BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Мандри Поступу.    Стиль.    Поступ реляксу.    Львівські обсервації.    Арт-Поступ.    Літературний Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
23 червня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:19 24-05-2017 -   Синоптики попереджають про зливи, грози і град  
  15:17 24-05-2017 -   Завтра у Львові британський еко-активіст розповість про зміни клімату  
  15:15 24-05-2017 -   У Львові реставрують одну з найстаріших церков – Храм св. Миколая  
  15:9 24-05-2017 -   У Львові працівницю гуртівні за розкрадання майна засудили до 3 років ув'язнення  
  14:41 24-05-2017 -   Начальника міграційної служби Львівщини відсторонили від посади  
Україна
  15:24 24-05-2017 -   Екс-чиновники Януковича повернули 360 мільйонів - ГПУ  
  15:21 24-05-2017 -   У Кабміні є доступ до російських соцмереж - ЗМІ  
  15:7 24-05-2017 -   «Тітушок» у Дніпрі на 9 травня організував «Опозиційний блок», – Луценко  
  14:34 24-05-2017 -   Затримано 23 екс-чиновника Міндоходів  
  14:32 24-05-2017 -   ГПУ: Януковича у справі Майдану судитимуть пізніше  
Світ
  15:23 24-05-2017 -   У США загорівся літак у польоті, є постраждалі  
  15:13 24-05-2017 -   Поблизу Букінгемського палацу у Лондоні затримали чоловіка з ножем  
  12:18 24-05-2017 -   Помер онук Сталіна  
  11:14 24-05-2017 -   Папа Римський прийняв Трампа у Ватикані  
  10:23 24-05-2017 -   В Італії зробили обов'язковими щеплення для дітей дошкільного віку  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Літературний Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Радість від безглуздя
Софія АНДРУХОВИЧ
 
1

Роман Кадзуо Ісіґуро "Невтішні" чомусь навіює мені думки про певний навчальний заклад, у котрому я намагалася вчитись. Там казали, наприклад, що справжньому редакторові відомо, якою є ідеальна книга. Справжній редактор володіє цим мало не езотеричним знанням -- і саме тому ніколи не візьметься за писання, оскільки, знаючи напевне, як виглядає філософський камінь, він не може опуститись до рівня звичайного шарлатана і створити кавалок неоковирного та крихкого вапняку. Бо справжній редактор знає також, що ідеальну книгу написати неможливо. На світі немає жодної ідеальної книги і, на щастя, не буде ніколи. На щастя навіть не для редакторів -- хоча неоковирні вапняки повсякчас рятують цю професію -- а для всіх нас, тому що важко уявити собі що-небудь нудніше та безсенсовніше за ідеальну книгу.

Однак у навчальному закладі, де я намагалася вчитись, уяви, вочевидь, не бракує. Знання про ідеальну книгу -- це казки порівняно з моїми химерними та довготривалими поневіряннями від одного корпусу до іншого, від деканату -- до деканату, від кабінету заступника -- до кабінету секретаря. Абсурдність та нелогічність цих подорожей і викликало, мабуть, асоціацію з "Невтішними". Кадзуо Ісігуро -- японця, який із 6-річного віку мешкає у Британії, лауреата кількох літературних премій, зокрема Букерівської за роман "Залишок дня" (фільм за цим романом неодноразово демонструвала телєвізія) -- зазвичай порівнюють із Кафкою. Порівнювати можна і з іншими -- безсумнівним є те, що у створенні заплутаної, в'язкої безвиході, ускладненої нікчемними, марними, але при цьому важливими та вирішальними деталями, він забрів у такі непролазні нетрі, що з них неможливо вислизнути неушкодженим. Це вам не жарти, це вам безвихідь.

