BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Мегавектори Поступу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.    КУПОЛ-Львів.    КУПОЛ-Україна.    КУПОЛ-Світ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
23 серпня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:23 23-06-2017 -   На полігони Львівщини вивантажили 140 тонн сміття  
  16:21 23-06-2017 -   В Національному музеї ім. Андрея Шептицького презентують новий арт-проект  
  15:0 23-06-2017 -   На шахті «Степова» провели евакуацію  
  14:34 23-06-2017 -   Садовий звернувся до посольств щодо евакуації дітей зі Львова  
  13:8 23-06-2017 -   Сьогодні у другій половині дня – шквалистий вітер 25 м/с, гроза і град  
Україна
  16:31 23-06-2017 -   РНБО невдовзі розгляне реінтеграцію Донбасу  
  16:25 23-06-2017 -   Луценко знову готує підвищення зарплат прокурорам  
  14:57 23-06-2017 -   В Україні прокоментували арешт застави за Євробачення-2017  
  14:39 23-06-2017 -   На Чернігівщині лісничий погорів на хабарі в 90 тисяч грн  
  14:37 23-06-2017 -   Вибух джипа у Києві: знайдено вибуховий пристрій  
Світ
  16:28 23-06-2017 -   Вчені наділили марсохід Curiosity штучним інтелектом  
  14:58 23-06-2017 -   Поліція назвали причину пожежі в багатоповерхівці Лондона  
  13:7 23-06-2017 -   У Росії пацієнт побив лікаря за те, що той поцікавився його тату  
  11:27 23-06-2017 -   Бундестаг реабілітував усіх засуджених у післявоєнні роки за гомосексуальні зв'язки  
  11:24 23-06-2017 -   У Німеччині дозволили стеження за листуванням в месенджерах  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Мегавектори Поступу  »  РІЧНИЦЯ

___________________________________________________________________________

Путч в ім’я... демократії
Тарас БАТЕНКО
 
Путч в ім’я... демократії
Рівно одинадцять років тому, 19-21 серпня 1991 року, ми переживали за долю демократії. Кілька днів невдалого путчу змінили свідомість мас, змусивши їх стати на захист громадянських цінностей.
Вони деформували свідомість республіканських номенклатур і чиновництва, спонукавши їх до самозахисту від лавини вже єльцинської демократії. Урешті, кардинальних змін зазнала індивідуальна громадянська свідомість — чимало з нас у ті дні побувало в Русі Опору, співпереживаючи, протестуючи, висловлюючи готовність іти до краю...


Гуманне лібрето заколоту

Без московського путчу День української незалежності міг бути цілком іншим. Це спливає на думку кожного разу, коли доводиться знайомитися з новими фактами і думками учасників, переглядати хроніку цих тривожних днів, аналізувати поведінку республіканських властей та лідерів альтернативних до КПРС-КПУ політичних структур. Хоча з плином часу такі думки все більш недоречні та зайві, адже День 24 серпня став на зразок священної корови, яку однаково на словах плекають як демократи, так і колишня партійна номенклатура.

Та все ж очевидним є те, що День незалежності явно міг бути відтермінований. І перше, що можемо поставити під сумнів, це тезу про спробу здійснення в СРСР військового перевороту. У цій версії засумнівалися вже одразу після програшу членів ДКНС (Державний комітет із надзвичайного стану).

Візьмемо до уваги думку, висловлену невдовзі після путчу Сергієм Кургіняном, нині відомим у Росії політологом, а в 1991-му автором нашумілої книги “Постперебудова”. Кургінян зауважував, що не може прийняти версії щодо непрофесіоналізму організаторів путчу. “Ми маємо справу не з класичним путчем, коли владу захоплює зухвалий командир дивізії, а з узгодженими спільними діями людей із високим становищем, що їм і не треба було розробляти нових ідей. Достатньо було включити кнопку схем, що роками розроблялися у штабах... Машина не могла не спрацювати 19 серпня. Отож, їй просто не дали команди”. Відтак одна з головних версій, що побутувала в колишньому Союзі, — це узгоджена акція членів ДКНС із самим Михайлом Горбачовим. Ця версія досі має чимало палких прихильників.

Інша версія полягає в тому, що праве номенклатурне угрупування у Кремлі сподівалося повторити “жовтневу революцію” 1964 року, яка увінчалася безкровним усуненням від влади Микити Хрущова.
Спроба мала чимало перехресних сюжетних ліній із 1964 роком. Ну, скажімо, сльози і невпевненість Леоніда Брежнєва, які він і не приховував від учасників перевороту та політична трясця, помножена на хронічні запої, тремтіння рук перед камерами як символ політичного провалу у Геннадія Янаєва; начебто відсторонені ролі в переворотах голів Верховної Ради Союзу РСР — Анастаса Мікояна та Анатолія Лук’янова; участь у заколотах КДБ і, на останньому етапі, Міністерства оборони.

