BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Арт / Стиль.    Канапа / Листи до Поступу.    Телевізії.    Мандрівка.    Бренд.    Для дому.    Життя.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
12 листопада 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:45 25-07-2017 -   Прикордонники Львівського загону виявили зброю під час огляду автомобіля  
  15:10 25-07-2017 -   Польські митники конфіскували стародавні ікони в українця  
  15:9 25-07-2017 -   На Величковського горів торф  
  15:5 25-07-2017 -   У Криму площа виноградників скоротилася втричі  
  15:1 25-07-2017 -   Цієї суботи відбудеться змагання з вуличного баскетболу  
Україна
  15:44 25-07-2017 -   У восьми областях України оголосили штормове попередження  
  15:7 25-07-2017 -   У Києві перекриють вулиці через хресну ходу  
  15:3 25-07-2017 -   В Україну заходить великий автобусний перевізник з ЄС  
  13:32 25-07-2017 -   В Івано-Франківській області отруїлися 11 іноземців  
  13:13 25-07-2017 -   В Україні виявили новий кібервірус, який «ламає» смартфони  
Світ
  15:48 25-07-2017 -   Трамп звинуватив Україну у спробі саботувати його виборчу кампанію  
  13:33 25-07-2017 -   Майк Тайсон розповів про домагання педофіла в дитинстві  
  12:47 25-07-2017 -   Австралієць побував в 50 країнах, не використовуючи літак  
  10:25 25-07-2017 -   Малюнок Трампа виставлять на торги  
  10:23 25-07-2017 -   Планетологи виявили воду на Місяці  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа / Листи до Поступу  » 

___________________________________________________________________________

Мій ведмедик
Іван Липа
 
Ви кажете, що для вас усе зрозуміле: і небо, і земля, і люде... Усе матеріяльне, усе існує за законами природи. Можливо, для вас і нема нічого таємного, нерозгаданого. Ну, а для мене усе загорнене в тайну. І в першу чергу сама людина. Вона довго ще буде загадкою. Колись наука визнавала тільки п'ять органів чуття, а от я назову й шостий -- інтуїція. Правда, це передчуття не всім дане, але розвинене в багатьох чулих осіб. Індійські маги можуть по своїй волі керувати серцевою роботою, нервовим укладом, можуть збільшити або зменшити приплив крови до якогось органу. От маєте вже й сьоме чуття -- регуляцію. Минуть ще тисячоліття, і з сирової маси сучасної людини утвориться істота, що буде, як Бог, могутня й вічна. Пророки, ґенії, ясновидці, навіть медіуми... Усе ж це й досі тайна для нас.

Признатися, я теж ношу в собі тайну, про яку досі мовчав. Вона виявилася ще в дитинстві. Якось прокидаюся серед ночі і почуваю, що біля мене в ліжку лежить хтось. Мацаю -- хтось волохатий... Страх опанував мене. З переляку кричу:

-- Мамо! Засвітіть огонь!

Воно лежить спокійно, не ворушиться, таке тепле.

-- Мамо! Світіть огонь! Зо мною хтось лежить.

Мати прокидається, засвічує. Разом із світлом той хтось зникає, мов і не було його. Мати встає до мене, хрестить, заспокоює. Я засинаю й сплю спокійно до ранку. Удень про все забув, а вночі -- те ж саме. Так щоночі. Згодом я так звик до свого нічного гостя, що вже не боявся. Прокидаюся серед тьми -- він уже зо мною. Мацаю -- увесь в шерсті, волохатий, волос такий м'який, як шовковий. Лежить спокійно, мовчить, нічого мені не робить, а так ніби обіймає мене, неначе охоплює все моє тіло... Гладжу його по пухкій шерсті, намацую ніби руки, ноги. Мені в пітьмі здається, що це ведмедик... Так лежимо вдвох у ліжку. Мені приємно гладити його по м'якій шерсті, а коли цікавість проходить і хочеться вже спати, тоді тихенько озиваюся до матері. Ведмедик лежить і слухає наші розмови в пітьмі, і тільки тоді зникає безслідно, коли з'явиться світло.

Так тяглося, мабуть, з півроку, а потім ведмедик одразу зник. Минуло по тому більше двадцяти літ. Я зовсім забув про свого нічного гостя, а як коли й згадував, то як дитячий сон. Гадав, що в дитячій уяві своє ковдерко брав за волохатого ведмедика.

Скінчивши військову академію, поїхав на літо відпочити на село.

