BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт.    Психологія.    Для чоловіків.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
25 листопада 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:19 26-04-2017 -   На Львівщині запрацював перший центр у сфері захисту прав інтелектуальної власності  
  16:18 26-04-2017 -   На Львівщині вшанували героїв та жертв Чорнобильської трагедії  
  14:56 26-04-2017 -   Курс гуманного ставлення до тварин запровадять в усіх школах Львова  
  14:52 26-04-2017 -   На вул. Городоцькій украли близько 20 щойно висаджених кущів спіреї  
  13:27 26-04-2017 -   Небайдужих закликають допомогти доньці учасника АТО  
Україна
  16:22 26-04-2017 -   В ОБСЄ заявили про загрозу ескалації на Донбасі  
  16:15 26-04-2017 -   Співачка Джамала вийшла заміж  
  14:56 26-04-2017 -   На Тернопільщині працівниця колонії передала в’язню наркотики у каві  
  14:48 26-04-2017 -   У ГПУ розслідують замах на Януковича  
  12:50 26-04-2017 -   Посли ЄС підтримали безвіз для України  
Світ
  16:21 26-04-2017 -   Вчені розгадали таємницю Кривавого водоспаду в Антарктиді  
  14:50 26-04-2017 -   Єльцин збирався знести мавзолей Леніна - екс-прем'єр РФ  
  10:57 26-04-2017 -   У Бразилії індіанці обстріляли з лука поліцейських  
  10:36 26-04-2017 -   У Липецьку офіційно закрили фабрику Roshen  
  10:22 26-04-2017 -   Трамп погодився відкласти будівництво стіни на кордоні  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Для чоловіків  » 

___________________________________________________________________________

Фінал
МАЙКЛ
 
У кожного чоловіка є шанс це пережити. Вирішальний момент, фінал, час ікс, час збирати каміння -- все це можна назвати по-різному, але зміст залишається тим же. Межа, рубікон, який ми повинні перейти.

Примітивні люди з примітивних племен, які живуть примітивним життям, придумали примітивний ритуал ініціації, тобто змужніння -- юнаки, котрі пройшли його, стають чоловіками. Просто і страшно. Юнаки бігають за левами, кидають один в одного ножі, читають місцевих поетів і співають сумні ритуальні пісні. Як знак успішно пройденої ініціації кожному роблять зарубку на тілі. Все, людина до могили відчуває себе дорослою.

У нас, у цивілізованих людей, усе набагато складніше і величніше.

Ми не можемо розтягнути до безконечності наше дитинство, наші шкільні роки, наше навчання, футбольний матч і навіть наші стосунки з особами протилежної статі. Гасне світло, і на екрані написано the END, або, як кажуть малюки, "все, приїхали". Попереду час екзаменів -- шкільних, вступних, випускних. Час завжди фіксований, і це дає нам змогу підготуватися, принаймні напхати свою голову теоретичними знаннями. Біда тільки в тому, що цих екзаменів буде безліч. Вік живи -- вік учись.

Перший рубікон -- це перший раз у перший клас. Перший клас, а ми ще не закрили дверей у дитинство. Так, у нашій мові вже з'явилися дорослі, важкі, значимі слова: урок, учителька, навчання, школа. Нам хочеться бігати вулицями, бавитися в пісочниці, кричати, плакати, сміятися, привертати увагу, їсти солодощі і спати, а вчителі вже відкривають велику, серйозну книжку -- буквар, і ми сідаємо за парти. Все. Ми ще цього не розуміємо, але наше життя вже змінилося. Назавжди. Після Першого вересня наш час -- це строго лімітований уроками і перервами процес. І після школи ми повинні виконувати домашнє завдання, а не відпочивати, відпочивати і ще раз відпочивати. Ні, "наука" ще не впала на нас, як важка бетонна плита. Але нам ще важко тримати ручку, і наші пера не скриплять, а елементарно роздвоюються, коли ми натискаємо на них нашими невмілими дитячими ручками. Роздвоюються і рвуть папір. Білий у смужку. На ньому залишається забагато чорнила, часто величезні плями. Доводиться промокати. В кожному зошиті на дванадцять сторінок, за дві копійки, є листок білого промокального паперу. Деколи рожевого або жовтого.

Допомагає коса смужка. Нам задавали додому написати цілу сторінку звичайних похилених штрихів. Потім по три рядки окремих літер. Перше повне слово -- "мама". Букву "м" нескладно писати. Найважче -- "о". Воно не виходить ані круглим, ані овальним. Воно падає. І падає на першій, на другій і навіть на останній сторінці зошита. Всі дванадцять сторінок наповнені буквою "о". Ми повільно сходимо з розуму, коли виписуємо ці літери. І тільки фізична загроза з боку батьків примушує нас продовжувати це нудотне заняття. В другому класі нам дозволяють користуватись авторучками. До того ми писали вузенькими паличками революційного червоного кольору.

