BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Соціум.    Стиль, Арт.    Критика.    Інтерв'ю.    Телевізії.    Мандрівка.    Канапа, Релакc, Бренд.    Бітломанія.    Спорт-Поступ.    Дозвілля.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
8 жовтня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  12:22 14-12-2017 -   На Львівщині вшанували учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС  
  12:21 14-12-2017 -   Вчора у Львові чадним газом отруїлись троє осіб  
  10:48 14-12-2017 -   Чоловік намагався незаконно провезти через кордон три мільйони у рюкзаку  
  10:44 14-12-2017 -   У ДТП поблизу Львова загинув пішохід  
  10:31 14-12-2017 -   У Музеї етнографії та художнього промислу відкриють виставку «Археологія автострад»  
Україна
  12:23 14-12-2017 -   У справі Зайцевої новий поворот  
  12:17 14-12-2017 -   Саакашвілі хоче стати мером Одеси  
  11:36 14-12-2017 -   Нардеп від БПП не задекларував квартиру в Болгарії і приватну компанію  
  10:34 14-12-2017 -   Луценко уточнив, у чому підозрюють Саакашвілі  
  14:45 13-12-2017 -   У Донецькій області стріляли в голову міськради  
Світ
  11:42 14-12-2017 -   У США госпіталізували Джона Маккейна  
  11:40 14-12-2017 -   Китай запустив найбільшу в світі плавучу сонячну електростанцію  
  10:43 14-12-2017 -   На Землю повернулися космонавти 53-ої експедиції МКС  
  10:36 14-12-2017 -   У Канаді розбився пасажирський літак  
  14:57 13-12-2017 -   Вартість виходу Великої Британії з ЄС оцінили в майже €40 млрд Світ — Олег Костюк, 11 грудня1150  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Критика  » 

___________________________________________________________________________

Про ліву цицю і руку в трусах
(Депутатська література-1)
Данка ЛИХОМАНКА
 
Я не знаю, в якій ще країні у парламенті засідають співаки й письменники. Я, наприклад, воліла б там бачити більше економістів та юристів. На щастя, окремі письменники це зрозуміли.

Роман Іваничук у книзі "Благослови, душе моя, Господа" (Львів: Просвіта. -- 1993, ст. 22) пояснив свій відхід від політики так: "Україну нині проголошено незалежною державою. Але ту державу треба ще побудувати. І це мають зробити компетентні люди. Моє робоче місце за письменницьким столом, там я компетентний... Нині ж у парламенті повинні працювати досконалі спеціалісти".

Іван Драч висловився ще відвертіше: "Я п'ять років займався політикою і став дурнішим у п'ять разів".

Справді протирання штанів у парламенті жодному з письменників на користь не пішло, бо ніхто з них за час депутатства так нічого путнього й не опублікував. Як депутати вони жодних надій не виправдали, більшість із них перетворилася на угодовців. Усе, на що здатні писючі депутати -- це шкрябати пародії на своїх колег, чим успішно і займаються окремі піїти. За дивовижною закономірністю в парламент подалися здебільшого чомусь саме ті письменники, які за комуністичного режиму зробили успішну кар'єру придворного писаки. Усі ці кар'єристи чудово влаштували своє життя і діставали від комуністів повний спектр привілеїв із шикарними квартирами, а що всі вони по кілька разів одружувалися, то й квартир тих назбиралося добряче.

Не секрет, що українська література переживає велику кризу, кілька сотень письменників забуло, коли востаннє бачило нову свою книгу. Кілька сотень письменників перебувають поза межами бідності і майже нічого вже не пишуть.

28 лютого 2004 року, перебуваючи у Києві, я вирішала поглянути на письменницький з'їзд, який відбувався просто неба, оскільки влада відмовила їм надати зал. Коли я зайшла до приміщення спілки, де саме реєструвалися прибулі з різних областей письменники, мене вразив тяжкий сопух, який піднімався від їхніх ніг, перемішаний із запахом нафталіну, часнику, цибулі, ковбаси, поту і перегару. Делегати завбачливо взяли з собою канапки і нашвидкуруч закусували, перед тим встигнувши злегка закропитися в передчутті тривалого стояння на вулиці.

