BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Літературний Поступ.    Легенди Львова.    Бренд.    Поступ реляксу.    Поступ на канапі.    Вулиці Львова.    post-Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
 
23 липня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:46 24-03-2017 -   Серед секонд-хенду львівські митники знайшли новий одяг та гіроскутери  
  16:26 24-03-2017 -   На мості у Жидачівському районі тривають протиаварійні роботи, - рух транспорту обмежено  
  16:25 24-03-2017 -   На Личакові вшанували пам’ять Ігоря Білозіра  
  15:2 24-03-2017 -   Львів домовився про вивезення 900 тонн сміття  
  13:13 24-03-2017 -   На Львівщині судитимуть дев’ятьох учасників організованого угрупування  
Україна
  16:50 24-03-2017 -   Заступниці Кернеса повідомили про підозру в земельних махінаціях  
  16:29 24-03-2017 -   У ДНР школу назвали на честь Гіві - ЗМІ  
  16:28 24-03-2017 -   У Тернополі осквернили пам'ятник жертвам Голокосту  
  15:4 24-03-2017 -   Україна 26 березня перейде на літній час  
  15:1 24-03-2017 -   СБУ не переглядатиме рішення щодо Самойлової  
Світ
  16:31 24-03-2017 -   Путін прийняв Ле Пен у Кремлі  
  16:27 24-03-2017 -   Знайдена гігантська чорна діра, "виселена" з галактики  
  14:56 24-03-2017 -   Поліція Хорватії заборонила марш українських уболівальників по Загребу  
  12:37 24-03-2017 -   Адронний колайдер: учені виявили п'ять нових частинок  
  11:35 24-03-2017 -   Яресько отримала нову посаду в Пуерто-Ріко  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ на канапі  » 

___________________________________________________________________________

Потойбічне
Лев СТАХОВСЬКИЙ
 
Я проводив Різдво з родиною у мого приятеля професора елєктроніки Каракаського університету на березі Карибського моря. Після чудової вечері товариство сиділо на терасі, звідки крізь гай кокосових пальм виднілося море. Імпортована з Канади ялинка стояла в куті, і різнобарвне світло її елєктричних свічечок переломлювалось у скляних кулях. Вулицями ходила молодь, співаючи венесуельські "аґінальдос" -- коляди. Попереду одні парубки несли великі звізди з барвного паперу, освітлені зсередини свічками, иньші супроводили спів грою на гітарі.

Ми слухали старовинні співи на тлі оркестри цикад, що сиділи на мангових деревах і настирливо повторювали одну й ту ж мелодію. З далини доносився ритмічний плюскіт хвиль. Настрій був чудовий. При світлі свічок ми, попиваючи французький коньяк та курячи гаванські сигари, завели містичні балачки.

-- Дивна річ -- море! -- промовив доктор Л. -- Погляд на цю безмежну стихію навіює дивовижні, фантастичні думки.

-- Доктор тепер у потойбічному настрої, -- зауважила господиня дому, всміхаючись. -- Він зараз розповість якусь фантастичну пригоду, повну паранормальних явищ.

-- Не смійтесь, шановна пані! Але хіба вас при погляді на море, особливо в таку чудову ніч, не охоплює дивна туга за недосяжним, нематеріяльним, туга за синім птахом? Я, дивлячись на море, відчуваю завсіди тугу, хвилювання, неспокій. Море породило леґенду про летючого голяндця, воно дало Мелвілеві фантастичну тему про Мобі Діка, надихнуло Дебюссі на його безсмертні композиції...

-- Що ж воно тепер пробудило у вас? -- запитала та сама пані.
Доктор Л. усміхнувся.

-- А от наш приятель за вечерею говорив про здібність деяких людей напруженням волі передавати думки, ба й накази на віддаль. Так от, сплески морських хвиль викликали в моїй пам'яті пригоду, що трапилася з моїм дідом.

