BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    ДАЙДЖЕСТ.    Арт-Поступ.    Класика.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
22 липня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:23 23-06-2017 -   На полігони Львівщини вивантажили 140 тонн сміття  
  16:21 23-06-2017 -   В Національному музеї ім. Андрея Шептицького презентують новий арт-проект  
  15:0 23-06-2017 -   На шахті «Степова» провели евакуацію  
  14:34 23-06-2017 -   Садовий звернувся до посольств щодо евакуації дітей зі Львова  
  13:8 23-06-2017 -   Сьогодні у другій половині дня – шквалистий вітер 25 м/с, гроза і град  
Україна
  16:31 23-06-2017 -   РНБО невдовзі розгляне реінтеграцію Донбасу  
  16:25 23-06-2017 -   Луценко знову готує підвищення зарплат прокурорам  
  14:57 23-06-2017 -   В Україні прокоментували арешт застави за Євробачення-2017  
  14:39 23-06-2017 -   На Чернігівщині лісничий погорів на хабарі в 90 тисяч грн  
  14:37 23-06-2017 -   Вибух джипа у Києві: знайдено вибуховий пристрій  
Світ
  16:28 23-06-2017 -   Вчені наділили марсохід Curiosity штучним інтелектом  
  14:58 23-06-2017 -   Поліція назвали причину пожежі в багатоповерхівці Лондона  
  13:7 23-06-2017 -   У Росії пацієнт побив лікаря за те, що той поцікавився його тату  
  11:27 23-06-2017 -   Бундестаг реабілітував усіх засуджених у післявоєнні роки за гомосексуальні зв'язки  
  11:24 23-06-2017 -   У Німеччині дозволили стеження за листуванням в месенджерах  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Пост-Faktum  » 

___________________________________________________________________________

Сад, у який я приходила гратися
Маріанна КІЯНОВСЬКА
 
Сад, в який я приходила гратися, мав безліч криївок, закапелків і схованок, замаскованих у високій траві, десь за заростями кропиви або поміж лопухами. Я росла таким собі гидким каченям -- сірим, невиразним, невпевненим, дикуватим, лякливим, але, як і в казці, я мала власне лопушине королівство, надійно приховане від стороннього ока.

Мені ніколи не подобалося гратися з сусідськими дітьми, бо вони мене не любили. Чи навіть не так, а власне, як в Андерсена: вони постійно змушували мене відчувати, що я -- гидке каченя. Нас мирили тільки дитячі телепередачі: двадцять п'ять, а надто тридцять років тому не в кожному домі був телевізор. На недільні "Катрусин кінозал" та "В гостях у сказки" до нас збігалася дітлашня з усієї вулиці. Батьки мої тішилися, що в мене так багато друзів, а я раділа, що, зникаючи на цілий день із дому, можу просто сказати, що йду до подруги, яка живе "аж за мостом". Чемній доні переважно вірили. Тим часом я зникала. Але йшла, звичайно ж, не до подруги, а в сад.

У моєму саду, в одному особливо глухому кутку, була напіврозвалена купа дошок -- гнилих, а тому слизькуватих навіть у спеку, подекуди вкритих мохом. Там завжди густо пахло пріллю й грибами, там панувала в'язка напівсутінь, а ще там мешкали їжаки -- сріблясто-сірі, з гострими-прегострими голками. Всього шестеро, з них четверо -- їжаченята. Я ніколи нікому не розповідала про цю зачаєну місцинку, хоча бабця завжди знала, де мене шукати. Якось їй стало відомо і про їжаків. Й одного разу, коли я вже вибігала з дому, вона дала мені малесеньку пляшечку з пареним молоком і надтріснуте блюдце з "нічийого", як вона казала, чайного сервізу (всі інші сервізи були мамині, бабцині або цьоцині, тільки цей був "нічий") -- для їжачків. Я спочатку навіть не повірила бабці: у всіх моїх дитячих книжках їжаків малювали неодмінно з яблуком, грибочком або листочком на колючках, а там, у саду, було багато яблунь, росли якісь гриби-песиголовці, -- можливо, їстівні для їжаків, але ніде, в жодній із моїх книжок ані словом не згадувалося про те, що їжаки у своїх вподобаннях подібні до кицьок. Але того дня було якось особливо похмуро, їжаки здавалися мені особливо стривоженими, голодними й нещасними, і я вирішила їх погодувати. Вже призвичаєні до моєї тихої присутності, тварини не церемонилися. Молоко їм відверто засмакувало. В якийсь момент мені навіть здалося, що їжаки муркочуть від задоволення.

Такі й повелося майже до кінця літа. Я приходила, переважно з молоком, випроханим у бабці, часто -- з книжкою, іноді -- просто з непростими питаннями, які потребували відповідей. Приходила спостерігати за їжаками й думати. Вони рідко вилазили на світло за дня (їжаки -- присмеркові й нічні тварини), але мені вистачало знати, що вони є. Напевно, вони також із часом звикли до мене, може, навіть сумували...

Але моя ідилія з їжаками закінчилася трагічно. Привчивши їх не боятися мене, я мимоволі навчила їх не боятися й інших людей. Вони втратили свій первісний, абсолютно необхідний для виживання страх. Вони стали більш вразливими, ніж були досі.

В серпні до сусідів приїхали онуки: хлопці-двійнята приблизно мого віку й дівчинка Карина десь на два роки старша за мене. Вони відразу почали дражнити всіх вуличних дітей, і мене з ними, навіть на очах у дорослих, і якось так сталося, що коли в неділю настав час мультиків, мої батьки просто не дозволили Карині з братами подивитися їх у нас. Ми -- вся постійна компанія -- повсідалися (хто -- на дивані, а хто -- на підлозі), й певної миті я зрозуміла, що відтепер не любитимуть вже не мене, а тих новоприбулих дітей, що відтепер я -- майже своя в цьому товаристві, міцно скутою дружбою та ворожнечею, що відтепер уникатимуть, бойкотуватимуть, а часом навіть і битимуть тих "новеньких". І що так їм і треба.

