|
|
|
|
Арт-Поступ »
КОЛЕСО |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Театр для масового вжитку |
|
|
| Наталка СНЯДАНКО |
| |
Театр “Колесо”, як і все на Андріївському узвозі в Києві, – це втілення щасливого симбіозу комерції та культури, у якому частіше домінує перше, ніж друге. На театр перетворено колишнє помешкання, тому глядацький зал є невеличким, у підвалі – бар, “своя” публіка, атмосфера салону з легким нальотом ненастирливості.
Остання проявляється в основному у дрібницях: на квитках вартістю 15 гривень не позначено місця, тому після першого дзвінка публіка кидає недопиті напої і біжить займати крісла, розставлені у три щільні ряди, а потім іще якихось півгодини після початку вистави свариться з тими, хто зазіхає на “півтора” крісла, заплативши, ясна річ, тільки за один квиток. Кава в барі дорога і несмачна, але в Києві це нормально. Репертуар театру скерований насамперед на “розважальність”. Невибагливі декорації, простенькі костюми, посередній рівень акторської гри та режисури. Комізм, який наближається до фарсу і позбавлений глибшого підтексту. Іншими словами, спрямованість на якомога ширшу аудиторію.
Такою є, наприклад, вистава “Шантрапа” за п’єсою Панаса Саксаганського, у якій висміюються пародійні персонажі трупи провінційного українського театру кінця 19 століття. Такою виглядає і критикована у столичній пресі “Кавказька рулетка” Віктора Мережка, прем’єра якої в постановці Ірини Кліщевської відбулася наприкінці чотирнадцятого театрального сезону.
Але існування такого театру – факт дуже позитивний, адже ніша комерційного мистецтва, і зокрема театрального, в Україні практично відсутня, не те щоб незайнята. Дуже добре, що цей театр збирає повний, нехай і невеликий зал, створює моду і звичку ходити в театр серед традиційно нетеатральних кіл. Зрештою, вдало презентує українське мистецтво за кордоном.
Цього літа, наприклад, театр “Колесо” представляв Україну на ІІ міжнародному фестивалі “Перперiкон-2002” у болгарському місті Крджалі. Болгарські ЗМІ стверджують, що це перший український театр, який виступав у Болгарії після розвалу СРСР. Вистава “Міріам” Юр’єва у виконанні київських акторів Ірини Кліщевської, Олександра Бірюкова, Олега Лепенця і Вадима Лялька пройшла з успіхом. У фестивалі брали участь Державний драматичний театр м. Анкари (Туреччина), драматичний театр “Н.О. Масалітінов” (м. Пловдив, Болгарія), ДКТ “К. Велічков” (Болгарія) тощо.
Його закриття, що проходило на руїнах фортеці Перперікон (завдяки якій театр і отримав свою назву), відвідав президент Болгарії пан Микола Парванов.
14 вересня “Колесо” відкриє свій ювілейний театральний сезон. |
|
|
|
|
Український сентиментальний детектив |
|
|
| Наталка СНЯДАНКО |
| |
Приводом для цієї статті стала книга Андрія Кокотюхи “Повернення сентиментального гангстера”, яка вийшла в київському видавництві “Факт”, а епіграфом могла б стати цитата зі статті Сергія Жадана про наступну книгу Кокотюхи “Нейтральна територія”. “Письменник Андрій Кокотюха, безперечно, виріс, – пише Жадан і пояснює: – Можливо, він колись доросте і до того, аби писати про “правду жизні” без домішок палп-фікшну – цієї дитячої хвороби лівизни в сучасній українській літературі. Тим більше, що як потверджує практика, дійсність виявляє певну недоречність як палпу, так і фікшну. І книги все одно читають друзі та родичі”.
Але мені ідеться не так про те, хороший чи поганий детектив написав Кокотюха, як про тенденцію, виражену в останньому реченні Жаданової цитати. Якщо зупинити на вулиці будь-якого перехожого і запитати його, чому українська книга не є товаром, мені здається, кожен без запинки відтараторить: у нашій державі несприятлива податкова політика, русифікація знову ж таки, та й не читає народ у нас книжок, от у Росії, “там”, у Польщі – інша річ. Те саме чуємо і від видавців: хтось не задоволений податковою політикою, хтось – відсутністю промоції у ЗМІ, ще хтось – пасивністю читача. Складається усталений стереотип: кожен, хто видав хоч одну українську книгу, – національний герой, кожен, хто купив, – теж, про тих, хто прочитав, взагалі не говоримо, залишимо їх у категорії друзів і родичів. Але якось підозріло виглядає вся ця ситуація, якось надто вже багато об’єктивних проблем і надто мало суб’єктивних. |
| Детальніше>> |
|
|
|
КНИЖКОВІ НОВИНКИ |
|
|
| |
| |
У видавництві “Основи” вийшли друком дві нові книги Соломії Павличко – “Фемінізм” і “Теорія літератури”. Зібрані в них праці вже публікувалися в періодиці й інших книгах Соломії Павличко.
Нагадаємо, що минулого року у цьому видавництві з’явилися її “Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського” та “Зарубіжна література. Дослідження та критичні статті”. Соломія Павличко (1958-1999) – учений-літературознавець, доктор філологічних наук, критик, перекладач, автор монографії “Дискурс модернізму в українській літературі” та інших досліджень. Значне місце в її доробку посідають дослідження та статті з теорії зарубіжної літератури, зокрема американської та англійської. Українською мовою перекладала твори Марка Твена, Ернеста Хемінгуея, Вільяма Голдінга. |
| Детальніше>> |
|
|
|
