Ця вулиця спочатку була польовою дорогою між парковими володіннями святоюрських владик-єзуїтів. На плані Львова та околиць, складеному 1766 року Жаном Дефі, видно, що головний шлях від міста до собору Св. Юра пролягав від Краківської дороги (тепер вулиця Городоцька) нинішньою Замкненою, а звідти стрімко догори. На планах початку ХІХ ст. вже бачимо нову вулицю, яку спочатку називали Цісарською, потім Святого Юра, а згодом Міцкевича. Від 1993 року ця вулиця називається Листопадового Чину.
У листопаді 1918 на вулиці точились запеклі бої за дирекцію залізниці та будівлю Галицького сойму. 13 червня 1988 року на першому львівському мітингу біля пам'ятника Іванові Франку було засноване Товариство рідної мови ім. Т. Шевченка. А 17 вересня 1989 року вулицю Міцкевича заповнила грандіозна маніфестація за легалізацію УГКЦ, в якій брало участь понад сто тисяч галичан.
Банки та дирекції
Перед Першою світовою війною виросли дві банківські споруди, які стали своєрідними воротами вулиці, що вела до резиденції греко-католицьких митрополитів. Ліворуч -- банк крайового господарства, у якому тепер Львівський державний інститут. Від банківських часів у будівлі зберігся гарний, засклений зверху, операційний зал з балконами-галереями.
З другого боку був Акціонерний союзний банк. За Польщі там розмістили дирекцію пошти, а за радянських часів -- обласне управління міліції (внутрішніх справ). За польських часів дирекція поліції містилась на цій же вулиці, але в скромнішому будинку під № 12. Поряд, у будинку № 10, під час німецької окупації перебував Український центральний комітет, допомогова організація, що діяла в Генеральній губернії під керівництвом професора Володимира Кубійовича.
Навпроти, під № 8, архітектори Е. Жихович та М. Лужецький спорудили у 1912-1913 роках філію Австро-угорського банку, потім тут був Польський банк, а тепер -- філія Промінвестбанку. Це єдина банківська будівля на вулиці, яка зберегла свої первинні функції.
Нинішній Будинок вчених, будувала у 1897-1898 роках для народового касина архітектурна фірма Г. Гельмера та Ф. Фельнера. За проектами цієї фірми збудовано зокрема готель "Жорж" у Львові, оперний театр в Одесі, міський театр у Чернівцях.
Перед початком Першої світової, 1913 року, за проектом Збіґнєва Левитського було збудовано величезний комплекс дирекції залізниці. До того управління залізниць містилось на вулиці Красіцьких (Огієнка), 7. Тепер тут лікарня Львівської залізниці. А ще раніше залізниця дирекції перебувала ближче до центру, на вулиці 1 Мая (Січових Стрільців), 3.
Палац Голуховських
До діагностичного центру залізничної лікарні тепер належить також палац на вул. Листопадового Чину, 16. Збудували його 1865 року за проектом К. Окмана для тодішнього намісника Галичини. Граф Агенор Голуховський (1812-1875) кілька разів був губернатором, а потім намісником Королівства Галичини та Володимерії у 1849-1859, 1866-1868 та 1871-1875 роках. На початку 1860-х він обіймав навіть посаду прем'єра уряду всієї Австрійської імперії. Політичну кар'єру зробив також його син Агенор-Марія-Адам Голуховський, який був у 1895-1906 роках міністром закордонних справ Австро-Угорщини.
У 1901 році в Єзуїтському городі (потім парк Костюшки, а тепер парк Івана Франка) було відкрито пам'ятник Агенору Голуховському Старшому, створений скульптором Ципріяном Ґодебським. Як писав Мечислав Орлович, пам'ятник постійно пильнувала поліція, щоб запобігти "замахам молоді". Після 1945 року його ліквідували. Тепер на цьому місці -- ваза з квітами.
Вільгельм Шмідт -- архітектор
Житловий будинок на вул. Листопадового Чину № 28 (1835 р.), будинок Народного дому для Чоловічої академічної гімназії, бібліотеки і українського театру "Руська бесіда" на вул. Театральній № 22 (1851 -- 1864 рр., співавтор С. Гавришкевич)
"Скала"
Цікаву історію має будиночок під № 28 на вулиці Листопадового Чину. Описав її сто років тому дослідник минувшини Львова Юзеф Бяліна-Хлодецький. На початку ХІХ ст. ця ділянка (парцеля) під № 642 2/4 була на схилах Святоюрської гори і належала греко-католицькій консисторії. У молодості тут любив спацерувати майбутній драматург граф Олександр Фредро.
1828 року уряд Львівського бецірку (циркуля) передав цю парцелю в оренду професорові рільництва Львівського університету Міхалові Штокеру. Хоча вона залишалась і надалі власністю греко-католицької митрополії, якій Штокер мав щороку, в день св. Михайла, платити 280 золотих ринських оренди. Пан професор звів невеликий мурований будинок. Згодом, 1835-го, до нього, за проектом Вільгельма Шмідта, добудували більший будинок із колонами -- невеликий палацик у стилі ампір, який зберігся донині.
Новим господарем забудованої парцелі став Владислав Єльський, дідич з Милятина. Він викупив ділянку в митрополії. Наступна володарка садиби, Генріка Зигмунтовська, заснувала тут 1851 року невеликий шпиталь для хворих убогих дітей. Її добродійну акцію підтримала родина Сапігів. Князь Леон Сапіга (1802-1878) був теж патроном Товариства католицької ремісничої молоді "Скала". У 1860 році за його сприяння шпиталь було перенесено в інше місце, а садиба стала власністю товариства. Тут відразу було встановлено газове освітлення. Більшість приміщень призначили для навчання молоді. Один будиночок виділили невеликому шпиталю для лікування молодих ремісників і челядників. На подвір'ї було влаштовано гімнастичні знаряддя, збудовано зал для гри у кеглі та літню сцену.
Куратором товариства був також митрополит Андрей Шептицький. Згодом Євген Нагірний заснував 1884 року схоже товариство "Зоря" для греко-католицьких ремісників.
"Скала" проіснувала до ІІ Світової війни. За радянських часів у митрополичому парку, під собором Св. Юра, було встановлено три вежі для заглушування "ворожих" радіопередач. Одна з цих веж стоїть і донині. А в будівлях на вул. Міцкевича, 28 встановили обладнання для цих "глушилок". Донині тут ще перебуває "секретний об'єкт", і старовинний палацик можна частково оглянути лише з вулиці. |
