BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Репортаж Поступу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.    Екологічний Поступ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
9 серпня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  13:59 17-10-2017 -   На Яворівщині розшукали бабусю, яка півтори доби блукала лісом  
  13:57 17-10-2017 -   На Львівщині судитимуть посадовця «Народної міліції ЛНР»  
  11:54 17-10-2017 -   У центрі Львова планують зробити безбар'єрну вулицю  
  11:49 17-10-2017 -   У Львові на маршрути виїхала половина автобусів  
  11:47 17-10-2017 -   Садовий доручив впорядкувати діяльність вуличних музикантів  
Україна
  13:53 17-10-2017 -   У Луганській області провели навчання снайперів  
  13:51 17-10-2017 -   Мінімальна пенсія для чорнобильців зросла на 11%  
  13:50 17-10-2017 -   Саакашвілі прибув на мітинг під Раду  
  11:57 17-10-2017 -   У Маріїнському парку перебувають військові 209-ї танкової бригади  
  11:56 17-10-2017 -   На Закарпатті буде додатковий вихідний день  
Світ
  13:54 17-10-2017 -   Фіни впевнені, що санкції проти Москви потрібно зберегти  
  13:49 17-10-2017 -   Різ Візерспун заявила про домагання режисерів  
  11:38 17-10-2017 -   Двоє українців претендують на престижну шведську премію з літератури  
  10:59 17-10-2017 -   Лісові пожежі в Португалії та Іспанії забрали життя 39 людей  
  10:10 17-10-2017 -   90 відсотків депортованих із Польщі нелегальних працівників – українці  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  »  БАБАЙ

___________________________________________________________________________

Український сентиментальний детектив
Наталка СНЯДАНКО
 
Український сентиментальний детектив
Приводом для цієї статті стала книга Андрія Кокотюхи “Повернення сентиментального гангстера”, яка вийшла в київському видавництві “Факт”, а епіграфом могла б стати цитата зі статті Сергія Жадана про наступну книгу Кокотюхи “Нейтральна територія”. “Письменник Андрій Кокотюха, безперечно, виріс, – пише Жадан і пояснює: – Можливо, він колись доросте і до того, аби писати про “правду жизні” без домішок палп-фікшну – цієї дитячої хвороби лівизни в сучасній українській літературі. Тим більше, що як потверджує практика, дійсність виявляє певну недоречність як палпу, так і фікшну. І книги все одно читають друзі та родичі”.

Але мені ідеться не так про те, хороший чи поганий детектив написав Кокотюха, як про тенденцію, виражену в останньому реченні Жаданової цитати. Якщо зупинити на вулиці будь-якого перехожого і запитати його, чому українська книга не є товаром, мені здається, кожен без запинки відтараторить: у нашій державі несприятлива податкова політика, русифікація знову ж таки, та й не читає народ у нас книжок, от у Росії, “там”, у Польщі – інша річ. Те саме чуємо і від видавців: хтось не задоволений податковою політикою, хтось – відсутністю промоції у ЗМІ, ще хтось – пасивністю читача. Складається усталений стереотип: кожен, хто видав хоч одну українську книгу, – національний герой, кожен, хто купив, – теж, про тих, хто прочитав, взагалі не говоримо, залишимо їх у категорії друзів і родичів. Але якось підозріло виглядає вся ця ситуація, якось надто вже багато об’єктивних проблем і надто мало суб’єктивних.

“Доводиться переконувати місцеві засоби масової інформації в очевидних речах, наприклад: регулярна інформація про книжкові новинки в місцевих книгарнях в одному й тому самому місці, в один і той же день збільшує наклад газети”, – прочитала я нещодавно в інтерв’ю одного українського видавця. У “Поступі” віддавна існує книжкова сторінка. Спочатку вона виходила щотижня, потім стала з’являтися нерегулярно, статистичні дослідження показали, що її рейтинг серед читачів надзвичайно низький. Звичайно, можна все це вкотре списати на законодавство, русифікацію і відсутність споживача. Але незважаючи на численні пропозиції з боку наших журналістів, жодне із українських видавництв не присилає нам навіть інформаційних повідомлень про свої новинки, не кажучи вже про екземпляри самих книжок. Натомість від польських видавців я почула: “У нас неможливо надрукувати хоча б щось про свої книжки, поки належна кількість примірників не потрапить до редакції”.