Якось із своїм товаришем йшов до нього на хутір. Небо затягнуло хмарами. Збиралося на дощ. До хутора було вже недалеко. Ми поспішали. Раптом схопилася страшна буря. Курява заховала від нас цілий світ. Далі почав дути такий супротивний вітер, що відкидав нас назад, і ми, зігнувшись, ледве посувалися вперед, ледве здолали розсікати повітря, напираючи на нього грудьми, як на воду в річці.

Налетіла така громовиця, що блискавки падали раз у раз. Посипали краплі важкі, як кулі. Вдалині стояв вітряк. Ми побігли до нього сховатися від зливи, що шуміла навкруги, як ліс у бурю. Я біжу й міркую: при такій громовиці бігти небезпечно, бо коли людина біжить, то розряджає за собою повітря і тоді може вбити блискавка. Проте біжу за своїм товаришем... І от раптом став, як укопаний: дорогу перепинив волохатий ведмедик. Він почав танцювати передо мною на задніх лапах, заступаючи дорогу й дивлячись мені в очі.

Я стояв і вже не почував зливи, а тільки дивився на ведмедика. Невеликий, такий, як хлопець літ на вісім, товстенький, рудої масті. Танцює без перерви -- вправо і вліво, весело дивиться мені в очі, ніби сміється... Раптом зникає.

Коли я опам'ятався і весь мокрий рушив до млина, де вже стояв мій товариш, зненацька вдарив такий страшний грім разом із блискавкою, що аж приглушило мене. І в той же момент я бачу, як вітрякові крила розсипаються на дрібні трісочки, а товариш падає на землю. Коли я підбіг до нього, він був мертвий...

Мене ж спасла мара -- ведмедик, що перепинив дорогу.

З того часу я бачив свого ведмедика ще не раз. Я помітив, що в небезпечні хвилини, коли загрожувала смерть, раптом передо мною з'являється невеличкий рудий ведмедик, весело дивиться в очі, сміється і танцює на задніх лапах, поступаючи півколом вправо й вліво...

Це стало для мене ознакою, що небезпека щасливо минеться. І я в те вірив. Передостанній раз ведмедик з'явився мені в суді. У 1905 р. за першої революції я вивів із касарні свій полк і пустив його похідним маршем через усе місто з червоними й жовто-блакитними прапорами, маніфестуючи прихильність війська до перевороту.

Хоч новий лад нібито й настав, хоч і був скликаний в Росії парлямент, проте недобитки самодержав'я розпочали судові процеси. Судили всіх учасників визвольного руху, навіть цілі установи й організації. Судили й наш полк. На мене, як на полкового командира, упала найбільша відповідальність. Факти були проти мене, й доказів шукати не доводилося.

У мене ледве-ледве жевріла надія, і то тільки через те, що солдати свідчили, що я особисто не брав участи в цій демонстрації. Вони мене любили і змовилися мене рятувати.

Такі судові розправи кінчалися розстрілами. Коли процес підходив до кінця, голова суду дав мені останнє слово. Я підвівся з лави підсудних, щоб говорити, й остовпів... Стояв мовчки, як статуя. В судовій салі могильна тиша. Усі ждуть мого слова, а я німий. Що ж сталося?

А от що: на столі, за яким сиділи судді, з'явився ведмедик і затанцював. Танцює на задніх лапах -- вправо і вліво -- весело дивиться мені в очі і посміхається.

Коли ж ведмедик зник, я вже знав, що буду оправданий.

Весело, з усмішкою на устах, однак упевнено сказав, що змолоду готував себе до військової служби, що як полковник свідомо ставився й ставлюся до своїх обов'язків. Розумію, що армія -- опора для держави, для її ладу, що вона мусить піддержувати сучасний парляментарний устрій... Суд мене виправдав.

Відтоді я не бачив довго свого ведмедика. Потроху почав забувати про нього. Гадав, що ця мара не повториться вже. Але під свіжим вражінням знову все пригадав. А було це рівно тиждень тому.

Після довгої й тяжкої боротьби українців з москвинами, коли Галицьку армію перемогли не так вороги видимі, як невидимі -- бактерії, почалася партизанщина. Скрізь по Україні вибухали повстання.

Щоб одтягти увагу москвинів од України, я задумав похід на саму Москву. Під цим гаслом почав збирати охочих. Швидко набрав полк поверх тисячі баґнетів. Гадав, що в поході до нас прилучатимуться нові й нові сили. Після триденного походу ми несподівано натрапили на ворожі сили. Розвідка донесла, що їх небагато. Я рішив дати перший бій.

