Цими днями в межах конференції "Польська "Солідарність". Опозиція в комуністичних країнах" відбувся вечір пам'яті Василя Стуса.
Глядачі мали змогу почути у виконанні артистки Галини Стефанової монодраму "Палімпсести" -- уривки, які накладаються один на один, спогади, вірші, листи, вирок, представлений у стилі театру абсурду... Глядачі також могли порозмовляти зі сином поета Дмитром, дослідником творчості Василя Стуса.
Василь Стус відомий переважно як дисидент, проте мало хто в Польщі знає його як поета, мислителя, людину...
"Ми розучилися радіти маленьким радощам. Ми розділили світ на своїх і чужих і не знаходимо в цьому світі місця для тих, кого любимо. Філософія в Стуса парадоксальна і по-своєму дуже людська. Філософія людини, яка доводила кожним днем свого життя, що немає в світі безнадійних ситуацій", -- такими словами Дмитро Стус розпочав розповідь про цього діяча.
Дмитро Стус -- один із найактивніших дослідників творчості батька. Повернувшись із війська, син дисидента, письменника, мислителя, за порадою матері, вступив на філологічний факультет. Аби праця батька, за яку він заплатив власним життям, не пропала марно.
"Йому заборонили писати. Себто не було прямої заборони писати, яка була у Тараса Шевченка, проте всі вірші забирали, палили, забороняли відсилати додому. Йому доводилося їх множити, ховати, пересилати в листах... Василь Стус, як барон Мюнхаузен, умів себе витягувати за волосся", -- продовжував Дмитро Стус.
"Я хочу розказати ще про свій урок, який отримав від батька, але зрозумів не одразу. 1980 рік, травень, Радянський Союз готувався до Олімпіади, тому почалася масова зачистка незручних для влади людей. Прийшли заарештовувати і Василя Стуса, котрий очолив другу Гельсінську спілку після того, як перший склад було заарештовано. Очолив, незважаючи на те, що багато людей його відмовляло. Мама, як я тепер розумію, просто тихо плакала.
Якось я повернувся зі школи. Мені відкрили двері чужі люди, забрали портфель. Усе в столі було перевернуто. Як хлопець, зрештою тринадцятилітній, я відчув себе нікчемою, яка просто нічого не має. Тебе принизили, і ти навіть не маєш сили опиратися. Я хотів висловити якось свій протест. Я підійшов до телевізора і ввімкнув його на повну потужність. Усю квартиру заповнив дикий свист заставки. Кадебісти це виключили. Я ввімкнув телевізор ще раз. Мене відштовхнули, проте я підскочив і увімкнув утретє.
Тоді батько відвів мене вбік. Ми з ним говорили довго. Потім мама, сльози. І останні слова перед тим, як виходити, були такими: "Знаєш, Дмитре, я дуже хочу, аби, незважаючи на те все, що відбулося сьогодні, коли ти відчув брутальне приниження, ти знайшов сили, щоб твої очі не перетворилися на вузенькі шпаринки, через які до світу йде тільки ненависть. Коли ти дозволиш собі це, світ закриється від тебе, і ти від нього матимеш тільки ненависть. Спробуй бодай вибачити їм, коли не зможеш забути, полюбити.
Життя і творчість Стуса учить любити і вчить, що любов до світу починається насамперед із любові до себе", -- таким запам'ятався ще юнакові Дмитру його батько.
На творчість Василя Стуса зал відгукувався гучними оплесками. Аби зрозуміти українського письменника, не потрібно було перекладача.
|