Пера, на яких вибиті п'ятикутні зірочки, засихають. Не раз і не два. Це страшенно дратує. Дехто має спеціальний засіб для чистки пера -- декілька кавалків м'якої, пухнастої тканини, вирізаних у формі кола і скріплених докупи якось бідою у формі шурупа. Ми тримаємо їх у пеналі -- пластиковому, примітивному, тупого виконання і кольору, у формі паралелепіпеда. У декого пенал дерев'яний. Це абсолютно необхідний і обов'язковий предмет у ранці зразкового школяра. Там зберігається наша ручка, перо, олівець, лінійка, ґумка і ще якийсь школярський мотлох. Наприклад, палички для рахування -- ці кавалки кольорового пластику вражають своєю функціональністю. Завдяки їм ми пізнаємо всю фантастичну красу арифметичних рахунків.

У старших класах (а це, виявляється, другий клас) нас знайомлять із чудом інженерної техніки -- чорнильною авторучкою. В першому класі нам забороняли ними користуватися. Ми виробляли почерк. І силу волі.

Ми відбулися, ми виросли, ми дорослі, принаймні у власних очах. Ми пройшли свій перший рубікон. Не тільки у фізичному сенсі. Школа -- це інша галактика. У школі є те, чого не може бути в дитинстві -- процес навчання, коли одні отримують кращі оцінки, а інші гірші. Це вже не відпочинок. Ми зрозуміли це, коли наприкінці першого класу до нас прийшов фотограф, аби зробити обов'язкову стандартну класну фотографію "Моя перша вчителька". Трафаретний витвір міського фотографа, куди потрібно було просто вставити тільки фотографію усміхненого учня і задумливого вчителя на крикливо розмальованому фоні підручників, шкільної дошки і якихось невідомих, загадкових квітів.

Пізніше, набагато пізніше відбудеться поділ на тих, хто прийшов учитись, і тих, хто прийшов відтягнути той час, коли потрібно буде йти на роботу. А зараз наші думки ще там, на вулиці, де іграшки.

Потім для усіх навчання буде важчим. Їм виставлятимуть оцінки, і вже удаваної рівності, як у дитсадку, не буде. Найкращі після школи підуть учитися далі. Вступні іспити, захист диплома і рідний завод. Усе, ми здали своє, ми стали дорослими і це назавжди -- до пенсії. Тихо і повільно, піднімаючись службовою драбиною, ми догребемо до ситого, спокійного щастя-буття. Робота, вихідний, зарплата, відпуск.

Завіса впала. Здохла економіка. Ми приплили. Два роки нема роботи, два роки наповнені намаганнями віднайти своє місце за нових реалій. Реалій обвалу. Досить випробувань.

Ми так хотіли елементарного спокою і впевненості у завтрашньому дні! Але нам не дали. Наші жінки. Вони поїхали. Виносити ноцники за немічними багатими старими, мити посуду в етнічних ресторанчиках. Ми потягнулися за ними -- смолити дахи на хмарочосах Мангеттену і Чикаґо. Щоб знову спокійно, без турбот (гроші ж нікуди не дінуться, вони твої, і в матрац не треба нічого зашивати, і банк завтра не закриється) поїхати своєю машиною через усю країну. Перетнути її зі Сходу на Захід. Від одного побережжя до вогнів Сан-Франциско. Як Джек Керуак.

Щоб не починати день із газети "Шукаю роботу", не виходити на вулицю і пасти очима курс долара в канторі та думати, думати про підвищення цін.

Ті, які не поїхали, просто втомилися. Їм не вистачило терпіння очікувати змін на краще. На нас і на них упала стіна безвиході, втоми і злиднів. Впала і придушила. Кишенькова торгівля тримала на плаву, але не давала зрозуміти, як жити дальше. Десь так через років п'ять...

Ці роки минуть, і хтось зможе вижити, хтось зможе розбагатіти, а хтось опуститься на дно. Ми не змогли. Втомилися. Зламалися Зійшли з дистанції.

Англійська мова. Ми думали, що вона врятує. Спочатку ми продали спиртне. Останній ящик горілки, припасений на Польщу. Потім куриво. Сім блоків "Мальборо". Справа дійшла до телевізора "Електрон". Гроші потрібні були для того, щоб оплатити навчання на курсах іноземної мови. Наш сильний і несподіваний хід, навіть для нас самих, -- вивчити англійську. За рік. Хтось планував ще раз піти вчитися, хтось еміґрувати. Ми змогли.

Ненависть і якесь дике, тваринне бажання довести всім і вся. Довести, що світ не є початково чорно-білим, у ньому є винятки для тих, хто сильний. Для тих, хто впертий і божевільний. По-доброму. Крейзі. Це заводило і тримало нас на плаву навіть тоді, коли хотілося сказати: все, суддя, давай свисток. Ми вже не можемо. Ми перевернули себе і світ навколо нас ін інгліш. Ми ніби виграли. Ми не були найкращими. Ми просто мали сильнішу мотивацію і взяли все, що дав нам учитель. Все. Навіть подаровані нам словники.

