BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Тема.    Точка зору.    Соціум.    Львівські обсервації.    Батьки і діти.    Наука / Здоров'я.    Арт.    Поступ / Спорт.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
3 листопада 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:49 18-10-2017 -   «Укрзалізницю» мають повернути в підпорядкування Мінінфраструктури  
  16:47 18-10-2017 -   У Львові планують відновити ще 20 тролейбусів  
  14:40 18-10-2017 -   Випускники ПТУ та коледжів складатимуть ЗНО  
  14:33 18-10-2017 -   Працівники Львівської митниці вилучили понад 500 пар контрабандного взуття  
  14:28 18-10-2017 -   Сашко Семенов потребує допомоги, щоб перемогти лейкемію  
Україна
  16:49 18-10-2017 -   «Укрзалізницю» мають повернути в підпорядкування Мінінфраструктури  
  15:9 18-10-2017 -   В Україні створили інститут сертифікації військової техніки  
  14:43 18-10-2017 -   Заробітчани отримають право на пенсію, купивши страховий стаж, - Пенсійний фонд  
  14:38 18-10-2017 -   Кабмін доручив сформувати демографічний реєстр  
  14:36 18-10-2017 -   З початку безвізу ЄС відвідали 7,5 млн українців  
Світ
  14:37 18-10-2017 -   У Перу поліція виявила труби з 1,3 тоннами кокаїну  
  13:34 18-10-2017 -   У Нідерландах відкрили надрукований на 3D-принтері велосипедний міст  
  10:26 18-10-2017 -   Суд Гаваїв заблокував указ Трампа про мігрантів  
  10:15 18-10-2017 -   Кейт Міддлтон повідомила, коли народить третю дитину  
  13:54 17-10-2017 -   Фіни впевнені, що санкції проти Москви потрібно зберегти  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт  » 

___________________________________________________________________________

Василь ШКЛЯР: У тих сльозах тоне і сюжет, і стиль, і самобутність...
Розмовляла Катерина КИРИЛОВА
 
Долаючи опір безнадійно лінивих у своїй масі людей, цей чоловік завжди прагнув сказати щось більше. Він виявився потрібний своєму часу, й у цьому -- його особиста маленька перемога та радість. Хоча cам час, здається, це ще не до кінця зрозумів. І у тому величезна, аби не сказати велична, біда нас усіх. Можливо, то все звучить якось надто пафосно й мінорно. Але я особисто щиро вдячна Василеві Шкляру за його роман "Кров кажана", де містика дуже тісно переплітається з еротикою, змушуючи затамувати подих й не випускати книжку з рук аж до світання. За вікнами розпочинається новий день, залишилося лише кілька сторінок. На вечір. Авжеж...

Цієї осені письменник презентував кілька своїх нових книжок. Серед них -- "Елементал" за мотивами гоголівського "Тараса Бульби" та рімейк "Повії" Панаса Мирного. Чого це раптом, -- подумалося мені, -- Шкляр узявся за обробку класики? Брак власних ідей? Чи підсвідоме бажання використати брендовість свого імені у корисних цілях?

Чорні брови, мов дві чорні п'явки

-- Пане Василю, що спонукало Вас до написання власної інтерпретації української класики -- роману Панаса Мирного "Повія"? Вже тепер зрозуміло, що Вашу книгу неоднозначно сприймають різні мистецькі кола. Але чи прагли Ви, власне, такого "вибухового" ефекту?

-- Десь два роки тому я у газеті "Дзеркало тижня" розповів про задум проекту адаптації української класики. Бачте, коли я прочитав "Повію" Мирного й побачив скільки там є недоглядів, стилістичної невправності, скільки там є русизмів... Я також звернув увагу й на те, що в Росії цей роман вийшов у трьох редакціях з назвами -- "Блудница", "Уличная" і "Гулящая". Не так давно його видали, роман успішно продається. У чому ж річ? Чому ж у росіян цей роман має успіх, а в нас навіть не всі про нього чули? Я собі зробив такий висновок: російська мова фактично від ХІХ століття була сформованою, тож навіть давніше перекладені твори сьогодні є абсолютно сучасними з погляду лексики, мови. Крім того, у процесі перекладу з'являлися різні бздури. У той час, як в нашій класиці дуже багато алогізмів, а інколи й просто несмаку. Наведу приклад. У шкільному творі "Хіба ревуть воли як ясла повні" є таке означення дівочої краси: "... у неї були чорні брови, мов дві чорні п'явки над очима". Погодьтеся, що такий опис викликає відразу.

