Як то не дивно, але навіть там, за Збручем, люди свої традиції теж забувати, либонь, не збираються. На підтвердження цієї думки вчорашнє відкриття Сорочинського ярмарку.
Якщо добряче подумати, то з будь-якої, навіть найменшої події (а згаданий ярмарок був-таки непересічною подією), можна зробити незле дійство. А заробити на ньому гроші — це вже справа техніки. Та й не дивно, що із прославленого Гоголем Сорочинського ярмарку на Україні зробили цілком осучаснену міжнародну виставку, заради якої кожен більш-менш вдалий бізнесмен годен кістьми лягти, аби туди потрапити.
Насправді біда полягає в тому, що мешканці Полтавщини справді вірять, що зазначена імпреза — справді спрямована на відродження давніх традицій.
Ось що писав про ярмарок сам Гоголь: “Шум, брань, мычание, блеяние, рев — все сливается в один нестройный говор. Волы, мешки, сено, цыганы, горшки, бабы, пряники, шапки — все ярко, пестро, нестройно; мечется кучами и снуется перед глазами. Разноголосные речи потопляют друг друга, и ни одно слово не выхватится, не спасется от этого потопа; ни один крик не выговорится ясно. Только хлопанье по рукам торгашей слышится со всех сторон ярмарки. Ломается воз, звенит железо, гремят сбрасываемые на землю доски, и закружившаяся голова недоумевает, куда обратиться. Приезжий мужик наш с чернобровою дочкой давно уже толкался в народе. Подходил к одному возу, щупал другой, применивался к ценам; а между тем мысли его ворочались безостановочно около десяти мешков пшеницы и старой кобылы, привезенных им на продажу...”
А от що пишуть про сучасний варіант забави її організатори: “Ярмарок у Великих Сорочинцях — прославленому селі на річці Псел, батьківщині Гоголя — щорічно проводиться в останні вихідні дні серпня і збирає тисячі туристів. Адже це не просто ярмарок, де можна щось купити чи продати, а чудове веселе свято, справжня вистава під відкритим небом, коли важно розпізнати, де артист, а де глядач.
Головна ярмаркова площа, Жабокрицький майдан, уже вдосвіта заставлена ятками, вантажівками та возами. Тут продається все: і побутова техніка, і музичні інструменти, і опішнянські макітри, і непідйомні кавуни. А які блузки та сорочки, вишиті майстринями із Решетилівки, Диканьки та Полтави! Не встигнеш придбати чудовий наряд, а тут уже нова спокуса — знамениті решетилівські килими та гобелени, відзначені високими міжнародними нагородами. А як можна байдуже пройти повз гігантську гору горщиків, глечиків, глиняних півників та поросяток. Розписні, нарядні — вони самі просяться до рук! “Боже ж ти мій! Чого тільки не має на цьому ярмарку!” — писав про торги Гоголь.
А все це розкішне видовище підігрівається то тут то там лунаючими вигуками, що розпалюють апетит: “Вареники, миргородські вареники!”, “А кому полтавських галушок?!”...
Усього скуштувавши, можна і відпочити, послухати пісні кобзарів або бандуристів, а то й самому ринутися в танок разом з “троїстими музиками” під передзвони бубна. А найголовніше — не пропустити урочистого приїзду в розпал свята гоголівських героїв у виконанні артистів Полтавського музично-драматичного театру.
На ярмарку влаштовують численні ігри та змагання.
Можна отримати звання “абсолютного чемпіона ярмарку з вільної боротьби”, виграти приз за “кращу жіночу косу” або за найкращий виступ... Далеко за північ затихають музика, пісні, сміх. Та тільки-но зійде сонце — і все знову вирує та веселиться. Цілих два дні (офіційно, а неофіційно ярмарок розпочинається за декілька днів до вихідних) не замовкає ярмарковий галас, і той, хто хоча б одного разу побував тут, навряд чи забуде.”
Як то воно є насправді — брехати не буду. Там я не був, але, мабуть таки, за цим шкодуватиму. Бо, незважаючи на всі шовіністичні настрої малоросійських князьків, що почеплялися за ґрунт на Харківщині, Донеччині, Запоріжжі та й на більшості великоукраїнських земель, люди, що споконвіку працювали на тій землі, залишаються незмінними. Вони щирі і відкриті. Вони почастують вас соковитими грушками просто при дорозі. Вони привітаються з вами характерним “Доброго здоровлячка!”, навіть якщо вперше вас бачать. І на них тримається ця земля. На їхній відвертій щирості. |
