BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Форум.    Наука.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
  Цитата Поступу
 
23 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:8 23-11-2017 -   Трьох ведмедів з Самбора перевезли у реабілітаційний центр «Синевир»  
  15:27 23-11-2017 -   У Домі Франка відбудеться моновистава "Голос тихої безодні"  
  14:14 23-11-2017 -   Сьогодні на пл. святого Юра відкрили бронзовий макет Святоюрського комплексу у мініатюрі  
  14:11 23-11-2017 -   У Львові відбудеться презентація антології з перекладами українських класиків китайською мовою  
  11:4 23-11-2017 -   Сторінку Львівського військкомату зі списками ухилянтів заблокували у Facebook  
Україна
  16:5 23-11-2017 -   Гройсман пообіцяв українцям дешевший газ  
  11:3 23-11-2017 -   Українським військовим дозволили носити вуса і бороди  
  10:56 23-11-2017 -   В Україні впало виробництво горілки  
  10:30 23-11-2017 -   У Полтаві побили суддю Ларису Гольник  
  10:29 23-11-2017 -   Зарплата жінок становить лише 80% чоловічої, - Кабмін  
Світ
  11:1 23-11-2017 -   Кріштіану Роналду побив черговий рекорд Ліги чемпіонів  
  10:55 23-11-2017 -   Великобританія вилетіла з п'ятірки найбільших економік світу  
  10:17 23-11-2017 -   У Мінську понівечили пам’ятник Адамові Міцкевичу  
  10:11 23-11-2017 -   У Польщі змінюють правила працевлаштування іноземців  
  14:37 22-11-2017 -   У Росії дитина задихнулася в пральній машині  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ у Львові  » 

___________________________________________________________________________

Василь ОТКОВИЧ: Львову потрібні лідери
Розмовляв Тарас РІЗУН
 
Останні події в культурному житті Львова, зокрема в Національному музеї, філармонії, Центральному державному історичному архіві, змушують уважніше ставитися до духовного життя нашого міста. Зробити це "Поступ" спробував за допомогою кандидат мистецтвознавства, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка, директора Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша Василя Отковича.

-- Пане Василю, Ви вже багато років працюєте у сфері культури, науки, мистецтва. Чи важко було всього цього досягти?

-- Не можу скаржитися на свою долю. В мене була гарна родина, мудрі, добрі батьки. Народився я в селі неподалік Городка. Закінчив школу, потім -- училище прикладного мистецтва ім. І. Труша. Навчаючись в училищі, захопився літературою. Це були 60-ті роки -- саме той період, коли молодь (принаймні свідома) читала Василя Симоненка, Дмитра Павличка. Отож і я тоді прилучився до літератури, зокрема, до поезії, під впливом тих людей, із якими я тоді спілкувався . Це було своєрідне середовище, під впливом якого у мене виникла романтична ідея вступити до університету, потім піти працювати в село вчителем, одно слово -- нести якісь ідеї в народ. Проте все склалося трохи по-іншому.

Після училища мене скерували в лабораторію на завод ім. Лєніна у Львові. Працював я там від осені до весни, одночасно навчаючись на вечірньому відділенні університету на філологічному факультеті. В університеті я познайомився з Раїсою Чугай, працівницею Національного музею у Львові. Тоді він ще називався Музеєм українського мистецтва. Я вже бачив її раніше, бо, ще навчаючись в училищі, часто відвідував різні виставки. До того ж у нас читав лекції Микола Батіг, що також працював в цьому закладі. Тобто вже тоді музей став для мене своєрідною школою. Отож, побачивши пані Раїсу, я відразу підійшов до неї. Метою її візиту був пошук студентів, які б хотіли працювати в музеї лаборантами. Я відразу вхопився за цю пропозицію. Розрахувався з заводу й пішов працювати в музей.

Почалася нова сторінка мого життя -- праця з такими відомими особистостями, як Віра Свєнціцька, Ярослав Нановський та багато інших. Це була дуже своєрідна атмосфера. Згодом я став екскурсоводом, а потім Віра Свєнціцька запропонувала мені перейти працювати в її відділ -- відділ давнього мистецтва. Одразу ж у мене з'явилося захоплення давнім мистецтвом. Зокрема я зацікавився іконописом. Одного разу, коли ми з Вірою Свєнціцькою були у Вірменському соборі, де зберігалися ікони, вона мені сказала: "Філологів є багато, а мистецтвознавців мало". Після цього вона дала мені рекомендацію у Київ на факультет історії і теорії мистецтва, куди я й перевівся з української філології Львівського університету. Навчання в Києві -- це ще одна дуже цікава сторінка в моєму житті. Там з'явилося багато нових знайомств: я спілкувався зі студентами багатьох вищих навчальних закладів, учителями, серед яких були Платон Білецький, Григорій Лотвин. Моє навчання було пов'язане з музеєм, тобто всі теми наукових робіт стосувалися цього закладу.