У нашій ментальності є якесь таке консервативно тупе схиляння перед класикою. Мовляв, усе це ідеально, дуже гарно. Ні. Негарно, й не могло так бути. Панас Мирний писав свої твори у той час, коли українська мова тільки починала реформуватися. Він існував у середовищі, де постійно спілкувалися російською мовою, отже, письменник також говорив російською. І він працював 40 років над цим романом із великими перервами. Інколи він навіть забував як якого героя звуть. Якщо уважніше прочитати, то на початку роману героя звати Іваном, а вже пізніше -- Петром. Головна героїня називає свою сусідку Одарку спочатку тіткою, а пізніше -- вже сестрою. І такого насправді є дуже багато. Я собі подумав: чому роман видатного письменника з брендовою на теперішній час назвою "Повія" не видається і не читається? Можливо, річ у тім, що тексту аж на 600 сторінок? Я його вирішив скоротити майже наполовину. Я не поводився із ним так само свавільно, як із "Декамероном" Бокаччо, де я зі ста новел залишив 30 найхарактерніших. Я поглянув на це критичним оком: колись Бокаччо вважали дуже відвертим, еротичним. Сучасним молодим людям навряд чи так видалося б.

-- Роль еротичного месії Ви певним чином взяли на себе...

-- Можна й так сказати. Я підсилив ту еротику, осучаснив бачення на деякі речі, додав свого гумору. Зізнаюся щиро, я свідомо свавільно поводився із цим текстом. Навіть зробив такий жанровий заголовок "Українські оповідки, які розхитують підвалини суспільної моралі, проте навчають життєвого оптимізму". Я навіть думав присвятити книжку "Світлій пам'яті жінок, які виїхали до Італії", але потім передумав. Якось аж занадто жорстоко виходило...

Повертаючись до Панаса Мирного, мушу сказати, що до його твору я поставився з величезною пошаною та обережністю. Та почалися напади на мене в різних газетах: писалися фейлетони, друкували обурені листи працівників музею Панаса Мирного. Певне, вони думали собі, що я позбавлю їх роботи. Ну зовсім, як у комуністичні часи... Я цілком усвідомлюю, що постать класика є недоторканою. Не йдеться про те, що тепер мій твір потрібно вивчати у школах та університетах. Я хочу лишень, щоби масовий читач узяв цю книгу до своїх рук і легко, без перепон, прочитав її. А хто зацікавиться, завжди зможе повернутися до ориґіналу, першотвору.

Мій роман став удвічі меншим, композиційно стрункішим, він написаний нормальною літературною мовою. Який гріх є за мною, коли повиправляв у творі русизми? Адже Нечуй-Левицький свого часу сам писав до видавців: "Повиправляйте мені русизми!". Але вони цього не робили, класик є класик -- нічого не можна торкатися. Ніхто не проводив скурпульозну, важку текстологічну працю над тим, що він написав. Редакторів тоді просто не було. І ні до чого усі ті дурниці, які українці полюбляють казати, мовляв, ми були найграмотнішою нацією в Європі, наші геніальні твори писалися ще у 17 сторіччі, а в кожному селі була школа... Яка школа?! Писали твори різні філософи на кшталт Сковороди -- "Всякій імєєт свой ум голова". Чому наша нація наважилася говорити своєю мовою лише з 19 століття? Це для мене загадка. А скільки, скажу я вам, у тих творах сентиментів! Майже кожен абзац "І вона заридала...". Ті сльози ллються і ллються, і все у них тоне. І сюжет, і стиль, і самобутність...

Ніхто з нас не читав Шекспіра в ориґіналі

-- Чи осучаснили Ви у якийсь спосіб головну героїню роману Панаса Мирного?

-- Ні, я просто зробив рімейк твору. Так, якби мені сьогодні Панас Мирний приніс цей твір. Уявімо, що він дожив до сьогоднішнього дня, то в такому стані, як є цей твір, викликав би у самого автора сльози. Повторюся, класику не потрібно переробляти. Нехай вона собі існує, але в академічних виданнях. Я ж хотів, щоби це прочитали якомога більше людей. А перепон, які заважають це зробити, надто багато.

-- Я так собі розумію, що у такий спосіб Ви намагаєтеся боротися із тотальною проблемою малої зацікавленості людей до книжки, до читання?

-- Так, я хочу, щоби люди читали українську літературу, зокрема нашу класику. У нас є направду сильні та цікаві класичні твори, але я спілкуюся з молодими людьми і розумію, що вони того не читають, їм просто нецікаво. Тому ми повинні передивитися нашу класику, проаналізувати її, перебрати, як одяг у старій скрині.

-- Ви говорите про те, що за часів Панаса Мирного не було редакторів. Тепер їх вдосталь, але не всі вони настільки грамотні, як хотілося б. Чи завжди дозволяєте редакторам втручатися у свої твори?