Але ми не примітивні племена, у нас усе масштабніше. Ми знову поспішили сказати: ура. Наш головний екзамен ще був попереду. Теоретичні знання і практичні навики, набуті на попередніх етапах, не рятували, але й не перешкоджали. Перед нами була інша реальність -- планета Венера. Вуличка, набережна, круті розпечені на сонці гори зверху, а внизу -- пляж і море, втомлене немилосердною спекою. Посередині стіна непристойно дешевих автоматів із вином і пивом. Пляж завалений розкішними і не зовсім тілами. Напівпорожня корчма з пивом, що пахне потом і ногами бармена. Великі і ситі, ліниві та п'яні від гнилої риби чайки. Базар із липкими від соку персиків і винограду прилавками. Ночі довгі і теплі. І всоте: Remember me. Слова про дружбу, любов і вірність. Шімарон із лаванди, сушеного винограду і диких трав навіває мрії про осінь. А ще протилежна стать. Найважче саме з протилежною статтю. Із жінками, дівчатами і просто панянками. Наш роман не може тривати безкінечно, потрібно щось вирішити. А що? А хто його знає. Наука тут безсила, здорова психіка не витримує, елементарна логіка пасує, тому доводиться покладатися тільки на випадок -- фатум. Чоловіки схильні до містики, багато говорять про серце, яке має їм щось підказати, допомогти знайти якийсь вихід.

Жінки у таких випадках напирають на загадкове слово -- інтуїція. Вважається, що в чоловіків її немає. Так триватиме доти, доки ви, а, найімовірніше, вона, прямо не запитає: або ти візьмеш мене за жінку, або ми залишимося друзями на все життя. Це просте запитання передбачає дуже просту відповідь: так або ні. Навіть мовчання -- це відповідь. Воно або ставить крапку у стосунках, або відправить нас у дальнє плавання завдовжки все життя, наприкінці якого жінки мають звичку казати: він мені навіть не родич, але я з ним живу. Чоловіки ж починають розуміти просту істину -- потрібно любити землю, якою ходиш, дім, у якому ховаєшся від дощу, і жінку, з якою в тебе є діти.

Особливість усіх цих днів, хвилин, секунд, які неможливо повернути, переграти переписати, в тому, що вони якраз і перетворюють нас із дітей на чоловіків. Тобто людей, які пройшли через щось, зробили щось, пережили щось, зрозуміли щось і відповідають за когось і за щось. Що і кого -- у кожного воно своє. Але воно, це "своє", переплавлено через власну нервову систему, кров і пам'ять.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Плечі для Ющенка 
  ·  Комп'ютери – кращі шахісти 
  ·  Мери пікетуватимуть парламент 
  ·  Волков залишиться з Тимошенко 
  ·  Міліціонер + кілька наркозалежних = банда 
Погляд
  ·  Лазаренко знову депутат 
  ·  Євросоюз думає 
  ·  Світ про Україну 
  ·  З неповнолітніми нікому працювати 
  ·  Каплицю УГКЦ підпалили? 
  ·  За добу викрали шість автомобілів 
  ·  На підході два нові медичні центри 
  ·  Акції НПК "Галичина" зацікавили поляків 
Поступ у Львові
  ·  Під чорним крилом смерті 
  ·  Верховний Суд визначив дату 
  ·  Вшануймо невинно убієнних 
  ·  Пам'ять про Патріарха Володимира жива 
  ·  Палац Бандінеллі "їсть грибок" 
  ·  Замкнуте коло безгосподарності 
  ·  На свята – додаткові поїзди 
  ·  Бізнес-співпраця по-румунськи 
  ·  ЛАЗ зробить 45 тролейбусів для Києва 
Поступ з краю
  ·  Без Президентів не розібратися 
  ·  Українська Феміда і справді сліпа 
  ·  ЦВК не домовилася зі ЗМІ 
  ·  Кириленко подивиться за зарплатами 
  ·  Імпорт – під забороною 
  ·  Росіяни знову порушили кордон 
Поступ у світі
  ·  Лукашенка не хоче бути віце-Путіним 
  ·  Піночета посадять, як Аль Капоне 
  ·  Росіяни вірять у "халяву" 
Арт
  ·  Оля ГНАТЮК: Пережити народження двох країн 
  ·  Музична кульмінація Року Грузії в Україні 
Психологія
  ·  Софія ГРАБОВСЬКА: Стрес – не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймає 
Для чоловіків
  ·  Фінал 
Спорт-Поступ
  ·  "Технічний танк" не зупинити 
  ·  До фіналів потрапили не всі 
  ·  Український покер туркам 
Пост-Factum
  ·  Гороскоп проти журналістів 
  ·  Містечко продає назву 
  ·  КАЛЕНДАР