...Я не знаю, як воно все сталося, і дякую Богу, що цього не знаю, але не вижив ніхто. Коли я надвечір, трохи пізніше, ніж звичайно, прийшла в сад до своїх їжаків, то побачила їх -- усіх шістьох -- щільно притуленими одне до одного. Тої миті я ще й не підозрювала нічого поганого -- лише здивувалася. "Ще надто рано," -- подумала я тоді. Потім, здається, засміялася, бо ці колючі тварини, які чогось лежали прикупці, надто вже нагадували мені, як ми одинадцятеро вмощувалися на дивані: сидіти нам було водночас невигідно й добре, бо то були хвилини відчуття цілковитої безпеки: пліч-о-пліч, рука до руки. Кожен із нас усім єством відчував, як у страшні хвилини затамовують дихання сусіди ліворуч і праворуч.

Але жоден із їжаків не ворушився. Я нахилилася -- і побачила розтоптане блюдце. Якісь чужі сліди -- не малі, не дуже великі. Тоді я, здається, закричала й знепритомніла.

Потім, як уже добре стемніло, мене знайшли коло їжаків. Одна моя нога була боса. Бабця сказала згодом, що я намагалася шльопанцем викопати для їжаків могилу. Того шльопанця пізніше знайшли, але я більше ніколи його не взувала. Бабця повела мене додому, а батько закопав їжаків.

Я тоді так і не зрозуміла, від чого саме загинули всі мої їжаки. Може, їх потруїли. Може, вони померли, або їх копали, або душили. То була, здається, якась безкровна смерть -- я не пам'ятаю крові, хоча не виключено, що кров таки була. Кілька днів, лежачи в ліжку, я сподівалася, що це неправда, що їжаки -- живі, що мене опанував якийсь неймовірно жахливий сон. Вірила, але знала, що їх уже немає. Злегка оклигавши, я потягнула батька показати мені, де їх закопано. Батько два дні знаходив якісь відмовки, але врешті погодився. Показав -- і відразу відвернувся... Але я не заплакала.

Мені не хотілося якось опоряджувати їжачу могилу. Трирічною дитиною я мала красиву, з квітами й кольоровими скельцями могилку горобчика -- багато хто з дітей мав такі могилки, але тепер я відчувала, що все це занадто справжнє. Тодішня могилка була грою, ця -- смертю. А ще -- моєю провиною перед бідолашними їжаками. Я втрутилася в їхній світ. Я привчила їх до себе. Я не дала їм вибору. А значить, це я позбавила їх життя. Бо їх могли повбивати Карина з братами. Або тільки її брати. Або просто якісь інші шибеники. Однак це саме я позбавила їх страху.

Після того, що сталося в саду, мене більше ніколи не ображали сусідські діти.

Після того, що сталося в саду, я більше ніколи не втручаюся в життя диких тварин. Не годую з руки білочок.

Бо милостиня потрібна тільки тим, хто її потребує.









» 
КАЛЕНДАР
 
Іменинники

Панкратій, Кирило, Страхота, Олександр, Федір, Болеслав, Болеслава

Уродинники

Микола Мелешко (1954) -- керівник адвокатського об'єднання "Львів-правозахист"

Мірей Мат'є (1946) -- французька співачка
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Федур більше не захищає Колесникова 
  ·  Нові вибухи в Лондоні 
  ·  Фініта ля сесія 
  ·  Розбірки в "Батьківщині молодій" 
  ·  У справі "Танету" заслухано свідків 
Погляд
  ·  Українська "Фабрика зірок" 
  ·  Заявку зареєстровано 
  ·  КОРОТКО 
Поступ у Львові
  ·  Стратегічне підприємство виселяють 
  ·  Боротьба за пасажира 
  ·  Латвія -- ворота до ЄС 
  ·  Тихе болото архіву 
  ·  "Cільмашу" -- нового санатора 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Автостоянка замість стадіону? 
  ·  Вшануймо ювілей Шептицького 
  ·  ЛОДА про звільнення Преснера 
  ·  Прокуратура перевірить міську раду 
Поступ з краю
  ·  Народний бойовик про вибори 
  ·  Збільшені штрафи поповнять БЮТжет? 
  ·  Мельниченко не працював на СБУ 
  ·  Дешево й просто? 
  ·  Міліція обдурила Ахметова 
  ·  Адмінресурс розПОРОШили 
Поступ у світі
  ·  Прокляття Нігеру 
  ·  Полювання на терористів 
  ·  Перша шпальта 
  ·  Росіян і поляків СНІД не бере 
  ·  Латвійські сексменшини бунтують 
  ·  Юнак виграв суд проти Британії 
  ·  Затримано підозрюваного в замаху на Буша 
Спорт-Поступ
  ·  Забракло досвіду й сил 
  ·  Сюрприз юніора 
  ·  Тому перемоги не втомлюють 
  ·  Мар'яна встигає за сестрою 
ДАЙДЖЕСТ
  ·  Країна політичного безвілля 
Арт-Поступ
  ·  Конкурс молодих талантів 
  ·  Варшава не забуває про Стуса 
Класика
  ·  Тарас ЛУЧУК: У наших школах ніколи не домінувала одна мова 
  ·  Із життя мертвих мов 
Пост-Faktum
  ·  Сад, у який я приходила гратися 
  ·  КАЛЕНДАР