Щодо Ісігуро -- то чого можна чекати від чоловіка, який у 1970-х роках був загоничем в облавах на тетеруків у королеви-матері в її шотландському замку. А щодо "Невтішних" -- для мене дивом є вже те, що цей грубезний, майже 700-сторінковий томище про мізерні слова і вчинки якихось сміховинних, заскорузлих у власних комплексах, страхах, правилах, обов'язках та поглядах людців, читається зі щирим зацікавленням та щораз більшим зачудуванням. Ця повільна, докладна розповідь про всесвітньо відомого піаніста Райдера, який прибуває до крихітного містечка, щоб дати концерт (а згодом виявляється -- ще й вирішити долю мешканців, хоча в чому полягає це вирішення, і Райдер, і читач здогадуються лише приблизно), і загрузає у сплетінні стосунків і цілій системі дріб'язкових та незбагненних місцевих інтриг, - настільки примушує перейнятися нею, що починаєш відчувати її фізично.

Наприклад, коли вранці, бадьорий та свіжий, берешся за читання -- не варто дивуватися раптовому напливові виснаження й сонливості. Річ у тім, що містерові Райдеру не вдається виспатися ось уже три дні. Варто йому вкластися до ліжка, як його будить керівник готелю і наполягає на тому, що Райдер мусить переглянути альбоми керівникової дружини з вирізками, що стосуються самого Райдера. Або виснажує допитами про готельну кімнату -- наскільки та відповідає настроєві та внутрішньому світові Райдера і що слід змінити, аби відповідала. Чи, скажімо, в халаті на голе тіло Райдера ведуть до розкішної зали, де на прийняття на честь місцевого алкоголіка Бродського, у якого щойно кілька днів тому помер пес, зібралося безліч гостей. Райдер мусить виголосити промову. Він почувається ніяково через свій халат, однак на це ніхто з присутніх не звертає уваги -- лунають нескінченні промови на честь пса, йому навіть пропонують встановити пам'ятник чи погруддя, однак сам Бродський (талановитий дириґент, який став алкоголіком через складні стосунки зі своєю дружиною) стверджує, що пес не був йому аж настільки дорогим. Коли Райдер підводиться, щоб виголосити промову, то помічає раптом: халат розстебнувся, і всі розглядають його голе тіло. Врешті-решт піаніст промовляє: "Перевернутий келишок! Отруєні гризуни! Друкарські помилки в партитурі!"

2

Відчуття від книги аж надто схожі до відчуттів від сну. Карколомні неочікувані повороти, скорочування та розтягування часу, безрозмірність простору, поява людей з минулого, яких у цій ситуації аж ніяк не мало бути, тривожність, загроза, сум'яття, збентеженість -- але все це, зрештою, сприймається як належне.

У снах ми не дивуємось, коли, ведучи розмову з батьками, помічаємо раптом, що це не батьки, а сусіди. Так само і містер Райдер не дивується, коли, прямуючи на розмову з донькою готельного носильника, про якого щойно вислухав довгу розповідь, виявляє, що вона насправді його дружина і у них навіть є спільний син. Натомість стає страшно, коли сниться, що стоїш сам у кімнаті і чуєш кроки на сходах. А мешканців містечка лякає будівля Затлера -- просто будівля на околиці міста, з якою пов'язана певна таємнича історія, однак переповісти цю історію чи бодай пояснити причину страху, злості та негативного ставлення ніхто з героїв не може.

Отак вони метушаться, намагаються вирішувати проблеми, ще більше їх заплутуючи і не помічаючи, що це й не проблеми навіть, а якась безпросвітна маячня. Проте жоден із героїв чомусь не здатен зрозуміти чи хоча б запідозрити, яке безсенсовне існування вони ведуть, якими дурницями займаються, якими жалюгідними мотиваціями керуються.

