Учора у Львові закінчився Перший Всеукраїнський огляд дипломних вистав вищих театральних шкіл України. Він тривав у нашому місті з 3 по 6 травня. Ініціатором його проведення виступив Львівський Національний університет імені Івана Франка, а точніше факультет мистецтв та культури під керівництвом народного артиста України, академіка АМУ Богдана Козака. Його підтримали Академія мистецтв України, Управління культури Львівської обласної державної адміністрації та Львівське міжобласне відділення НСТД України. Тож завдяки їм усім, ми мали змогу чотири дні безкоштовно дивитися вистави.
Фестиваль відкрився дипломною виставою акторського курсу заслуженого діяча мистецтв України Володимира Кучинського. Можливо, серед цих випускників є майбутні актори Театру імені Леся Курбаса. Якщо відверто, то всі вони творчо цікаві люди, і хотілося б, аби в них був шанс залишитись у колективі, який їх виховав і творчі ідеї якого вони сповідують. Це, звичайно, утопія, бо ніякий штатний розклад не дозволить їм усім опинитись у театрі. І прикро буде, якщо в іншому колективі вони не знайдуть розуміння. Загалом проблема подальшої долі випускників театральних шкіл, мабуть, найболючіша в контексті усіх театральних проблем, які мають українські театри сьогодні. І видається, ніхто не поспішатиме її вирішувати. Дипломну виставу вихованців Володимира Кучинського ми ще матимемо змогу побачити. А ось учнів народного артиста України Михайла Рєзніковича -- ні. Вони показали "Дванадцяту ніч" Шекспіра та "Ілюзіон" Курейчика. Вистави дуже різні, але вони дали змогу побачити молодь професійно підготовлену. Прикро, що до вистав не було програмок, й імена вихованців Рєзніковича залишилися невідомими.
Харківську школу представили випускники Харківського державного університету мистецтв імені Івана Котляревського (художній керівник курсу -- заслужений діяч мистецтв України Анатолій Літко). Вистави "Медея" за п'єсою Розумовської та "Кармен" Меріме мали дати нам уявлення про творчий потенціал майбутніх акторів. Схоже, цього не відбулось. "Кармен" була цікава своїм режисерським вирішенням, і чомусь видавалося, що це робота власне дипломника-режисера. Та Армена Калаяна було оголошено як старшого керівника курсу. Що означає така посада -- невідомо. Державна школа-студія при Кримському академічному російському драматичному театрі імені Максима Горького, схоже, привезла до Львова хореографічну сюїту "У вихорі танцю", а точніше концертну програму, яку, мабуть, легко продавати на концертних курортних майданчиках.
Огляд завершився. Якихось особливих вражень не залишив і надій також. Уявлення про майбутнє українського театру не вимальовувалось. Говорити щось про вітчизняні театральні школи важко. Що найбільше хвилює -- це неволодіння українською мовою, особливо у харків'ян, але здається, тепер на це вже ніхто не зважає, навіть у театрі. Можливо, за рік-два ми повіримо, що суржик є втіленням української мови.
Цікаво побачити цих студентів через декілька років, можливо, тоді розмова про театральні школи в України була б ґрунтовнішою і концептуальнішою. Зрештою цікаво було б почути думку самих студентів, на жаль, не вдалося. Лише відомо, що харків'яни тяжіють до російськомовного театру і перспектива працювати в україномовному їх не тішить. Кияни, мабуть, сумнівались у благозвучності українського слова, то ж у своїх виставах творили двомовний мікс. Від нього було моторошно і сумно. Цікаво, хто найбільше сподобався майбутнім театрознавцям, які створили своє журі. Та на офіційному закритті вони цього не повідомили, вирішили здійснити цю акцію на прощальній дискотеці. Ми ж дискотеки не дочекалися...
Дай Боже дочекатися справжнього сучасного українського театру! |
