BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    ПопАрт-Поступ.    Поступ реляксу.    Літературний Поступ.    Поступ на канапі.    Історія у Поступі.    Бренд.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
3 вересня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  17:2 28-03-2017 -   Віктор Пушкарьов звільнився з міської ради за згодою сторін  
  16:1 28-03-2017 -   Понад 50% безробітних Львівщини становлять жінки  
  15:52 28-03-2017 -   У Львові затримали рецидивіста, який торгував боєприпасами  
  14:26 28-03-2017 -   У Львові на хабарі затримали прокурора  
  12:51 28-03-2017 -   На Львівщині може з’явитися завод із ливарного виробництва  
Україна
  16:57 28-03-2017 -   Справу Януковича передали в інший суд  
  16:0 28-03-2017 -   У Чернівцях патрульного поліцейського звільнили за кермування напідпитку  
  15:57 28-03-2017 -   Сума збитків від вибухів та пожеж у Балаклії може сягнути близько 300 млн грн  
  14:44 28-03-2017 -   Україна починає страждати через брак води, - Мінекології  
  14:25 28-03-2017 -   На Київщині затримали організовану групу рекетирів  
Світ
  16:59 28-03-2017 -   В Австрії заборонили носити паранджу в громадських місцях  
  15:57 28-03-2017 -   Австрія виходить з угоди ЄС - не хоче приймати біженців  
  12:30 28-03-2017 -   Британія ввела в обіг нову монету в 1 фунт  
  11:8 28-03-2017 -   Литва відмовиться від російських гелікоптерів  
  10:56 28-03-2017 -   У США невідомий купив будинок дитинства Трампа  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ на канапі  » 

___________________________________________________________________________

Чорна Пані
(З пригод отамана Роздуй-Кадила)
Оповідання походить із календаря "Приятель Народ
 
Одержав я наказ: узявши коня, обрізан та амуніцію, удатися до села Мокрого і під церквою дожидати персуни. Коли персуна запитає: "Чому нападає на горобця страх?", відповісти: "Горобець -- горобину душу має і від того страждає... -- а після цього доложити: "Під команду вашу маю честь стати!"

Узяв я кобилу Воструху, нагодував її як на воєнну пору належить, ряденце підстелив замість сідла й зодягся сам, ніби простий дядько, а ніякий повстанський отаман. Отже -- чоботи з дірами і латами, сермягу до п'ят, а бараняча шапка аж на вуха. Чупирадло й годі. Але під сермягою тобі резюме інше. В одній халяві обрізан люфою униз, а в другій -- драгунська шабля перероблена на кинджал. Гостра як "халєра!" Стирчить і сама в руку проситься. На животі, ніби у женщини у такому... інтересному стані, дві бомби теліпаються і до живота гріються.

Ото -- випив я шклянку самогону одну, випив другу і сів на кобилу. Перехрестився. З нами Бог! Поїхав. Коли ж приїхав у село, то намацав оком церкву і до неї причвалав. Під парканчиком зліз. Став коло кобили й розглядаюся. Навколо сум і неврастенія за рубель двадцять, люди мов вимерли і стояти мені коло кобили самітньому доволі неприємно. Ткнув кобилі трохи сіна й кажу:

-- Пожуй, пожуй, може, наїшся, а як ні, то вибачай. По жовтневій революції і кобила мусить партійну грамоту знати і живіт стискати...

Кобила, як годиться, мені ані слова. Я скрутив козю ніжку з махорки і закурив. Темніє. І так-о відразу стало темно. Коли тут -- о -- фють-фю, і десь з-за церкви баба. Така собі сюди-туди. Не велика й не мала, а так собі женщина. Хусточка зав'язана до носа, спідниця, босі ноги. А я їй:

-- Помагай Біг! Як там здоровля?

А вона:

-- А чому нападає на горобця страх?

"Ге-ге, -- думаю собі, -- ось ти яка рибка!?" Стало мені дуже й дуже недобре на душі. Не люблю я, як баба мішається до політики, бо воно виходить так, що жінка, яка займається мужеською справою, то так саме, як пес, який ходить на задніх лапах.

