Один із моїх знайомих є сильним та перспективним математиком. Проте більшу частину свого наукового життя він прожив в Німеччині, працюючи там у наукових лабораторіях. Коли я ненароком дорікнула, що не варто було заради фінансових чинників дарувати наукові ідеї чужій країні, то... натрапила на його болісно-іронічно посмішку: "Здійснювати дослідження за власним науковим профілем в Україні в мене немає жодних можливостей, бо тут не створено відповідних лабораторій. Я їду туди передовсім заради своїх наукових досліджень, і, звичайно, мені та моїй сім'ї потрібно на щось жити".
Подібна ситуація не лише з представниками точних наук. Схоже, ми поступово втрачаємо найцінніше національне багатство -- розум в усіх мистецьких та духовних сферах.
Скажімо, в Чехії на 10 тис. тих, які працюють, припадає 23 дослідники, в Угорщині -- 29, Польщі -- 34, Німеччині -- 61, Фінляндії -- 94, Японії -- 96. В Україні, на перший погляд, ситуація не найгірша. На 20 мільйонів зайнятих в економіці 2004 року припадало 83 тисячі дослідників (41 на 10 тисяч працюючих). Однак у нашому суспільстві спостерігаються протилежні пріоритети в оплаті інтелектуальної праці, ніж в усьому світі. Успішні країни живуть заради ідеї, і звикли за ідею платити великі гроші. В нас вантажники і водії заробляють щонайменше вдвічі більше, ніж вчителі та лікарі. Наприклад, цьогорічна середня заробітна плата в освіті становить 520 гривень, а в промисловості -- 865 грн, на транспорті -- 970 грн, у фінансових установах -- 1355 грн. Хто ж за кілька років дасть інтелектуальний та моральний поштовх українській нації, якщо ті ж мораль та інтелект за важливістю займають в Україні останні позиції?
Інтелектуал - особистість суверенна, дії та роздуми якої керовані Господом, є початком і продовженням духовного, морального, етичного, інтелектуального світогляду суспільства. Вони живуть поза загальними стереотипами, проте в жорстких межах самодисципліни й вищих принципів, осмислюють філософію буття своєї нації, будують її теперішність і визначають світоглядний розвиток в майбутньому. Вони народжують ту ідею, яка стає основою для всіх подальших економіко-політичних метаморфоз.
Чи потрібні інтелектуали нашій країні?
Ми проходимо величезний еволюційний шлях: від катування інтелектуалів у тюрмах і масових їх розстрілів, як це відбувалося в часи більшовизму, до моменту, коли державою відбувається офіційне визнання того, що розумні й освічені нашій країні потрібні. Отже, тепер йтиметься про їхній належний соціальний та економічний рівень.
Ще на початку минулого сторіччя наш співвітчизник, академік Вернадський, сформулював роль людського інтелекту як продуктивної сили глобального масштабу та пов'язав подальший розвиток людства з наукою, інтелектом і гуманізмом, тобто з "ноосферизацією" (noos грецькою мовою -- розум). Беззаперечним підтвердженням його тези є сучасний інтенсивний економічний розвиток багатьох країн, які зробили ставку на інтелект -- і виграли.
Чи варто зайвий раз нагадувати, яку потужну систему заохочувань, програм, грантів розробила Америка для переманювання найрозумніших спеціалістів світу. Відомо, що країна, яка має потужні науковий, духовний, світоглядний потенціали, проте не піклується їх ефективним використанням у національних масштабах, автоматично стає інтелектуальним донором для інших країн із кращими умовами для наукової діяльності. Україна вже втратила через це 6 - 7 відсотків свого наукового потенціалу. Фахівці стверджують, що полювання на інтелект невдовзі перетвориться в самостійний і один з найприбутковіших видів бізнесу у світі. Очевидно, що в умовах масштабного полювання на таланти світу є тільки один шлях для збереження власного національного інтелектуального потенціалу -- створити максимально привабливі умови для його розвитку.
Коментар до теми
Ярослав ГРИЦАК
професор ЛНУ ім. І. Франка
Українські інтелектуали -- молода категорія. До часів незалежності в нас були інтелігенти, які за своєю первинною функцією могли служити або державі, або народові. Оскільки інтелігент завжди служить, то це частково викликає недовіру до нього, може також дратувати, як це було, наприклад, з українськими дисидентами. Отже, інтелігент є особою суспільно заангажованою. Адже служба як така вже певною мірою заперечує свободу думки.
На Заході, натомість, інтелектуалом вважається передовсім добрий фахівець. За останнє десятиліття ми пережили кілька бунтів інтелігентів, які зрештою стали інтелектуалами. Й лише сьогодні, після перемоги Помаранчевої революції, останні отримали свій шанс.
Те, що сьогодні оплата праці освічених людей у кілька разів менше, ніж людей без освіти, є результатом радянської спадщини. Проте, думаю, незабаром в суспільстві настане свобода вибору. Й треба буде мати сміливість її прийняти.
Ірина КАЛИНЕЦЬ,
громадський діяч
У часи перебування України в російському колоніальному просторі, гуманітарні науки носили тенденційний характер. Відверто експлуатували наших українських вчених і в сфері точних наук. Сьогодні дається взнаки економічний стан нашої держави, а також невміння використати власний інтелектуальний потенціал.
Що мало б відбутися для покращення ситуації? Передовсім змін потребує ставлення до освітньої політики, вищої школи. Адже пріоритетом для всіх успішних держав є розум.
Проте я оптиміст і, спостерігаючи за нашою молоддю, за нашим Президентом, відчуваю, що і в нас скоро ідея та інтелект цінуватимуться. До того ж річ не лише в підвищенні зарплат, а в абсолютно новому підході до вирішення цих питань. У радянські часи найбільше заробляли доктори історичних наук, які писали псевдонаукові трактати. Великі гроші виділялися на оплату праці тих, які здобули звання, але абсолютно нічого не зробили для розвитку нації.
Тепер ми спостерігаємо, як від Заходу беремо не те, що є найбільш цінне, а лише зовнішнє, другорядне, яка за мудрими словами уявляється чимось вартісним.
У новітньому західному суспільстві до молодого інтелекту увага набагато більша, ніж до спортивних показників. |