-- Я й справді живу в інший час, коли українська мова постала нормальною та унормованою. Я себе вважаю непоганим стилістом, філологом та мовознавцем. Я знаю кілька іноземних мов, зокрема свою -- найкраще. І для мене є великою прикрістю насправді, коли у моєму романі виправляють 5-7 слів. Але інколи буває так, що у процесі написання й справді вживаєш якесь не зовсім правильне слово. Мій постійний редактор Ігор Римарук інколи підказує, як воно було би краще. Ми сперечаємось. Але, бачте, йдеться про кілька слів на цілий роман. І якщо через 100 років наша мова набере іншої форми, лексики і мої тексти будуть незрозумілими чи у чомусь кострубатими, я не матиму нічого проти, аби їх хтось переписав. Це для мене буде великою честю. Адже інтерпретують твори не якісь недолугі, а найкращі. І така практика є у всьому світі. Є Біблія для лесбіянок, є Шекспір для дітей дошкільного віку. Та загалом, ніхто з нас не читав Шекспіра у ориґіналі. Його вже сотню разів модифікували, тож першопочаткового тексту залишилося не більше 10 відсотків. Ми ніколи не читали справжніх "Мандрів Гулівера" чи "Робінзона Крузо", бо ці твори багато разів редагувалися та переписувалися.

Моя бібліотека двічі горіла

-- З мистецького боку, як розцінюєте сучасну політичну ситуацію в Україні?

-- Якось мене я був у Африці, де мені наснився цікавий сон. До мене уві сні підійшла Юлія Тимошенко й каже: "Чому ти поїхав з України, коли ти мені так потрібний?! Ніхто не вміє написати нічого по-людськи. Оце все пишуть, а в політичних текстах потрібна рука художника...". Та насправді сталося так, що вона мене не покликала, і я став редактором книжок про Ющенка. Юля програла через це. Кожну політичну програму мусять правити літератори. Але наші політики дуже часто економлять на цьому, тож трапляються чимало неоковирностей, просто недолугих фраз. Наведу простий приклад. Дивлюся "5 канал", ведучі часто вживають десь такий вислів: "я вам хочу розповісти про наступне". Що таке "про наступне"? Це калька з російського "следующее". І таких кальок дуже багато.

На нашому телебаченні, особливо політичному, є багато таких людей, які думають російською мовою. Я щиро не розумію, чому наші можновладці економлять на мовознавцях, коли в усьому світі таким людям платять величезні гроші. У нас платять якомусь сміттю, яке крутиться під ногами та імітує знання.

Я знайомий з одним хлопцем, який власне крутиться у політиці, то він знає кілька найголовніших слів -- "концепція", наприклад. Я бував у політичному середовищі, коли вони збираються й обговорюють якийсь там напрямок. То він із мудрим виглядом каже: "Це треба розглянути концептуально!". І всі навколо думають: "Йой, та він щось знає...". І водночас шкодують заплатити якихось сто доларів філологу, який повиправляє усе те мовне сміття.

-- Пане Василю, подейкують, Ви неабиякий провокатор, тобто любите шокувати навколишніх якимись своїми епатажними діями. Це правда?

-- Я б не назвав себе провокатором у своїй літературній діяльності. Просто дехто сприймає це саме так. Такі люди думають, що моє переписування класики є своєрідною провокацією. Але що насправді можна назвати провокацією? Я вже розповідав про те, як проти мене виступали старі пердуни, саме завдяки цьому проекту навіть товсті глянцеві журнали написали про Панаса Мирного. Ця провокація дозволила нам сьогодні говорити про нашу класику у тих сегментах і секторах, де раніше про такі речі навіть не згадувалося. Коли так, нехай це називається навіть провокацією. Я не проти.

-- Як вважаєте, Ваша письменницька слава прийшла до Вас вчасно?

-- Письменницька слава є дуже відносною річчю. Я не є естрадною зіркою, щоби перейматися своєю популярністю. До мене вчасно прийшло усвідомлення того, що я мушу робити. І те, що я сьогодні роблю з власної волі, збіглося зі смаками багатьох людей. Це мене тішить. Я не скажу, що маю свого читача, але є певне коло людей, які завжди чекають від мене нових книжок.

-- Чи часто відвідуєте презентації своїх колег?

-- Насправді ні. Бо я втомлююся, коли можу прорахувати наперед, про що там говоритимуть. Але коли мене запрошують друзі -- приходжу випити чарку, побалакати. Надаю перевагу риболовлі. Не люблю перформенсів, коли люди, умовно кажучи, "бігають та стрибають". Узагалі не люблю якогось штукарства. Це чимось нагадує тих співаків, які виходять на сцену, але їм не аплодують, тож вони починають самі собі аплодувати у мікрофон, щоби привернути увагу.

