|
|
|
|
Соціум »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Бідні ми чи багаті? |
|
|
| Ігор МЕЛЬНИК |
| |
Звичайно, бідні, бо вічно не вистачає грошей щоб купити собі новий телевізор чи добру книжку, не кажучи вже про авто чи краще помешкання. Звичайно, багаті, бо ніде у світі (хіба що ще в Росії) не марнується стільки сировини, енергії, обладнання, землі та людської праці.
Найбільш універсальним мірилом економічного розвитку країни вважається валовий внутрішній продукт (ВВП) -- тобто сума всього, що виробляється в державі протягом року. Оскільки населення різних держав різне, то ВВП ще ділять пересічно на одну особу. Цей показник коливається від 40 тисяч доларів США в Люксембургу до 200 -- 300 доларів у найбідніших африканських державах. В Україні сьогодні ВВП на душу населення за різними підрахунками становить близько 5000 доларів США. Тож ми перебуваємо десь посередині світового списку бідних та багатих. Хоча ще 1990 року Україна була ближче до тих багатших і випереджала тоді такі країни, як Польща, Бразилія, Мексика... Донині ми ще не вийшли за рівнем ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва на найвищі показники УРСР.
Однак, як то кажуть: "Не хлібом єдиним..." Тож для більш об'єктивної оцінки якості життя Програма ООН з розвитку запровадила спеціальний показник, який вираховується та публікується щороку в спеціальних рапортах для більшості країн світу.
Це індекс людського розвитку (Human development index -- HDI). Часом його ще називають індексом якості життя. При обчисленні HDI, економічний показник (ВВП на душу населення) є лише одним із трьох основних чинників. Ще береться до уваги ймовірна середня тривалість життя, а також рівень освіти в країні (частка письменних серед населення та частка дітей шкільного віку, які відвідують навчальні заклади).
Згідно з індексом HDI, за 2004 рік Україна опинилася на 70 місці серед 173 країн. Тобто в середній групі країн між Румунією та Бразилією. Переважно завдяки високому рівню освіти. Хоча й тривалість життя в Україні досі на 2,5 роки більша, ніж пересічно у світі.
Мусимо зазначити, що індекс HDI в Україні порівняно з 1990 роком зменшився і наша країна опустилася в рейтингу на 15 -- 20 місць. Переважно це сталося через значне скорочення ВВП та деякого зменшення тривалості життя. Однак завдяки позитивній динаміці економічного зростання за останні роки (і, як не парадоксально, через зменшення населення) рівень ВВП в Україні останніми роками пішов угору. Тож, якщо не станеться чогось надзвичайного, Україна мала б в наступних рейтингах HDI піднятися вище.
Але рівень ВВП ще не свідчить про економічний добробут більшості населення. Важить іще його розподіл між державою та громадянами, а також поміж окремими групами громадян -- багатими та бідними). Більшість країн ЄС належить до держав із соціальною економікою, тобто з обмеженням найбагатших та допомогою найбіднішим. Зокрема, у Швеції, Норвегії, Німеччині та Японії найбагатших 10% населення отримує 22 - 23 відсотки сукупного доходу громадян. А на найбідніші 20% припадає 9 - 11 відсотків.
З іншого боку, існує латиноамериканська модель "дикого капіталізму". Скажімо, в Бразилії чи Мексиці найбагатші беруть собі 43 - 46 відсотків річного доходу, а 20% найбідніших залишається 2 - 3 відсотки. До такої моделі рухаються, зокрема, Росія та Китай.
Натомість в Україні формально функціонує європейська соціальна модель -- 23% найбагатшим та 9% бідним. Хоча в грошовому чи натуральному вимірі це в 5 -- 7 разів менше, ніж в Європі.
В цілому ж складається враження, що Україна сьогодні успішно рухається до соціалізму не лише в популістських програмах уряду й більшості політичних партій.
Про це свідчить і статистика. За перше півріччя 2005 року частка заробітної плати в загальних доходах громадян України становила лише 42%, а аж 47% -- соціальна допомога! Ще три роки тому заробітна плата становила 49% усіх доходів, а соціальна допомога -- лише 35%. Тож держава замість того, щоб відпускати економіку, все більше її прибирає її до своїх рук.
Щоправда, деякі корективи вносить "тіньова економіка", яку не враховує Держкомстат. Яка її частка в Україні, не знає ніхто. За різними підрахунками, від 30 до 50 відсотків усього ВВП. Це рівень Нігерії чи Колумбії. А в розвинутих країнах рівень "чорного сектору" економіки не перевищує 10%.
Частина цих "лівих грошей" (гроші зароблені заробітчанами за кордоном) інвестується в економіку, нерухомість, освіту дітей. Однак велика частка просто вивозиться за кордон своїми та чужими олігархами. |
|
|
|
|
Україна -- інтелектуальний донор |
|
|
| Світлана ОДИНЕЦЬ |
| |
|
Один із моїх знайомих є сильним та перспективним математиком. Проте більшу частину свого наукового життя він прожив в Німеччині, працюючи там у наукових лабораторіях. Коли я ненароком дорікнула, що не варто було заради фінансових чинників дарувати наукові ідеї чужій країні, то... натрапила на його болісно-іронічно посмішку: "Здійснювати дослідження за власним науковим профілем в Україні в мене немає жодних можливостей, бо тут не створено відповідних лабораторій. Я їду туди передовсім заради своїх наукових досліджень, і, звичайно, мені та моїй сім'ї потрібно на щось жити". |
| Детальніше>> |
|
|
|
Вулична професія чи гнійники суспільства? |
|
|
| Оксана НИЧИПОРУК |
| |
|
Жебрацтво -- давнє ремесло, суспільне явище. А яка ситуація з ним сьогодні, зокрема в нашому місті? Це спробував з'ясувати кореспондент "Поступу". |
| Детальніше>> |
|
|
|
