BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Економіка у Поступі.    Репортаж у Поступі.    Медицина у Поступі.    Тема Поступу.    Львівські обсервації.    Постать у Поступі.    ПопАрт-Поступ.    post-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
7 липня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:45 25-07-2017 -   Прикордонники Львівського загону виявили зброю під час огляду автомобіля  
  15:10 25-07-2017 -   Польські митники конфіскували стародавні ікони в українця  
  15:9 25-07-2017 -   На Величковського горів торф  
  15:5 25-07-2017 -   У Криму площа виноградників скоротилася втричі  
  15:1 25-07-2017 -   Цієї суботи відбудеться змагання з вуличного баскетболу  
Україна
  15:44 25-07-2017 -   У восьми областях України оголосили штормове попередження  
  15:7 25-07-2017 -   У Києві перекриють вулиці через хресну ходу  
  15:3 25-07-2017 -   В Україну заходить великий автобусний перевізник з ЄС  
  13:32 25-07-2017 -   В Івано-Франківській області отруїлися 11 іноземців  
  13:13 25-07-2017 -   В Україні виявили новий кібервірус, який «ламає» смартфони  
Світ
  15:48 25-07-2017 -   Трамп звинуватив Україну у спробі саботувати його виборчу кампанію  
  13:33 25-07-2017 -   Майк Тайсон розповів про домагання педофіла в дитинстві  
  12:47 25-07-2017 -   Австралієць побував в 50 країнах, не використовуючи літак  
  10:25 25-07-2017 -   Малюнок Трампа виставлять на торги  
  10:23 25-07-2017 -   Планетологи виявили воду на Місяці  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

post-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

ЦИРК ЗАДУРНО ВІД ВАР'ЯТІВ
Юрій ВИННИЧУК
 
Як неможливо уявити собі старого Львова без батярів, так само годі уявити його без сьвірків.

Львів породив і виплекав не тільки людей науки та культури, митців, письменників, артистів і журналістів. До своєрідної окраси міста належали також різноманітні диваки, без яких львівська вулиця не виглядала б такою веселою. Здибати їх можна було в найлюдніших частинах міста -- біля кав'ярень, готелів та ресторанів, на Академічній, Гетьманських валах, біля головного залізничного двірця.

Серед них зустрічалися яскраві дотепники і жартуни, балакучі іпохондрики, обдаровані співаки, що бавили місто своїми баладами, примовками, жартами, які з часом поповнювали львівський фольклор. Називалися вони "сьвірками". Сьвірк -- це суто львівський неологізм, а походження його пов'язують з поведінкою одного симулянта, який, бажаючи викрутитися від служби в австрійському війську, грав вар'ята і цвіркотів, як цвіркун: "Сьвірк! сьвірк! сьвірк!" Але ж то ще не досить сьвіркотіти перед поборовою комісією. Поки ще з астерунку не звільнили (не комісували), то мусив той молодик сьвіркотіти і на щодень. От він і сьвіркотів, прогулюючись Гетьманськими валами у своє задоволення. Але якогось дня зустрічає його знайомий і не може надивуватися: сьвірк прогулюється в абсолютній тиші і навіть не робить вигляду, що сьвіркоче.

-- Моє поважаннє! А то чого-сьте нині не сьвіркуєте?

-- Пане, навіть кінь мусить мати свій файрант (кінець праці), а що допіру чоловік? Пан думає, що так легко сьвіркотіти від ранку до ночі?

-- Ну, то пощо пан узагалі сьвіркує? Прецінь пана вже звільнили з астерунку, то чого пан боїться?

-- Пане коханий, якби я не сьвіркував, то я би мусив сидіти в інтересі, а так сидить жінка, а я маю фрай і до жінки, і до астерунку (якби я не сьвіркував, то мусив би сидіти на роботі, а так сидить жінка, а я вільний і від жінки, і від астерунку).

Однак сьвірками називали не всіх божевільних. На відміну від вар'ята, дурнуватого, бзіка, здичавілого, копнєнтого, мантикаптуса, кукінамуні, мишіґене, сьвірком називали лише той особливий тип схибнутої людини, котра зі свого тихого божевілля зуміла витворити життєву позицію і своєрідну філософію. Вважалося, що кожна дільниця має мати свого вар'ята.

