BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Репортаж у Поступі.    Арт-Поступ.    Стиль.    Поступ реляксу.    Поступ на канапі.    Вулиці Львова.    Бренд.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
16 липня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:46 24-03-2017 -   Серед секонд-хенду львівські митники знайшли новий одяг та гіроскутери  
  16:26 24-03-2017 -   На мості у Жидачівському районі тривають протиаварійні роботи, - рух транспорту обмежено  
  16:25 24-03-2017 -   На Личакові вшанували пам’ять Ігоря Білозіра  
  15:2 24-03-2017 -   Львів домовився про вивезення 900 тонн сміття  
  13:13 24-03-2017 -   На Львівщині судитимуть дев’ятьох учасників організованого угрупування  
Україна
  16:50 24-03-2017 -   Заступниці Кернеса повідомили про підозру в земельних махінаціях  
  16:29 24-03-2017 -   У ДНР школу назвали на честь Гіві - ЗМІ  
  16:28 24-03-2017 -   У Тернополі осквернили пам'ятник жертвам Голокосту  
  15:4 24-03-2017 -   Україна 26 березня перейде на літній час  
  15:1 24-03-2017 -   СБУ не переглядатиме рішення щодо Самойлової  
Світ
  16:31 24-03-2017 -   Путін прийняв Ле Пен у Кремлі  
  16:27 24-03-2017 -   Знайдена гігантська чорна діра, "виселена" з галактики  
  14:56 24-03-2017 -   Поліція Хорватії заборонила марш українських уболівальників по Загребу  
  12:37 24-03-2017 -   Адронний колайдер: учені виявили п'ять нових частинок  
  11:35 24-03-2017 -   Яресько отримала нову посаду в Пуерто-Ріко  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ на канапі  » 

___________________________________________________________________________

Коханець принцеси Ізітаї
Мирон ЛЕВИЦЬКИЙ
 
Як розсипані кубики в долині річки Інн, вигрівався на сонці невеличкий чарівний Інсбрук -- столиця і гордість Тіролю.

Віяв лагідний вітер, і від цього ніби загострилися контури тірольських Альп. У такий вітряний час жаліються тірольці на болі голови і всю провину за них приписують дивовижному вітрові. Клавдій -- не тіролець і, можливо, тому лагідний вітер шанував гостей, бо вони не відчували його магічної сили. Повітря було чисте й прозоре і, здавалося, гори ближчали, наче б чиясь рука присувала театральні декорації, від чого виднішими ставали всі прірви між скелями, не такими далекими, як було насправді. У такий час Клавдій завжди маршував у бік Ігельсу, піднімаючись лісистою "Берг Ізель", бо ж звідти -- найкращий вид на сіру скелясту гору Сарлес. Завжди на такий маршрут він брав зі собою книжку, сідав на нагрітому сонцем камені й читав, час від часу любуючись гострим рисунком гір. Відшукування вигідного місця не завжди приходило легко. Зазвичай здавалося, що наступне буде краще, тож Клавдій переходив з місця на місце.

-- Ви чогось шукаєте? -- почув голос з каменистого горба. Там сидів чоловік.

-- Вигідного місця.

-- Тут усюди вигідно, але найвигідніше ось тут, -- чоловік поплескав долонею камінь.

-- О! Професор Мецінгер! -- врадувано викрикнув Клавдій.

-- Щойно впізнали? А я вас бачив уже кілька разів, ви часто сюди заходите, -- промовив професор.

-- Я вас не помітив жодного разу, -- зі здивуванням відповів Клавдій.

-- Бачите, я маю одне місце і часом здається мені, що воно тільки моє і на нього тільки я маю право, -- він хрипко засміявся. -- Дивачіє чоловік на старість. Сідайте, будь ласка, ось тут, -- він вказав рукою на вгнутий камінь.

Знайомство з професором Куртом Мецінгером тривало вже майже місяць. Вони часто зустрічалися в ресторані "Брайнезель", звичайно споживаючи "штернзуппе" й "палятшінкен".