Більшість належала до літніх людей. Мало хто був схожим на письменника, окремі мали вигляд бомжів та хронів із підпухлими очима і вищербленими зубами. На головах у письменників були шапки-вушанки, кашкети, рідко хто мав берети. Всього було лише два капелюхи.

З'їзд розпочався, звичайно, з гімну. Шапки, берети, кашкети і капелюхи злетіли з голів. Після цього Володимир Яворівський зачитав довжелезний список тих, що померли за останні два роки. А це -- приблизно сотня членів НСПУ.

Я дивилася на динозаврів, які вимирають, і думала: що ж після них зостанеться? Де їхні книги, які зроблять їх безсмертними? І де їхні читачі? Де їхня гідна зміна? Та молодь, яка прийшла у спілку за останні п'ятнадцять років, -- то все сірі мишки літератури, професійні графомани, нероби і неуки. Коли вони чують слово "постмодернізм", рука тягнеться до маузера. Вони теж уже усвідомили для себе одну гарну істину: для того, щоб бути письменником, необов'язково писати. Досить однієї тоненької книжечки віршиків, аби стати членом.

Однак ці мої песимістичні роздуми не стосуються письменників-депутатів -- вони видають свої книги регулярно. Та й не просто книги, а цілі товстенні "талмуди" у твердих палітурках.

Декого при цьому мучить совість і він зітхає, сором'язливо ховаючи очі. Володимир Яворівський колись теж в інтерв'ю заявив, що останнім часом не видає своїх книжок. І причина не в тому, що бракує коштів, а в моральному боці проблеми. Бо ж завше знайдуться ті, хто закине йому, що от він, голова спілки, видається, а прості смертні спілчани -- ні. При цьому пан Яворівський дещо злукавив, бо на видання своїх книг може добути кошти не стільки як голова спілки, а як нардеп.

Видав два товсті томи своїх віршотворів екс-нардеп зі Стрия Віктор Романюк, де з великим подивом можна зустріти вірші про козаків та неньку Україну, але... з датами Брежнєвської епохи. У такий же спосіб збагатив і свій творчий доробок екс-депутат Георгій Петрук-Попик. Аж три товсті томи уклав Лесь Танюк. Там усе: і вірші, і переклади, і сценарії, і роздуми, і статті, й інтерв'ю. Чого тільки нема! Іван Драч видав свої промови. Щоправда, написав не він, а його помічники. А оскільки помічники -- хитрі жуки, то не грішили в тих промовах оригінальністю, а дерли з різних джерел, часто повторюючи якісь особливо ефектні сентенції. Думається "автор" цього свого талмуду й не читав. Зате ж як приємно виглядає воно на полиці!



"Розпочавши війну, рано чи пізно доводиться її припиняти, -- писав колись Михайло Бриних у газеті "День". -- Найоперативніше це збагнули українські письменники-депутати -- саме їхній героїчній бездіяльності найбільше зобов'язана наша святкова видавнича халепа. Адже їхнє "рятування" й "розбудовування" України та її культури якнайповніше реалізувалося у законотворчій дулі колишнім побратимам із письменницького "цеху". І попри славний розвиток власної кар'єри, ані Яворівський, ані Олійник, ані Павличко, ані Драч (а з ними ще десятки "менших") не спромоглися на реанімацію приязних взаємин держави та її літератури. Хоча сотні інтерв'ю слугуватимуть за доказ -- "дбали". Скільки завзяття й мужності було витрачено нашими дбайливцями-письменниками на голосіння за українську книжку! Тож тепер саме вони просто зобов'язані очолити урочисту ходу всіх жертв і творців десятирічного літературного мовчання в Україні".

Минулого року Володимир Яворівський видав у Львові нову книгу -- "День переможених", що складається з двох повістей та п'яти оповідань. Усі твори політично заангажовані, насичені злободенністю, людськими болями і насущними проблемами. Про що ця книга? Про тяжке народне життя. Усі твори покликані, мабуть, конче вичавити нехитру сльозу з очей читача і вкотре вигукнути за автором: "Та що ж ми за народ такий?"

