BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Літературний Поступ.    Легенди Львова.    Бренд.    Поступ реляксу.    Поступ на канапі.    Вулиці Львова.    post-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
23 липня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:47 22-06-2017 -   У навчальні заклади Львова закупляють лінгафонне обладнання для вивчення іноземних мов  
  16:41 22-06-2017 -   Сміття з перенакопичених контейнерних майданчиків у Львові вивозити все ще нікуди  
  13:48 22-06-2017 -   1 серпня розпочне працювати зона паркування біля «Вернісажу» місткістю 73 паркомісця  
  13:20 22-06-2017 -   За отримання хабара у розмірі $2 тис. начальник львівського СІЗО сплатить ₴17 тис. штрафу  
  13:16 22-06-2017 -   На Львівщині визначать найкраще спортивне село  
Україна
  16:59 22-06-2017 -   ЗСУ перейдуть на нову систему харчування до кінця 2019 року  
  16:55 22-06-2017 -   Кучма: Обмін полоненими розпочнеться 5 липня  
  13:44 22-06-2017 -   13-річний школяр наклав на себе руки: мама заборонила ігри на телефоні  
  13:19 22-06-2017 -   У Дніпрі поліція оштрафувала жінку за георгіївську стрічку  
  13:9 22-06-2017 -   На Одещині в браконьєрських сітках масово гинуть дельфіни  
Світ
  13:46 22-06-2017 -   Археологи знайшли стародавнє забуте місто в Ефіопії  
  13:22 22-06-2017 -   У Польщі затримали двох українців за підозрою в убивстві жінки  
  13:18 22-06-2017 -   На фестивалі діаспори в Оттаві міністр оборони Канади приготував український борщ  
  12:6 22-06-2017 -   Хлопчики, народжені у немолодих пар, частіше виростають високоінтелектуальними  
  10:35 22-06-2017 -   Терористи ІДІЛ підірвали в Іраку мечеть ХІІ століття  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Легенди Львова  » 

___________________________________________________________________________

Звідки сміх у Львові взявся
Юрій ВИННИЧУК
 
Львів завше славився тим, що в цьому місті любили і вміли сміятися, кохалися в жартах, а усмішки носили на обличчі, мовби навіки приклеєні. Містом усмішки називали Львів до Другої світової. Як написав львівський письменник Корнель Макушинський, "той сміється найкраще, хто сміється у Львові". Щойно з появою большевиків львів'яни почали ходити з такими мінами, ніби їм хто оцту в уста налив.

А містом усмішки Львів став ще в давні часи, коли Львів відкрив для себе таємницю радості. За легендою ключ до неї привіз якийсь страшенно збідований, обдертий чоловік, який утік з турецької ґалєри, де роками не бачив ані сонця, ані цвіту, ані клаптика зелені. І коли прийшов до Львова і побачив, що люди, які постійно бачать сонце і квіти, дерева і траву, а при цьому не сміються так, як належиться, зібрав довкола себе великий тлум і, провадячи по вулицях, вигукував:

-- Люди! А якого кольору небо?

-- Блакитного! -- відповідав хор.

-- Ну, то тішмося! -- крикнув дивний чоловік і сам почав сміятися від цілого серця. -- А якого кольору дерева?

-- Зеленого!

-- Ну, то сміймося!

І сміявся той чоловік так, аж люди подумали, що він шаленець. Та оскільки сміх є заразливий, то почали й вони сміятися. Сміялися тому, що дахи червоні, а бузок ліловий, а яблуня цвіте рожево, а вишня біло і що те все разом так пречудовно узгоджується між собою, творячи безперервний райдужний пояс радості, який походить просто з джерела Божої краси.

На гучний галас сміху прилетів сам бургомістр Боїм і з подивом дізнався причину радості. А що був чоловіком розумним, то хутко оцінив її особливу вагу і сам сміятися почав, а потім обдарував того чоловіка одягом і грошима, а ім'я його наказав записати до книги міста. Кажуть, що той дивний чоловік відразу ж і роздав усе, що отримав, вважаючи, що радість не потребує уборів.

Дуже то був мудрий і добрий чоловік. Ім'я його загинуло, бо та книга згоріла під час пожежі.