Мецінґер сидів на своєму камені, мов у м'якому фотелі, і вдивлявся у сірий Сарлес. Скидався більше на манекена, ніж на живу людину.

-- Дивний цей Сарлес здалека -- як дві піраміди одна біля одної, -- сказав Клавдій.

Професор повільно, ніби збудився, повернув голову до Клавдія.

-- Так, так, як дві піраміди... Ґізе, Карнак, Теби, Люксор, Деір ель Багарі, Ель Амарна і синє, синє небо.

-- Ви були в Єгипті?

Професор ніби не почув Клавдієвого запитання, підвів зір на небо і продовжував:

-- І Ніл, і Амарна. І не таке синє небо! -- майже злісно проказав. -- Не такого кольору небо, не такого. Тридцять років, -- лагідна усмішка вдекорувала його обличчя. -- Так, так, тридцять років я чекаю, чи можете собі уявити?!

-- Якби я знав, на що ви чекаєте, може б, і міг собі уявити.

-- О, це довга історія. Так, так, довга історія. Ще досі чую запах розпеченого піску і такий нестерпний запах болотистого берега Нілу.

У Клавдія швидко зростала цікавість, як піна у склянці з пивом:

-- Кажіть уже цю довгу історію, я радо послухаю.

-- Хіба ви повірите? Досі ніхто не повірив.

-- Повірю, -- запевняв його Клавдій, бо цікавість ставала уже нестерпною.

Професор глянув на Клавдія, наче хотів перевірити його думки, а по хвилині, ласкаво всміхнувшись, продовжував свою розповідь.

-- Наша археольоґічна група разом з робітниками-тубільцями була на розкопках в Ель Амарна. Це місце належить до 18-ї династії 1500 -- 1350 рр. до Христа, коли втіленням єдиного бога ставало сонце. Вірування в звірині божества занепадали, і сонце стало опромінювати людські уми.

Ми жили в будинку, збудованому англійцями для археологів, де не було вітрячків для охолоджування повітря. Мені було призначено кімнату з невеличкою терасою. О шостій ранку, коли сонце не припікало, ми виходили до праці на розкопки. Розпечений за день будинок так нагрівався, що важко було заснути, тож я виносив свій матрац на балькон, де було набагато холодніше, але, на жаль, із Нілу доходив болотний запах і до ранку подушка натягала, мов губка води, того нестерпного запаху. За день гаряче сонце топило той запах, і до сну подушка вже пахла чистим полотном. Праця мене не вичерпувала так, як иньших, -- я був між ними наймолодший, мені було тоді тридцять років, усе мені було цікаве, це ж перша моя експедиція, ще й до того в таку незвичайну країну.

Не диво, що мені, молодому археологові, ввижалися в уяві постаті з-перед трьох тисяч років. Я старався уявити їхній побут, щоденне життя з їхніми радощами і турботами. І так я засинав. У сні мені ввижалися Тутмозіс, королева Гачепсут, Ехнатон, Тутенхамун, а поміж ними -- завжди! -- постать красуні-принцеси. Вона мені привітно всміхалася своїми повними, вишневими устами. Цей сон повторювався щоночі, постаті Тутмозіса, Гачепсут й иньших відтак розчинилися, а вона завжди залишалася зі мною. Я відчував дотик її рук, дотик її гладких рамен, складок її прозорого одягу, инколи навіть її дихання. Молодий чоловіче, то були чудові ночі, яких не забути. Думки про неї не покидали мене до самого вечора, я нетерпляче чекав сну і зустрічі з нею.

-- Хто вона була? -- спитав Клавдій. -- Коли ви пізнавали уві сні Гачепсут, Тутмозіса і Ехнатона, тож мусили знати і її ім'я!

-- Тоді я ще не знав. Я бачив її обличчя тільки уві сні, вона не згадувала мені свого імени, тільки кликала до себе й усміхалася, гладила долонями мої щоки. Поступово сни ставали коротшими, і на коротший час з'являлася вона, запрошуючи, простягала руку зі словами: "Прийди!" Ніколи мені не вдалося торкнути її -- вона щоразу віддалялася, тільки повторяла: "Прийди!"

