BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв''ю Поступу.    Арт-Поступ у світ.    Львівські обсервації.    Поступ технологій.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    КУПОЛ-Львів.    КУПОЛ-Україна.    КУПОЛ-Світ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
29 серпня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:27 26-05-2017 -   У Стрию засудили зловмисника, що обікрав лікарню на 40 тис грн  
  14:12 26-05-2017 -   Незабаром ще сім поїздів зупинятимуться на станції Підзамче  
  14:0 26-05-2017 -   Найбільше проблем із невивезеним сміттям у жителів Шевченківського району Львова  
  13:18 26-05-2017 -   13-річний школяр з Жовківського району наклав на себе руки  
  13:16 26-05-2017 -   У музеї Франка показали сімейні скарби  
Україна
  15:6 26-05-2017 -   Підписано указ про право українців на безвіз  
  14:11 26-05-2017 -   Гройсман ще не знає, що робити з автівками на іноземних «бляхах»  
  14:7 26-05-2017 -   Чоловік, який розстріляв мотоцикліста в Києві, здався поліції  
  13:9 26-05-2017 -   На Волині браконьєри вирізали дуби у заповідній зоні  
  13:3 26-05-2017 -   В окружний адмінсуд Києва прийшли з обшуками  
Світ
  14:3 26-05-2017 -   В Єгипті напад на християн: десятки вбитих  
  11:25 26-05-2017 -   Експерти назвали топ-10 культурних об'єктів світу  
  10:21 26-05-2017 -   ФБР почало перевірку щодо зятя Трампа – ЗМІ  
  10:18 26-05-2017 -   У Молдові затримали мера Кишинева  
  15:21 25-05-2017 -   У Новій Зеландії вперше запустили ракету в космос  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Львівські обсервації  » 

___________________________________________________________________________

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
Юзьо ОБСЕРВАТОР
 
Вітання з берегів Адріатики!

А чи не писав я, жи інтернет – сила? Саме завдяки йому мій зв’язок із Вами не перервався навіть після того, як я опинився на морі. Цього разу ми з Юльцьов плюхаємося в Хорватії завдяки турфірмі “Вербена”.

Пляжі тут кам’яні, вода як сльоза цісаревої Єлизавети, котра часто сюди приїжджала ся таляпати. В Опатії пускав бульки і найясніший наш Татунцьо Франц-Йосиф, і ту всюди до него страшний пієтет.
Де іно стала нога чи присіла вельможна дупця нашого пана цісаря – всюди є табличка, котра сповіщає за сей історичний факт: “То є місце, де любив купатися цісар Франц-Йосиф”. Або: “На цій лавці полюбляв милуватися морем цісар Франц-Йосиф”. І таких місць ту купа. Видно дзядзьо Франьо любив швендяти пляжами. Може, він це робив, аби ся налюбувати купальницями? Хоча дуже сумнівно, аби в тоті блаженні часи дами засмагали з голими цицюлями, як то модно нині.

Бо коли хто не знає, то нагадаю, жи хорвати, як і галичани, були колись в єдиній австрійській державі, служили в їдному війську, а тому чимало народних пісень у нас на спільні мельодії.
Хорвати і серби – то так, як ми і східняки. Мова – одна, а релігія і ментальність – різні. Та й алфавіт у них не кириличний, як у сербів, а латинка. Хоча треба сказати, що і в Сербії зараз існують два алфавіти паралельно. А щодо пана цісаря, то я так міркую, що і нам би ві Львові годилося пошанувати його, адже він не раз провідував наше місто. Правда, окремі матолки, котрі походять із москвофілів, але вдають зі себе великих патрійотів, гостро виступають проти будь-якого пошанівку для цісаря. Ідея пам’ятника Францу-Йосифу у Львові так і зависла в повітрі.

У містечку Опатія наших дуже мало, переважають італійці, за ними йдуть німаки, угорці й англійці.
Італійську чути тут на кожнім кроці, бо Італія зовсім поруч і колись то було майже італійське місто. І всі тут італійською пашталакають, як у нас польською. Опатія – це колишня італійська рів’єра Аббазія, котру дуже полюбляли за Австрії та за Польщі наші львів’яни. Наскільки вона була популярна, свідчить той факт, що на Легіонів (тепер проспект Свободи) була навіть кнайпа під назвою “Аббазія”, де в горщиках квітнули різні екзотичні рослини. Де іно зайдеш, до тебе перша фраза італійською. На диво, тут нас мають за італійців. Ну, з Юльцьою все зрозуміло – чоколядова Юльця і ві Львові вилита Джульєтта, а я більше на баварця скидаюся. Але ніяка хулєра до мене по-німецьки ані мур-мур. “Чао, синьйор! Грація, синьйорина! Буона сера!”