Для порятунку міста з алкоголіка Бродського знову слід зробити дириґента. А чому б йому просто не дозволити знову жити з дружиною? І чому для того, щоб помирити їх, треба влаштовувати начебто випадкову зустріч у зоопарку -- при цьому обоє знають про це "начебто". Чому саме в зоопарку? Чому для репетиції Райдерові відводять туалетну кабінку? Чому носильники танцюють на столах із важезними валізами? Що вони прагнуть довести? Навіщо носильникам взагалі що-небудь доводити? Чому б лікарям-ветеринарам не довести що-небудь? Чому керівник готелю найбільше від усіх прагне, аби Бродський дириґував на концерті? І чому, коли все починає складатися вдало, керівник готелю знову розлучає Бродського з дружиною і спокушає того алкоголем? Чому Бродський, потрапивши в автомобільну катастрофу і позбувшись ноги, все одно виходить на сцену з закривавленим обрубком? І чому, чому ніхто не хоче сприйняти його способу дириґування?

Звісно, завжди простіше йти довшою, звивистішою, складнішою стежкою. Завдяки цьому можна не думати про те, навіщо йдеш і що робитимеш, прийшовши. Так само, як і забути про наступний пункт подорожі. До цієї довгої стежки звикаєш, вона дарує відчуття певності. Краще вже перелазити через каменюки, які бачиш перед собою, -- бо деінде можуть бути набагато більші каменюки, набагато глибші урвища.

Так само і сон знімає відповідальність. У снах можна літати, ходити кілометровими кроками, падати в колодязі, помирати стільки разів, скільки хочеться. У снах можна дозволяти собі заплутуватися в інтригах і невирішальних проблемах, робити з дириґентів алкоголіків, з дітей -- закомплексованих дітей, зі звичайної будівлі на околиці міста -- предмет страху й зневаги. Однак старий носильник Густав після танцю на столі з важезною валізою все ж чомусь помирає. І нога Бродського не відростає знову. Ані регенерації, ні навіть вегетативного способу розмноження.

Тому "Невтішні" Ісігуро -- це аж ніяк не сон. Так само, як і мої поневіряння навчальним закладом, в якому я намагалася вчитись.

3

Певний пан в окулярах, обриси якого надто розмито проступають в моїй уяві, двадцять хвилин, клацаючи кнопкою мишки, закривав і відкривав віконце на робочому столі комп'ютера у своєму кабінеті. Я намагалася пояснити йому власну історію, однак, зауваживши, що пан цілковито поглинутий своїм заняттям, просто чекала, коли він втомиться чи завершить його. Атож -- це радісно та оптимістично, коли людина всю себе присвячує улюбленій справі: закривати й відкривати віконця на робочому столі комп'ютера -- бувають же такі професії на світі!

Іншого разу я намагалася з'ясувати у тіток в деканаті, що робити з заліковою. "Залікова книжка повинна бути у нас, -- твердо та строго промовила кудлата незворушна жіночка. -- Ви мусите поїхати на протилежний край міста, до іншого корпусу і звідти привезти свою залікову книжку". "Чудово! -- зраділа я. -- Мені не треба нікуди їхати! Залікова при мені. Дати її вам?" Жіночка вмить поставила мене на місце. "Ні", -- сказала вона безапеляційно. І я скорилась її залізній логіці.

А нещодавно я в тому ж деканаті намагалася написати заяву і власне для цього попросила подарувати мені один аркуш формату А4. "Ні, -- сказала та сама кудлата незворушна жінка. -- Принесіть власний аркуш". І скільки я не благала її, скільки не просила й не переконувала, вона залишалась холодною та твердою, як скеля. "Ми не дамо вам білого аркуша формату А4, -- грізно супила брови. - Навіть не просіть. І без вас проблем вистачає. Невже ви не бачите: ми не маємо часу! Прийшла тут і просить дати їй аркуш паперу! Подивіться на неї! Ідіть звідси і повертайтесь з написаною заявою!" Мені вдалося підстерегти молоду секретарку і попросити у неї аркуш. М'яка і недосвідчена, вона пообіцяла допомогти, однак зайшла в одні з найнеприступніших дверей -- і зникла безвісті. Набравшись мужності, я знову увірвалась до жіночок і напала на свіжу жертву. "Ні, -- сказала мені вона, щоправда, зі співчутливою усмішкою. -- Навіть не падайте на коліна". "Ну, хочете, -- не вгавала я, -- заплачу вам 15 копійок! Або навіть 25! За єдиний аркуш!" "Ні, -- хитала головою жінка, змагаючись зі спокусою. -- Ми не дамо вам аркуша. Ми не торгуємо папером. У нас у самих немає білого паперу формату А4. Ідіть і купіть собі".

