BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Репортаж Поступу.    Арт-Поступ.    Поступ реляксу.    Поступ на канапі.    Бренд у Поступі.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
18 червня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  14:54 29-05-2017 -   У Львові через невивезене сміття та навалу щурів перекриватимуть дорогу  
  14:44 29-05-2017 -   Зовсім скоро на Львівщині розпочнеться призов офіцерів запасу  
  14:41 29-05-2017 -   Завтра на Львівщину приїде Володимир Гройсман  
  14:23 29-05-2017 -   У Львові створять сайт для незрячих людей  
  14:21 29-05-2017 -   Проект реконструкції Замарстинівського парку найближчим часом подадуть на експертизу  
Україна
  14:58 29-05-2017 -   Підозрюваних у мукачівській стрілянині відпущено  
  14:52 29-05-2017 -   У Києві затримали педофіла, який роками розбещував дітей співмешканки  
  14:48 29-05-2017 -   Адвокати Януковича хочуть, щоб суд допитав Порошенка  
  14:46 29-05-2017 -   Податківець на Київщині отримав подарунком 2 млн грн від дружини  
  14:42 29-05-2017 -   Україна несе відповідальність за довгі черги на кордоні, - прикордонна служба Польщі  
Світ
  14:51 29-05-2017 -   Генетики Китаю зібралися клонувати Леонардо да Вінчі  
  14:50 29-05-2017 -   Вчені довели можливість розмноження в космосі  
  11:41 29-05-2017 -   У Ворохті 19-річний юнак загинув, зірвавшись з тарзанки  
  11:36 29-05-2017 -   Смерть на фестивалі у Нью-Йорку: через нерозкритий парашут загинув військовий  
  10:17 29-05-2017 -   У Каннах перемогла шведська картина "Квадрат"  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ на канапі  » 

___________________________________________________________________________

Рудий кіт
Друкувався у часописах "Назустріч" та "Дзвони" у 1930-х роках
Святослав ОЛЬШЕНКО-ВІЛЬХА
 
-- За ті роки, що ми не бачились, надто багато я пережив, -- промовив Сидір. Його висока кремезна постать, сперта на роздертому громом стовбурі сосни, видавалася ще вищою і сильнішою. Тільки бліде обличчя і заціплені вуста казали про якесь болісне переживання.

-- Я чув, що ти чимало мандрував, -- сказав Мирон. -- Також чув, що ти одружився. Вибач, що, може, я влізливий, але вдома у тебе я не бачив дружини.

Сидір стояв заслуханий у ліс. Обличчя його помітно оживилося. Зникла на хвилину ця брижка болю біля вуст. Очі загорілися дивно живо. Дивився довго на свого друга, що споглядав у його бік. Миттю оживлення його зникло. Був знову холодний, без огню в сірих очах.

-- Моє життя надто вже поплутане, пошматоване. Годі тобі, друже, розказати. Може, колись иньшим разом.

У лісі стояла глибока тиша, тільки десь у верховіттях дерев заплутувався вітер і дико вигравав свої пронизливі мелодії. Гудіння височенних сосон налітало придушено в тишу лісу і каламутило її, наче голосні кроки в самотній святині. Сосни гуділи і було чомусь смутно. Швидко спинаючись верхами дерев, мчала буря.

-- Ходімо в хату, -- поспішно кинув Мирон. -- Буря йде!

Сидір здивовано глянув і мовчки подався за ним. Прислухався до шуму сосон, розпізнавав кожен їх шепіт, наче не хотів розставатися з ними.

За шибами веранди ярилася буря. Дощ бив грубими краплями у вікна, вихор насідав на дерева, пригинав їх і ломив. Громи тонісінькими стружками розколювали хмари й з диким грюкотом скочувалися в долину.

Сидір сидів мовчки і пильно вдивлявся крізь шибки на ліс. Мирона непокоїла ота стихійна енергія, що з такою силою розперезалась, нерви його були такі розстроєні, що кожен гуркіт грому викликав у нього тремтіння. Ще дужче відчував це тепер, коли оба вони мовчали. Сидір відвернув очі від вікна, заворушився на кріслі і глянув на друга. Відчув, що він насторожений. Поволі, не поспішаючи, почав говорити.

