buy visitors
|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Парламентський пиріг-2006 |
|
|
| Роман РАК |
| |
Схоже, що попри все, Україна таки рухається в Європу. Достатньо кволо наразі, однак хочеться вірити, що безповоротно. І причиною цього стала не лише Помаранчева революція, як хтось подумав.
Є набагато банальніша обставина -- наближаються парламентські вибори. Гряде нова передвиборна кампанія, а тому всі суб'єкти політичного життя нашої держави перебувають у стані легкого (наразі) занепокоєння.
Що робити, щоб у березні 2006-го знову опинитися в парламенті? Страх перед втратою депутатського мандата, чи радше навіть мандатів, змушує політичні сили шукати шляхи для популяризації партії серед народу. Чи не основними у своєрідному списку рецептів популярності є блокування, об'єднання чи, навпаки, розформування партій та блоків. Це просто неперевершений засіб привернення до себе уваги журналістів, а відповідно, й громадськості. Переважно, звісно, партії об'єднують сили для подолання зловісного відсоткового бар'єру. Це й піар хороший, та й дві голови завжди краще, ніж одна.
Тож у чому, власне, полягає рух у Європу? Йдеться про те, що за кордоном немає такої пострадянської практики, як існування понад сотні політичних партій та півтора десятка парламентських фракцій, як у нас. Переважно їх є дві-три-чотири і вони почергово змінюються при владі, відповідно до настроїв населення. Так-от, тішить те, що і в Україні нарешті демократія відкине від себе додаток "псевдо" і з розряду де-юре перейде у де-факто. Україні потрібні декілька потужних політичних сил, які б могли конкурувати між собою, а не десятки партій, 90% із яких абсолютно не впливають на політичне життя в Україні.
А передумови для такої структуризації суспільства є. Так, нещодавно в інтерв'ю "Поступу" голова УНП Юрій Костенко заявив про те, що його партія працює над створенням єдиної правоцентристської партії, до якої гіпотетично ввійдуть уенпісти, рухівці, пеерпісти і, можливо, УРП "Собор" Анатолія Матвієнка. В іншому інтерв'ю "Поступу" про створення потужної лівоцентристської партії заявив один із лідерів українських соціалістів Йосип Вінський. За його словами, тривають переговори про об'єднання СПУ з чотирма іншими партіями під спільним соціалістичним знаменом. Тож так виглядає, що лівий і правий центр в Україні гіпотетично вже представлені. А ще раніше з'явилися сигнали про формування ліберально-центристської сили. Нині так "обзивають" партії Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко і, можливо, Володимира Литвина. Окрім них, на цьому електоральному полі поодинці чи в якомусь блоці працюватимуть НДП Валерія Пустовойтенка, ПППУ Анатолія Кінаха, Демсоюз Олександр Волкова тощо.
Окрему, ліву нішу, як завжди, займуть комуністи, рейтинг яких у суспільстві швидко знижуватиметься з двох причин. По-перше, через природне вимирання їхнього електорату, по-друге, завдяки покращенню рівня життя народу. Для цього, до речі, партії Президента та прем'єра робитимуть все можливе і неможливе.
Варто також згадати і так звану опозицію. Як би трагічно це не звучало для молодої української демократії, але опозиції наразі немає. А партії СДПУ(о), "Реґіони України" та "Трудова Україна", які називають себе такими з приставкою "конструктивна", навряд чи наберуть велику кількість голосів. Передовсім тому, що адмінресурсу в них більше немає, як і підтримки народу. Є, звісно, ймовірність того, що на Сході і Півдні партія Януковича зможе набрати більш-менш пристойну кількість голосів, однак із кожним успіхом уряду ця ймовірність катастрофічно зменшується. Нікчемну кількість голосів наберуть ці партії також, якщо йтимуть на вибори окремо, оскільки намагатимуться розділити протестний український електорат. До речі, на цій же ниві працюватимуть марґінальні партії на кшталт "Русского блока", ЗУБР, ПСПУ Наталії Вітренко... Тому хочеш-не хочеш, а структуризація торкнеться і нашої псевдоопозиції.
|
|
|
|
|
Студент в екзилі |
|
|
| МАЙКЛ |
| |
Якщо вам випала честь і щастя навчатися за кордоном, скористайте з цього. По-перше, знання іноземної мови удосконалите. Як би ви не старались це зробити у Львові (фільми, література, телебачення), так добре все-одно не вийде. Друге -- знання вашого предмету. Україна відстала навіть у цьому. Третє - здобудете життєвий досвід (завжди корисно подивитись, як інші люди живуть. Повчитися в них). Четверте -- збільшите коло знайомих, друзів і навіть близьких. (Можливо, одружитесь).
Найперша різниця, яку відчуває студент в екзилі -- це відсутність знаної, "розкрученої" поколіннями українських студентів псевдоромантики. Хто не пам'ятає всіх цих бородатих анекдотів про вічно голодного студента?! Щоб бути по-справжньому голодним, студенту на Заході потрібно виявити впертість. Їжа там дешева і її багато, плюс стипендія, наприклад, у Німеччині -- 400-500 євро. Як не дивно, це залежить від доходу батьків, а не успішності студентів. (Половину цієї суми доведеться повернути після навчання).
|
| Детальніше>> |
|
|
|
Паломництво до джерела натхнення |
|
|
| Ілько ЛЕМКО |
| |
Сучасна українська опозиція, оговтавшись від карколомної поразки, починає свою опозиційну діяльність, пригорнувшись до джерела свого натхнення, до своєї ідеологічної Мекки, з якої вона, окрім животворних ідей, буде, безсумнівно, черпати й свої матеріальні вигоди. Отож, до лона Великої матері Росії припали її вірні діти з надією отримати ярлик на майбутнє панування в Україні, який в них украв з-під носа підступний атлантичний глобальний імперіалізм.
Першим до Москви приперся Янукович, аби поставити галочку на Всесвітньому російському народно-православному соборі і поскаржитися там на Україну, як скаржаться діти рідній мамі на безчинства мачухи. На цьому шовіністичному збіговиську виступали україножери від Лімонова до Жиріновського і від Зюганова до нацистських лідерів партії "Родіна". Янукович тут жалівся, що нова українська влада почала ділити народ на "рідних і чужих". Згодом, приїхавши вже до Києва, Янукович пішов ще далі, заявивши, що він не проти того, аби залишити "невдячну" Україну і, можливо, "замутити" в Росії щось на зразок уряду в екзилі: "Можливо, я виїду, я не зможу жити в цій країні... Якщо наше суспільство не дозріло, якщо воно підтримає політику розгулу протизаконня, порушення прав людини -- виходить у цій країні неможливо буде жити." Взагалі, для Москви це не дивина -- вигрівати на власних грудях політичних біженців певної орієнтації, як це було за совєтських часів, коли представники різноманітних комуністичних, лівацьких та мусульманських екстремістських угруповань роками "ошивалися" в Білокам'яній. |
| Детальніше>> |
|
|
|
