Про цю виставку я почула від мистецтвознавця Романа Яціва і чомусь підсвідомо почала на неї чекати. Але, як завжди, коли чогось дуже чекаєш, життя тебе заганяє у кут, і твої плани ніяк не вкладаються в офіційні години подій. Так мені не вдалося встигнути на офіційне відкриття арт-проекту "Антисиметрія" у Палаці мистецтв. Тепер мені здається, що все склалося на краще. Репрезентація добігала кінця, журналісти все ще оточували екзотичного англійського птаха Марка Ентоні Алфі -- одного з учасників проекту. Він справді, навіть нехотячи, привертав до себе увагу відкритістю усмішки, якимось скульптурно-довершеним черепом. Одно слово, екзотичний птах серед сірих львівських мурів. До Сергія Міхновського, здається, нікому не було аніякісінького діла. Лише друзі-галичани на прощання таки висловлювали якісь свої "фе", але це з підслуханого та неконцептуального...
Відриваю погляд від англійського птаха і шукаю пункти перетину двох людей, які випадково зустрілись і, мабуть, зовсім несподівано кинулися в авантюрну забаву, яка, за всією логікою сучасного концептуалізму, мала перерости в арт-проект. Тож арт-проект складається з двадцяти аркушів, які розділені на два різні світи з пунктами перетину. Ці пункти перетину -- єдине, що, крім жадоби творчості, поєднає двох різних художників із різних світів. Вони різняться ментально, за світосприйняттям, і, зрештою, за шляхом в мистецтво. І хоча їх можна зарахувати до людей одного покоління, бо різниця п'ять років властиво не розділяє їх у різні генерації, все-таки, мабуть, світ існування підсвідомо впливає на тебе. Можливо, не лише це, а й твоє наставляння до світу. Відкритість буддистського сприйняття і настроєність на радість буття так і фонтанує з пунктів перетину Марка Ентоні Алфі. Тому, можливо, погляд спочатку зупиняється на цьому буйноцвітті. Але, як на мене, у цьому шаленстві кольорів таки бракує екзистенційності та зосередженості думки.
Думка пульсує в майже топографічних роботах Сергія Міхновського. У кожній часточці його перетину шукаєш якогось філософського наповнення, яке, можливо, нічого спільного й не матиме з авторським задумом, бо човники Сергія Міхновського пливуть своїм шляхом, своїми водами. У кожній роботі можеш знайти свій шлях, навіть у "Може яблуко". Куди воно тебе заведе, невідомо, але остаточно не дасть збитися зі свого шляху. І "Кути" його не є кутами безнадії, бо яка безнадія може проростати в рожевому просторі, який несеться назустріч в перетині з країною процвітання Марка Ентоні Алфі?! Автори нічого не відали про плани один одного і не знали, у що перетворять їхні роботи пункти перетину. Таке собі напівінтуїтивне притягання особистостей, інколи -- взаємозаперечувальне, інколи -- взаємопритягальне. Якась майже містична сила є в пункті перетину робіт Сергія Міхновського "Фана" і "Пориваючи із традиціями" Марка Ентоні Алфі. Щойно відчули, витворили, усвідомили свою фану і вже стоїмо на шляху її знищення?! Запитання риторичне. Кожен художник творив своє, кожен залишає нам свій досвід. Марк Ентоні Алфі залишає львів'янам спалах своїх емоцій, деякі з яких, можливо, породжені захопленням Україною. Сергій Міхновський -- філософію усвідомлення самоідентичності в розстанях світу. Кожен шлях цікавий по-своєму, можливо, ми б ніколи його не пізнали, якби не було випадкової зустрічі, яка породила пункти перетину. А тепер ми маємо арт-проект, маємо можливості сперечатися, захоплюватись і не сприймати. Одно слово, ця виставка стала пунктом перетину для кожного, хто переступить її поріг. |