Мій дід був капітаном корабля російської імператорської фльоти. Якось у Китайському морі він мав нещастя потрапити у страшний тайфун. Півночі величезні хвилі жбурляли кораблем, мов горіховою шкаралупкою. Десятки разів він уже тратив надію на те, що вдасться врятуватися. Щойно далеко за північ тайфун перестав лютувати. Дід перехрестився, передав команду ляйтенантові і пішов спати. А потім негайно заснув. Одначе спав недовго, бо струмінь льодового повітря вдарив діда в обличчя, і він розплющив очі. Бачить -- двері кабіни відчинені на освітлений коридор, звідки, переступивши поріг, тихою, беззвучною ходою наближається до нього якась темна постать. Нараз вона ступила в конус місячного світла, і мій дід побачив людину, одягнену в мокрий чорний плащ із каптуром на голові. Її безвусе лице, обрамлене чорною бородою, було неймовірно блідим, і невимовний сум вимальовувався на ньому. Людина чи привид хвильку вдивлялась у діда очима, повними трагічного виразу і благання, безгучно підійшла до столу і зробила у корабельній книзі якийсь запис. Потім склала долоні, мов до молитви, кілька разів помахала рукою, ніби кликала діда за собою, і так само безшумно зникла.

Дід лежав, мов паралізований. Потім протер очі, вискочив з ліжка й кинувся до столика. У книзі виднілися, мов нігтем видряпані, знаки: 38° 37'-32° 31'. Координати? Глянув на підлогу, де тільки-но стояв невідомий моряк, а там -- мокра пляма, і на ній вогка водяна рослина.

Дід закликав чергового моряка і запитав, чи той бачив когось, хто заходив у його кабіну. Але той не бачив нікого, хоча двері кабіни видно було з його посту, як на долоні. Дід підняв з підлоги водяну рослину, покрутив її в пальцях -- пахла легенько йодом. Ще раз глянув на корабельну книгу, а тоді мерщій побіг на капітанський місток:

-- Міняти курс! Повною скорістю на 38° 37'.

Заторохкотіли машини, заскрипів корабель, і за чотири години вони прибули до того місця. Уже світало. Це була зона, якої моряки уникали через велику кількість підводних скель. Міряючи щохвилини глибину, корабель підплив ближче. І тут дід побачив, що з моря стирчав до неба ніс вітрильника. На палубі лежали людські тіла, а на єдиній уцілілій щоглі у воронячому гнізді маячила якась постать.

Спустили на воду шлюпку. За півгодини вона повернулася. Моряки винесли на руках загорнене в ковдру тіло й обережно поклали на палубу.

-- Невідомий корабель невідомого походження. На палубі вісім трупів. Той, що був у воронячім гнізді, прив'язав себе линвою до щогли. Ми його привезли, бо він, здається, ще живий.

Дід кинувся мерщій до тіла й відгорнув ковдру. Він стояв, мов ударений блискавкою, і не міг відірвати очей від обличчя людини, обрамованого чорною борідкою. То був його нічний гість! Він поволі розплющив очі, подивився на діда, сумна усмішка скривила його вуста, і тяжкий стогін вирвався з них. Тієї ж хвилини судорога пробігла його тілом, голова безсило опала, і перед дідом лежав труп.

А за мить вітрильник почав швидко занурюватись у воду, ніби його засмоктувало, і за кілька секунд лиш вир, де крутилися уламки дерева, показував, що тут був корабель.

Доктор Л. замовк і з усмішкою дивився на наші збентежені лиця. Ми мовчали, і лише цвірінчання цикад порушувало тишу.

-- Яка буйна уява! -- скрикнув молодий архітект. -- Я переконаний, що доктор Л. цю макабричну історію вигадав, за що ми йому вдячні, бо, дійсно, це було дуже цікаво. Але ж він не може очікувати, щоб ми в цю фантасмагорію вірили!

-- Чому ж ви думаєте, що це вигадка? -- запитала моя мама.

-- Бо ж це повний абсурд, пані добродійко!

-- Ви, молодь, -- дивні люди! Відкидаєте те, чого не можете вкласти в математичну формулу, те, чого не можете зважити та змірити.

-- Але, пані, невже ж ви самі вірите в цю фантазію?

-- В усякім разі не буду називати нісенітницею явища, які є поза межами нашого матеріялістичного світогляду. Ось я вам розкажу випадок, що трапився зі мною у 1923 р. Еміґраційні блукання закинули нас у Берлін. Ми винаймали невелике помешкання у старої німки фрав Гоман. То була типова німка з усіма вадами своєї нації, але без жадних позитивних її властивостей: скупа, недовірлива, дрібничкова, не дозволяла в сальоні курити, бо від цього жовкнуть фіранки, не дозволяла сидіти на м'яких кріслах, бо це псує пружини, сердилась, як до нас приходили гості, слідкувала за всім тим, що я купувала на обід, і злилася, що ці "ферфлюхте авслендер" їдять краще, ніж вона. Ох, і напсувала ж вона мені тоді нервів!

