 |
 |
Аварія, в яку потрапила Юлія Тимошенко, в будь-якій іншій країні сприймалася б як нещаслива дорожня пригода. А в Україні з перших же хвилин після цієї аварії одні почали говорити про можливий замах із метою вивести опозиційного політика з передвиборної боротьби, інші – про те, що аварія організована самою Тимошенко, якій потрібно виглядати жертвою режиму. І ніхто, практично ніхто не говорить про випадковість того, що сталося, про прикрий збіг обставин.
Українське суспільство вже звикло мислити категоріями змови. Влада організовує заколоти проти опозиції і використовує для цього адміністративний ресурс, суди і прокурорів. Опозиція організовує заколоти проти влади за допомогою непомітного майора з магнітофоном.
Ніхто не бажає говорити про сутність політичних пропозицій, про те, якими мають бути дії влади і що може запропонувати опозиція, якщо вона переможе. Навіщо – якщо можна організувати підслуховування, публікацію компромату, врешті-решт – автомобільну катастрофу... Такі прийоми у політичній боротьбі дозволяють законсервувати політичну і підприємницьку еліту, не допускати до неї нових людей, не дозволяти будь-яких серйозних змін. Найголовніше – вже на вході можна зупинити кожного, хто має якісь серйозні пропозиції, мислить реформаторськими категоріями, впевнений у необхідності змін – і до того ж готовий працювати заради держави, а не в рамках встановлених правил гри, які виключають із кола зацікавлень еліти і виборців, і саму Україну.
Серед потенційних виборців буде чимало людей, які повірять, що влада чи опоненти організували замах на Юлію Тимошенко, щоби позбутися популярного опозиційного політика. І водночас будуть і ті, хто звично звинувачуватиме у “самострілі” саму Тимошенко, переконуватиме, що аварія вигідна насамперед їй, бо перетворює колишнього віце-прем’єра на жертву переслідувань.
В усіх цих дискусіях на тему “хто влаштував?” і “кому вигідно” зрештою губиться найголовніше, те, що й відрізняє демократичну цивілізацію від варварського ставлення до ближнього, а саме – звичайнісіньке співчуття до людини, яка потрапила до лікарні у тяжкому стані, а могла й загинути... Проте що таке життя й здоров’я у порівнянні з політичними суперечками?
Навряд чи такий спосіб мислення допомагає демократизації українського суспільства та його вірі в те, що можливий цивілізований механізм ротації народних обранців. Однак суспільство, яке існує в межах вічної теорії заколоту, не може розраховувати на серйозні зміни й на усвідомлення необхідності таких змін.
Автор – член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, журналіст |