-- Тебе непокоїть буря, бо ти не розумієш її, не зжився з нею! Я за шість років, що живу сам серед лісів, звик до неї, розумію кожен подув вихору, кожен гуркіт грому. Я люблю її. Здається, що враз із бурею, коли вона розсівається у просторі, розсівається і душа. Ти ж не можеш її розуміти, бо живеш у місті. Коли б тепер не ця буря, я ніколи не розповів би тобі моєї історії з рудим котом.

-- Історія з рудим котом? -- живо спитав Мирон. -- Ти маєш кота?

-- Ні, він тільки приходить до мене. Почалося усе з того, що я на вакації поїхав до мами на село. І саме на цих вакаціях я вперше зустрівся з тим котом.

Мирон нетерпляче заворушився на кріслі. Спокійний голос Сидора дратував його.

-- У Зернівці була річка, і я щодня ходив із сільськими однолітками купатися. Це було -- точнісінько тямлю -- сьомого липня, на Івана Купала. Я відплив поодалік від хлопців. І тоді я вперше побачив його. Стояв на березі і...

Ясно-зелене світло залило ліс, пекельний гуркіт заглушив Сидорові слова. Грім ударив у височенного дуба. Дерево з гуркотом звалилось долів. Десь далеко між деревами лунав ще приглушений відгомін. Мирон увесь здригнувся. Сидір спокійно, наче б нічого не трапилось, говорив далі:

-- Стояв на березі і дивився мені просто у вічі. Виразнісінько бачив я його зелені очі, що яскраво вирізнялись на фоні рудої шерсти. Такого кота не бачив я ще ніколи. Зацікавило мене, звідкіля він узявся тут, далеко від села і хат, серед чистого поля? Я почав плисти до нього. Ні на хвилю не спускав його з очей, щоб побачити, куди він утікатиме. Але він стояв спокійнісінько і дивився мені у вічі. Я почав плисти швидше. І тоді сталося найдивніше. Рудий кіт засміявся. Кіт... Розумієш... Так, як злобна людина.

Мирон усміхнувся.

-- Я плив далі, щоб його дістати. Аж раптом в голові моїй запаморочилося, усе зникло, згоріло і настала темрява. Я отямився щойно по годині. Мене обступили хлопці -- бліді, перелякані, а я лежав на землі. Вони сказали мені, що я вже був на тому світі, і вони вже понад годину рятують мене. "Де він? Де той кіт?" -- спитав я схвильовано. Здивовані обличчя хлопців переконали мене, що вони нічого не знають про кота. А коли стали мене заспокоювати, я зрозумів, що вони думають, ніби в мене гарячка.

Мирон іронічно підсміхнувся. Уся та історія мало скидалася йому на правдиву пригоду. Стрічався не раз із такими випадками, що потопелець в останню мить міг бачити якогось чоловіка чи жінку з несамовитим виглядом, але ж це все була тільки передсмертна імаґінація, під впливом жаху перед смертю. Не хотів казати цього Сидорові, бо мав підозру, що й так не переконає.

-- Завжди, коли зо мною мало трапитись якесь нещастя, з'являвся цей кіт. Приносив зі собою нещастя і щойно опісля відходив спокійно із глумом у зелених очах. Оповім тобі про останню його "гостину" в мене.

За вікнами вщухала буря. Дощ іще лив, далеко за лісами перекочувалась хуртовина і били глухо громи. Мирон спокійно дивився на Сидора. Викривлені уста помітно затиснулись і надавали йому рішучого вигляду.

-- Ти питав мене, чи я одружився? Так. Зараз після приїзду з-за кордону я дістав місце в лісах біля Вільна. Поробив широкі знайомости серед земляків у місті. Там пізнав я в домі одного лікаря майбутню дружину. Два роки стрічались ми, ходили разом. Скажу тобі правду, раніше женитись я ніколи не мав охоти. Бачив скрізь облуду і не хотів дати себе обдурити. Але Марушка була зовсім иньша... зовсім не та, що иньші жінки, і я покохав її. Не знаю, чи міг би хто сильніше кохати. Вона кохала мене теж. Між нами не було ніяких таємниць, тільки правда. Ми одружилися. Два роки перевіряв я себе та її, чи зможемо жити вкупі, не так, як ті всі иньші "добрі" подружжя, але по правді. На четвертий рік прийняли власники лісів на практику молодого лісника. Між нами зав'язалась дружба. І тоді сталося те, у що я не вірив ніколи. Прийшла несподівано брехня. Чи зрозумієш ти, що діялося тоді зі мною?! Вся віра, яку я мав для Марушки, присла. Стовклася так, як дорогоцінна статуетка. Відламки потовченої віри застрягли мені в душу, як скалки. Не знаю, що могло привабити її в тому другому. Фізична краса? Ні. Бо в ньому її не було. Душа? Теж ні. Марушку чей же не могла звабити душа звичайніського чоловіка, що жив мрією про кар'єру, про насущний хліб. І коли я сказав їй, що вона має передо мною таємницю, вона заплакала. Та плач її був для мене тільки доказом ошукання. Я вже не кохав її. Я навіть знав, куди вони ходять і не хотів їм перепиняти.

