Ляльківська афіша зі знахабнілою усмішкою повідомляла: "9 березня -- презентація альбому "Ніагари" "Я -- самота". Тож вокалістка колективу Вікторія Кришталь скинула зі себе звичне амплуа адміністратора нічного клубу й одягнула новісіньку маєчку із написом "Віка "Ніагара". З метою промоції альбому, зрозуміло.
Своїм успіхом чимала кількість колективів, безперечно, має завдячувати ефемерній субстанції на ймення "харизма вокаліста". Що воно таке, навряд чи можна пояснити словами, але, думається, більшість відчувала на собі таємничий подих незрозуміло звідки народженої симпатії до майже незнайомої тобі людини. Суботнього вечора на невеличкій сцені сяяла зірка Вікторії Кришталь.
-- Дебютний альбом, мабуть, для кожної львівської альтернативної групи -- неабияка подія. Віко, розкажи, будь ласка, як тривала робота над платівкою?
-- Робота відбувалася протягом усіх п'яти років, що існує колектив. Ми записали кілька демоплатівок, але не так давно остаточно дозріли до того, що вже настав час узяти до рук цілісний результат нашої праці. Дуже захотілося побачити свою першу повноцінно сформовану "дитину". Ми вчотирьох "народили" її, а вже слухачам судити, як нам то вдалося.
Відверто кажучи, не так просто проаналізувати сам момент народження. Мабуть, треба дякувати своїм друзям за поліграфію, за запис на приватній студії Сергія Єсіна, за підтримку, за теплі слова.
-- Розумію, що вимушена перерва у гастрольному графіку вилилася в симпатичний альбом. Ви задоволені результатом?
-- Знаєш, під час підготовки чи то альбому, чи то до концерту, чи збираючи валізи на фестиваль, тобі здається: усе просто супер, ми -- найкращі. Та лишень тоді, як відпрацюєш програму, починаєш бачити мінуси. Але то дрібниці, які дають стимул працювати далі.
За якийсь час ми, безперечно, випустимо другий альбом, зробимо ще не один сольний концерт. І він буде значно кращим, ніж те, що відбувалося сьогодні. А як інакше?
-- "Я -- самота", даруй, трохи пафосна й не зовсім зрозуміла назва. Що ховається за обкладинкою альбому?
-- Уяви собі кількох людей. Одна людина вважає себе всесвітом, друга -- цілковитою радістю, третя -- порожнечею, а четверта... самотою. Я дуже весела й життєрадісна, але десь під серцем є шматочок, який ти не можеш показати людям.
Ти маєш близьку, найближчу в світі подругу, ділишся з нею своїми таємницями, проте залишається щось, про яке ніколи не розкажеш. У мене на душі також є речі, про які можу розказати лише у своїх піснях. Кожен зрозуміє їх по-своєму, але, вважаю, для кожного воно мало би стати приємним надбанням.
-- Часто відчуваєш потребу залишитися наодинці?
-- Доволі часто. У такі моменти люблю гуляти лісом або просто сидіти у себе в кімнаті коло вікна.
-- Мій знайомий музичний критик завжди скептично каже, що коли група за п'ять років не спромоглася зробити собі імені, їй нічого не "світить" у майбутньому. Погоджуєшся?
-- А ти вважаєш, що ми нічого не досягли? Не знаю... Життя рухається, і я не завжди встигаю відслідкувати той рух, проаналізувати його. Намагаюся не стимулювати розвитку подій у своєму житті, не роблять цього й хлопці. Те, що по-справжньому визріває, само собою виходить на поверхню, а тоді ми вже презентуємо -- чи то кліп, чи запис альбому, чи здобуваємо перемогу на фестивалі. Я не певна, що це можна назвати успіхом. Можливо, Господь просто допомагає нам, альтернативній групі, яка все життя грала по підвалах. Я впевнена, що є багато груп, які заслуговують на таку ж історію життя й навіть кращу. Тому, хто стукає, раніше чи пізніше все одно відчиняють.
-- Працюючи адміністратором у "Ляльці" та маючи справу з різними рок-колективами Західної України, який висновок для себе зробила?
-- В української музики великий, величезний потенціал. Але для того мусять мобілізувати свої зусилля не лише музиканти, але й усі решта, хто хотів би бачити якісний рок у Львові. Мають частіше відбуватися концерти та фестивалі. Ми на це заслуговуємо. Ми від самого початку цього заслуговували.
DOVIDKA:
Група утворилася у вересні 2000 року. "Спочатку нас було п'ятеро, -- каже Вікторія, -- але час зробив свої корективи, і нас залишилося четверо: Олексій Шатєєв(гітара), Павло Корсун (бас), Тимофій Йода (ударні) і я, Вікторія Кришталь. Зі стилем визначитися досі не можемо: стільки усього намішано в нашій музиці, що нехай це вирішують критики. Здебільшого граємо хард-рок, тобто важку музику для справжніх фанатів. Нас часто запитують: "Чому "Ніагара"?". Усе просто: наша музика -- це водоспад альтернативної музики".
Музиканти кажуть, що майже щодня проводять репетиції. Це, звісно, добре, але прихильники чекають на концерти. Тоді настає час для "Рокотеки", "Альтернативи", фестивалю "Вибір" та сольного концерту в "Ляльці". До речі, після того "Ніагару" навіть до Польщі кілька разів запрошували.
Тишком-нишком робота колективу формується у демоальбом "Мало...". Вікторія наголошує, що на той час вони із командою найбільше пишалися саме записом цієї платівки. Колектив продовжує активно концертувати, здобуваючи перемоги у вітчизняних та закордонних фестивалях "Тарас Бульба" (Дубно), "Рок-вибух"(Івано-Франківськ), "Висадка"(Тернопіль), "Перлини сезону"(Київ), "Лемківська ватра"(Польща) тощо. |
