"Ва Львовє нє бил лєт двадцять..." -- сказав Жванецький цієї п'ятниці на початку авторського концерту, поглянувши на напівпорожній-напівповний зал Львівської опери. Потім сатирично запитав, чи не дуже львів'яни за ним скучили. Ну, у Львові -- то не в Одесі: і грошей менше, і рахують їх скрупульозніше, ніж математично обдаровані євреї. Ціни квитків були майже такі ж кусючі, як сатира Жванецького. Хоча, звісно, як для кого: можна було й на третьому балконі в четвертому ряді за 40 гривень послухати, тим паче, якщо є кого слухати. І не треба платити 250...
Пан президент Всесвітнього клубу одеситів, народний артист України, заслужений митець Росії, письменник із нездоланним почуттям гумору й сатири у свої понад сімдесят... років запевняє, що з його талантом усе зрозуміло. "Визначити талант дуже просто: подивіться, яка жінка біля нього". Беремо на озброєння і заодно приглядаємося, які жінки і з якими чоловіками де й коли демонструють свої таланти. Тільки шкода, що жінок біля Жванецького на сцені не було. Проте Михайло Михайлович вдосталь поговорив про жінок -- "Люблю цих людей...". "Чоловік повинен мене нагодувати, обпоїти, обдарувати... Інакше чого він хоче?" -- жіноча декларація всіх часів і народів озвучувалася від щирої чоловічої душі під оплески й регіт і мам, і їхніх дітей, присутніх на концерті, за можливість потрапити на який, є підозра, платили благовірні особи чоловічої статі. Се ля ві, і Жванецький в такому стані речей не винен.
Жванецький навіть не винен у тому, що полюбляє говорити правду і, що дуже важливо, вміє її говорити. Мініатюри цього літератора надто багато втрачають, якщо озвучені не його голосом, тобто не його акторським талантом. Бо, як на мене, вищий пілотаж автора власне й полягає в тому, що коли написане ним читає будь-хто інший, дотепність фраз залишається все одно смішною і все одно зрозумілою. Не подумайте, що маю відвагу закидати щось Жванецькому, лише попереджаю, що Михайло Михайлович не такий простий у своїй творчості, як у "декодуванні" людських талантів. Чому? Бо життя артиста складне: "потрібно поцілувати президента країни в задницю". Ви скажете, що то складно хіба морально... і неправильно! Фізично теж: "Міша, задніца у нашева прєзідєнта свабодна полсєкунди. ...Нє успєєш, тагда прідьоцца целовать задніцу тому, кто целуєт задніцу прєзідєнта". Міша не погоджується: "Так ета же савсем другой вкус!" Міша -- філософ. Він настільки філософ, наскільки колись було сказано: "Ви, жінки, з чоловіка як не ідіота, то філософа зробите". Краще, отже, бути філософом.
Філософія Жванецького не гірша, ніж у Достоєвського. "Отварі, Всевишній! Ета я, прідурак, са сваєй душой! Представляєш, утанул на Гававях!" А що робити в раю людині, яка звикла в небо літати на власному вертольоті? А там жінки є, які в перший вечір кажуть: "Я твая!"? Правильно, нема. "В раю застрєліцца нєвазможна. ...С Дастаєвскім пєрєгаваріл. Он здєсь, как і я. Сидіт мрачний такой!" Усі, хто жив за комунізму, Жванецькому повірять. Мені теж хочеться вірити в те, що Жванецький знає, що говорить. Інакше б, як і його друг -- Міша Баришніков, "утік" в Америку. А от чому не втік, нема потреби писати. Любить Одесу, мабуть, і ще маму. А взагалі, сатирик повинен писати рідною мовою тут і для тих, хто цю мову розуміє. І для тих, хто розуміє, що йому Жванецький хоче сказати. Сатира священна: їй усе дозволено. Маємо рай на землі, навіть не цілуючи президента в ...задницю. Президент не Бог. А надто, Бога нікуди цілувати не потрібно. |