Приїжджають сюди також і москалі та східняки. Цих видно відразу. На сніданок і вечерю тут практикують шведські столи. Купа різноманітного жертя, пакуй, кілько влізе. І москалі пакують. І до писка, і в кульочки. Та яке кульочки?! Приходять з торбами, ставлять їх під столами і час від часу “непомітно” скидають туди фрукти, мармуляду, мед, канапки і т. і. Дорослим якось не пасує тягати продукти, то посилають дітей, а ті волочать усе, що бачать. Коли вони то встигають потім згелемзати – не уявляю, бо ми з Юльцьов по приїзді, бігме, мусимо сісти на кавунову дієту.
Європейці на тото іно ся перезирають. Ще чим виділяються старші брати – це тим, жи не перебираються до вечері. Пруть, у чому були на пляжі. Ну, видно, то такий контингент. Нема на них Свістунова. В Опатії є чим помилуватися: розкішні парки з екзотичною рослинністю, ростуть навіть бамбук, пальми і ружні бананаси, старовинні будівлі, фантастичні кам’яні урвища і гроти. Хорвати набагато краще зуміли скористатися своєю незалежністю, ніж ми. У Криму не гірші курорти і не гірші краєвиди, але нарід, який поселився там на місці тамтешнього репресованого населення, тільки занапастив курортні місцини. Тепер там править бал російська мафія, котра не має жодного наміру щось розвивати, а чимскорше нагарбати грошей. Тому й ціни в Криму – як у Хорватії, а сервіс – як у старому задрипаному совку.

Єдина незручність Адріатики – це морські їжачки, котрі сидять цілими сімействами на камінні. Такі маленькі чорні клубочки з гострими голками. Тому ту всі ся купають у гумових капцях. Заки ми тото зрозуміли, то вже було пізно. Досить було мені піти з пляжу за пивом, як дивлюся – а Юльця лежить на матраці із задертою ногою, а два італійці шось так гейби її п’ятку лоскочуть. А то шо ду хулєри? А Юльця пищить, сміється і водночас яйкає. Не розбереш, чи то їй так файно, чи то їй так зле. Коли виявляється, вона власне наступила на їжачка – і кілька голочок залізло їй в п’ятку. І нема іншої ради, як виколупувати їх звичайною голкою. А жи італійці тото робили дуже фахово, то я навіть не став протестувати.

Коли ж довелося й мені чиркнути ногою об камінь і я загнав з десяток голочок у пальці, то вирішив поцікавитися в рецепції, чи є якась ліпша метода на тоту біду. Пан сказав ми, жи єдина метода – це “ігла”, а слічна панна порадила: “Помочітесе мочов”. Себто аби я сюсяв собі на ногу – і то є перфектна рецепта. Я ся відразу втішив і спитав, чи панна не була б така ласкава посюсяти ми на ногу, бо я акурат перед хвилею вже тото зробив і скорше, як за годину, ледве чи захочу. Панна ся розреготала, але аж так далеко її ввічливість не сягнула. Пан був би, може, не проти, але я не збоченець.


Наука не любить бука

Є така інтернет-газета “Лєбєдь”, де я днями прочитав статтю Валерія Сердюченка „НЕЗАЛЕЖНIСТЬ: НАМЕРЕНИЯ И РЕЗУЛЬТАТ”, у якій він подекуди справедливо критикує стан наукового потенціялу в Україні. Але так виглядає з його статті, що в занепаді науки і жалюгідному існуванні науковців винна тільки незалежність: “Но вот с советской властью было покончено. Наступили великие независимые времена. И выяснилось, что Украина просто не в состоянии прокормить тот переизбыток научной интеллигенции, который образовался на ее территории. В итоге украинские научные кадры превратились в интеллектуальный пролетариат, а, попросту говоря, в бомжей с кандидатскими дипломами в кармане, кормящихся за счет более удачливых родственников или огородного урожая с собственного дачного участка”.