Уже в бою виявилося, що сили московські були великі. Нас оточили. Я був ранений кулею в руку, довго держався, не вважаючи на це, але нарешті пожовкло мені в очах, закрутилася голова, земля захиталася під ногами, і я знепритомнів. Опинився в полоні.

Я був один замкнений в селянській хаті, а за вікном стояла варта. Увечері увіходять чотири армійці. Два з рушницями й кулеметними биндами через плечі, а два з лопатами й бомбами. Вигляд дикунів: бородаті, кошлаті, самі вже немолоді. Стягнули мене з ліжка і повели селом. Скрізь тихо. Ні в одній хаті не блимає світло. Ніч ясна, місячна. Маленький вітерець. Армійці оточили мене навкруги, й так ми йшли, а тіні наші бігли поперед нас і хиталися, наче п'яні.

Минули село й вийшли на шлях. Велетні-дерева бриніли то тихше, то голосніше, вигравали якусь чарівну мельодію... Я прислухався до гармонійного дзвеніння, а думки збочували, перестрибували одна через одну: що буде за пів години? Як то станеться? Чи, може, тікати?

Ось ми вступили у ліс. Було темно, шуміло листя, а над нами сіяв повний місяць і сріблив шлях. Востаннє я дивлюся, як місяць божеволіє, перескакує через хмарки і з усією енерґією намагається залити світлом темну землю. Востаннє мої очі бачать оце буяння розкішної природи. Востаннє вуха чують мельодійний шелест листя. Ще сотня ступнів -- і вже нічого не буде... Ніколи, ніколи... Заплющу очі, задеревію, повернуся знову в небуття...

А світ білий? Та і він зі мною загине! Умре зі мною, бо ж він тільки в моїй уяві. Усе це облуда, мана, чари... І що може знати людина про безмежний світ, живучи на нашій землі, на цьому космічному атомі? Не більше, як інфузорія в краплі води знає про ріки, моря й океани...

Не смерть була мені страшна, а жаль розлучатися з цією оманою, що називається життям...

Так думав, так почував, однак десь глибоко в душі виринало якесь прочуття й шепотіло: "Ні! Ти сьогодні не вмреш. Сьогодні смерти бути не може"...

А що ж буде?

Доріжка крутилася між деревами. Армійці нервувалися, лаялися. Бокові держали мене за руки, щоб я не втік. Тихий шелест, хрустіння гілочок під ногами і темна лісова прірва, що давила нас з усіх боків, наводили на душу якусь непевність, сполох. Мені стало моторошно. Тепер уже я почував, що скоро можу загинути, і страшно було вмирати у цій темряві, де й місяць з високого неба не побачить моєї смерти

Ми посувалися тісною купою. Іноді на мене наскакував задній армієць, а іноді я й сам штовхав переднього або бокового. Армійці тислися докупи, як барани, сопіли й тяжко дихали. Зрідка перекидалися словами або лайками. Голоси їхні були приглушені, боязкі. Видно було, що лісова тьма лякала їх.

Я вже надумав вирватися й тікати. Ждав тільки відповідного моменту. Та от несподівано знову засвітив ясний місяць: перед нами постала світла прогалина...

-- Тут! -- почув я хрипкий голос.

Усі стали. І відразу заметушилися, залопотіли жахливими голосами, вирячившись на прогалину, а в очах їхніх стояв переляк. З десяток кроків од нас серед прогалини, освітленої місяцем, танцював на задніх лапах мій ведмедик.

Армійці вже без тями метушилися. І от один вистрілив на прогалину. Ведмедик собі танцював далі, весело дивився на мене, ніби посміхався. Знову вистрілило враз двоє. Ведмедик усе танцює. Жах напав на моїх катів. З криками: "Лешій! Чорт!" вони, як зачумілі, кинулися навтьоки.

Я зостався сам, бо зараз же за втечею армійців і мій ведмедик зник.

Уже я знав, що врятований. Пішов на ту прогалину, де танцював ведмедик. Тут тепер пишався розкішний будяк із червоними головами. Я зірвав собі одну голівку на пам'ять і рушив далі. Лісом дістався до села. За тиждень, мої панове, рана моя загоїлася, а я прибув до вас.

Як ви собі не міркуйте: чи мій ведмедик сидить тільки в моїй уяві, чи він у дійсности існує, як якийсь дух чи мара? У всякому разі це для мене нерозгадана тайна.