Ночі ставали все дошкульнішими, сон вривався й губився у якійсь мряці, несамовитий неспокій огортав мене і вводив у безсоння. Однієї ночі сон мене не брав. Я вирішив пройтися. Хоч ніч була місячна, але я не розлучався з ліхтаркою -- магічним інструментом, що відлякував неввічливих звірів і людей. Я хотів прогулятися біля будинку, але чомусь кроки спрямували мене в бік розкопок. Тут кожне місце було мені відоме, я прогулювався поміж старезними колонами, як прогулюються люди в парку. Не знаю, як довго я стояв і вдивлявся то в зорі, то в пісок, що під ногами. І, о диво! Перед моїми ногами почав творитися в піску вир, і за мить я відчув, що він зникає з-під моїх ніг. Усе відбувалося так швидко, що я не встиг відскочити, як мої ноги почали загрузати в пісок і щоразу загрузали дедалі глибше.

Несподівано я зрозумів, що пісок розступається і я зсуваюся в якусь глибоку прогалину. "Ось, тут, Курте, тобі й кінець", -- подумав я, а за мить відчув, що стою на кам'яній підлозі. Глянув угору й побачив блискітливу зірку. Це був знак, що пісок мене не присипав. Я сягнув до кишені за ліхтаркою і засвітив. Перед моїми очима були стіни, витесані з каменю, а далі -- колони, що перегороджували кімнати одну від одної.

Видобутися із цього підземелля самому було неможливо і я, вирішивши діждатися ранку, сів на купі піску. І тут побачив її -- усміхнену, ласкаву... Ми сплелися в обіймах. Її повні уста ніжно закреслювали спіралі на моїх устах. Хіба ж ви не знаєте, який чар має такий поцілунок з людиною, до якої горите цілим своїм єством? Я гладив її уста кінчиками своїх пальців, а вона шепотіла мені:

-- Моє ім'я Ізітає, я сестра королеви Нефретети. Ти полюбив мене, правда? Бо ти мій.

-- Так, я твій, -- шепотів я, а її ласкавий дотик вводив мене в якийсь надзвичайний стан.

-- Ти залишишся зі мною, правда? -- промовила Ізітає, цілуючи мене. -- Кожну ніч я дам тобі щастя, якого не дасть ніяка иньша жінка.

Вгорі блиснуло яскраве світло, і кудись поділася постать Ізітає.

Раптом почулися вгорі голоси моїх колег. Але я не хочу виходити -- я хочу бути з Ізітає. Вони там угорі говорять про якийсь рятунок. Не хочу ніякого рятунку, кличу: "Лишіть мене в спокою! Не хочу вашого рятунку! Закрийте отвір, закрийте світло!" Відгомін моїх слів відбивається від стін підземелля. Я почув її шепіт: "Ми будемо разом. Ти вернешся, я тобі дам знак, тоді мене побачиш. Ти вернешся, тільки жди мене!"

Згори на линвах спускаються робітники. Не пам'ятаю, що було пізніше, я, мабуть, знепритомнів. Отямився уже в шпиталю в Каїрі. Оце все. Мене часто питали, що значить слово "Ізітає", але я їм не сказав. Ви перші. Вони не повірили в мою любов до сестри Нефретети й не треба їм знати її імени. І досі я жду на її знак, на її поклик. Уже тридцять літ, це довгий час, але я вірю, що її побачу і знову доторкнуся її божественних уст.

Мецінґер глибоко зітхнув, видувши із легенів повітря так, як курці видувають дим сигар.

-- Мене визнали за хворого й не допустили продовжувати працю на розкопках. У Відні я став професором археології. А тепер на емеритурі і жду на зустріч з Ізітає.

Клавдій поглянув на професора з якимось жалем і співчуттям.

-- Тепер ви б могли поїхати приватно до Єгипту.

-- Без її зову, без її повідомлення? О, ні! Я жду на її знак уже тридцять років і ждатиму далі.