Хто б не писав у своїх мемуарах про давній Львів, то мусів когось із них згадати. Польський письменник Юзеф Віттлін у книзі "Мій Львів" теж відобразив свої дитячі враження про сьвірків: "Львівська земля була винятково придатна для пророщення особливих саджанців, що ходили на двох ногах. Типи і типки, дивадла і бзіки забарвили нам дитинство мальовничим цирком, цирком задурно, який і бавив і страшив".

Тих вуличних вар'ятів, починаючи з найдавнішого сьвірка Яся, можна поділити на сьвірків лагідних, зовсім нешкідливих і на придурків агресивних, комусь бракувало тільки одної клепки, а комусь і двох, одні були налаштовані по-товариськи, а інші -- відлюдьки, одні веселі, інші сумні, одні мали музикальні здібності, а іншим слоньо на вухо наступив. Одні з них по смерти продовжували жити в легендах і піснях, а інші не залишали по собі жодної згадки. І коли такий пересічний сьвірк раптом переставав ходити вулицями, то ніхто цього не помічав, а вулиця продовжувала чекати на нового сьвірка.

Зустріти окремих сьвірків вважалося на щастя. Такими "щасливими" вар'ятами були Ясьо і Пшибильський. Зустрівши по дорозі до школи когось із них, учень був певен, що дістане добру оцінку, а як ні, то принаймні того дня "двійки" не обірве.

Окремі сьвірки не дармували і чесно заробляли собі на хліб, як-от продавці газет Сліпа Мінця, Лєхова і Горбата Рузя.

Сліпа Мінця

Її повне ім'я було Михалінця, а тому деколи й називали її Михалінця Сьвірк.

Кілька десятків років сиділа вона, висока, худа, щодня на своєму складному кріселку під пам'ятником Собєському неподалік "Віденської каварні". Пори року не впливали на її зовнішність: влітку і взимку мала на собі старого солом'яного бриля з пошарпаними крисами, дротяні окуляри з чорними шкельцями і заяложений плащ колись білої барви, що вилискував на рукавах і кишенях. Коли вона часом скидала бриля, то з'являвся якийсь чудернацьки скручений кок на її голові. Сліпа Мінця продавала завше одну і ту саму популярну львівську газету "Вік Новий". Час від часу брала на коліна роздовбану гармонію і, жахливо фальшуючи, грала різні львівські пісеньки, підспівуючи захриплим голосом. Здавалося, що Сліпа Мінця вросла в пейзаж міста так само, як і пам'ятник, під яким вона сиділа.

"Сліпа Мінця стала для мене тим, чим для когось Баба Яґа. Я й не здогадувався, що вона існує насправді і навіть злякався, дізнавшись, що її можна побачити щодня біля "шпаркаси" (Ізба Скарбова на Рутовського, поруч з костелом єзуїтів), -- писав Ян Парандовський, який застав Мінцю ще не такою старою. -- То була немолода, худа, висока дівчина в старому солом'яному капелюсі з пошарпаними крисами. Дивилася зизом крізь напівпримружені повіки, а поруч стояла сучкувата палка, яка слугувала для того, аби відганяти настирливих хлопчаків. Чи справді була сліпа?

-- Вона краще бачить, ніж ти і я, -- сказала моя сестра. -- Глянь, як вона озирається за тінню.

І справді, коли наближалася до неї одна з довгих пополудневих тіней, які зазвичай біжать перед людиною, Мінця відвертала голову. Вона також мала особливу здатність якимсь незрозумілим чином відрізняти людей приязних від ворожих, а ще володіла дивним даром непомильно відгадувати точну годину з хвилинами і відповідала без роздумів, коли її хтось ґречно запитував. Перехожі не раз закладалися про цей її дар і завше програвав той, хто твердив, що сліпа Мінця помилиться.

-- І хто це збагне? -- казала моя бабця. -- В тій голові, де все так покручене, ходить найкращий дзиґар у цілому місті".