Чомусь автор, з ностальгією згадуючи про величезну кількість наукових інститутів і науковців, які цілком заможно існували в совітські часи, забуває при цьому наголосити на тому, що більшість цих інститутів і науковців займалися якоюсь фантазійною діяльністю, переливаючи з пустого в порожнє.
Така маса науково-технічної інтелігенції, яка існувала в СССР у 1970-1980 роках, могла вразити будь-кого, але чомусь СССР у науково-технічному прогресі не випереджав ані Гонконг, ані Тайвань.
Не кажу вже про Європу. Совітські телєвізори були вибухонебезпечними, авта не витримували і не витримують жодної конкуренції, найпростіші електронні пристрої жахали своїм дизайном. Нічого, абсолютно нічого з побутової техніки не вироблялося в СССР на достойному рівні. Хіба що латвійські транзистори та харківські електробритви. І це все. То чим же тоді займалася тота армія науковців? Що вони розробляли? Частина працювала на військові сили. І в цій галузі начебто був прогрес. Та все одно совітська військова техніка, яку випробовували у В’єтнамі проти американців, а в Єгипті – проти Ізраїлю, показала себе цілковито нікудишньою порівняно з американською. Єгиптяни потім кляли на чім світ усю тодішню совітську протиповітряну оборону і ракети.

Тому цілком зрозуміло, що після незалежності, коли стали рахувати кожну копійку в бюджеті, така кількість науково-технічної інтелігенції перетворилася на баласт.

Щодо науковців-гуманітаріїв, то серед них справжніх учених не було більш як десять відсотків.
Адже та псевдонаука, якою вони займалися, не вартувала ламаної копійки. Літератори шукали якісь потаємні українсько-російські культурні впливи у творчості Франка, мовники вивчали роль прикметника в романах Гончара або вплив складносурядного речення на образну стилістику Толстого, історики пережовували вікопомні віхи Золотого вересня, філософи жвакуляли священні тексти шизофреніка Лєніна, педагоги впрівали над трудами Крупської, журналісти – над Галаном і Маланчуком. А ще ж був цілий табун істориків партії, дослідників наукового комунізму, діалектичного матеріалізму та інших чудасій, які в природі не існували. Тобто люди писали дисертації, робили кар’єру на байці про білого бичка, а зараз стогнуть, жи їм тяжко живеться.
Грандіозна за своєю потворністю наукова машина крутилася і диркотіла, пнучись до вершин. А результатом був пшик. Кому після 1991 року придалися такі науковці? Та нікому. Деякі з них не зникнули, вони й досі викладають у ВНЗ, захистивши свої дисертації на примарних ідеалах комунізму. Що може навчити студента такий викладач, який і вижив в університеті тільки завдяки тому, що співпрацював з КГБ, пишучи закриті рецензії на твори письменників-дисидентів? Їх треба гнати, цих динозаврів кам’яного віку, а їх тримають, дають їм кафедри, можливість засмічувати голови студентам.

“Что же это за национальная независимость такая, если она обернулась обнищанием интеллектуальной элиты страны? – нарікає автор. – Учених, положим, и в советские времена не слишком сытно кормили, но оклад доктора наук равнялся тогда окладу директора крупного предприятия, а финансирование некоторых отраслевых наук достигало 25 бюджетных процентов”.

Але за рахунок чого відбувалося це фінансування? Адже рівноцінної віддачі від тих докторів наук не було. Фінансування науковців, як, зрештою, і безлічі інших фахівців, відбувалося за рахунок природних багатств, які йшли на експорт. СССР не експортував жодного готового виробу. Тобто намагався експортувати, але з того ніц не вийшло. Совітські “Лади” за кордоном продавали за безцінь, аби хоч дещицю валюти урвати. Бо що таке були рублі? Пшик! Ті, хто заробляв понад середній рівень, не мав змоги тих грошей потратити і складав на книжку.

Натомість завозився в обмеженій кількості імпорт. Якщо хтось мав бажання придбати побутову техніку чи електроніку, то полював тільки на імпорт. ІМПОРТНЕ – отже, якісне. І це магічне слово “ІМПОРТНЕ” світило як лямпочка Ілліча над усім совітським. Дурна блюзка чи панчохи, чи майтки – все мусило бути імпортним. І то не конче американським, досить було угорського чи югославського.