-- Горобець, -- кажу, -- горобину душу має... і від того страждає! -- І дивлюся на бабу, як з вавилонської вежі на колиску з Мойсеєм, котрого єгипетська царівна узяла на виховання. Ніби кажучи, розумій і послушенство май...

А вона:

-- А далі? Ну-у?

-- Під команду вашу маю честь стати...

Так і сказав. Хоч і бабі, а сказав. Сказав, сплюнув, а вона сичить:

-- Біля третього дерева за селом чекай їздця. Будеш у нього під командою... -- і як махнула хвостом, то як у воду впала.

Беруть мене чорти на всі заставки. Аж трясуся зі злости, але їду. Раз наказ, то наказ. Хоча б тобі не тільки найбридкіша баба той наказ передавала, але хоч сама чортиця, то й то мусиш... Н-у-у поїхав я, пересунувся через село й десь там за селом у полі й зупинився під деревом. Поки доїхав, стемніло.

Чекаю. Але раптом -- чалап, чалап, і, мов якийсь несамовитий привид, виплила темна постать на чорному коні і скаженим ґальопом несе попри мене. Я за нею обцасами товчу кобилу. Женемо й женемо. Стає так темно, що не бачу поперед себе їздця, а тільки чую, як ґальопує його кінь. Їхали так, може, з годину, а може, й менше. Чую, що Воструха пристає, важко ногами перебирає. А їздець спереду ґальопує і нічого. Та й кінь у нього першої кляси, не то що Воструха.

А тим часом на небі яснішає. Навколо рівнина -- поле безмежне й чисте, і тільки вітрець легко-легко натискає на жита. І от тут-то сталося. Вітрець раптом зірвався і закрутив не на добро. І бачу я, що з моїм їздцем робиться щось несамовите. На закруті його чорна постать на чорному коні росте уверх і досягає врешті якогось несамовито високого росту. Ось уже той чорний велетень закриває переді мною частину небосхилу. Я й рота роззявив: поперед мене жене страхіття. Протираю очі, кінь храпить, як то буває з конем, коли він чує вовка. Аж тут бачу я, що у вершника замість голови на чорному квадратовому тілі три черепи білі з кістками і на чорному відбиваються так яскраво, що мені аж в очах закололо. Я ледве-ледве не злетів з коня. Ну, думаю, пропав Роздуй-Кадило, нічого з тебе не залишиться... Бо як же? Жене попереду тебе таке нещастя, а ти, отаман Роздуй-Кадило, християнин Волинської губернії, і в таку попав пригоду? Ге?

А проте мусиш... їду й годі. А воно починає собі зменшуватися і знову тільки маленька чорна постать скаче поперед мене на чорному коні. Мана й годі!

Але коли ми виїхали на закрут, дорога почала бігти вже не рівниною, а вниз. Десь у долині чорніє сонне село. Ну, думаю, тепер почвалаємо легенько, а я закурю, бо по зворушенні дуже курити хочеться, і доктори у таких випадках дають закурити, а як хочеш випити чарку, то дадуть і чарку. І навіть не самогону, а самої справжньої риковки*.

Але я не встиг закурити. Тільки що оком зирк на село, а там, братіку, виїжджає купа їздців. Не то відділ, не то чета, а то й півескадрони. Хочу крикнути до моєї мари, але там почалося знову чортовиння ріжне. Знову, халєра, росте, як на дріжджах, і кінь тої мари починає, розпересукин син, гнати ґальопом. Ну?! Бий тебе сила Божа! Що воно робиться? Починаю товкти Воструху ногами, а одночасно молюся: "Да воскресне Бог, і розточаться враги його". Молюся на цілий голос, кобилу ногами підштовхую і думаю собі: якщо ми увійшли в союз з чортами, то нехай з чортами. Може, хоч з того буде користь яка. Чорт, як відомо, не дурак і за просту справу не візьметься, а раз він захотів помагати, то нехай! Як чорт, то чорт! То не Онтанта чи якась Портуґалія зі столичним містом Модератом!..