Трубач з Ратуші

14 липня 1826 року відбулася подія, яка потрясла Львовом. Ратушева вежа пополудні вкрилася тріщинами і надвечір з гучним галасом завалилася. Під її руїнами загинули трубач, два вояки і три робітника.

Незабаром після цієї події на площі Ринок став з'являтися привид трубача. Він перепиняв запізнілих перехожих і запитував, чи не хочуть, аби він їм заграв. Оскільки такі здибанки відбувалися досить пізно, то перехожі, навіть якщо й були під мухою, відмовлялися, аби не накликати на себе гнів поліції. Так тривало досить довго, трубач продовжував непокоїти львів'ян. І хтозна, чи не блукав би він ночами й до сьогодні, якби не трапився йому одної ночі батяр.

Він ішов собі з забави в корчмі Кучка і насвистував якусь нехитру пісеньку, аж тут з-за дерева вигулькнув чоловік із трубою:

-- Прошу пана! А хочете, я вам заграю на трубі?

Батяр, не довго думаючи, бовкнув:

-- Ну, то заграйте.

Трубач так не тямився від щастя, що в перші хвилі розгубився, і руки в нього затрусилися.

-- Ну, та грайте, бо я вже спати хочу, -- понаглив його підхмелений батяр.

Трубач врешті затрубив ту мелодію, яку він за життя грав на ратуші. А як тільки скінчив, то тої ж миті і зник. Батяр роззирнувся довкола: а то що за біда? Привиділося, чи що? Але по трубачеві не було й сліду.

З тих пір привид трубача вже не турбував перехожих.

Закоханий упир

Любилися колись у Брюховичах Івась та Ганнуся і збиралися побратися. Вже Ганнуся і сватів прийняла, і сорочку для Івася вишила, коли сталася біда -- Івась помер. Ганнуся дуже за ним побивалася.

Минуло з тої пори зо два місяці. Батьки Ганнусі поїхали на ярмарок у Броди, лишивши її саму. Пізньої ночі Ганнуся почула стукіт кінських копит, що наблизилися до її хати, далі рипнула хвіртка, злякано дзявкнув песик і сховався в буду. Хтось підступив до вікна і постукав. Дівчина злякалася, накрилася з головою кожухом і вся дрижала зі страху. Та за хвилю щось почало трясти двері й почувся глухий голос: "Відчини!"

Дівчина встала, підійшла до дверей, але відчиняти не відважилася.

-- Відчини! -- просив голос, і цей голос був їй ніби знайомий, когось нагадував. Але кого?

Двері стрясалися, вітер гудів у димарі, й скрипіли старі ясени. Двері були старі, засув не втримався і гримнув на землю. Ганнуся скрикнула, впізнавши в нічному гостеві свого Івася.

-- Я приїхав за тобою, моя голубко Ганнусю, -- сказав парубок.

Голос ніби належав йому, а ніби і не йому, бо добувався мовби з глибокої криниці.

-- Під хатою чекає мій кінь, збирайся, поїдеш зі мною. В мене тобі буде добре, маю великий палац, а там так гарно, що ти такої краси ще ніколи не бачила.

Дівчина була мов паралізована, їй відібрало мову зі страху й вона не могла видушити з себе жодного слова. Врешті за якусь хвилю опанувала собою і сказала:

-- За... зараз... я тільки заберу своє віно... у скрині... сувій полотна...

-- Не треба тобі ніякого віна. В мене є все. Будеш, як княгиня, -- сказав парубок.

-- Але то моя бабуся виткала... мушу забрати...

Вона метнулася до скрині, взяла сувій полотна під пахву і пішла за своїм коханим. На подвір'ї нетерпляче бив копитом чорний, як ворон, кінь, а з його ніздрів виривалося полум'я. Щойно вони сіли верхи, як кінь рвонув учвал і вихором полетів у напрямку цвинтаря. Спинилися аж над могилою Івася.

Парубок допоміг дівчині зіскочити з коня і сказав:

-- Заходь.

-- Але куди? -- здивувалася Ганнуся. -- Я не бачу жодного входу.