Я так-во собі замислююся – що в СССР було доброго? Хіба продукти, та й то за ними ще треба було черги вистоювати. От сосиски-сардельки можна було тоді їсти. Тепер і пес крутить писком перед тим соєвим фаршем з хімічними присмаками. Хоча і в ті часи знайшлися народні умільці, чи то пак науковці, які сардельковий фарш стали збагачувати рожевим клозетовим папером. Кажуть, їх розстріляли. А поза продуктами? Труси в гарошек або з начосом для дам, чорні – для джентльменів, бюстгальтери слонячих розмірів, майки дикої зеленої барви... У нас все було гіршим.

Комуністи, звичайно, себе не образили, вони мали свої спецрозподільники і бази, де отоварювалися по саму зав’язку. Ректори і директори наукових інститутів теж належали до еліти. Різна там професура так само мала свої канали. “Что такое академик? Старый хрен на куче денег”. Рай був та й годі. Але не для всіх.

А що тепер? Звичайно, наші сучасні науковці не купаються в меді й оплата їхньої праці далека не тільки від ідеалу, а й від елементарного прожиткового мінімуму. Та чи винна в цьому незалежність?
Якщо б вона була всьому виною, тоді мали б ми протилежний варіант у Росії, де науковці б процвітали, а наукові інститути продовжували б свою бурхливу діяльність. Та чомусь і звідти науковці емігрують, а хто лишився, той теж не жирує. Однак мені ніколи не доводилося чути, аби хтось із російських публіцистів звинуватив у цьому незалежність. Авжеж, Росія має теж свій Дєнь нєзавісімості! Але ніхто не нарікає. Навіть комуністи. У нас же і соціалісти, і комуністи, і московські шовіністи, і ветерани в усіх негараздах звинувачують незалежність. “Вот кагда ми билі вмєстє! Вот била жизня!” Та тільки чомусь при цьому воліють замовчувати той факт, що катастрофічна інфляція совітського рубля почалася ще при СССРі. І всі наші заощадження грабанула братня Москва.

То хто ж винен? Я вважаю, що винна комуністична система, яка обкрадала народ, дурила його нереальними обіцянками, нарощувала так званий “науковий потенціал” до якогось монструального рівня, абсолютно нереального в наших умовах, а потім це все луснуло – і виявилося, що король – голий.

Винні також наші депутати, які досі не прийняли закону про пільги для українського книгодрукування та преси. Відповідно, науковці просто не мають змоги опублікувати свої праці, а те, що з’являється – це все дуже рідкісні видання за спонсорські кошти. Або так звані “бюджетні” видання, в яких науковець може надрукувати свою працю, але... за свої ж таки чесно зароблені гроші.

Тому тішитися треба, що Джордж Сорос вкладає дещицю свого капіталу в Україну, але панові Сердюченкові, схоже, не до втіхи: “Самое известное имя в сегодняшних украинских научных кругах – Джордж Сорос. Его эмиссары вездесущи. Соросовский фонд “Відродження” стал фактическим спонсором любого перспективного начинания в нынешней украинской науке. Выиграть соросовский грант, стать членом транснационального института “Открытое общество”, получить звание “соровского профессора” означает возможность достойного существования и реальной научной деятельности. Однако результаты этой деятельности достаются уже не Украине. Они приумножают чужое, а не отечественное богатство. Запад на то и Запад, а Сорос на то и Сорос, чтобы рассчитывать свои капиталовложения с точностью до цента. Мечтающих получить соросовский грант тысячи, получают его единицы. Остальная часть научной интеллигенции влачит почти библейское существование”.

Так, звичайно, гранти отримують не всі, халтура не проходить. Та це й добре. Адже те, що твориться зараз із науковими званнями, викликає гомеричний регіт. Раптом, як гриби після зливи, випірнули різні дуті “академії”, які почали обдаровувати званням академіка політиків і різних далеких від науки діячів. Раптом чую по телевізії: “Поет, академік Микола Луків”. Це той, що написав пісеньку “Росте черешня в мами на городі”. Нікому не відомі його наукові досягнення, крім віршиків і статей про друзів-побратимів, він не опублікував жодної статті, менш-більш схожої на наукову. Але ж академік! Звучить! Кандидатської в нас не захистив хіба що лінивий чиновник, а так майже всі поголовно кандидати, а деякі за рекордний період, в лічені місяці, стали й докторами.
Як один наш екс-губернатор. І для цього зовсім не треба було пріти над літературою, пацькати гори паперу. Завше можна знайти когось, хто за тебе сотворить наукову працю. Певним чиновникам цього виявилося мало, і вони ще забагли членства у Спілці письменників! Для цієї світлої мети навіть посередня публіцистика раптом трактується як художній твір. І науковці, власне науковці, низько пригнувши свої хребти, проголошують новонародженого “письменника” Стефаником в економіці! А вірші графомана розхвалюють до небес тільки за те, що графоман-чиновник уміє віддячити як фінансово, так і фуршетово. За чиновниками поперли у велику науку депутати, бізнесмени, директори і президенти корпорацій. Ці вже просто беруть звання грошима. Понадто, що працюють цілі бригади справжніх науковців, які займаються написанням саме таких липових дисертацій і здають звання кандидата чи доктора свому протеже просто під ключ. Слава науці! Тлумакам слава!