Про автора. Письменник і видатний політичний діяч, батько Юрія Липи. Народився 24.02.1865 р. в Керчі. Працював лікарем. В уряді Центральної Ради був міністром здоров'я. Помер 1923 р. у Винниках під Львовом. Оповідання було надруковане в календарі-альманасі "Дніпро" на 1925 рік.









» 
Гортаючи сторінки "Поступу" (5 -- 11 листопада 2005 року)
Непричесані думки небайдужого читача
 
Субота, 5 листопада

Ст. 1, 3. "Комуністи готові до кровопролиття"

"Львівські комуністи теж бояться".

Ніяк не можу зрозуміти: є в нас держава з усіма необхідними атрибутами, зокрема й силовими структурами, чи це все існує у віртуальному вимірі?
Детальніше>>
» 
Із енергетикою -- до Європи
Степан Василюк
 
Інтеґрація до Європи є пріоритетним напрямком роботи як України загалом, так і найважливіших галузей її промисловості, серед яких паливно-енергетичний комплекс. Обговоренню шляхів та проблем євроінтеґрації була присвячена міжнародна конференція "Нафтова і газова промисловість України: на шляху до євроінтеґрації", яка відбулася 9-10 листопада у Києві в межах 9-ї Міжнародної виставки "Нафта та газ-2005".
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Президентська лекція 
  ·  Халявний секс на робочому місці 
  ·  Тимошенко проіґнорувала журналістів 
  ·  gipertattoo-2005 на галицьких тілах 
  ·  Хліб -- бомба сповільненої дії? 
  ·  ''Аргумент-газета'' програла 
Погляд
  ·  Як продати квоти 
  ·  Боротьба за Євро-2012: наші козирі 
  ·  Рахман -- чемпіон, Кличко -- політик? 
  ·  Лазаренко підмазується до Ющенка 
  ·  Сюрприз на Майдані 
  ·  Приватизація торкнеться і шахт 
  ·  Клієнт повинен бути королем 
  ·  Зеновій Гузар керує Луганщиною 
  ·  У Львові вшановують Соломію Крушельницьку 
  ·  Я хочу жити в якісному світі 
Поступ у Львові
  ·  Ціни на продукти стабільні... Чи надовго? 
  ·  Під покровом святинь 
  ·  Студентське самоврядування по-політехнічному 
  ·  iFC "підтягуватиме" львівські банки 
  ·  Нові пости Львівської митниці 
  ·  Новий спортивний майданчик 
  ·  Бензин дешевшає 
  ·  Звернення 
  ·  КОРОТКО 
Поступ з краю
  ·  Андрій ЄРМОЛАЄВ: Цей політичний інтим слід припиняти 
  ·  Віктор МУСІЯКА: Найбільша проблема -- це правове невігластво 
Поступ у світі
  ·  "Революційний дух" досягнув Греції 
  ·  Ліберійська Залізна леді 
  ·  Прем'єр Польщі візьметься за нафтопровід "Одеса -- Броди" 
  ·  Великобританію непокоять китайські шпигуни 
  ·  У Пакистані поліція розігнала акцію протесту 
  ·  Загадка християнських святинь 
Інтерв'ю
  ·  МАНДЮК: На міському рівні ми можемо перегризтися вже після підписаних декларацій 
Арт / Стиль
  ·  Саман САЛУР: Не для широких мас 
  ·  Тайнописи ночей на самоті 
  ·  Борода: на дотик, на запах, на... ''смак'' 
  ·  Пончо: вбрання, яке має історію 
  ·  Три новинки від Sony Ericsson 
Канапа / Листи до Поступу
  ·  Мій ведмедик 
  ·  Гортаючи сторінки "Поступу" (5 -- 11 листопада 2005 року) 
  ·  Із енергетикою -- до Європи 
Телевізії
  ·  Остап Ступка: 
  ·  Як я хотіла взяти участь у "Першому мільйоні" 
Мандрівка
  ·  Пам'ятники на Академічній 
Бренд
  ·  ЧАЙ 
Для дому
  ·  Свідок тріумфу 
  ·  Як оживити спогади 
Життя
  ·  Магазин кохання 
  ·  Квартирна інтеліґенція засумувала 
Спорт-Поступ
  ·  Король Веселін, або чемпіон без номера 
  ·  Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО: Остаточно все буде вирішено в середу 
Пост-Factum
  ·  КАЛЕНДАР