-- Там, під плитою, є діра. Як тільки ти просунеш в неї руку, вона стане широкою, як двері.

Там і справді виднілася щілина, з якої пробивалося тьмяне світло й кидало жовтий язичок на траву. Але Ганнуся відповіла:

-- Ні-ні, Івасю, я не бачу нічого. Йди ти перший, а я за тобою.

Він таки послухався її, нагнувся і просунув руку в отвір. У ту ж мить отвір розширився, і небіжчик спустився в могилу.

-- Ходи! -- гукнув Ганнусі.

-- Зараз, тільки подам тобі полотно.

І вона подала йому кінчик сувою. Мрець потягнув його до себе, полотно розкручувалося і розкручувалося, і кінця йому не було, а мрець уся тягнув і тягнув, а Ганнуся іно пильнувала, аби не надто швидко той сувій розкручувався. А тут і півень заспівав. Світло в отворі враз погасло, і могила знову докупи зійшлася.

Ганнуся чимдуж побігла до хати. А коли приїхали з ярмарку батьки, то все їм розповіла. Батьки пішли на гріб зі священиком, відправили Службу Божу й забили в могилу осикового хреста. Після цього упир уже більше дівчини не турбував.

Пригода з упирицею

Олько Кучера вертався пізно возом з млина. Довкола вже панувала глупа ніч, лунало кумкання жаб, хлюпотіла Полтва і шумів очерет. Яскраве сяйво місяця освітлювало дорогу. І довелося йому їхати через один нечистий місток, де завше щось страшило. Олько звісно ж перехрестився, але щойно коні ступили на місток, як просто перед ними пролунало жалібне бекання ягняти. Олько стримав коні, придивляється і справді бачить, що посеред мосту лежить чорне ягня.

"Гм... -- задумався він, -- певно, якесь ягнятко заблукало з отари, треба його забрати до себе, може, хтось за ним зголоситься. А як ні, моє буде".

Він поклав ягня на возі позад себе, смикнув віжки й рушив далі.

Ягня лежало тихо, тільки коли-не-коли бекаючи. Але за якийсь час несподівано зірвалося, скочило Олькові на шию і зареготало так шалено, аж мороз пішов по шкірі. Хлопець спробував його скинути, але де там: учепилося так міцно, що ради не даси. Регоче й каже жіночим голосом:

-- Я упириця! Вези мене на цвинтар!

Радий не радий заїхав Олько під браму цвинтаря. Ягня зіскочило з його карку і вмить перетворилося на розпатлану упирицю.

-- Можеш собі їхати, -- сказала вона. -- Але їдь спокійно і не озирайся позад себе, бо буде тобі зле.

Олько цьвохнув батогом, а волосся йому дубом стало, аж шапка сама з голови сповзла. Пробував насадити її -- нічого не помогло. Врешті схотів пересвідчитися, чи далеко від'їхав від цвинтаря й озирнувся. І що він бачить? Та сама упириця сидить у нього на мішках і зуби скалить. Ледве живий доїхав до хати. Зіскочив з воза, влетів до хати, а упириця невідомо де й поділася. Після того Олько довго хворів.

Упир і чума

Страшна пошесть чуми запанувала у Львові та околицях, тисячі людей вимерло, а тисячі розбіглося по лісах, шукаючи схрону. Тікали люди не тільки з міста, а й із сіл. У селі Білогорща зостався тільки один пан зі своєю родиною та челяддю. Він обгородився високим тином, надіючись, що чума його за тим захистом не дістане. Разом із паном жив один шляхтич. Якось той шляхтич подався верхи до Львова, а назад повертався, як уже почало сутеніти. Дорога вела через ліс. Несподівано кінь став налякано порскати, бити копитом по землі, а далі ані руш. Шляхтич здивувався, але не побачив жодної причини для такої поведінки коня. Тоді він спішився, взяв коня за вуздечку і, йдучи попереду, тягнув його за собою, мов сліпого.