Реклама в Юзя

Юзьо підключений

Інтернет – сила! Телєвізор – могила! Своїми мандрами і листуванням в інтернетрях я завдячую винятково патріотичній акції UARNet (вул. Свєнціцького, 1 (76-84-05, 76-84-01)).

А моя елєктронна адреса: juzyk_observator@yahoo.com









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Слово Кабміну до опозиції 
  ·  Непотрібна історія Львова 
Погляд
  ·  Успіх баварського дуелянта 
  ·  Анемія опозиційної четвірки 
Поступ у Львові
  ·  Безглузда смерть 
  ·  Пільг студенти не дарують 
  ·  Львівський кабель веде в Баку 
  ·  Тарифи на воду знову зростатимуть 
  ·  Двоє на одному кріслі 
  ·  Гроші за призначенням 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Україна оскалилася на Євросоюз 
  ·  Кучма збирав компромат на Ющенка 
  ·  Україна — у п’ятірці найбільших експортерів зерна у світі 
  ·  Грандіозні плани Мінфіну 
  ·  Терпець Кабміну увірвався 
  ·  Інформаційний день Європи на Закарпатті 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  США-Ірак: Пропагандистська війна почалася 
  ·  Іспанці завдали удару баскам 
  ·  Шеварднадзе намагається домовитись 
  ·  Нечемні діти дорого обходяться 
  ·  Корови взяли поліцейських у заручники 
  ·  Циганам вигідно бути з України 
Інтерв''ю Поступу
  ·  Юрій ШУХЕВИЧ: Не думаю, що Буняк використовує мене 
Арт-Поступ у світ
  ·  Німецький політмюзикл 
  ·  Як виглядав Фароський маяк 
  ·  Претенденти на Букерівську премію 
  ·  Точніша “Пісня про Нібелунгів” 
  ·  Ремонтуємо разом із “ФЕРОЗІТОМ” 
Львівські обсервації
  ·  ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ 
Поступ технологій
  ·  На підході перша публічна бета-версія Opera 7 
  ·  Із життя комп’ютерних хуліганів 
  ·  Новий білд Windows Media Player 9 
  ·  maxell випустить нові DVD-матриці 
  ·  Вийшов перший патч для Adobe Photoshop 7.0 
  ·  Знову патч для WarCraft III 
  ·  ІНФА 
Спорт-Поступ
  ·  uS Open розпочався 
  ·  Джонс реваншувалася за Едмонтон 
  ·  Кубкові сенсації і побиття фанів 
  ·  Пристрасті навколо Сичова 
  ·  Суперкубок Італії 
  ·  Старт “Серії А” перенесено 
  ·  СПОРТ-БЛІЦ 
Пост-Factum
  ·  Англія живе фестивалями 
  ·  КАЛЕНДАР 
КУПОЛ-Львів
  ·  Прапорщика, який винен у загибелі двох солдат, затримано 
  ·  Дрогобицький район залишився без голови 
  ·  Жовкві допоможуть святкувати 
  ·  Комісія з журналістської етики та громадська організація “Хартія-4” запрошують 
  ·  Парк Знесіння як екологічний полігон 
  ·  Любомир Буняк - людина СДПУ (о)? 
  ·  Завалилась котельна 
  ·  Праці Бруно Шульца вивезуть у Польщу 
  ·  Зі шкіл Сихівського району звільнився 131 вчитель 
  ·  Воду вимикатимуть без попередження 
КУПОЛ-Україна
  ·  Загрози страйку вчителів не існує 
  ·  Відкритий лист до Президента України 
  ·  Ющенко вважає Кучму маріонеткою в руках Медведчука 
  ·  Георгія Кирпу підозрюють у корупції 
  ·  Наша Україна ініціює референдум щодо відставки Кучми 
КУПОЛ-Світ