Згодом я вже працював у Національному музеї головним зберігачем фондів, але я хотів попрацювати науково. Тому я перейшов до Львівського музею етнографії, який належав до Академії наук, у відділ Павла Жолтовського. Я продовжив працювати над темами, пов'язаними із сакральним мистецтвом, народною іконою. Згодом видав монографію, на підставі якої захистив дисертацію. Далі став директором Львівського етнографічного музею. Протягом того часу вдалося влаштувати багато цікавих виставок, зокрема таких відомих митців, як Івана Завадовського, Романа Безпалківа, Феодосія Гуменюка, Опанаса Заливахи, Святослава Гординського, Едварда Козака.

1994 року мені запропонували перейти на посаду директора Національного музею у Львові. Я сприйняв її з великою радістю, бо повертався в музей, який сформував мене як науковця. Ті сім років, які я там пропрацював, вважаю найкращим періодом у своєму житті, протягом якого вдалося чимало зробити, зокрема перемістити частину ікон з Вірменського собору, відновити видання Літопису Національного музею, перебудувати постійні експозиції. Мій перехід з музею на іншу роботу вважаю помилкою і необдуманим кроком.

-- Далі була праця на посаді начальника управління культури Львівської облдержадміністрації та, пізніше, директора Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша?

-- Так. Хоча мені було нелегко погодитися на пропозицію перейти працювати в управління культури. Я вагався кілька днів. І тільки згодом погодився.

Протягом двох років праці в управлінні культури я багато чого навчився, пройшов цікаву школу спілкування на владному рівні. Тоді я зрозумів механізми, які діють на тому щаблі. Ця робота має свою структуру, свої виміри, закони. Є там речі й позитивні, й негативні, але в цілому я переконався, що, якщо ти хочеш зробити щось добре й корисне навіть у певних рамках, то це можливо.

Після управління культури я перейшов (на конкурсній основі) на роботу в коледж ім. І. Труша, де працюю і сьогодні. Перейти сюди було моїм бажанням. Адже, фактично, я повернувся до своєї Alma mater, де зробив перші кроки в культурі й мистецтві. Тепер, працюючи тут, маю велике задоволення, хоча це й новий напрямок у моїй професійній діяльності. Допомагають у роботі і ті, хто поруч зі мною, зокрема ще мої викладачі -- Тарас Драган, Тарас Левків, Степан Костирка. Отож часом почуваю себе і керівником, і учнем водночас.

Коледж є одним із найдавніших мистецьких навчальних закладів Львова. Наступного року ми святкуватимемо 130-річчя від часу заснування в нашому місті мистецької школи, продовжувачем традицій якої є коледж. Працювати в такому закладі приємно не лише, зважаючи на його давні традиції, але й тому, що тут дуже гарний, професійний колектив.

-- Пане Василю, Львів завжди був визначним культурним, інтелектуальним осередком, чи є він таким і сьогодні?

-- Ми всі нині відчуваємо, що Львів щось втрачає як культурний центр. Нас усіх це турбує. Пояснення цього можуть бути різними. Може, в тому є якась історична закономірність, можливо, настав період певного занепаду.

Так чи інакше, але очевидним є те, що Львів тепер не той, яким він був колись. Ви знаєте, ми втратили багато визначних людей. Вже нема з нами Романа Федоріва, Еммануїла Миська, Ростислава Братуня, Володимира Вуйцика, Ореста Мацюка та багатьох інших. Коли вони були з нами, відчувалося, що є якась опора, є з ким порадитися. Відійшли поважні, мудрі люди, від чого львівське культурне середовище дуже збідніло.

З іншого боку, зараз своєрідним магнітом для багатьох став Київ, тобто відбувається "відтік" до столиці. Може, це й з певного погляду непогано, але відчуваємо, що Львів від цього втрачає. Це схоже на переїзд резиденції Глави УГКЦ до Києва. Нібито нічого особливого не сталося, але акценти вже розставлено по-іншому.