Яким чином вдавалося Мінці вгадувати точну годину, ніхто не міг пояснити. Якщо навіть вона могла, прикладом, орієнтуватися завдяки зміні світла і темряви, то яким чином вгадувала час у дні похмурі й дощові?

Ця сьвіркувата була здружена з усім містом, її знав кожен перехожий. Урядові працівники, банкові службовці вважали, що коли пройдуть повз Мінцю, не привітавшись, то чекатиме їх неприємність. Закохані, які постійно призначали собі здибанки під пам'ятником Собєському, конче мусіли довідатися, котра година, бо ж у ті часи, як і зараз, дівчата не відзначалися пунктуальністю. Так само ввічливо віталися з Мінцею школярі, а вона їм бажала щастя і добрих оцінок. Частенько їй докучали місцеві батяри.

-- Мінцю! Мінцю! Та скажи, кутра теперка гудина?

-- Та твоя вустатна, ти, батяре! Бенькарте магістрацький! -- гукала вона, відганяючи від себе лобуряків сучкуватою палицею.

А деколи вживала і значно перченіших слів, від яких пухли вуха, що теж було непоганою атракцією, яка приваблювала перехожих і батярів. Але всім, хто запитував годину ввічливо, Мінця так само ввічливо відповідала, глибоко усвідомлюючи свій незвичний дар.

Лєхова

Про неї написав у своїх спогадах, виданих у Парижі 1980 р., Кирило Мазур. На розі Руської та Ринку, при Українській книгарні "Просвіти", в 20-х роках сиділа газетярка, що викрикувала час від часу назви українських газет "Вперед", "Діло", "Новий Час". Звалася ця газетярка Лєховою. Жила вона на площі Святого Юра в маленькому будиночку, що їй відпустив митрополит Шептицький безоплатно. Ця газетярка була відома всім українцям Львова своєю ненавистю до поляків, з якими вона постійно сперечалася до такої міри, що вони мусили від неї тікати і обминати. Вона мала дуже сварливу натуру, гострий язик і нікого не боялася. Навіть поліція її обминала.

"Появилася тоді ві Львові українською мовою газета "Рідний Край", що хотіла співпрацювати з українцями. Фінансували цю газету поляки, а редакторами її були українці-професори Яцків і Твердохліб, яких Лєхова знала з вигляду. Якось вони спинилися біля неї і запитали, чи не має вона газети "Рідний Край". Лєхова розлютилася і закричала: "Рідного Сраю" я не продаю і не буду ним руки паскудила! А з польськими курвами, шо ту шмату випускають, і говорити не хочу!

Твердохліб з Яцковим у мент скрутилися і, не озираючись, зникли".

Скляний живіт

Про одного такого дивака, якому здавалося, що він має скляний живіт, розповів Степан Шухевич. Мати такий штудерний пристрій -- дуже небезпечна річ. Адже хтось може зачепити, випадково штовхнути.

І ось, щоб застерегтися перед таким небажаним ударом, цей сьвірк, ідучи вулицею, безперестанку махав перед своїм животом палицею. Таким чином він намагався відігнати людей, які могли йому загрожувати.

Але якось один гімназійний учень "забіг того добродія зі скляним животом збоку і паличкою, яку собі наготовив, вдарив його по животі. І сталося нещастя. Добродій крикнув одно тільки слово: "Дзень!" -- і трупом упав на львівськім тротуарі".

Ігнась-Зося-Тебе-Не-Кохає

"Так пишеться його ім'я і так воно завше звучало, -- згадує Ян Парандовський. -- Якщо хтось сказав просто "Ігнась", то відразу співрозмовник запитував:

-- Що за Ігнась?

-- Ну, та ж Ігнась-Зося-Тебе-Не-Кохає.

Власне так його дражнили діти, а він кидався на них і белькотів з-під стрипіхатої бороди:

-- Неправда! Неправда! Ти, ґалґане їден!"

Ігнась дуже нервувався, коли його дражнили, а тому можна навіть було дістати від нього палицею, якщо хтось наблизився необережно.

Ігнась роками стовбичив на розі Академічної біля крамниці Возняка, з якої лунало цокання і бомкання сотень дзиґарів та будиків, і тримав там варту від світанку до смерканку.

