|
|
|
|
Арт-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Ігнас Мішкініс: "Я вибираю іронію" |
|
|
| Анастасія КАНАРСЬКА |
| |
Двоє хлопців виходять із кінотеатру. Вони не знають, чим зайнятись, куди піти. Вони не можуть знайти місця в цьому житті. Вони хочуть жити легко і солодко, не докладаючи жодних зусиль. Ось така основна думка дебютного фільму молодого литовського режисера Ігнаса Мішкініса -- представника нового покоління литовських кінематографістів. Це покоління мріє зробити кінематограф, який буде цікавити сучасного глядача.
Ігнас Мішкініс не вибирає теми для своїх фільмів, він розповідає про те, що його найбільше болить, але не хоче, щоб твір нагадував документальне кіно, тому насамперед хвилюється за образність свого твору. Тож його герої не дуже схожі на людей з вулиці, вони дещо карикатурні і, можливо, навіть гротескні. Фільм Ігнаса Мішкініса, за словами самого режисера, як вікно, до якого можуть підійти сучасні люди щоби поглянути на себе з іншого боку, під іншим кутом зору, щоби побачити, як вони живуть. І режисер сподівається, що тоді вони задумаються над власним життям. Своє кінематографічне покоління режисер характеризує як покоління, яке має змогу багато чого сказати і яке має робити кіно про наш час. Здається, молодому кінематографу Литви вдалося привернути до своїх творінь глядача. Хоча фільми знімати в Литві досить важко. І основна причина -- банальна. Вона також характерна для України. Відсутність грошей -- ось, що найбільше гальмує розвиток сучасного литовського кінематографа. Навіть якщо вдається знайти гроші, то їх завжди не вистачає. Через брак грошей не вдається швидко знімати фільми: спочатку шукають кошти на зйомки, потім -- на постпродукційні роботи.
Цього разу Ігнасу пощастило, багато людей, з якими він працює в рекламі, погодилось працювати заради ідеї. Але завжди так працювати не вдасться. Та режисер вірить, що буде змога змінити ситуацію. Якщо буде кіно, якщо буде глядач, то з'являться люди, зацікавлені у розвитку литовського кінематографа, які інвестуватимуть в кіно, так як це роблять у цілому світі. Причину спаду розвитку кіноіндустрії в Литві Мішкініс вбачає в тому, що стара система зазнала краху, а нова ще не сформувалась. І ще одна причина -- зневіра. Так уже склалось, що багато хто думає: литовський товар неконкурентоспроможний. Якби він був загорнутий в американську обгортку, думка одразу ж змінилась би. Але саме фільм Ігнаса довів, що литовське кіно конкурентноздатне. Про це свідчать черги в кінотеатр на його дебютний фільм.
На запитання, "яке Ваше режисерське кредо? Яке Ваше кіно?", Ігнас відповідає: "Моє кіно -- вікно, через яке видно все, що нас оточує, видно світ. Але це не повинно бути жорстоке кіно. Жорсткості вистачає на екранах -- і в фільмах, і в телепередачах. Показуючи жорстокість, глядача вже не зворушиш, бо він звик до неї, і замість того, щоб задуматись, отримує задоволення від споглядання цієї жорстокості. Я вибираю іронію. Мій фільм -- це бочка реальності з ложкою іронії. І що більше іронії, то краще. Мені легше дивитись на довкілля і придумувати свій світ, але такий світ, який був би максимально наближений до реальності. Своєрідне реаліті-шоу."
Розриваючись у своїй творчості між кінематографом і рекламою, Ігнас віддає перевагу кінематографу. Реклама для нього -- це реалізація знань і, до певної міри, практика. Реклама завжди в процесі. Вона дуже схожа на кіно, стверджує режисер. Це кіно за тридцять секунд. Саме реклама навчила його розуміти матеріал, працювати з актором, оператором. Коли Ігнас почне знімати свій наступний фільм, загадувати ще рано, але вже можна впевнено стверджувати, що він не зійде з вибраного шляху. |
|
|
|
|
Литва як театр |
|
|
| Анастасія КАНАРСЬКА, Вільнюс -- Львів |
| |
|
Чомусь мені видається, що Литва завжди була театральною Меккою. Хоча б у ХХ столітті, не кажучи про ХХІ. Покоління наших батьків із захопленням розповідало про Паневежис -- маленьке литовське містечко, в якому жив театральний чарівник Юозас Мільтініс, що творив поетичний театр із тонким психологічним забарвленням. А десь у підлітковому віці я в Севастополі побачила виставу Оскараса Коршуноваса, юного режисера з Литви. Здається, тоді йому було десь 21 рік, а виставу поставив за творами Хамса, вся в чорно-білому просторі з розкішним білим роялем -- центром театральної дії. Тепер, блукаючи Вільнюсом, я побачила театр Оскараса Коршуноваса. Зараз йому ледь за тридцять, а на п'яти наступають двадцятилітні. |
| Детальніше>> |
|
|
|