Щоправда, є в нас нова когорта цікавих людей молодого й середнього віку, які працюють у різних напрямках, але все-таки є відчуття, що ми щось втратили і на рівні світу театрального, і музичного, загалом мистецького. І тепер ми дуже часто про це говоримо, але як підняти рівень, як зміцнити стан справ -- невідомо. Напевне, нам бракує доброзичливості, єдності, натомість часто спостерігається якесь смакування неприємних ситуацій, критиканство. І це не дає рухатися вперед. А потенціал у Львові -- величезний. Візьмімо, хоча б, наші музеї. Наприклад, Національний музей або музей Івана Франка. Та ж останній -- то наша друга Чернеча гора. Та навіть, якщо брати Львів, Галичину, то це, швидше, не Чернеча гора, а наша найвища вершина, наша Говерла, зважаючи на постать Франка, на його літературну й духовну спадщину. А в мене часом складається таке враження, що люди не усвідомлюють, що ходять тими самими вулицями, якими ходив він. Або чи думають наші родини про те, що у вихідний день можна піти до музею Франка. Якесь особливе піднесення щодо цієї постаті мало би бути тепер, напередодні його 150-літнього ювілею, але чомусь цього не відчувається. Можливо, така ситуація склалася тому, що наше суспільство дуже заполітизоване.

-- Пане Василю, а що Ви можете сказати про те, що вже протягом довшого часу в культурному житті Львова немає спокою? Я маю на увазі події, які відбувалися в Національному музеї, тепер відбуваються у філармонії, "архівну справу". Що це -- певна тенденція, процес самоочищення чи щось інше?

-- Так, справді, ще до сьогодні в культурному, мистецькому (та й не тільки) житті Львова немає стабільності. Якщо говорити про філармонію, конфлікт у якій продовжується, то, без сумніву, ця ситуація потребує дуже серйозного підходу. У філармонії має бути потужний симфонічний оркестр. А люди, які беруться там працювати, повинні дуже серйозно, високопрофесійно підходити до цього, вдихнути життя в колектив, в установу.

Великою несподіванкою для багатьох стала "архівна справа". Поки що в ній триває слідство.

Потрясінням для колективу, були події в Національному музеї, але, можливо, це справді мало відбутися, й було свого роду самоочищенням, пов'язаним із глибшим усвідомленням людьми того, де вони працюють, за що відповідають. Вони відчули, що їм потрібно щось змінити в якісному плані. І дай Боже, щоби їм це вдалося зробити.

-- Пане Отковичу, чи не здається Вам, що ситуація у сфері культури не зміниться доти, поки там будуть настільки мізерні зарплати?

-- Це питання є актуальним постійно. Бо, незважаючи на підвищення зарплати в бюджетній сфері, які відбулися і які плануються надалі, це незначні дотації, що не встигають за економічною ситуацією та цінами. Тобто за такі гроші продовжують працювати лише віддані люди, фанати своєї справи, які себе не уявляють поза тією професією. Хоча тепер суспільні реалії такі, що матеріальний момент домінує чи не у всіх сферах. Але й бізнесові потрібне мистецтво, духовність. Ви подивіться, наприклад, хто сидить у театрі під час гастролей у перших рядах, де місця коштують від кількох сотень до тисячі гривень. Можливо, часом ці люди приходять лише, щоби наступного дня цим похвалитися, але все ж таки їм це потрібно, це має якусь вагу.

Тим більше культура потрібна державі. І держава мала би мати цілу стратегію розвитку цієї галузі. Ми сподівалися, що так воно й буде, що буде стабільна політика щодо культури на перспективу. Але, на жаль, за роки незалежності нічого в цій сфері не змінилося. Щоправда, щороку відбуваються якісь традиційні події -- Форум видавців, "Контрасти" тощо, але, наприклад, влітку в культурному житті Львова -- мертвий сезон.

-- Пане Василю, якою, на Вашу думку є мораль нашого суспільства, зокрема, молоді? Що формує її і в якому напрямку ми рухаємося?

-- Питання моралі завжди було актуальним і важливим. Щодо сьогодення, то, на мою думку, багато робиться для того, щоби виплекати в молоді духовність, моральність. Я оптимістично дивлюся молодих людей і наше майбутнє, адже щодня спілкуюся з ними. Безперечно, що ця молодь інша. Вона мусить бути іншою, бо формується в інших умовах, під впливом інших цінностей. Їх не завжди сприймає наше покоління, може, часом уже й не розуміє їх.

З іншого боку, відбувається процес глобалізації, ми наближаємося до Євросоюзу, і виникає питання, як нам зберегти свою ментальність, традиції, як поєднати зближення з іншими народами з розвитком нашої національної культури. Нам треба усвідомити, що в нас є чужого -- такого, що нам накинули, а що нашого -- того, що ми винесли з давніх-давен, що є нашим корінням. Отож йдеться про національну, культурну самоідентифікацію, про самоусвідомлення й самозбереження. Думаю, що тут ми повинні брати приклад з європейських народів, які з великою любов'ю плекають усе своє рідне, свою мову й культуру, борючись при цьому проти американізації.

Людство вступило в третє тисячоліття, і кожен народ у ньому буде цінуватися не за те, в кого потужніші ракети -- а в кого вища духовність, культура, хто краще збережені національні традиції. Бо це -- найбільший скарб кожного народу, якого втратити не можна.