Отже, можливо, наклади української книги були б вищими, якби самі видавці дбали про хорошу промоцію своїх книг, а не пасивно нарікали на журналістів, які не поспішають скуповувати за власні кошти асортимент книгарень. Тим паче, що гонорарного фонду книжкової сторінки “Поступу” вистачить максимум на 3-4 недорогі книжки. Це якщо журналіст відмовиться від гонорару взагалі.
Чомусь немає бажаючих збільшувати наклад газети таким чином.

Питання наступне – ціна. Тонесенька книжечка Кокотюхи на офсетному папері коштує 7,50. Це найдешевший із варіантів. Книги у твердих палітурках – не менш як 13 гривень. Мене особисто цілком влаштував би газетний папір і “одноразовий” склеєний варіант, який розпадається вже під час першого прочитання, але десь так за 3,50, як коштують усі можливі ківінови, мариніни, платови і донцови. Чому так не можна, я знаю: податки, читач, нерентабельність. Мені цікаво тільки, чому ніхто із видавців-героїв не хоче принаймні спробувати створити і правильно “розкрутити” попсову українську серію. Щоб хоча б переконатися: так, це справді неможливо, той і той пробував. А з іншого боку, можна зрозуміти видавців: бити себе в груди і нарікати на державу завжди легше, ніж намагатися щось змінити.

І останнє питання. Якості, точніше фаховості сучасної масової літератури українською мовою. Нехай жертвою стане сентиментальний гангстер Андрія Кокотюхи, хоча саме його продукція у загальному потоці викликає найменше претензій. Сюжетний кістяк у “Поверненні сентиментального гангстера” складений докупи досить динамічно: Меркурій, головний герой працював на мафіозі невеличкого провінційного містечка (Завгосп), але бос через особисті порахунки “пожертвував” ним і “віддав” міліції, щоб закрити скандальну справу. Меркурій не здається і тікає на свободу, але гине його дружина. Через кілька років він повертається, щоб забрати доньку, влаштувати “розбірки” і втекти за кордон. Типовий сюжет для сучасного детективу. Але якщо після прочитання чергової історії про Камєнськую з таким сюжетом у пам’яті залишається маса дрібниць і деталей із життя міліції та бандитів, портрети персонажів, специфічні сленгові словечка, які використовують у кримінальному середовищі, то після “Повернення сентиментального гангстера” у пам’яті не залишається нічого.

– Виходь, якщо ти мужчина! – звертається тут один бандит до іншого, але навіть у мене виникають сумніви, що саме таку лексику можна почути в цих ситуаціях, хоча серед моїх знайомих і немає людей, у кого можна було проконсультуватися щодо цього.

Детектив читається як конспект, у ньому старанно, по пунктах, описано всі сцени, але жодна з них не дає відчуття “ефекту присутності”. Так і залишається таємницею, якого кольору очі або волосся в героїв чи їхніх коханих, про що вони спілкуються між собою, окрім “ділових базарів”, як проводять вільний час, про що думають, коли не стріляють. Те саме стосується протилежного табору, тобто працівників відповідних органів, як і ведеться, наскрізь куплених і маніпульованих. Персонажі та їхні дії трафаретні, але дратує не це, а повна відсутність деталей, нехай навіть і банальних. І це проблема не лише Кокотюхи. Українські автори масової літератури не вникають у закони жанру, а “опускаються” до низького, як для серйозних прозаїків, рівня. І тому їм дуже бракує професіоналізму, знання середовища, використання деталей, правдоподібних описів. Ці книги нагадують кросворди, розв’язати які неможливо без словника іншомовних слів, вони не мають адресата. Тому навіть якщо припустити, що завтра зміниться законодавство і видавці отримають усі пільги, про які тільки мріють, буму української книги не станеться. Бо книг високого літературного рівня багато не буває, це одиниці на продукцію цілого літературного покоління. А книги масові повинні писати сумлінні ремісники, а рекламувати досвідчені маркетологи – ні тих, ні інших наразі ніде не видно. Швидше за все, і автори, і видавці просто почнуть нарікати на щось інше, а ми продовжуватимемо читати Мариніну.