До нас щодня приходила прибирати мешкання стара познанська німка фрав Кравзе. Вона зі мною завжди говорила по-польськи -- на велике невдоволення фрав Гоман, дуже скоро прив'язалась та полюбила мене. Гоманшу ж терпіти не могла. І нерідко я придушувала в собі сміх, коли Кравзе говорила їй прикрі речі по-польськи, зберігаючи на устах привітну усмішку.

Вона часто мені казала: "Фрав доктор, як ви поїдете додому (ми тоді ще вірили, що скоро будемо вдома), то і я поїду з вами і буду вам далі служити". Щоранку точно о пів на восьму приходила й відчиняла двері старим ключем, який зле пасував до замка, і щоразу фрав Кравзе мучилася з ним. Тоді вона бурмотіла під ніс польську лайку на адресу Гоманші.

Далі йшла довгим коридором, вішала зелену пелерину і заходила до кухні, брала відро, наливала в нього з крана води й починала мити підлогу. Для мене ці звуки були сигналом, що пора вставати, будити сина й виряджати його до школи.

Фрав Кравзе мала яких шістдесят років і хворе серце. Часто, коли мала серцеві напади, то два-три дні не приходила. Це страшно злило Гоманшу.

-- Ось бачите, фрав доктор, -- казала мені, -- як не можна покладатися на тих поляків. Повний брак відповідальности!

Коли фрав Кравзе хворіла, то присилала приятельку, таку саму стареньку бабусю, з якою разом мешкала.

Одної суботи ввечері ми чекали гостей. Гоманша бурчала і гнівалася.

-- Гості, гості! Хто в такі часи кличе до себе гостей! Вони тільки затопчуть килими, noвисиджують крісла, накурять, насмітять. А скільки це все буде коштувати!

Фрав Кравзе пообіцяла, що прийде до нас ще й у суботу, але у п'ятницю поскаржилася, що почуває себе недобре, дерев'яніють ноги, болить ліва рука. Навіть мусила лягти. Мій чоловік помацав її пульс, послухав серце і сказав, що в неї серце б'ється заскоро і тиск підвищений. Приписав якісь ліки. Я ж, бачачи, що вона нездорова, сказала, щоб і не думала до нас у суботу приходити, а щоб залишилася вдома і як слід відпочила.

-- Ще чого! -- обурилася вона. -- Завтра у вас буде стільки праці з гістьми! Де ж би я вас одну лишила з цією відьмою. Ця слабість -- дурниця, вона мине! Так мені уже не раз бувало. Ясно, що я завтра прийду!

Настала субота. О пів на восьму я вже автоматично прокинулась. Була певна, що фрав Кравзе мене послухає і залишиться вдома. Одначе ні! Я почула, як у дверях заскреготав ключ і вслід за цим бурчання -- традиційні прокльони на адресу відьми. Я навіть усміхнулася тихенько. Ну, думаю, з бабусею все гаразд, коли лається по-старому.

Двері грюкнули, замкнувшись, а далі почулося старече чалапання коридором до кухні.

Я встала з ліжка, накинула шляфрок і вийшла в коридор. Починалася щоденна рання робота. Я лише не чула плюскоту води, який щодня з автоматичною точністю був увертюрою до ранніх праць моєї бабусі.

У коридорі я здивувалася, що не побачила на вішаку потріпаної роками зеленої пелерини фрав Кравзе. Мабуть, скинула її в кухні. Пішла я в кухню -- нема нічого! Ні пелерини, ні бабусі! Глуха тиша. Це мені здалось уже цілком дивним. Я почала хвилюватися. Може, старенька пішла до купальні і їй зробилося недобре? Скоренько заглянула туди -- порожнеча. В цю мить, позіхаючи, вийшла зі спальні фрав Гоман в нічнім очіпку на голові:

-- Ґут морген, фрав доктор! Що, вже фрав Кравзе прийшла?

-- Так, але я її ніде не можу знайти і це мене хвилює.

-- Та вона, певно, пішла вниз по чорних сходах.

-- Ні, бо я туди дивилася, та...

Цієї миті задеренчав дзвінок. Ми переглянулись і пішли відчинити парадні двері. Там стояла приятелька фрав Кравзе вся в чорному, з червоними заплаканими очима.