-- А як, на Вашу думку, Львів мав би виходити з кризи, як зупинити процес його, в тому числі й культурної, провінціалізації, як використати величезний потенціал нашого міста?

-- Справді, потенціал є. Дуже важливо його підтримати. Я думаю, що нам треба виховувати в собі певну львівську гідність, підтримувати те, що в нас уже було, що завжди характеризувало Львів як осередок духовності, генерувати нові ідеї. А також, на мою думку, треба, щоби у Львові на рівні як міських, так і обласних структур при владі були відповідні кадри. Бо мусимо визнати, що інколи в кадровій політиці діє суб'єктивний фактор, приналежність до тієї чи іншої партії, особисті контакти. А при владі мали би бути мудрі люди. Бо від цього залежить розвиток міста.

Ми все ж таки живемо надією на позитивні зміни в нашому місті. Львову потрібні лідери, знакові люди, яким би народ довіряв. І тоді наші справи підуть краще.









» 
Школи без підручників
Ірина РОЖОК
 
Візит до Львова заступника міністра освіти та науки України Віктора Огнев'юка та "круглий стіл" за його участі, на якому йшлося про видання шкільних підручників та забезпечення ними шкіл, про що "Поступ" писав у минулому числі, засвідчив -- ця проблема є на сьогодні дуже актуальною. Отож кореспондент "Поступу" вирішив детальніше дослідити її.
Детальніше>>
» 
Свято працівника лісу
Підготувала Оля ГОВЕНКО
 
У Львівському обласному управлінні лісового господарства відбулися урочистості з нагоди Дня працівника лісу. Також було освячено каплицю з фігурою Божої Матері.
Детальніше>>
» 
П'ять років без Гії Ґонґадзе
 
Представники львівських мас-медіа в кінці минулого тижня пом'янули загиблого журналіста біля Дерева Пам'яті, що на проспекті Свободи у Львові, -- повідомляє ЗІК. Це вже п'ятий рік від часу зникнення журналіста.
Детальніше>>
» 
ЛОДА створює громадську колегію
 
Минулими вихідними у приміщенні Західного наукового центру відбулися громадські слухання "Роль громадських організацій у розвитку публічної політики". Організаторами стали Центр політичних досілджень, Західноукраїнський ресурсний центр, Інститут соціогуманітарних проблем людини НАН та МОН України, - повідомляє ЗІК.
Детальніше>>
» 
Олійник вірить у співпрацю
Валентин КОНЦЕВИЧ
 
У кінці минулого тижня в м. Любліні (Польща) в рамках Року України в Польщі відбулася конференція "Перспективні засади співробітництва підприємств паливно-енергетичного комплексу Львівської області та Люблінського воєводства".

Організували її голова ЛОДА Петро Олійник, маршалек Люблінського воєводства Едвард Войтас та Люблінський воєвода Анджей Кіровський.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Замість Порошенка – Безсмертний? 
  ·  Єхануров може пройти 
Погляд
  ·  Таємниці останніх днів життя Іван Павла ІІ 
  ·  Хорошковський очолив "Інтер" 
  ·  Шрьодер чи Меркель? 
  ·  Чорна невдячність 
  ·  "Поступ": зустріч із читачами 
  ·  У черзі по автограф 
  ·  Іван Павло II знову звертається до українців 
  ·  Книгознавцям роботи вистачає 
Поступ у Львові
  ·  Школи без підручників 
  ·  Свято працівника лісу 
  ·  П'ять років без Гії Ґонґадзе 
  ·  ЛОДА створює громадську колегію 
  ·  Олійник вірить у співпрацю 
  ·  Василь ОТКОВИЧ: Львову потрібні лідери 
Поступ з краю
  ·  ЖВАНІЯ: Тимошенко завжди говорила, що революції без крові не буває 
Поступ у світі
  ·  Говорили, балакали... 
  ·  Ізраїль відіграється на Ющенкові? 
  ·  Чавес розкрив змову США 
  ·  Голосування під свист куль 
  ·  Мугабе себе думкою тішить 
  ·  Рейтинг Буша падає 
Форум
  ·  Книгоманія у Львові, або Кому потрібна українська книжка 
  ·  Що робити на форумі пересічному львів'янину 
  ·  Юрко ПОКАЛЬЧУК: Людина-стихія 
  ·  У книгарнях -- правдивий Франко 
Наука
  ·  Небесна загроза Землі 
Спорт-Поступ
  ·  Ведмежа послуга Медведенка 
  ·  Осінні постріли робінгудів 
  ·  Дощова звитяга 
Пост-Factum
  ·  60 мільйонів доларів за вкраденого Рембрандта 
  ·  Безкоштовний проїзд за старе авто 
  ·  КАЛЕНДАР