Якось малий Ян Парандовський, прогулюючись із батьками, висмикнувся з-під нагляду і зачепив Ігнася:

-- Ігнась! Зося тебе не кохає!

-- Неправда! -- гаркнув з розпачу старий і замахнувся палицею на нього, але раптом зиркнув униз і замовк. Перед ним стояв малюк. Малий Ян відскочив на кілька кроків і став на краю хідника. Повз них ніхто не проходив, вони стояли сам на сам і дивилися одне на одного -- він, старий, обшарпаний, з обличчям, перекошеним болем, і маленький хлопчик, обидва здивовані. Ігнась уже не кричав, але й не заспокоївся, з його грудей вирвалося приглушене ридання. Сльози закапали з почервонілих очей, він витирав їх рукавом подертого плаща такого ж старезного, як і його борода. А потім приклав до рамена скрипку, на якій була тільки одна струна, і поламаним смичком став витягувати з неї придушений писк.

Жоден інший плач не був би зворушливішим.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Митницю ''потрясуть'' за хабарі 
  ·  Олімпіаду-2012 зустрічатиме Лондон 
  ·  Другий день парламентських боїв 
  ·  КОРОТКО 
  ·  У Львові переслідують журналістів 
Погляд
  ·  Голові ВО "Батьківщина" Ю. В. Тимошенко 
  ·  Велика зрада 
  ·  За Замок взялися серйозно 
  ·  Обдаровану молодь обділили 
  ·  Нові керівники залізниці 
  ·  Освіта об'єднує Церкви 
Поступ у Львові
  ·  Полігон хабарів не бере 
  ·  Нова ініціатива греко-католиків -- охрестити дітей із сиротинця 
  ·  Банк руйнує будинок 
  ·  Вшанують Каменяра 
  ·  "Танет" може потонути в суді 
  ·  Покарають земельного чиновника 
  ·  Міські депутати проти сумісництва 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Плівки Мельниченка: сповзання у фарс 
  ·  Юрій БОЙКО: Ціна на нафту визначатиме вартість будь-якого товару 
  ·  Головатий демократизовуватиме Україну 
  ·  Покайтеся, грішники 
  ·  Держбюджет-2005 змінено 
Поступ у світі
  ·  Новий люстраційний скандал в Польщі 
  ·  Британці образилися на Ширака 
  ·  Перша шпальта 
  ·  Грузія у темряві 
  ·  Молдовські поїзди підуть в обхід Придністров'я 
Спорт-Поступ
  ·  Ім'я Віктора Чукаріна – серед скарбів історії 
  ·  Проблеми помаранчевої збірної 
  ·  Влучили у перемогу 
  ·  Островська знову найкраща 
  ·  Українки уже знають своїх суперниць 
  ·  Блавацький у Львові програв 
Економіка у Поступі
  ·  Голос бізнесу 
Репортаж у Поступі
  ·  Там, де в небі Божа Мати 
  ·  На Івана, на Купала, дівча нічку чарувало... 
Медицина у Поступі
  ·  Війна з ліками 
  ·  Леді та джентльмени, не куріть! 
  ·  36 мільярдів -- за зайві кілограми 
  ·  У Львові є молодіжна клініка 
Тема Поступу
  ·  Куди податися "дітям асфальту"? 
Львівські обсервації
  ·  Художній свист соціалістів 
Постать у Поступі
  ·  Життя і смерть Рудольфа Дизеля 
ПопАрт-Поступ
  ·  Павло ЧУЧКА: Ми словоблудимо два дні на рік 
  ·  Запрошуємо на Співоче поле 
  ·  Знову стіна 
  ·  Катя ЧІЛІ: Навчилася бачити 
  ·  "Код да Вінчі" не пускають у церкви 
  ·  "Війна світів" без війни світів 
post-Поступ
  ·  ЦИРК ЗАДУРНО ВІД ВАР'ЯТІВ 
Пост-Faktum
  ·  Рінго -- улюбленець жінок 
  ·  ГОРОСКОП 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  25 великих невідомих науки