Герої, мов накручені, говорять тільки про долю України, історичну перспективу і несправедливе минуле. І то за будь-яких обставин -- чи на риболовлі, чи за пляшкою, чи навіть у ліжку. Говорять, до речі, казенною мовою газетного репортажу так, як у житті насправді ніхто не говорить. Автор навіть не намагається бодай трішки індивідуалізувати мову персонажів, усі вони на один копил, і речення усі будують такі складнопідрядні, мов телерепортери, що читають із монітора. Та, зрештою, і оформлено книгу зовсім не так, як то прийнято робити, а саме, книгу публіцистики. На палітурці бачимо автора у товаристві Юлії Тимошенко на тлі грізної міліції в чорних касках зі щитами. Дуже емоційний колаж, який, вочевидь, має свідчити про те, що пан Яворівський завжди на передовій: якщо не на бензовозі, то на мітингу, а якщо не на мітингу, то з народом у натовпі протистоїть міліції. Шкода тільки, що палітурка не має найменшого стосунку до того, що оповідається у книзі.

Однак ми були б дуже несправедливі, якби не сказали, що навіть свою публіцистику автор намагається прикрасити лірикою. То тут, то там, поміж понурими безрадісними картинами, виринає оживляж писаний просто й дохідливо, без зайвих викрутасів чи постмодерних штучок. І що цікаво, усі ті псевдосексуальні описи до болю нагадують відповідний стиль 1970 -- 1980-х років. А головним предметом, який фігурує у кожній такій сценці, були... труси. Там, у трусах, і відбувається усе найцікавіше, що є у цій книзі. Труси заволоділи уявою письменника і приковують його увагу безліч разів.

"Його рука шастала під Лєнчиними рейтузами. Руці було тепло і волого. Лєнка поривчасто дихала йому в щоку, тіло її напружувалося".

"Халат на грудях був розстібнутим, ліва циця випорснула з-під нього і пружно похитувалась. Софія не ховала її".

А от Василинка звабливо поправляла "вигорілі на сонці, протерті й залатані на задничці труси, мабуть, таки мамині, Марусині, бо дуже великі, із зав'язаною на ґудз ґумкою, що звисала до колін. Таки Марусині, подумав Колько і згадав, як тече між пальцями просо, а Маруся спекотно шепоче йому: "Не треба, любенький... не треба... Треба... Дай я сама, бо порвеш труси...".

"Ларисчині мокрі губи вп'ялися в його вуста. Він усвідомив, що вона гола-голісінька, що вода зовсім не заважає йому відчувати напругу й похіть її жіночого єства. Казенні офіцерські труси до колін були такими зайвими й недоречними, що він виборсався з них і їх понесло хвилею до протилежного берега... -- Ого! Твій пістолет і у воді стріляє! -- випльовуючи воду, прошепотіла Лариска і обвила Віктора ногами на поясниці (до речі, це русизм, -- Д. Л.). Вона, не відволікаючись, все робила сама. Старанно і захоплено. Аж поки не обм'якла, як човен, з якого втекло трохи повітря і, рознявши обійми, попливла до берега. Капітан трішки охолов і... кинувся доганяти свої сині сатинові труси, які зачепилися за мертву рибину".

А ось як описано сексуальний контакт підлітків, які роблять ЦЕ уперше: "Орися вже носила ліфчик і плавки. Вилізши з озера, я біг у кущі викрутити труси. Коли я повертався -- вона пала горілиць, закинувши руки за голову. З-під ліфчика по животі стікала цівочка води, збиралася у заглибинці пупу, а тоді текла під плавки, крізь які проштрикувалися чорні виткі волосинки, на які я не міг надивитися... Орисина рука пройшлася по моїх мокрих трусах, завмерла, наштовхнувшись на халабуду, підперту гарячою тичиною. Застогнала (цікаво як саме застогнала рука, -- Д. Л.) . Шаснула під тугу гумку. І земля кілька разів перевернулася піді мною. Орися акуратно стягла з мене труси, із себе плавки. Лоскотала гарячим язиком мої груди, живіт, пахви... Я увійшов у її золоту й жадану браму. Вона тихенько зойкнула і судомно затряслася всім тілом, цупко обнявши мене за плечі. Орися раптом злякано випорснула з-під мене, добула під ліфчиком пакетик презерватива, розкрила його зубами і одягнула: "Отепер роби, що хочеш..."

