|
|
|
|
Арт-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
КНИЖКОВІ НОВИНКИ |
|
|
| |
| |
Українська книга
У видавництві “Основи” вийшли друком дві нові книги Соломії Павличко – “Фемінізм” і “Теорія літератури”. Зібрані в них праці вже публікувалися в періодиці й інших книгах Соломії Павличко.
Нагадаємо, що минулого року у цьому видавництві з’явилися її “Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського” та “Зарубіжна література. Дослідження та критичні статті”. Соломія Павличко (1958-1999) – учений-літературознавець, доктор філологічних наук, критик, перекладач, автор монографії “Дискурс модернізму в українській літературі” та інших досліджень. Значне місце в її доробку посідають дослідження та статті з теорії зарубіжної літератури, зокрема американської та англійської. Українською мовою перекладала твори Марка Твена, Ернеста Хемінгуея, Вільяма Голдінга.
Перекладна книга
У видавництві “Кальварія” вийшов український переклад твору Жана Жене “Покоївки” (виконаний Юрієм Покальчуком), який має започаткувати цілу серію перекладної зарубіжної класики, а також з’явився найновіший роман Валерія Шевчука.
У видавництві “Юніверсум” вийшов український переклад відомого роману німецького сучасного прозаїка Роберта Шнайдера “Сестра сну”. Переклад Миколи Кушніра. Це новинка із серії “Світова проза”, останньою в якій була книга Роберта Музіля “Сум’яття вихованця Терлеса” в перекладі Юрка Прохаська.
Російська книга
Відома сучасна російська письменниця Людмила Улицька випустила свою нову книгу “Сонєчка”. Її твори перекладено англійською, німецькою, французькою мовами. А повість “Сонєчка” увійшла у список фіналістів премії Букера і була відзначена престижною французькою премією Медічі й італійською премією Джузеппе Ацербі. Проста історія звичайної російської жінки: “Її ніс був грушоподібно-розпливчастим, а сама Сонєчка, висока, широкоплеча, із сухими ногами й худим задом, на якому багато сиділа, мала лише одне в статурі – великі жіночі груди, які рано відросли і були якось не дуже доречно приставлені до худого тіла”. Історія жінки, яка бачить свою реалізацію тільки в материнстві, в умінні обігріти, прийняти і зрозуміти. Навколо неї люди закохуються, ростуть, творять, а вона – як фундамент, без якого не можна, та він і сам не зможе прожити без своєї потужної важкої надбудови. Критика так написала про книгу “Сонєчка”: “Це справжня російська проза. Таке враження, що її писали в дрімотний полудень під дзижчання мух... і стрекотіння цикад.
А можливо, народження цієї книги збіглося з російською зимою, коли довгими темними вечорами думки плинуть у далечінь, а перед внутрішнім зором постають невідомі раніше хитросплетіння долі”.
Модна книга
Книга “Мемуари Жана Маре” (звичайно ж, російською мовою) вийшла нещодавно, але має всі шанси стати популярною завдяки популярності самого персонажа. Легендарного французького актора Жана Маре (1913-1998) ми знаємо в основному з фільмів про Фантомаса, “Паризькі таємниці” і “Залізна маска”.
Після цих стрічок він став кумиром кількох поколінь, суперменом, підкорювачем сердець. Тепер про його життя можна дізнатися з книги мемуарів. Крім того, у ній шанувальники французького кіно знайдуть чимало цікавих фактів і про сучасників Маре – акторів, режисерів та інших відомих особистостей.
Нещодавно вийшла ще одна книга мемуарів – щоденники Михайла Булгакова, які він вів у період 1922-1925 років. У 1926-му щоденник вилучили під час обшуку. Після цього письменник не записував крамольних думок, але почав бурхливе листування із Й. Сталіним, Г. Ягодою, А. Риковим, А. Луначарським, М. Горьким, Є. Замятіним, К. Станіславським. Багато з цих листів ще жодного разу не видавали. Із 1933 по 1940 рік щоденник під диктовку Булгакова вела Олена Сергіївна Булгакова, дружина письменника. |
|
|
|
|
Український сентиментальний детектив |
|
|
| Наталка СНЯДАНКО |
| |
Приводом для цієї статті стала книга Андрія Кокотюхи “Повернення сентиментального гангстера”, яка вийшла в київському видавництві “Факт”, а епіграфом могла б стати цитата зі статті Сергія Жадана про наступну книгу Кокотюхи “Нейтральна територія”. “Письменник Андрій Кокотюха, безперечно, виріс, – пише Жадан і пояснює: – Можливо, він колись доросте і до того, аби писати про “правду жизні” без домішок палп-фікшну – цієї дитячої хвороби лівизни в сучасній українській літературі. Тим більше, що як потверджує практика, дійсність виявляє певну недоречність як палпу, так і фікшну. І книги все одно читають друзі та родичі”.
Але мені ідеться не так про те, хороший чи поганий детектив написав Кокотюха, як про тенденцію, виражену в останньому реченні Жаданової цитати. Якщо зупинити на вулиці будь-якого перехожого і запитати його, чому українська книга не є товаром, мені здається, кожен без запинки відтараторить: у нашій державі несприятлива податкова політика, русифікація знову ж таки, та й не читає народ у нас книжок, от у Росії, “там”, у Польщі – інша річ. Те саме чуємо і від видавців: хтось не задоволений податковою політикою, хтось – відсутністю промоції у ЗМІ, ще хтось – пасивністю читача. Складається усталений стереотип: кожен, хто видав хоч одну українську книгу, – національний герой, кожен, хто купив, – теж, про тих, хто прочитав, взагалі не говоримо, залишимо їх у категорії друзів і родичів. Але якось підозріло виглядає вся ця ситуація, якось надто вже багато об’єктивних проблем і надто мало суб’єктивних. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Театр для масового вжитку |
|
|
| Наталка СНЯДАНКО |
| |
Театр “Колесо”, як і все на Андріївському узвозі в Києві, – це втілення щасливого симбіозу комерції та культури, у якому частіше домінує перше, ніж друге. На театр перетворено колишнє помешкання, тому глядацький зал є невеличким, у підвалі – бар, “своя” публіка, атмосфера салону з легким нальотом ненастирливості.
Остання проявляється в основному у дрібницях: на квитках вартістю 15 гривень не позначено місця, тому після першого дзвінка публіка кидає недопиті напої і біжить займати крісла, розставлені у три щільні ряди, а потім іще якихось півгодини після початку вистави свариться з тими, хто зазіхає на “півтора” крісла, заплативши, ясна річ, тільки за один квиток. Кава в барі дорога і несмачна, але в Києві це нормально. Репертуар театру скерований насамперед на “розважальність”. Невибагливі декорації, простенькі костюми, посередній рівень акторської гри та режисури. Комізм, який наближається до фарсу і позбавлений глибшого підтексту. Іншими словами, спрямованість на якомога ширшу аудиторію. |
| Детальніше>> |
|
|
|
