу за реєстрацією – вночі! 
  ·  Радіо – дефіцит 
  ·  Новояворівці знову протестують 
  ·  Шахта-порушник 
Поступ з краю
  ·  Микола МАРТИНЕНКО: Головне, аби "костюмчик сидів" 
  ·  Чергова російська провокація 
  ·  Зброя за безцінь 
  ·  20 хвилин і шість секунд феєрверку 
  ·  Порошенко хоче вибачень 
Поступ у світі
  ·  Шрьодера підвів "кодекс честі" 
  ·  Агресивний та демократичний Путін 
  ·  Нас – 6,5 мільярда! 
  ·  Лукашенка не сумнівається у перемозі 
  ·  Принців-близнят назвали Ніколя та Емерік 
  ·  Традиції на Різдво 
Реставрація
  ·  Вкрадені гроші 
  ·  Об'єкти 
  ·  Андрій САЛЮК: Головне -- це реставрація мізків 
  ·  КОМЕНТАРІ 
Стиль
  ·  nokia 7380: відображення вишуканого смаку 
  ·  Хаос, у якому комфортно 
  ·  Типові помилки модниць 
Література
  ·  Несвята Марія і несвятий Пруст 
  ·  Симфонія суму 
Святий Миколай
  ·  Співробітники Святого Миколая 
  ·  А що ви даруєте своїм дітям? 
Телевізіїі / Канапа
  ·  Леся Ігнатик: "Наш телеканал дасть людям віру в себе" 
  ·  Новорічне телевітання по-українськи 
  ·  Дупляк 
Мандрівка
  ·  Ще раз про вулицю Академічну 
Точка зору
  ·  Непричесані думки небайдужого читача 
Для дому
  ·  Музика з мікроцентру 
  ·  Печися, рибко! 
Спорт-Поступ
  ·  Львів може залишитися без Euro-2012 
  ·  Проти природи не попреш 
  ·  Завжди друга стає першою 
  ·  Прощання з московськими "кіньми" 
  ·  КУБОК UEFA-2005/2006: ГРУПОВИЙ ТУРНІР 
Пост-Factum
  ·  КУБОК UEFA-2005/2006: ГРУПОВИЙ ТУРНІР