-- Що трапилось? Кажіть мерщій! -- зірвалося з моїх уст.

Голосом, глухим від придушеного ридання, вона ледве вимовила:

-- Фрав Кравзе сьогодні вранці померла...

Я остовпіла. Як же це? Я ж тільки-но виразно чула, як вона прийшла, чула її кроки, її голос...

-- Ще вчора їй було погано. Вона лягла в ліжко, прийняла ті ліки, що їй дав пан доктор. "Завтра я мушу бути міцна та здорова! Я обіцяла фрав доктор помогти з її гістьми". Вона скоро заснула. Одначе спала неспокійно, прокидалася, щось бурмотіла у сні. Я до неї кілька разів підходила, давала їй пити. Потім, втомлена, заснула сама. Аж ранком прокинулася від якогось хрипіння. Дивлюся, фрав Кравзе лежить із широко розплющеними очима, щось клекоче у неї в грудях, вся вона синя, губи тремтять і ворушаться, ніби щось хоче сказати. Нараз із неймовірним зусиллям сіла в ліжку, простягнула руку вперед, і якийсь зойк вирвався з її грудей: "Фрав доктор, ich komme (Фрав доктор, я прийшла!)" -- захрипіла вона і впала на подушки. Я кинулася до неї. Та вона вже була мертва.

-- Котра це була година? -- вирвалося у мене.

-- Це було точно о пів на восьму, фрав доктор.

Каракас, 9.10.1962.

ДОВІДКА

Лев Стаховський

Народився 1911 року на Вінниччині, по закінченні університету в Празі працював лікарем, а з 1947 р. -- у Венесуелі. Член НТШ і засновник української громади у Каракасі. Публікував праці на медичні теми та статті з подорожей у часописі "Овид" (Буенос-Айрес). Помер 1968 року в Каракасі.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Наступник Шкаради 
  ·  Новояворівськ без голови 
  ·  Помаранчеву революцію -- на п'єдестал 
  ·  У справі "Танету" заслухано свідків 
Погляд
  ·  Тупий і ще тупіший... 
  ·  УНП хоче коаліції 
  ·  Одесити "пожартували" 
  ·  У Лондоні застрелили підозрюваного у тероризмі 
  ·  Хацкевича в "Гартсі" не буде 
  ·  КОРОТКО 
Поступ у Львові
  ·  Подвійна радість Олійника 
  ·  Руйнувати -- не будувати 
  ·  На дорогах спокійно 
  ·  Зміни на митниці тішать підприємців 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Криза в архівній системі 
  ·  Громадська колегія податкової 
  ·  Засуджені просять помилування 
  ·  Пам'ятник Бунякові 
  ·  Добудуйте лікарню для немовлят! 
Поступ з краю
  ·  Чи потрібен державному мужеві кодекс? 
  ·  Рибачук перевірить словенські води 
  ·  Вихідний на Володимира 
Поступ у світі
  ·  Президент розпустив Бундестаг 
  ·  Таємний сніданок президентів 
  ·  Продовжено патріотичний закон 
  ·  Путін повернув жовтневі свята 
  ·  Єдина валюта Азії 
  ·  Перша шпальта 
Спорт-Поступ
  ·  Андрій КОТЕЛЬНИК: В "Універсумі" несерйозно ставляться до обов'язків 
  ·  Про користь копання коробки з-під взуття 
  ·  Переможний танець ветерана 
  ·  Нереалізована перевага 
  ·  Іванчук -- чемпіон Канади 
  ·  Бразильська діаспора "Шахтаря" поповнюється 
  ·  uEFA визначило етапи відбору Euro-2012 
Літературний Поступ
  ·  ...САЛАТ -- ВІЧНИЙ 
Легенди Львова
  ·  Звідки сміх у Львові взявся 
Бренд
  ·  Адідас 
  ·  Годинник: прикраса чи престиж? 
Поступ реляксу
  ·  Більярд 
  ·  ТЕАТРИ 
  ·  ВИСТАВКИ 
  ·  ІМПРЕЗИ 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
  ·  ФЕСТИВАЛІ 
  ·  НІЧНІ КЛУБИ 
Поступ на канапі
  ·  Потойбічне 
Вулиці Львова
  ·  За Кастелівкою та Новим Світом 
post-Поступ
  ·  Кінець "Помаранчевої революції" 
Пост-Faktum
  ·  Віват, баклажани 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Танець про танець