Мені зараз часто кажуть популярні письменники, мовляв, чому ти не їздиш по країні, не показуєш себе. Але я завжди вважав, що текст, який ти написав, говорить про тебе значно більше, ніж шоу-вибрики.

-- Що б Ви робили, якби Ваша бібліотека одного "чудового" дня раптово згоріла?

-- Моя бібліотека двічі горіла, і я дуже болісно це переживав. Але то був такий собі юнацький максималізм. Сьогодні я значно більше переживаю за те, щоби з моїми близькими все було гаразд. Я майже не купую книжок, зазвичай їх мені дарують. Та й не поміститься дуже багато у моєму невеличному рибальському будиночку. Я усвідомлюю, що багато чого мені вже не вдасться прочитати, бо вік людини надто короткий. Але навряд чи варто через це дуже сильно засмучуватися.









» 
Фіона Гордон: Про любов -- незграбну та дурну
Розмовляла Катерина КИРИЛОВА
 
Приз за найкращий повнометражний ігровий фільм на 35-му кінофестивалі "Молодість" отримала стрічка "Айсберг" (Бельгія). Троє режисерів фільму (й водночас головних акторів): Фіона Гордон, Домінік Абель та Бруно Ромі -- приїхали до Києва усією веселою компанією. Може, були певні, що отримають головний приз розміром дві з половиною тисячі доларів, а може, на те були якісь інші причини. Не знаю. Проте я дуже тішилася, коли побачила світлі обличчя акторів-режисерів у холі Будинку кіно.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Протести в білих халатах 
  ·  Україна – без Євро-2012 
  ·  6 000 перемишлян без води 
Погляд
  ·  Судді радяться 
  ·  Коновалюк вистрелив у Сівковича 
  ·  Самореклама Медведька 
  ·  Заява Південної Осетії -- провокація 
  ·  Священик і бізнес -- речі несумісні 
  ·  Чиновники запрацюють ліпше? 
  ·  Денькович їде до Турчинова 
  ·  КОРОТКО 
Поступ у Львові
  ·  Незрячі артисти страйкують 
  ·  Таксисти поїхали до Президента 
  ·  "Самопоміч" оголошує конкурс "Громадська ініціатива молоді" 
  ·  Купити книгу для бібліотеки – проблема? 
  ·  Педагогічний конгрес у Львові 
  ·  Здорових дітей стає менше 
  ·  Відомче житло – у комунальну власність 
  ·  Про пам'ятник Бандері говоритимуть у міськраді 
  ·  Щоби не відмивали грошей... 
  ·  КОРОТКО 
Поступ з краю
  ·  Гріхи Порошенка –як марево 
  ·  Плагіат і піар-технології 
  ·  Україна – на продаж 
Поступ у світі
  ·  США готуються до нападу Росії 
  ·  Китайська космічна розвідка 
  ·  Хвиля насильства в Парижі 
  ·  Президент Ірану проводить чистку серед послів 
  ·  Спадщина митрополита 
Інтерв'ю
  ·  Юрій КОСТЕНКО: „Ми працювали з виборцями, коли не було ні НСНУ, ні „Батьківщини” 
  ·  Ярослав ДАВИДОВИЧ: Вони сподівались, що історія все виправдає 
Тема
  ·  Кендзьор + Олійник = вибори 
  ·  Руїни львівського спорту 
Точка зору
  ·  Орест ЧАБАН: Найціннішим паливом є не газ, а хліб 
Соціум
  ·  Василько – син Італії 
  ·  Тріумф сили духу 
Львівські обсервації
  ·  Львівські обсервації 
Батьки і діти
  ·  Три скоринки хліба, або Реалії шкільних їдалень 
  ·  Дискримінація люблячих татусів 
Наука / Здоров'я
  ·  Зробити колекціонерство суспільно значимим 
  ·  Світовид зі Збруча 
  ·  Рецепти швидкої допомоги під час застуди 
Арт
  ·  Василь ШКЛЯР: У тих сльозах тоне і сюжет, і стиль, і самобутність... 
  ·  Фіона Гордон: Про любов -- незграбну та дурну 
Поступ / Спорт
  ·  Король футболу 
  ·  Перші ластівки весни-2006 
  ·  Перемога на батьківщині Бетховена 
  ·  Гостьовий вояж 
  ·  Українці піднімаються вгору 
Пост-Factum
  ·  Електричка до Львова 
  ·  КАЛЕНДАР