Того вечора я сидів сам у кімнаті. Вона, як звичайно, пішла до нього. За той вечір продумав я все. Жити вкупі нам було годі. І я постановив рішуче сказати їй це. Була пізня ніч. І враз мої очі спинилися на великому дзеркалі в другому кінці кімнати. Якусь мить я дивився в нього. І тоді... Тоді я побачив за своїми плечима його... рудого кота... Стояв спокійнісінько і сміявся. Сміявся, аж білі зуби вишкірив. Я вихопив бравнінґа і стрілив до нього. Бо ж він так сміявся, як тоді, коли я потопав... сміявся, як і щоразу, коли з'являвся мені.

Від дзенькоту товченою дзеркала я схаменувся і зрозумів, що стріляв у дзеркало. Потовчене, з тонкими куснями скла, що висіли довкола рами, виглядало несамовито. І я не міг стримати себе -- я стріляв доки не вистріляв усі набої. Щойно тоді стало легше... Була глибока ніч, і прийшла Марушка. Схвильована вбігла до моєї кімнати. Я не підводився з крісла. Лямпа горіла блідо, і було тихо. Побачила потовчене дзеркало і з жахом завернула до дверей. Вона перелякалась мене. Я спинив її, боязко присіла на кріслі. І тоді я сказав їй, що між нами все скінчене, що вона вільна. Вона плакала, та це була тільки комедія. Тієї ночі я виїхав геть. Що сталося з нею, не знаю.

Сидір замовк. Дощ ущух. Небо випогодилося. За лісом сідало сонце, золотячи стовбури дерев... Було тихо і спокійно.

-- І від цього часу, що став для мене смертю душі, той кіт мене більше не провідував. А може, я тоді його вбив? -- З важкого голосу Сидора відчувалося, як нелегко оповідати йому свою таємницю. -- Клятий рудий кіт! Він знищив мене зовсім, загнав, як самітника, в ту поліську пущу, де людина живе тільки з лісом, бо людей хіба раз на місяць побачиш.

-- Сидоре, я хочу тобі запропонувати щось нове, -- сказав Мирон. -- У мене є ще вільного часу повних два місяці до театрального сезону. Я заберу тебе звідсіля в місто. Підемо між людей. Там багацько наших товаришів, розважиш себе хоч на кілька тижнів. Бо годі тобі дичавіти тут серед тих лісів і багнюк. Візьмеш відпустку і поїдемо. Добре?



Від тижня Сидір жив у місті в Мирона. Широке товариство трохи оживило його, бліде обличчя вже не виглядало таким похмурим. Щовечора друзі заходили до ресторану, де збиралась уся акторсько-мистецька братія. Навіть у стосунку до жінок пізнати було помітний вплив товариства. Деякі з їхнього гурту роз'їхалися на літниська, до рідні й на села. Мирон вирішив теж відвідати рідню, що мешкала на Підгір'ї, і запросив із собою Сидора.

У Сальницю з'їздилося щоліта багато літників, і нітрохи не нудно було. До місцевого вчителя приїздила щороку його своячка Галя, дочка директора банку. Звичайно, приїздила вона сюди батьковим автом. Мирон знав її ще з давніших років.

Веселої вдачі, швидко зуміла прихилити до себе Сидора. Найчастіше перебував саме в її товаристві, бо завжди розсміяне гарне личко і веселий голос Галі втишав його нерви. Коли вибиралися товариством на прогульку, то завжди Галиним автом, де шоферував Сидір.