А вони -- оті большевики вже розгортаються розстрільною і сунуть ґальопом назустріч. Бачу вже, виймають шаблі з піхов. Рубати збираються... І кого?! Мене, бо тої чортячої халєри не врубає... Звісно, рука відсохне...

Тут я перестав молитися. Витягнув з-за халяви обрізан, а кинджала взяв у зуби. А обрізан, брате, у мене не для стріляння, а для простої битви. Ложе він має дубове, а всередину залита цина. Як стукнеш кого легенько ложем по голові, то голова як простий оріх і трісне.

А мара з ґальопу переходить у розгін. Жене й жене і то у середину тої розстрільної... Та і я скачу за нею. Як же я можу свого команданта пустити самого на певніську смерть? Хоч ніби й чорт воно, але наказ наказом. А в розстрільній тим часом дехто з їздців почав відступати або навтікача. Налякався мари, ну й дралу дав. Ті трупячі кістки з черепом блистіли як елєктрика на Невському прошпехті. Один повернув коня й погнав у село, за тим другий, третий злетів і пішки побіг. Ага! Наша бере. Тільки що мара моя порівнялася з першим москалем, як відразу верхня половина, оті самі черепи злетіли, як вітром здуло, мов якась машкара, і на коні опинилася баба. Дуже, якесь знайоме обличча. Писок ніби десь бачив, але де?!

Згадувати не було часу. Ударив я обрізаном москаля, що надскакував, по голові, і помчав до моєї баби. Отже, вся наша сучасна політика полягає в тому, щоб прорватися до села через ту розстрільну, яка нас починає оточувати. Ми вдарили в середину розстрільної. Перед нами трьох-чотирьох. Дивлюсь, а там на конях двобій. Моя баба тримає у руці довгу шаблю і фехтує собі з тим москалем. Так, як то десь пани охвіцери забавляються на менажі в Офіцерському кінногвардійському зібранні. Вміє, бачу, та мара фехтувати. Довга шабля -- аж забавляється з тим москалем. Ходить коло шаблі москаля млинком, кружиться, але на конях не так легко. Та й фехтування не повстанська забавка.

-- Кінець... -- кричу їм.

-- Не смій... -- верещить мені вона. І тільки почувши отой голосок, я, брате, пригадав собі, що це ж ота халєрна баба, що в повстанському комітеті команду веде і називається Чорною Панею...

Аа-а, та ж то вона моє мужеське достоїнство принизила тільки тому, що я її уважав за Сурку -- жидівського походження і зовсім спокійно мацнув. І от вона мені хоче наказувати? Вона -- мені!.. На фронті трагічне положення, а вона лізе... Не знаю я, що вже зробив би із нею зі злости, коли б той москаль не стрілив до мене з револьвера.

Як шарпнуло мене щось за вухо, то я вже стратив панування над розумом. Два рази звіздорізнув того москаля обрізаном поміж очі, а потім як заревів їй по нашому, по унтер-офіцерському:

-- Скачи уперед -- ти, розпротоканальська бабо! Я буду боронити тили... просто до села!!!

Найближчого москаля, що наскочив на мене, я вдарив так, що він звалився з коня, як мішок із січкою. А розстрільна вже скупченою лавою за нами.

-- Вперед... до села...

А баба все не піддається під мою команду. Скочила до найближчого їздця і, якось хитро-мудро поставивши свого коня на задні ноги, сповзла йому на живіт і жваво всадила шаблю у горло москалеві. А потім уже гнала розгоном побіч мене. Я тільки подивляв ту школу їзди і того коня, й ту Паню. Певно, обоє були з якогось цирку... Їй Богу! Щось мене різнуло по плечах, але у тій гарячці я не відчув нічого. Тільки Воструху товчу ногами. Хтось наскочив збоку, і я вдарив його обрізаном навідлив. І бачу вже перед собою лише свою мару, Чорну Паню, і перед нею село. Кінь її йде, як лялька, моя Воструха підтупцює. Думаю вже -- врятовані...

Але не так склалося.

