Яблунів -- це не просто мальовниче село на Тернопільщині, це ще рай для тих, хто обожнює яблука. А ще -- для тих, хто шукає сезонного заробітку -- і не простого, а такого, щоб гроші щирим дощем посипалися до кишені. А, де ж ви, мої любі, ще зможете своїми руками, без жодних хитрощів та сумнівних махінацій заробити близько тисячі гривень за три дні? Звісно, в Яблуневі. Отож про декілька днів сільського життя і про те, як можна поїхати на заробітки ... в українське село.
Один телефонний дзвінок змінив усі мої плани на весь тиждень. Подруга попросила допомогти їй зібрати яблука в саду. Ця пропозиція здалася дуже звабливою, бо яблука для мене, як то кажуть, -- райська насолода. "Я згідна поїхати в рай", -- писала я в SMS, коли купувала квиток. Ще ніколи поїздка не здавалася мені такою довгою. Я турбувалася лише про те, щоб не пропустити зупинку, а подруга Леся жартувала, що я можу переїсти яблук, коли побачу як їх багато.
Яблуневі плантації
Коли я потрапила в яблуневий сад величиною в аж один гектар, то подумала, що завітала в казку. Стільки плодів я ще ніколи не бачила. Куди не глянь -- усюди яблука: червоні, зелені, жовті, солодкі, кислі, маленькі, великі... Можна було їсти досхочу, а коли вже мій живіт не витримував, я просто куштувала плоди, адже такі теж приймають -- головне, щоб яблука не були гнилими.
Правда вже за деякий час я зрозуміла, що сад не такий вже і райський, адже нахилятися багато годин поспіль не дуже приємно. Та ще зверху припікало сонце, а висока трава ускладнювала пошуки "райських" плодів. Після перших трьох годин роботи я відчула, що таки маю спину, та не дуже вже й здорову. Далі почали даватись взнаки біль у руках та ногах. Збираєш, збираєш, а роботи ще непочатий край. "Почекай, почекай, нехай приїдуть заготівельники, от тоді потрібно буде показати всю свою спритність, -- з іронією промовляла подруга. -- Чим більше яблук збереш, тим більше зможеш здати та заробити."
Коли ми з Лесею досхочу напрацювалися, то вирішили трішки перепочити, та вже було пізно -- таки приїхали заготівельники. Ось тоді ми почали працювати з величезною швидкістю... Коли вже домовилися про ціну -- кілограм яблук коштує 23 копійки, тобто два мішки віддавали приблизно за 50 гривень, -- заготівельники допомогли поносити мішки до машини. Поки вони носили, ми продовжували збирати яблука. І тільки коли почало сутеніти, ми важили зібраний урожай і рахували зароблені гроші. З'ясувалося, що ми, дві дівчини, лише за день назбирали понад дві тонни яблук. Я не могла в це повірити. Майже стаханівські темпи! Зате і винагорода була гідною. За один день ми заробили 500 гривень, що можна порівняти хіба що з оплатою за Pay per click детальніше про яку можна дізнатися на net-peak.com.
І яблука бувають монстрами
Ледве зайшовши до хати близько десятої вечора, я зрозуміла, що зовсім не відчуваю рук і ніг, і навіть не хотілося думати про те, як я почуватимусь зранку... Тієї ночі мені снилися страшні сни. Ніколи не думала, що головними героями в них будуть яблука. Вони навіть мали власні імена. Коли я прокинулася, здалося, що все моє тіло -- паралізоване. Кінцівки були важкими і не хотіли рухатися.
Про останні свої дні в селі писати можна багато, адже, що може бути кращим, ніж парене молоко і рахування грошей? Та коли я повернулася до Львова, змушена була забути про свою колись гарну ходу. Тепер, коли я ступала крок, то відчувала кожен м'яз своїх ніг, те саме було і з руками. Та після цього зовсім змінилося моє ставлення до грошей. Тепер я зрозуміла їхню справжню ціну.
Ще декілька слів про яблука. Тепер я вже не так їх люблю. Дивлячись на них, згадую свій страшний сон і важкі години праці. Три дні, які я провела в яблуневому "раю", нагадують про себе не бронзовою засмагою, а шаленою втомою, а ще відразою до всього, що пахне яблуками. Проте мені тепер приємно думати, що із зібраного мною урожаю виготовлять сік, пюре чи сироп. Хіба це не важливо? |