довідка

Андрій Анатолійович Кокотюха – літератор, журналіст, автор книги “Шлюбні ігрища жаб”, повісті “Тупик для втікача”, екранізованої студією імені Довженка у 1998 році, романів “Повернення сентиментального гангстера”, “Осінній сезон смертей”, “Мама, донька, бандюган” тощо. Лауреат премій “Смолоскип” (1995), “Золотий бабай” (1999), журналу “Березіль” (1999). Народився в 1970 році, закінчив журфак Київського університету імені Т. Шевченка. Як журналіст і письменник переважно працює вдома. Входить до редакції інтернет-видання “Українська електронна роман-газета”.









»  КОЛЕСО
Театр для масового вжитку
Наталка СНЯДАНКО
 
Театр “Колесо”, як і все на Андріївському узвозі в Києві, – це втілення щасливого симбіозу комерції та культури, у якому частіше домінує перше, ніж друге. На театр перетворено колишнє помешкання, тому глядацький зал є невеличким, у підвалі – бар, “своя” публіка, атмосфера салону з легким нальотом ненастирливості.

Остання проявляється в основному у дрібницях: на квитках вартістю 15 гривень не позначено місця, тому після першого дзвінка публіка кидає недопиті напої і біжить займати крісла, розставлені у три щільні ряди, а потім іще якихось півгодини після початку вистави свариться з тими, хто зазіхає на “півтора” крісла, заплативши, ясна річ, тільки за один квиток. Кава в барі дорога і несмачна, але в Києві це нормально. Репертуар театру скерований насамперед на “розважальність”. Невибагливі декорації, простенькі костюми, посередній рівень акторської гри та режисури. Комізм, який наближається до фарсу і позбавлений глибшого підтексту. Іншими словами, спрямованість на якомога ширшу аудиторію.
Детальніше>>
» 
КНИЖКОВІ НОВИНКИ
 
У видавництві “Основи” вийшли друком дві нові книги Соломії Павличко – “Фемінізм” і “Теорія літератури”. Зібрані в них праці вже публікувалися в періодиці й інших книгах Соломії Павличко.
Нагадаємо, що минулого року у цьому видавництві з’явилися її “Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського” та “Зарубіжна література. Дослідження та критичні статті”. Соломія Павличко (1958-1999) – учений-літературознавець, доктор філологічних наук, критик, перекладач, автор монографії “Дискурс модернізму в українській літературі” та інших досліджень. Значне місце в її доробку посідають дослідження та статті з теорії зарубіжної літератури, зокрема американської та англійської. Українською мовою перекладала твори Марка Твена, Ернеста Хемінгуея, Вільяма Голдінга.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Уродини україно-російського єднання 
  ·  Чи буде землетрус у Карпатах? 
Погляд
  ·  ПРЯМА МОВА БУНЯКА 
  ·  Самооборона” поповнює свої ряди 
Поступ у Львові
  ·  Ненормативний дозвіл міської влади 
  ·  До економії закликатимуть священики 
  ·  Лист небайдужого сихівчанина 
  ·  Журналіст судитиметься з мером 
  ·  Нетипові інвестори 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Україна “пролетіла” із кредитом 
  ·  Динамо” — у третьому раунді 
  ·  Цинізм кримських телекомпаній 
  ·  Кучма дозволив польоти, а Кінах шукає пальне 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Кривава інагурація 
  ·  Туркменбаши – до скону 
  ·  Ізраїлю загрожує мегатеракт 
  ·  Лівія таки компенсує за Локербі? 
  ·  Невчасний візит палестинців 
  ·  Британці розробляють автоматичну руку 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Репортаж Поступу
  ·  Дещо з життя львівського споживача, 
Арт-Поступ
  ·  Український сентиментальний детектив 
  ·  Театр для масового вжитку 
  ·  КНИЖКОВІ НОВИНКИ 
Пост-Factum
  ·  Мандри приватними сторінками 
  ·  КАЛЕНДАР 
Екологічний Поступ
  ·  Червоноград і його жертви 
  ·  Столичні зустрічі Янківа