Був теплий серпневий ранок... Товариство, що вибралося на прогульку, доїхало до місця, де закінчилась вигідна для авт дорога. Тут усі посходили з авта й стали чекати, поки Сидір проїде вперед та провідає, чи є для авта шлях. Відколи він зник за закрутом, проминула година. Повинен був уже вертати. Усі втратили терпець. Нарешті десь за закрутом озвалась автова сирена. Товариство пожвавилося. Ось показується "крайслєрівський" елєґантний повіз. Вертається. Від товариства ділить його тільки крута доріжка над деброю. Сидір пускає швидше машину. І тоді...

Усі бачать, як поперед автом пробігає рудий кіт. Мирон скрикує. Машина дивно підскакує... заточується, мов пияк, і з усім розгоном котиться в дебру.

Довга мовчанка. Тільки каміння здушене машиною летить уділ. Галя голосно скрикує, закриває обличчя долонями та істерично плаче. Сміливіші сходять поволі у дебру. На дні її лежить потрощена машина... поламані кола, розбита каросерія... А під автом до половини вихилене велике тіло Сидора. По устах тонісіньким струмком скапує кров. І на чолі видно червоні плями крови.

Мирон нахиляється ближче і пізнає... відбитки замащених кров'ю котячих лапок...









» 
Гості львівського подвір'я
(з циклу "Зниклі професії")
Юрій ВИННИЧУК
 
Була то епоха багаторічного тривання речей щоденного вжитку, ба навіть передавання з покоління у покоління. Це тепер ми дірявого баняка викидаємо на смітник, а колись, до війни і якийсь час по війні, господині намагалися продовжити життя баняка, аж допоки він не розсипався настільки безнадійно, що й ради не було. Єдине, чого не слід тепер викидати на смітник, -- це стару мамину пательню. Доброї чавунної пательні ви тепер і в день з вогнем не знайдете, і не вмиється перед нею ані тефлонова, ані сталева, хоч і з дном грубим на два пальці.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Поєднання зі святим Духом 
  ·  Десять кроків до успіху 
  ·  Нагороди від Ющенка 
  ·  Вони були ідеалістами 
  ·  Ющенко звинуватив Пінчука 
  ·  Винні греки 
Погляд
  ·  Ющенко вагається 
  ·  На "1+1" змінили менеджера 
  ·  Гроші на пам'ятки дасть Австрія 
  ·  Міністр заступився за корупціонера 
  ·  КОРОТКО 
Поступ у Львові
  ·  Автомобілів викрадають менше 
  ·  Пустомитівського району не буде? 
  ·  Ситуацію щодо ринку "Південний" обговорять депутати 
  ·  Справу Кравціва "гальмують"? 
  ·  "Архівну справу" коментують політики 
  ·  Не чекаймо дива 
  ·  Пріоритетність культури треба доводити не на словах, а на ділі 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Цукор із Держрезерву 
  ·  Знову пікет 
Поступ з краю
  ·  Патріарх УГКЦ заохочує Папу? 
  ·  Приманка для інвестора 
  ·  Кабмін визначить, що продати 
  ·  Арешти тривають 
  ·  До Президента -- з 1 липня 
  ·  Нацрада збунтувалася 
Поступ у світі
  ·  Жертвопринесення у Великобританії 
  ·  Прокляття сім'ї Клінтонів 
  ·  Перша шпальта 
  ·  Сорос дражнить Назарбаєва 
  ·  Киргизстан знову бушує 
Спорт-Поступ
  ·  Війна у товариській зустрічі 
  ·  Баскетболісти БК "Київ" -- чемпіони України 
  ·  На конвеєрі -- вундеркінди 
  ·  Юрій ДЯЧУК-СТАВИЦЬКИЙ: Не все можна вирішити на футбольному полі 
Репортаж Поступу
  ·  На Вернісаж по булаву 
Арт-Поступ
  ·  cергій ГУМЕНЮК: про фотомистецтво і його ніші 
Поступ реляксу
  ·  Шоколад 
  ·  Чудові ліки 
Поступ на канапі
  ·  Гості львівського подвір'я 
  ·  Рудий кіт 
Бренд у Поступі
  ·  Доктор Мартінс 
Пост-Faktum
  ·  Український шоу-біз матиме "Український формат"! 
  ·  Час, зачарований у краплині 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  "Наш" футбол