Однак повторення “жовтневої революції” 1964-го не могло бути з кількох причин. Перша і головна — це зростаючий сепаратизм національних республік. Друга — це втрата блискавичності в нейтралізації силовими відомствами опозиції. КДБ 1964 року признавалося Брежнєву, що коли б акція з усунення Хрущова затягнулася ще на один день, то можна було б не втримати деяких членів ЦК, охочих підтримати Микиту Сергійовича. Одним словом, навіть важко зрозуміли, звідки списували сценарій перевороту члени ДКНС. Несподівано, як відомо, автором лібрето путчу 19 серпня 91-го виявився... Петро Чайковський. Але ж не можна було приспати країну лише одним “Лебединим озером”.


Замість перевороту — політична інтрига

Окрім усього, “жовтневий переворот” 64-го був двірцевим, а не військовим. Члени ДКНС замахнулися саме на військовий, який передбачав уведення надзвичайного стану у всій країні. Нереальність запровадження надзвичайного стану очевидною була на початку третього дня путчу, 21 серпня. Зокрема, глава українського парламенту Леонід Кравчук у телефонній розмові з головою ВР СРСР Анатолієм Лук’яновим попередив, що якщо надзвичайний стан буде введено на території України, то можливі акції громадянської непокори з боку населення республіки. Далі Кравчук запевнив, що не буде закликати народ не брати у них участі. Тією чи іншою мірою позиція Кравчука корелювалася з позицією президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, керівництва Молдови на чолі з Мірчою Снєгуром й іншими лідерами союзних республік. Червоно-коричневий бліц-криг із введення в СРСР надзвичайщини провалився.

Перша й остання спроба військового перевороту зазнала краху ще й через неузгодженість дій у системі КДБ-МВС-Міноборони, непоінформованість про плани “групи Янаєва” командувачів військовими округами. Доцільно навести думку тодішнього міністра оборони маршала Дмитра Язова, який за кілька місяців до путчу сказав, що ніхто в армії не піде проти свого народу, а адміністративний поділ СРСР у військовому плані такий, що військовий переворот було б дуже тяжко здійснити. Це й підтвердили перші два дні путчу, коли підрозділи армії, командувачі округів (у тому числі й Прикарпатського в.о.) вичікували.

Тож на що схожий був цей так званий переворот? Згаданий нами політолог Сергій Кургінян дав одне з кращих трактувань дій членів ДКНС. “Йдеться про політичну акцію, в гіршому випадку — про політичну інтригу, а не про захоплення влади всерйоз. Всерйоз влади ніхто не брав”.


Путч як вихід “пари диктатури”

Жодного з учасників заколоту 19-21 серпня — Янаєва, Бакланова, Крючкова, Павлова, Пуго, Стародубцева, Тізякова, Язова, Варенникова і т.п. — важко назвати демократами. Однак саме зволікання (більш чи менш свідоме) членів ДКНС з арештом керівництва РРФСР та опозиційних діячів дозволили безпечно підняти голову російській, а відтак й іншим республіканським демократіям. Як б не був огидним нам Язов, але саме небажання міністра оборони СРСР вводити у Москву додаткові війська і віддавати наказ на знищення відіграли свою ключову роль у провалі путчу.

Усього за три місяці до путчу маршал Язов дав інтерв’ю органу міноборони газеті “Красная звезда”, в якому говорив таке: “Застосовуються спроби зобразити “як загрозу диктатури” навіть законні заходи, необхідні для встановлення і зміцнення в країні конституційного порядку для стабілізації ситуації, подолання кризи, підтримання громадського порядку. Але ж без усього цього не може бути й демократії”. Звичайно ж, маршал вживав “демократія” задля гарного слівця. Однак результат заколоту доводить, що подальше закладення основ демократії на просторі СРСР стало можливим саме завдяки виходу цієї “пари диктатури”. Скидається на те, що СРСР просто був приречений принаймні на імітацію певної загрози диктатури. Це мало статися рано чи пізно з огляду на надто високий ступінь суперечності оцінок радянською партійно-господарською та силовою елітою намірів Горбачова реформувати СРСР.


Спокутування гріха за компроміс 24 серпня

Дивна річ, але деякі колеги-історики та політологи просто таки мучаться над окремими фактами з історії України ХХ століття. При відповідній інтерпретації (що має право на існування) найбільшим соборником України виступає ніхто інший як Йосип Сталін, що всього за кілька років силою об’єднав у єдине ціле автохтонні українські землі, а невільними “батьками” незалежності є члени ДКНС.
Україна, як й інші радянські республіки, вдало скористалася з розвалу імперії, проголосивши суверенність, а загони партноменклатури вчасно від’єдналися від Кремля, отримавши карт-бланш на будівництво милих оку політичних режимів.

Що мало місце в перші місяці після краху путчу? Російська демократія ревниво і критично почала ставитися до параду суверенітетів. Леонід Кравчук тоді навіть заявив, що “російський демократ завершується там, де починається українська незалежність”. Однак не все так просто. Росія була найбільш демократичною федеративною республікою саме у проміжку середини 1991 — грудня 1992 року (до часу завершення короткої “ери Єгора Гайдара”). І з перемогою над заколотниками та довершенням розвалу СРСР російські демократи, за версіями окремих аналітиків, пройнялися місією навернення колишніх радянських республік у демократичне русло.