Зробивши кілька кроків, побачив спорохнявілу колоду, що лежала посеред дороги, і вже збирався її обминути, коли раптом із жахом побачив, як з колоди вилізає якийсь чоловік. Попри холод він був вбраний зовсім легко і скидався на приблуду-німця. Чоловік ввічливо привітався і сказав:

-- Я упир. Моя сестра-упириця, незважаючи на мій опір, принесла до вас чуму, а з нею голод і нужду. Але я можу її звідти вигнати, якщо тільки ти мені допоможеш. А тобі це нічим не загрожує. Бо навіть серед найсильнішої пошесті, коли всі довкола тебе будуть вмирати, ти не помреш. Слухай тільки, який я тобі підкажу спосіб. Отже, завтра о цій самій порі, що й нині, приїдь сюди знову й приведи білого коня, який не має на собі жодної волосинки іншої масті. А ще привези мені дванадцять мішків із конопляного полотна, а ще двадцять чотири новісінькі баранячі шапки. В кожну шапку повинні бути заткані ножі гостряками вниз, наче пера. Як привезеш мені то все, то обіцяю, що й волос тобі з голови не спаде.

Промовивши це, упир знову сховався в колоду. А шляхтич скочив на коня і помчав додому. Пан, вислухавши його пригоду, звелів зранку челяді наготувати все те, що замовив упир. Наступного вечора пан і шляхтич сіли на коней, прихопили всі ті речі й прибули до лісу. Ледве наблизилися до колоди, як упир вийшов їм назустріч, забрав шапки і мішки, скочив на білого коня і зник, не сказавши ні слова.

Назад пан повертався радісний і веселий, що нарешті від чуми відкупився. Але тої ж таки ночі все його обійстя вимерло разом із ним і його родиною. Зостався живим тільки шляхтич.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Наступник Шкаради 
  ·  Новояворівськ без голови 
  ·  Помаранчеву революцію -- на п'єдестал 
  ·  У справі "Танету" заслухано свідків 
Погляд
  ·  Тупий і ще тупіший... 
  ·  УНП хоче коаліції 
  ·  Одесити "пожартували" 
  ·  У Лондоні застрелили підозрюваного у тероризмі 
  ·  Хацкевича в "Гартсі" не буде 
  ·  КОРОТКО 
Поступ у Львові
  ·  Подвійна радість Олійника 
  ·  Руйнувати -- не будувати 
  ·  На дорогах спокійно 
  ·  Зміни на митниці тішать підприємців 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Криза в архівній системі 
  ·  Громадська колегія податкової 
  ·  Засуджені просять помилування 
  ·  Пам'ятник Бунякові 
  ·  Добудуйте лікарню для немовлят! 
Поступ з краю
  ·  Чи потрібен державному мужеві кодекс? 
  ·  Рибачук перевірить словенські води 
  ·  Вихідний на Володимира 
Поступ у світі
  ·  Президент розпустив Бундестаг 
  ·  Таємний сніданок президентів 
  ·  Продовжено патріотичний закон 
  ·  Путін повернув жовтневі свята 
  ·  Єдина валюта Азії 
  ·  Перша шпальта 
Спорт-Поступ
  ·  Андрій КОТЕЛЬНИК: В "Універсумі" несерйозно ставляться до обов'язків 
  ·  Про користь копання коробки з-під взуття 
  ·  Переможний танець ветерана 
  ·  Нереалізована перевага 
  ·  Іванчук -- чемпіон Канади 
  ·  Бразильська діаспора "Шахтаря" поповнюється 
  ·  uEFA визначило етапи відбору Euro-2012 
Літературний Поступ
  ·  ...САЛАТ -- ВІЧНИЙ 
Легенди Львова
  ·  Звідки сміх у Львові взявся 
Бренд
  ·  Адідас 
  ·  Годинник: прикраса чи престиж? 
Поступ реляксу
  ·  Більярд 
  ·  ТЕАТРИ 
  ·  ВИСТАВКИ 
  ·  ІМПРЕЗИ 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
  ·  ФЕСТИВАЛІ 
  ·  НІЧНІ КЛУБИ 
Поступ на канапі
  ·  Потойбічне 
Вулиці Львова
  ·  За Кастелівкою та Новим Світом 
post-Поступ
  ·  Кінець "Помаранчевої революції" 
Пост-Faktum
  ·  Віват, баклажани 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Танець про танець