Побачивши, що здобич утікає з рук, большевики рішили не випустити нас живими. Женуть і стріляють навздогін. Ніби багато не вцілиш ґальопом, але якась блудна куля все ж дістане. І бачу я, що мара, як беркицьне з коня, то аж ногами задриґала. Я просто таки захолов. Нащо ж я кров проливав?! Нащо ж я так мучився? Мали ж ми виконати якесь завдання із тою бабою і ось маєш... Бачу лише, що її кінь уже сам біжить.

І пригадав я, як нас учили в школі вищої їзди хапати яблуко з землі на цілому розгоні коня. Тепер тим яблуком був мій командант -- Чорна Пані. Я її підхопив на скаку, перекинув через сідло і гнав далі. Під селом щось мене вдарило у голову і якраз тоді, коли з села почали цокати кулемети. Там я і впав разом зі своїм конем і тягарем.

Скінчилося все досить щасливо. Село було повстанське, і переслідувачів зустріли кулемети. Селяни нас забрали, трохи перетримали у льохах, де ховалися повстанські ватаги, а потім, коли я вийшов, то чув, що та Чорна Пані таки дістала добре у цій нашій пригоді, їй вибило око і вже її перестали називати Чорною Панею, а називали Сліпою Панею. Проте, як переказували мені ріжні повстанці з Правобережжя, халєрою, як була, так і залишилася...

*) Монополька, яку селяни так назвали тому, що большевицький міністр Риков любив її попивати.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Ощадні книжки запрацювали 
  ·  Піскуна знову назвали брехуном 
  ·  "Приват" не відступиться від "1+1" 
Погляд
  ·  Юлія: Мітрофанов -- імпотент 
  ·  Майбутнє України викрадають 
  ·  КОРОТКО 
  ·  Настя повертається 
  ·  Вибухи у Новому Орлеані 
  ·  Залізниця не віддала навчальних закладів 
  ·  Жабеня і Пацючок ідуть до школи! 
  ·  Успішний бізнес -- реальність 
  ·  Хто буде головною скрипкою в оркестрі? 
  ·  Гроші з'явилися 
Поступ у Львові
  ·  Нові сміттєвози для міста 
  ·  Газ на зиму є 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Мандрівна виставка у Львові 
  ·  Куди подіти дитину? 
  ·  Гузар звернувся до батьків 
  ·  Гарячу воду відключили 
  ·  bMW зацікавився розробками Політехніки 
  ·  Маршрутки: трохи подорожчало 
  ·  "Львівприлад" стане індустріальним парком? 
Поступ з краю
  ·  Корупційні звинувачення емоційного провокатора 
  ·  Пінчукове шоу триває 
  ·  Першовересневе шоу 
  ·  Трудовики незадоволені лідером 
  ·  Зброю ''тулимо'' добре 
  ·  Тимошенко не єврейка 
  ·  Гривня не зросте 
  ·  Хортицю обкрадали 
  ·  "Азот" відвоювали 
  ·  За хабар -- переатестація 
Поступ у світі
  ·  Американська трагедія 
  ·  Найдорожча машина у світі 
  ·  Беслан пам'ятає 
  ·  boeing страйкує 
  ·  Винна "Аль-Каїда" 
  ·  Перша шпальта 
Спорт-Поступ
  ·  У пошуках ідеального героя 
  ·  Президент -- дуже ризикована посада 
  ·  Поразка в день народження 
  ·  Клубний фінал 
ПопАрт-Поступ
  ·  Валерій ХАРЧИШИН: Я втомився від страждань 
  ·  Легенда Майкла ДЖЕКСОНА 
  ·  Деян АЙДАЧИЧ: Де інтелектуальна культура? 
Поступ реляксу
  ·  Дача 
Літературний Поступ
  ·  Хто заснував Львів? 
Поступ на канапі
  ·  Чорна Пані 
Історія у Поступі
  ·  Вулиця Юрія Мушака у Львові 
Бренд
  ·  СУБАРУ 
Пост-Faktum
  ·  Овоч із райського саду 
  ·  КАЛЕНДАР