Клавдій дивувався вірності професора і не міг підшукати слів, щоби висловити своє зачудовання і пошану до його стійкості. Машинально постукував пальцями по книжці і щойно тоді пригадав, що взяв читати саме історію єгипетського мистецтва.

-- Вам напевне цікаво буде поглянути, пане професоре, -- і подав йому книжку.

-- Рішар Аман -- добрий автор! -- втішився Мецінґер і почав гортати сторінки. -- Нова, ще її не бачив!

Гортав повільно, задоволено усміхаючись, та нараз зупинився, розкрив рота, ніби хотів щось сказати, а потім пальцем почав нервово вистукувати, наче дятел, на сторінці, де видніли фота скульптур королеви Нефретети і якоїсь принцеси.

-- Вона! Ізітає! -- скрикнув, вказуючи на фото принцеси. -- Ізітає! -- з боку Сарлесу покотилася луна: "Ізітає, Ізітає..." З рук професора випала книжка, широко розкритими очима глянув на Клавдія, схопив обома долонями його руку і, радісно трясучи нею, проказав: -- Вона дала знак, бачите?! Вона дала знак!

Він по-молодечому пустився бігом зі стрімкої гори. До Клавдієвого вуха час від часу долітали вигуки: "Ізітає! Ізітає!"

***

Наступного дня Клавдій прочитав у часопису про нещасний випадок і смерть професора Курта Мецінґера. Він покотився зі скелі.

Ізітає покликала.

Клавдій вирізав з часопису повідомлення, розкрив книжку і вклав цю вирізку між сторінки, біля голівки Ізітає.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Директор є, конфлікт триває 
  ·  До Донецька -- як на поле бою 
  ·  Богатирьову та Федура піймали на гачок 
  ·  У гімназії неспокійно 
Погляд
  ·  Колесников і надалі відпочиватиме в СІЗО 
  ·  Велосипед, Кравчук та Казахстан 
  ·  КОРОТКО 
  ·  Ще двоє шахтарів у лікарні 
  ·  Міністри сядуть "на телефон" 
  ·  Баталії на Остроградських 
  ·  Робота судів поліпшиться 
Поступ у Львові
  ·  Шукатимуть батька 
  ·  Президент Хорватії пообіцяв допомогти 
  ·  Бунт у Бродівській райраді 
  ·  Міській раді загрожує "чистка" 
  ·  Студентів почують 
  ·  Купатися чи не купатися... 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Де відпочивають відомі львів'яни 
  ·  Об'єкт Кірпи добудує Лозинський 
  ·  Комп'ютерні курси від біржі праці 
Поступ з краю
  ·  ПОРА йти в політику 
  ·  Настала черга Медведчука 
  ·  Юрій БОЙКО: Говорити, що в нас у газовій сфері все добре, -- страусова позиція 
Поступ у світі
  ·  Португалія в полоні вогню 
  ·  Перша шпальта 
  ·  Мінську погрожують 
  ·  Розпізнати камікадзе 
  ·  Словаки запороли Євроконституцію 
Спорт-Поступ
  ·  Звичайна історія про незвичайну дівчину 
  ·  Маленькі, але великі 
  ·  Давід узяв Бастилію 
  ·  Хто у рингу господар 
  ·  Українців та турків судитимуть французи 
  ·  Кличкові-молодшому відмовили 
  ·  Шевченко до Абрамовича не збирається 
Репортаж у Поступі
  ·  Білаківські леви 
Арт-Поступ
  ·  Беньямін ГАЙСЛЕР: Я втомився самотньо воювати за правду 
Стиль
  ·  Тату -- свято тіла 
  ·  Мистецтво єднання краплинок 
  ·  ЗАЗИРАЮЧИ У МАЙБУТНЄ 
Поступ реляксу
  ·  Туризм 
Поступ на канапі
  ·  Коханець принцеси Ізітаї 
Вулиці Львова
  ·  Городоцька -- між Анною та Єлизаветою 
Бренд
  ·  Феррарі 
Пост-Faktum
  ·  Картопелько наша щоденна 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Юлія Міщенко чи гобіт Фродо? 
  ·  Павло ГУДІМОВ: Щo таке творча свобода