Тепер, коли все таке зелене, як уже більше не буде цьогоріч, я з певною ностальгією згадую, як було місять тому. Згадую початок квітня -- люблю недалекі спогади.
Тих кілька днів у квітні примушували згоджуватися з тим, що зима була півроку. I наступних півроку буде літо. Не буде мерзлоти, не буде полярної ночі, не буде i полярних сяйв, ні кожухів навиворіт. Літо буде. Є квітень. Білі i чорні стіни на двох боках однієї вулиці -- як ляже сонце.
А сонце лягає виснажливо. Смертей, які збігаються з цими днями, значно більше, ніж за студіні, за мокроти. Квітень робить сухість. Сухість тре i натирає. Квітів ще нема. I нема ще цвіту. Лише первоцвіти у лісах i на доглянутих городах: фіалки, бруньки каштанів, яблунь i сливок. Хочеться спати.
Дуже багато отруйного диму. Згрібають у купи листя, ріщя i сміття. Коли стемніє, рештки вогнищ плямують чорну ніч. На ранок тільки попіл. I ще попалена трава. Її найкраще видно там, де межі.
Вечір пахне доброю сумішшю американських цигарок. Уночі кічово виглядають напіврозкриті пуп'янки магнолій -- неначе хтось на чорних декораціях наставив білих плям. I вечірній рух струмків повітря різної температури. Місця окремі, де ще є сніг, поморщений i майже чорний, очевидні пори i кристали. Якась загрозлива весна. Вже соки рушили. Тріумф стін. Особливо тих, що були перемочені i перемучені потоками відлиги. Стіни аж відсвічують проміння, їх часом аж не видно. У стіни в'їдаються, втираються, втискаються контури тіней -- голі гілки дерев, подвійні дроти над вулицями, купки гнізд, краї понищених дахів.
Цю пору року найважче означити. Поки був сніг i вода -- одне, коли буде цвіт i зелень -- інше. А тепер хіба особливе світло, тепло світла i порохи у теплому світлі роблять весну.
Хоч насправді найголовнішим відчуттям пори є ледве стримана готовність до усього.
Уночі виїхали поливалки. Прибили крайній порох Вулиці, почали пахнути натяком на перший дощ. Власне його чекається. Приріст усього у сантиметрах пропорційне інтенсивності майбутнього дощу.
Цього тижня наші міста подібні на Близький Схід. На Ліван, Палестину, Сирію. I навіть на Албанію. Агресивна радіація. Почервонілі лиця. Пече у спину, якщо стояти на місці або йти, довго не міняючи напряму, не звертаючи на бічні вулички. Чоловіки в чорних костюмах. Дівчата з голими животами, але у високих чоботах. Порохи різних ґатунків. Увечері тіло пахне порохом. Оголене сміття скрізь. На порожніх клумбах -- сотні недопалків, частина з них перележала зиму. Замітаючи вулиці, двірники скидують порох на ті ж клумби, тому земля вкрита шаром чорного піску, яким колись посипали слизькість. Стає якось страшенно густо на вулицях. Заповнені всі лавки. Нагрітим машинам тісно. Задуха вздовж доріг від викидів моторів. Кістяки дерев. Деякі дерева катастрофічно пообрізувані i виглядають як авангардистські символи війни, масакри, каліцтва i перебитого життя. Відкриті вікна, закриті жалюзі. Порожні ринви i відсутність калабань. Активне птаство. Хоч не видно тих, що прилетіли, просто перестали ховатися горобці i голуби. Їх суєту просвічують гілки. Страшенно багато молодих i підлітків. Зібрання мам із візочками. Діти у візочках за інерцією вдягнені затепло. Музика з опущених вікон автомобілів. Елегантний тонкий шар пороху на вичищених уранці мештах. Гонитви роверів i роликів у натовпах. Винесені столи перед кафе, хоч ще нема парасоль. Нагріті пси лежать на тротуарах, як мертві. Повільні мухи. Інакше п'ється пиво. Тому так багато людей із фляшками i фляшок без людей. Немиті вікна. Облетіла штукатурка. Випари патфум. Потреба мінеральної води. Останні яблука й картопля, перші пучки цибулі й редиски. Очевидними стають недокінчені новобудови, їх, здається, забагато. На балконах з'явилася білизна i різні подушки, перини, ковдри i килими. У ріках вода ще не прозора. Засмічені брами i сходи, але тепер там найхолодніше. Ще прохолода старих помешкань. Охололі кахлі п'єців. Черги за вуличним морозивом. Великий розворушений мурашник...
Колись на Близькому Сході, у Палестині, Сирії i навіть у Албанії, було багато лісів, річок, джерел, садів, городів, квітів i зеленої трави. Найбільше було кедрів. З них все i почалося. Тепер там тільки сонце, камінь, порохи i великий розворушений мурашник.
Цей голий тиждень -- як вікно в майбутнє. |
