Експрес 08786 поров темінь і наближався до Праги.
Товариство в одному переділі першої кляси нітрохи не скучало. Цікаві пригоди, що їх по умові переказував кожний пасажир у тому переділі, безуговку розважали приявних.
Добродій у рогових окулярах глянув на годинника.
-- У нас до Праги ще не ціла година, -- підморгнув повагом у бік чорнявого сусіда. -- Черга за вами...
-- Гаразд! -- погодився черговий оповідач. -- Перекажу вам одну притичину, що трапилася минулого року в Будапешті.
-- Це й добре, -- обізвався хтось. -- Про Будапешт ще сьогодні ніхто не згадував.
Чорнявець посміхнувся й почав своє оповідання.
"До одного золотника в Будапешті зайшов елегантний, може, тридцятьлітній мужчина. Він привітався недбало з власником, поклав свій циліндер і паличку зі срібною головкою на скляну ляду та сперся на ній.
-- Чим можу послужити ласкавому добродієві? -- спитав дуже чемно золотник, що зразу занюхав якийсь більший торг.
-- Хочу якоїсь відповідної обручки... -- відповів гість і стріпав порошинку з рукава.
-- Гадаю, що можна буде у вас щось вибрати.
-- Очевидно, ласкавий пане, заметушився золотник. -- У нас дуже великий вибір. Будь ласка!
Золотник був старий лис. Дві-три хвилини йому було доволі, щоб переконатися щодо вартости елегантного гостя. Це ж був без сумніву джентельмен, справжній покупець. Тим-то він на радощах понишпорив хвильку в переділках та поклав на ляду декілька футералів із дорогими обручками.
Гість байдуже позасував собі на пальці кращі обручки та мовчки переглядав їх...".
Отут добродій у рогових окулярах підвів злегка руку.
-- Вибачайте... -- перебив чемно. -- Ми вмовилися, що оповідатимемо про такі пригоди, де хтось із нас був особисто приявний...
-- Будьте спокійні, пане, -- відповів чорнявець. -- Я пам'ятаю про це.
І він далі оповідав:
"Обручки були незвичайно ефектовні й джентельмен якось не міг рішитися, котру з них вибрати.
Раптом брязнули рвучко двері.
До крамниці ввійшов новий гість. Це був не менш чепурний панок, що бистро підійшов до джентельмена й зупинився перед ним ледве на один-два кроки. На його обличчі було помітне якесь велике схвилювання. Він раз-у-раз прикушував губи, й руки в нього тремтіли. Якусь хвилину гість мовчки дивився пильно в очі джентельменові.
Цей схрестив брови й гостро глянув на нахабу.
-- Остерігаю вас, -- процідив крізь зуби, -- що не люблю, коли хтось турбує мене...
Він із презирством відвернувся від дивного роззяви.
-- Ви граф Дювернак? -- спитав раптом гість.
Джентельмен звів брови вгору.
-- Так! -- усе-таки кинув крізь зуби, далі не обертаючись до нахаби.
-- Я граф де Монтань, -- гукнув люто нахаба. -- Я ось так відповідаю на ваші вчорашні наклепи!
Тут він знічев'я замахнувся рукою й луснув позавуш графа Дювернака.
Граф Дювернак стрибнув, наче тигр до напасника, та цей швидко подався взад. Миттю оба суперники щезли за дверима.
Золотник та його помічник запізно вилізли з-за ляди, куди на всякий випадок загнала їх непередбачена буча.
Це трапилося на головній вулиці, й обох "графів" можна було за декілька хвилин шукати хіба по всіх автах, що мчали сюди й туди бульваром. Сім дорогоцінних обручок пропало...".
Добродій у рогових окулярах тріпнув пальцями.
-- Те все гарно, -- обізвався він, -- одначе ми не бачили в тій притичині вашої шановної особи...
-- Дозвольте... -- посміхнувся оповідач. -- Я ж іще не скінчив. Тим нахабою, що вдарив графа Дювернака, був я...
Усі присутні елеґантні подорожні в переділі першої кляси збентежилися і тільки переглянулися мовчки.
Між ними сидів... вломник... Чорнявець переможно перехилив голову й закурив папіроску.
-- Так, але заспокійтесь, панове! Золотник дістав сім своїх обручок назад, а я виграв заклад із комісаром поліції, який впевняв, що якраз цього золотника ніхто не обкраде в живі очі.
Довідка. Йосип Підляшецький, автор оповідань у львівських часописах 1920-1930-х років, повісті "Пригоди Шума". Оповідання походить із газети "Новий Час", 1935 р. |