Ось що писала в перші після путчу дні тодішній старший науковий співробітник Центру економіки і політики країн, що розвиваються, АН СРСР Тетяна Ворожейкіна: “Спротив російських демократів курсові на прискорення здобуття незалежності іншими республіками пояснюється необхідністю протистояти консервації націонал-комуністичних режимів у цих республіках”. Фактично гаслом тодішніх месійних російських демократів було: “Спочатку ліквідуємо тоталітарно-комуністичні структури, а згодом будемо проголошувати незалежність!” Щось схоже відбувалося і в українському парламенті напередодні голосування за Акт державної незалежності. Низка демократів від опозиційної “Народної ради” вважала, що прийняти дар незалежності з рук комуністів вони не можуть, спершу треба розправитися з КПУ і залишками тоталітарної системи, і лише після цього проголошувати в парламенті повний суверенітет.

Ворожейкіна розвивала думку і задавалася питанням: “Чи можна з Росії сприяти процесові демократизації в інших республіках, та ще й відкидаючи на цьому ґрунті їхнє право на незалежність? Необхідність “покінчити з націонал-комунізмом” (а малася на увазі знову ж таки Україна і Казахстан) сприймається як даність, як демократична місія, яку покликана здійснити демократична Росія. Мимоволі напрошується порівняння з “визвольними” походами Червоної Армії в Середній Азії і Закавказзі!”

Гадаємо, Ворожейкіна має рацію, коли каже, що “в Росії будь-яка визвольна ідея (соціалістична, демократична) рано чи пізно неминуче зіллється з імперською”. Тож 24 серпня українська номенклатура та опозиція вчасно схаменулися, вчасно проявили політичний компроміс, уникнувши спільного зашморгу з боку месійних російських демократів. Однак це не вирішило на перспективу проблеми з українською демократією. Кожен по-різному коментував свою “втечу від рабства”. Для номенклатури пошук “царства свободи” означав уникнути тиску російських демократів, для правоцентристської опозиції — не пориваючи з російською демократією, втекти від імперської номенклатури. Цей політичний сурогат під склепінням незалежності не міг довгий час бути в гармонії. Нині ми певним чином спокутуємо “гріхи” компромісу 24 серпня, спостерігаючи за торжеством віджилої, з тими таки тоталітарними радянськими рефлексами, українсько-радянської номенклатури.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Тимошенко просить президента 
  ·  Людство врятує зменшення народжуваності 
Погляд
  ·  Україна має шанс цивілізуватися 
  ·  Коло винних розширюється 
Поступ у Львові
  ·  Житлобудівна “революція” у Львові 
  ·  Сендак бере область під контроль 
  ·  ЛЕОНІ” запустило виробництво у Стрию 
  ·  Квартира – в подарунок 
  ·  На екологію бракує грошей 
  ·  Порушників кордону втричі поменшало 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Громадське радіо” прорубало вікно в ефір 
  ·  Хто полює на Мельниченка? 
  ·  Ринок зерна: затишшя перед бурею 
  ·  Ющенко проти Кучми – 3 
  ·  Україна дорівнює Siemens 
  ·  Кримінальна тяганина з банком “Україна” 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Путін гірший за Леніна і Сталіна 
  ·  Таємна зброя терористів 
  ·  На тлі “погрому грандів” 
  ·  НОВИНИ ЗІ СВІТУ 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Мегавектори Поступу
  ·  Путч в ім’я... демократії 
Арт-Поступ
  ·  Трагедія із незалежністю 
  ·  Лауреати премії Антоновичів 
Пост-Factum
  ·  Шум, брань, блеяние і рев” 
  ·  КАЛЕНДАР 
КУПОЛ-Львів
  ·  Люди Медведчука атакують мера Львова 
  ·  Рухівці протестують 
  ·  Люди Медведчука не атакують мера Львова? 
  ·  Нагороди для львівських медиків 
  ·  Реабілітаційний табір для неповносправних 
  ·  Чайна зала у Золочівському замку 
  ·  Військовослужбовці отримали 15 нових квартир 
  ·  Чи зробила поступ Україна? 
  ·  Картинна галерея заробляє долари 
  ·  Сумний День Незалежності 
КУПОЛ-Україна
  ·  Керівників "Союз-Віктан" засудили до 15 років позбавлення волі 
  ·  Кучма реорганізує Адміністрацію Президента 
  ·  Хто куди, а Кучма – в Нетішин 
  ·  У влади немає навіть половини Ющенка 
  ·  Кучма майже похвалив київського мера 
КУПОЛ-Світ
  ·  cNN показала фільм, знятий бойовиками "Аль-Каїди" 
  ·  У Тбілісі заявляють про бомбардування території Грузії російськими літаками 
  ·  Путін зустрічає Кім Чен Іра у Владивостоці