Ну, скажу вам, ця Орися діє, як заправська повія. І таких гарячих сценок маємо доволі. Одна біда -- вони прісні, нецікаві, неправдиві. До цього слід додати, що зредаговано книжку абияк, автор, вочевидь, пошкодував грошей на фахового редактора. Та, мабуть, у Яворівського є потреба не тільки в редакторах, а й у сексопатологах. Щоб нагадали у загальних рисах, як саме воно відбувається, особливо, якщо це вперше.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Депутатська гризня 
  ·  У Львові стріляють 
  ·  Поховання в Павлокомі можуть відкрити до кінця року 
  ·  Ціни на м'ясо та бензин падають 
Погляд
  ·  ЗМІ не перевірятимуть 
  ·  Ющенкові не дали Нобеля 
  ·  Купання в електричному струмі 
  ·  "Хлібний" компромат на Піскуна 
  ·  Про сина Президента писали правду 
  ·  Олійник чекає на рішення Президента 
  ·  Свій день відзначатиме ЛНУ імені Франка 
  ·  Говорили-балакали... 
  ·  Меморіальна дошка на честь перегонів 
  ·  КОРОТКО 
Поступ у Львові
  ·  Львів — столиця Європи? 
  ·  Судова фаза архівної справи 
  ·  Притулок для пияків 
  ·  Медиків переслідують за правду? 
  ·  Зі святом тебе, пошто! 
  ·  Новий "Арсен" уже чекає 
  ·  Просто Президент України 
  ·  Смерть від менінгіту 
  ·  Львівський протест у Луганську 
  ·  "Львівобленерго" хоче порозумітися 
Поступ з краю
  ·  КПУ хоче повноважень 
  ·  План "Імпічмент" 
  ·  Ні — бандерівщині чи радянщині? 
  ·  Звідки Ющенки беруть гроші 
  ·  Інформаційна змова проти Президента 
  ·  Ющенко наведе лад на УТ-1 
Поступ у світі
  ·  Польща обирає президента 
  ·  Нью-Йорк чекає терактів 
  ·  Розбився літак із вірусами на борту 
  ·  Бразилець вимагає винагороду за Хусейна 
  ·  За кордон на лікування — лише обраним 
Соціум
  ·  Анальгін за рецептом, або Українці лікуватимуться підпільно 
Стиль, Арт
  ·  Журнали для чоловіків 
  ·  Міжпланетне дефіле від Оксани Караванської 
  ·  Культуру — міністрові культури! 
Критика
  ·  Про ліву цицю і руку в трусах 
Інтерв'ю
  ·  КАТЕРИНЧУК: На півроку йти в міністерство — це значить себе дискредитувати 
Телевізії
  ·  У Львові буде свій Euronews 
Мандрівка
  ·  Початок вулиці Зеленої 
Канапа, Релакc, Бренд
  ·  Леґенди Львова 
  ·  Курси, гуртки, клуби 
  ·  zippo 
Бітломанія
  ·  "Бітлз" — кохання на все життя 
  ·  Великий бунтівник Джон Леннон 
Спорт-Поступ
  ·  Завершити на мажорній ноті! 
  ·  Блохін опускає з небес на землю 
  ·  Збірну України чекатимуть на Майдані 
  ·  Нікі Лауда — адвокат Шумахера? 
  ·  Купуйте "Жозе Моурінью" 
  ·  Максим Шацьких знову найкращий в Азії? 
Дозвілля
  ·  КАЛЕНДАР