Я довго ходила містом, аж поки не забрела до якоїсь кнайпи і там випадково запитала про папір в офіціантки. Вона посміхнулася, поправила фартушок і витягла з-під барної стійки кілька білосніжних аркушів жаданого формату.

Поки я писала заяву, в голові у мене зринали фрагменти з "Невтішних". До речі, містер Райдер так і не продемонстрував мешканцям містечка своєї всесвітньо відомої гри на піаніно. За цілих 669 сторінок тексту так і не продемонстрував.

А я заяву написала -- і втішилась. Утішилася тим, що зіжмакала її і вкинула до кошика для сміття.

Цілком слушно казав містер Райдер: "Перевернутий келишок! Отруєні гризуни! Друкарські помилки в партитурі!"









» 
Анна Ахматова з майбутнього
Діана КОРНЕЛЮК
 
Її тісні взаємини з багатьма уславленими зарубіжними класиками приваблюють не лише як пожива для пліток, але провокують бажання довідатися, як уродженці Одеси вдалося підкорити весь літературний світ. Анна Ахматова (1889-1966), справжнє прізвище Горенко, й донині цікава біографічними подробицями свого життя.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Орлята: суперечки тривають 
  ·  "Ні" паркуванню на тротуарах 
  ·  "Інтер" продали офшорам 
  ·  Мобільна загроза національній безпеці 
Погляд
  ·  Університети рвуться на волю 
  ·  Кучма презентує "Помаранчеву революцію" 
  ·  "Інтер" осиротів 
  ·  КОРОТКО 
  ·  Знову риють під Сенчука? 
  ·  Андрій Садовий: Лікарням бракує крові 
  ·  Грибовичі перепрошують за звалище 
Поступ у Львові
  ·  Молитва 300 тисяч 
  ·  Куди їхати в п'ятницю? 
  ·  А святкуватимемо так... 
  ·  Затримали підроблену валюту 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Навіщо закривати садочок? 
  ·  Наркоманія, як вона є 
  ·  Нарешті поремонтують дороги 
  ·  Міліція теж порушник 
  ·  Польська ''Миргородська'' і ''зайві'' яблука 
Поступ з краю
  ·  Україна без кави 
  ·  Рятувальники втратили надію 
  ·  Тимошенко пікетували однопартійці 
  ·  Лотерей більше не буде 
  ·  Затримано ще одного сепаратиста 
  ·  "1+1" залишився при своїх 
  ·  Нові зміни у Законі "Про вибори" 
Поступ у світі
  ·  Ірак примирить світ 
  ·  "Сонячне вітрило" не відкрило крила 
  ·  Перша шпальта 
  ·  Леви-рятівники 
  ·  Щоденники Олександра Твардовського 
Спорт-Поступ
  ·  Театр спорту: найбільше задоволення -- виступ перед численними глядачами 
  ·  Повернення до європейської еліти 
  ·  Реванш за українців 
  ·  Лагно -- лідер 
  ·  Видовище під полуницю з вершками 
  ·  Залізна витримка Костецького 
Мандри Поступу
  ·  Подорож на Південь 
Стиль
  ·  Про що розповідає одяг? 
  ·  Франція оцінила львівську художницю-модельєра Олену Даць 
Поступ реляксу
  ·  Король Чамаме 
  ·  ГОРОСКОП 
Львівські обсервації
Арт-Поступ
  ·  Новий фільм про Івана Павла II 
  ·  Як стати феєю 
  ·  Олександр ЄВТУШЕНКО: ГКП-FM -- це вчорашній день 
Літературний Поступ
  ·  Анна Ахматова з майбутнього 
  ·  Радість від безглуздя 
Пост-Faktum
  ·  Читацькі обсервації 
  ·  КАЛЕНДАР