І мені захотілось це купити і відразу одягнути на неї і...помріяти. Виключити сонячне світло. Дочекатись вечора. Забути який на дворі день, ніч, рік, століття.
Уявіть собі що ви на шасі старої "Волги" поставили кузов від Феррарі. Насправді ви усвідомлюєте реальність, але ваші очі грають з вами в божевільну гру – уява, ілюзія, мрія. Ви пливете, ви втрачаєте останні краплини опору, ви пропали.
Феноменальний малюнок. Білий на чорному. Великі сферичні кола, на перетині яких можна читати її гороскоп. Незважаючи на важкий подих вітру вона нікуди не відлітає. Купа якихось ліній, смужок, які потрібно розпиляти. Ні, її не потрібно чіпати руками…Жіночу білизну.
Чоловіки, які вже „бачили все”, вважають, що її потрібно залишити на жінці, щоб онімівши насолоджуватись красою, магією і ще чимось, що неможливо передати словами, але достеменно в описі цього мусить бути присутнім -- бажання.
Жінки, які „бачили все”, вважають, що така білизна потрібна для того, „щоб можна було роздягнутись при світлі” і поставити його на коліна, зробити рабом. Перевернути світ. Виграти війну між ними і вами. Це не одяг -- це зброя.
Жінки, які "не бачили нічого", кажуть, що в ній просто зручніше. Все. „Для чого так багато галасу навколо такого банального предмету”. Вони так і не зрозуміли, що це -- не одяг.
Чоловіки, які "не бачили нічого", хочуть її відразу зірвати. Неуки у великій школі життя і згуби!
Люди, які це створюють, знають, що це – мистецтво на межі можливого і дозволеного. Адже в ідеалі її може не бути зовсім. І тоді, гола правда природи ламає всю п’єсу, де у фіналі – ви стоїте у своєму кращому костюмі і кажете „так, назавжди”.
Її може бути дуже багато, і тоді, це називатиметься чадра, шуба або рейтузи. Жінки, які це носять, знають, що це не завжди зручно і корисно, але це завжди неймовірно красиво. Чоловіки, які це купують, знають, що надзвичайно дорого. І купують ще і ще. І дарують. І надіються. Побачити, доторкнутись і …
Це завжди було дорого, це завжди було красиво, це завжди було ризиковано. Навіть тоді, коли первісна жінка бігла за мамонтом, вона думала: „А чи не занадто довга в мене накидка зі шкіри шаблезубого тигра. Можливо варто її трохи підняти і на мої красиві коліна і ноги зверне увагу вождь племені”
Хіба наші відносини з ними не побудовані по тому ж принципу. Візуальний обман проти тверезого аналізу, і гіркого досвіду.
У них це не так, як в нас -- чоловіків. Просто і страшно. Труси і майка. Труси бувають двох варіантів – зимові і літні. Різниця в довжині. Вище колін і нижче. Колір і матеріал принципової ролі не відіграє. Може бути навіть брезент кольору німецького танку „Леопард”.
Дизайн буває двох видів – примітивний і „ну то взагалі...”. І це ще за щастя. За того режиму все було ще депресивніше. В побуті, в армії, на естраді чоловіки носили виключно один виріб – труси, які народ вперто називав „сімейні”. (Унікальність покрою дозволяла одягати їх представникам різних поколінь). Причому, всі жителі середньої смуги віддавали перевагу урочисто траурному, чорному кольору, а „моремани” і ветерани повстання на крейсері „Очаків” - сині. Довжина були стандартна на всій території СРСР – два міліметра вище коліна. Виключення складали тільки спортсмени і зеки. Спортсменам видавали патріотичного кольору червоні труси з пришитими з боку синіми лампасами і майки з гербом. Зекам трусів не давали. Зекам давали роби. Майки були білі, і все. Слово дизайн і розмір до них не прикладалось. Особливим видом „крутизни” були смугасті „тільняшки”, які легально видавали тим, хто служив на флоті. Їх старались носити все життя, бережно передаючи з покоління в покоління. Жінки від цих смуг ставали добрими і лагідними.
Інша справа жінки. Ні, совєти не визнавали корсетів. А за слово „декольте” давали „три роки на хімії”, але в народі тягу до прекрасного не вбили. Шили, перешивали, кроїли і перекроювали з чужих журналів. В хід йшли навіть парашути. Який там був шовк! Стандартну бавовняну матерію народ в тридцятиградусну спеку одягати не хотів. А скільки на тому заробили спекулянти продавши гори нейлонового барахла.
Епоха дикого капіталізму звільнила нашу жінку з полону традицій і штампів: Або ти чесна жінка і носиш панталони „допоможемо фронту”, або ти повія і стиль „я трактористка” для тебе, як чужорідне тіло в голові камікадзе.
Одні назви звучать, як музика – танго. Хто при здоровій пам’яті і уяві назве елемент чоловічого гардеробу словом – танго. А ви закрийте очі і десять раз про себе промовте слово пеньюар. Бікіні шорти, мерседес (народна назва надпопулярних G-стрінгів. В Німеччині їх носять навіть 50-річні жінки, створюючи зайві проблеми німецьким гінекологам). А ви уявіть, як ваша рука раптом відчула спеку її молодого і сильного тіла.
...Це була не реклама, це була поезія. Послухав її по радіо, і захотів купити, і відразу одягнути на неї, і...помріяти. Виключити сонячне світло. Дочекатись вечора. Забути який на дворі день, ніч, рік, століття. Уявіть собі що ви на шасі старої "Волги" поставили кузов від Феррарі. Насправді ви усвідомлюєте реальність, але ваші очі грають з вами в божевільну гру – уява, ілюзія, мрія.
Не зрозумівши відразу, про що йде мова, я був зачарований. І голосом і текстом і музикою. Дивна розповідь під дивну музику, дивної людини. Мені захотілось це купити і відразу надіти на неї. Сам носити це я не буду ніколи, але якщо на комусь красивому…
Я слухав цей текст і не міг збагнути, до чого це все. Це була поезія, яку зіпсувало тільки перераховування магазинів жіночого одягу. Мова йшла про білизну. |
